Рішення № 77755825, 02.11.2018, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/17507/16-ц

Провадження № 2/234/51/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2018 року місто Краматорськ

Краматорський міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді Данелюк О.М.,

при секретарі Літвінові А.О.,

за участі представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу №234/17507/16-ц за позовною заявою

ОСОБА_2, що мешкає за адресою: Донецька обл., м.Краматорськ, б. Краматорський, б.7 кв.24

до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк», юридична адреса: 01001 м. Київ вул. Грушевського 1Д.

про захист прав споживачів,

Обставини справи:

21.11.2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» про захист прав споживачів.

Позовна заява вмотивована тим, що 24.11.2006 року між сторонами був укладений кредитно-заставний Договір №КТНЗАК10580395. У заставу банку був переданий автомобіль Chrysler модель Sebring 2006 року випуску реєстраційний номер АН 7986ВМ. Відповідно до умов розділу 1 Договору позивач отримав кредит в розмірі 25228,00 доларів США терміном до 23.11.2013 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 23.11.2013 року, комісії в розмірі 0,14% щомісяця від суми виданого кредиту. Банком був розрахований та обома сторонами затверджений розмір ануїтетного платежу - 457,01 доларів США. 22.08.2013 року між сторонами з метою реструктуризації була укладена Додаткова угода до кредитного договору №КТНЗАК10580395 від 24.11.2006 року. Під час судового провадження, об’єднана справа № 234/3840/15-ц, він дізнався, що, ануїтетний платіж, розрахований банком для кредитного договору в розмірі 457,01 доларів США, не відповідає базовим умовам договору, отже, вирішив, що 24.11.2006 року ПАТ КБ «Приват Банк» його обманув, вказавши в договорі розмір ануїтетного платежу, який не відповідає відсотковій ставці, вказаній в договорі 10,08% річних, а відповідає відсотковій ставці 12,86%. ОСОБА_2 посилається на те, що до кредитно-заставного договору №КТНЗАК10580395 від 24.11.2006 року відповідач не додав графіку погашення кредиту, інформації про сукупну вартість кредиту, ввів його в оману, вказавши в п.1.1. Договору занижені розміри його зобов’язань по погашенню кредиту, щоб спонукати його укласти договір на невигідних для нього умовах. Пояснює, що , якщо б знав, за якою відсотковою ставкою він насправді платитиме за кредит, пішов би до іншого банку, де відсоткова ставка нижче. Вважає, що за час кредитування переплачував відповідачу, який отримував прихований прибуток за підвищеною відсотковою ставкою, впевнений, що АТ КБ «Приват Банк» застосував до нього нечесну підприємницьку практику. Просить суд визнати кредитний договір №КТНЗАК10580395 від 24.11.2006 року недійсним, застосувати наслідки недійсності договору, зняти обтяження з предмету застави, - автомобіля Chrysler модель Sebring 2006 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1, стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» грошову суму, отриману відповідачем понад 25228,00 доларів США.

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 21.11.2016 року провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» про захист прав споживачів відкрито та призначено попередній судовий розгляд по справі у судовому засіданні на 01.12.2016 року.

Ухвалою Краматорського міського суду від 19.12.2016 року проведено попереднє судове засідання та справу призначено до розгляду на 26.12.2016 року о 13:30год.

23.01.2017 року ухвалою суду призначено судово-економічну експертизу та провадження по справі зупинено.

17.08.2017 року провадження по справі відновлено.

08.09.2017 року ухвалою суду призначено судово-економічну експертизу та провадження по справі зупинено.

09.08.2018 року провадження по справі відновлено та справу призначено до розгляду на 21.08.2018 року.

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 09.08.2018 зазначену цивільну справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 21.08.2018 року.

Представник позивача ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та вказала, що 24.11.2006 року між сторонами був укладений кредитно-заставний Договір №КТНЗАК10580395. У заставу банку був переданий автомобіль Chrysler модель Sebring 2006 року випуску реєстраційний номер АН 7986ВМ. Відповідно до умов розділу 1 Договору позивач отримав кредит в розмірі 25228,00 доларів США терміном до 23.11.2013 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 23.11.2013 року, комісії в розмірі 0,14% щомісяця від суми виданого кредиту. Банком був розрахований та обома сторонами затверджений розмір ануїтетного платежу - 457,01 доларів США. 22.08.2013 року між сторонами з метою реструктуризації була укладена Додаткова угода до кредитного договору №КТНЗАК10580395 від 24.11.2006 року. Під час укладення кредитно-заставного договору відповідач порушив вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», надавши позивачу неповну та неправдиву інформацію щодо суттєвих умов кредитування, внаслідок чого волевиявлення позивача щодо запропонованих банком суттєвих умов кредитування, було неповним, укладення договору - несвідомим. Коли в позивача виникла необхідність отримати кредит для купівлі автомобіля, він обирав з банківських установ ту, в котрій будуть привабливіші для нього умови. У 2006 році середня відсоткова ставка по авто кредитам була 11,5% річних. Відповідач пропонував 10,08% річних, це для позивача було вигідною пропозицією, тому він взяв кредит у ПАТ КБ «Приват Банка». Під час укладення договору в п.п.1.1. був вказаний саме цей розмір відсоткової ставки. У жовтні 2016 року він дізнався про те, що є кредитні калькулятори, за допомогою яких можна перевірити, чи правильно йому нараховують заборгованість за кредитом. За базовими умовами кредитно-заставного договору вийшло, що в договорі вказаний не той розмір відсоткової ставки, значно менший. Отже, з 24.11.2006 року він переплачував банку, з чого виходить, що заборгованості в нього немає. Розібравшись з розрахунками, позивач дійшов висновку про недійсність кредитного договору, тому що, якщо б під час його підписання разом з тою інформацією, яка є в договорі, була інформація про реальну відсоткову ставку та пояснення, за які ще послуги банку він буде сплачувати, з чого ціна за користування кредитом дорівнює 12,86% річних, він не укладав з відповідачем договір, а взяв кредит в іншому банку. На такі відсотки він би не погодився. Причиною, чому так вийшло, вважає відсутність в договорі інформації, яка передбачена Законом України «Про захист прав споживачів». Вважає, що відповідач свідомо не надав ОСОБА_2 графіку погашення кредиту, інформації про сукупну вартість кредиту в процентному значенні та грошовому виразі, щоб спонукати його укласти договір на невигідних для споживача умовах, отримуючи при цьому прихований прибуток. Принаймні, у відповідача відсутня поважна причина ненадання повної та достовірної інформації про сукупну вартість кредиту та реальну відсоткову ставку. На момент вчинення договору та додаткової угоди вже діяли вимоги ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів». Так як висновком експерта №1106/17/472/47318-22 було встановлено, що розмір щомісячного внеску, визначений у розрахунку ануїтетних платежів, викладених у кредитному договорі № КТНЗАК10580395 від 24.11.2006 року та Додатковій угоді №1 від 22.08.2013 року, не відповідає базовим умовам договору, реальна відсоткова ставка, яка виходить з розміру щомісячного платежу, встановленого банком в договорі в розмірі 457,01 доларів США, складає 21,74%, проте в кредитному договорі прописана відсоткова ставка 10,08% + 0,15 комісії (10,22%), то у ОСОБА_2 не існує заборгованості по кредитному договору № КТНЗАК10580395 від 24.11.2006 року та є переплата. Вважає, що 24.11.2006 року ПАТ КБ «Приват Банк» обманув позивача, вказавши в договорі №КТНЗАК10580395 від 24.11.2006 року розмір ануїтетного платежу 457,01 доларів США, який відповідає відсотковій ставці 21,74% замість 11,76% - 10,08% річних та 0,14% комісії щомісяця, з чого виходить, що позивач сплачував відповідачу за якісь послуги, про що він не знав та на що він своєї згоди не надавав.

Просить задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2: визнати кредитний договір № КТНЗАК10580395 від 24.11.2006 року недійсним, застосувати наслідки недійсності кредитного договору, визнати договір застави рухомого майна №КТНЗАК10580395 від 24.11.2006 року недійсним, зняти обтяження з рухомого майна автомобіля Chrysler модель Sebring 2006 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1, стягнути з ПАТ КБ «Приват Банка» грошову суму, отриману відповідачем понад 25228,00 доларів США, стягнути з відповідача витрати позивача на проведення експертизи в розмірі 6932,80грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 10000,00грн.

Представник відповідача в судове засідання не з’явилась, але надала суду відзив на позовну заяву та заяву, в якій просить справу слухати в її відсутність, у позовних вимогах відмовити, посилаючись на те, що позивач перед підписанням кредитної угоди був повідомлений про всі умови кредитування, про що свідчить його підпис на анкеті-заяві від 26.04.2007 року, чим він підтвердив факт надання йому повної інформації про умови кредитування в ПриватБанку, а саме: мету, для якої кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, наявні форми кредитування, типом відсоткової ставки, сумою, на яку кредит може бути виданий, орієнтовною сукупною вартістю послуги за оформлення договору, терміном, на який може бути виданий кредит, варіантами повернення кредиту, його обслуговуванням, поверненням, варіантами повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, перевагами та недоліками пропонованих схем кредитування. Отже, так як позивач все це знав, він міг не сплачувати платежі, встановлені на незаконних засадах. Крім того, відповідач посилався на Постанову Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року та не погоджувався з тим, що кредитний договір недійсний в-цілому, погоджувався в недійсності лише окремих його частин. Відповідач не вважає нарахування відсотків в зміненому вигляді підставою для визнання кредитного правочину недійним та застосування до нього положень недійсності. Просить в позовних вимогах відмовити повністю.

Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, слідує, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

Відповідно до ст.3 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), загальними засадами судочинства є, зокрема, свобода укладання договору, яка полягає у визнанні за суб’єктом цивільного права можливості укладати договори (або утримуватися від укладання договорів) і визначити їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.

У відповідності до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд, зокрема кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

Судом встановлено, що 24.11.2006 року між сторонами був укладений кредитний Договір №КТНЗАК10580395 (а.с.12). Відповідно до умов п.1.1 кредитного Договору позивач отримав кредит в розмірі 25228,00 доларів США терміном до 23.11.2013 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 23.11.2013 року, комісії в розмірі 0,14% щомісяця від суми виданого кредиту. Позивач повинен був надавати банку кошти в розмірі 457,01 доларів США щомісяця. Кредит видавався на наступні цілі: купівлю автомобіля та сплату страхових платежів. Згідно інформативної довідки відповідача та інформації страхової компанії «ІНГОССТРАХ» (а.с.105-106) за час дії кредитного договору відповідач перерахував на користь позивача страховій компанії 5097 доларів США. Згідно п.6.5. кредитного Договору детальний опис загальної вартості кредиту вказаний у п.п.1.1, 2.27, 2.29, 3.11, 6.2 Договору: сума кредиту, відсотки, винагороди, комісії, неустойки, затрати, збитки. У пункті 6.2. надається інформація щодо додаткової винагороди у разі невиконання позичальником умов договору. У пункті 3.11 надається інформація щодо сплати процентів у разі дострокового погашення кредиту. У пункті 2.2.9 надається інформація щодо відшкодування банку витрат, пов’язаних з наданням бюро кредитних історій інформації про позичальника, а також витрат на оформлення договору застави, іпотеки, поруки, доставки та зберігання застави, правової допомоги та інших витрат банку, які можуть з`явитися у майбутньому. У п.2.2.7 надається інформація щодо витрат позичальника, а саме: на оформлення договорів застави, поруки, страхування наземного транспорту та страхування життя позичальника. Перелік витрат позичальника не містить розміру витрат, які б можна було приєднати до основних витрат позичальника щодо суми кредиту, розміру відсотків та комісії, що повинні сплачуватися щомісячно, передбачених п.1.1. кредитного договору, для того, що отримати фактичний розмір сукупної вартості кредиту в процентному значенні та грошовому виразі. Отже, інформація про ціну договору – сукупну вартість кредиту за договором №КТНЗАК10580395 від 24.11.2006 року, відсутня.

У кредитному договорі №КТНЗАК10580395 від 24.11.2006 року не передбачений графік погашення кредиту. Згідно Анкети-заяви (а.с.136-137), підписаної позивачем 26.04.2007 року, позичальник брав у ПриватБанку 17200 доларів США кредиту під 0,84 відсотків щомісяця, сплату комісії в розмірі 0,2 відсотків, таким чином загальна доходність, яку показував позичальнику банк складала 12,94 відсотків. У анкеті заяві є припис про те, що позичальник отримав інформацію про умови кредитування в ПриватБанку, а саме: мету, для якої кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, наявні форми кредитування, тип відсоткової ставки, суму, на яку кредит може бути виданий, орієнтовну сукупну вартість послуги за оформлення договору, термін, на який може бути виданий кредит, варіанти повернення кредиту, його обслуговуванням, поверненням, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, перевагами та недоліки пропонованих схем кредитування. Є підпис ОСОБА_2 під вказаним приписом. Проте, суд звертає увагу на те, що разом з переліченими видами витрат, які повинен нести позичальник, дані про витрати не підкріплені числовими даними в грошовому виразі, що говорить про надання неповної інформації позивачу про сукупну вартість кредиту. Просте перелічення витрат не дає споживачу уяви та повної інформації про вартість(ціну) договору. Висновки відповідача про достатність інформації, наданої позичальнику до договору в Анкеті-заяві, є помилковою, так як відповідно до ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» детальний розпис сукупної вартості кредиту повинен міститися саме в договорі. Посилання представника відповідача на ту обставину, що позивач був в повній мірі ознайомлений з усіма умовами кредитування суд до уваги не приймає, оскільки підписом позивача було підтверджено ознайомлення лише з тією інформацією, котру надав йому відповідач, а вона, як встановлено в ході судового розгляду справи, була неповною та недостатньою для здійснення свідомого вибору. Крім того, дата складання анкети, сума кредиту не відповідають даті укладення договору та умовам договору, вона складена через 5 місяців після підписання кредитного договору та договору застави. Отже, суд не бере до уваги долучений відповідачем доказ.

Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Одночасно з кредитним договором в забезпечення виконання зобов’язань по поверненню кредиту відповідно до п.1.3 був укладений Договір застави рухомого майна №КТНЗАК10580395. У заставу банку був переданий автомобіль Chrysler модель Sebring 2006 року випуску реєстраційний номер АН 7986ВМ. Згідно п.27 Договору застави рухомого майна строк дії договору застави – до повного виконання Заставодержателем зобов’язань за кредитним договором.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтями 1048, 1049 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно із ч.ч.1-3 ст.6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення ч.ч.1, 2 і 3 цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору обмежується вимогами законодавства України по захисту прав споживачів.

Частиною 1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Отже, суд, встановивши в п.1.1 кредитного договору сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, дійшов висновку про те, що, так як відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу, нарахування комісії в розмірі 0,14 відсотків щомісяця від суми наданого кредиту є незаконним.

Відповідно до ст.1054, 1056-1 ЦК України, ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, яка діяла на час укладення договору №3161-IV, суттєвими умовами споживчого кредиту є розмір кредиту та розмір відсотків, які споживач повинен сплатити кредитодавцю за користування кредитом.

Позивач, звертаючись до суду з вимогою про визнання кредитного договору недійсним, посилався на те, що під час укладення кредитного договору банк включив до щомісячної плати за кредит якісь платежі, встановлені на незаконних засадах, на які він своєї згоди не давав, про які він не знав, підписуючи кредитний договір з узгодженою відсотковою ставкою 10,08 відсотків річних та 1,68 відсотків річних комісії. За клопотанням позивача ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 08.09.2017 року призначено судову економічну експертизу, проведену Тернопільським відділенням КНДІСЕ (а.с.190-219), за результатами якої встановлено (а.с.200-201), що розмір щомісячного внеску, визначений у розрахунку ануїтетних платежів, викладених у кредитному договорі №КТНЗАК10580395 від 24.11.2006 року та Додатковій угоді №1 від 22.08.2013 року не відповідає базовим умовам договору. Реальна відсоткова ставка, яка виходить з розміру щомісячного платежу, встановленого банком в договорі в розмірі 457,01 доларів США, складає 21,74%, проте в кредитному договорі прописана відсоткова ставка 10,08% + 0,15 комісії (10,22%). Експертом розраховано, що у ОСОБА_2 не існує заборгованості по кредитному договору №КТНЗАК10580395 від 24.11.2006 року, так як він сплатив банку відповідно до виписок з особових рахунків 49569,84 доларів США.

Враховуючи висновки економічної експертизи, пояснення позивача та позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, суд приходить до висновку, що фактичні умови кредитування були приховані від позивача, та, підписуючи договір, ОСОБА_2 не усвідомлював, що розмір його фінансової відповідальності є більшим, ніж у викладених умовах, розмір щомісячного платежу тощо, так як на думку суду перевірити правильність нарахування ануїтетного платежу під час укладення кредитного договору без володіння відповідними знаннями, неможливо, бо для відповідних розрахунків необхідно застосувати спеціальні формули (а.с.194, 196), які є тільки у розпорядженні банку. Крім того, суд вважає ануїтет все ж таки складним математичним розрахунком, для якого потрібен час та відповідні знання, а, відповідальність за правильність числових даних насамперед покладається на розробника договору, тому суд критично ставиться до думки відповідача про те, що позивач мав можливість під час підписання додаткової угоди перевірити, чи правильно використані числові дані.

Зі змісту кредитного договору №КТНЗАК10580395 від 24.11.2006 року вбачається, що в ньому відсутні встановлені законодавством обов’язкові умови, які необхідні для його укладення – інформація про сукупну вартість кредиту в процентному значенні та грошовому виразі. Судом встановлено, що під час підписання кредитного договору дійсно ОСОБА_2 була надана недостовірна інформація щодо розміру його відповідальності за повернення кредиту, а саме, вартості сплати за користування кредитом. Суд погоджується з тим, що під час підписання кредитного договору позивача було введено в оману щодо суттєвих умов кредитного договору. Відповідач вказаною в п.1.1. кредитного договору відсотковою ставкою 10,08% річних спонукав позивача укласти кредитний договір на невигідних для нього умовах, так як відсоткова ставка, яку ПриватБанк пропонував, виглядала виграшно у порівнянні з розміром відсоткових ставок, які пропонували інші банки. Як було встановлено судом, розмір середньої відсоткової ставки по авто кредитам в українських банках у 2006 році складав 11,7 відсотків (а.с.26) та коливався в Україні на рівні 10-13% річних (а.с.107).

За правилами ч.2 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" (чинної на час виникнення спірних правовідносин) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Відповідно до положень вказаної статті, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

Судом було встановлено, що ОСОБА_2 не мав можливості ознайомитися з розміром реальної відсоткової ставки та сукупною вартістю кредиту, так як вказана інформація була прихована в кредитному договорі. Достовірна інформація відсутня й в Анкеті-заяві.

За змістом ст.19 Закону України "Про захист прав споживачів" нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Суд вважає, що для здійснення свідомого вибору споживачем банківської установи для отримання кредиту на вигідних для нього умовах, необхідна повна і достовірна інформація щодо ціни кредитного договору, розміру реальної відсоткової ставки, яка є сплатою споживачем за користування банківськими грошима, та сукупної вартості кредиту, з чого споживач може побачити, скільки всього грошей він сплатить протягом дії договору понад банківського кредиту.

З роз’яснень, викладених у п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Факт приховування важливої інформації перед підписанням договору та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовами до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку, в даному випадку і є умислом в діях відповідача.

Згідно ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, згідно наявних матеріалів, оформлення Банком інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (у вигляді кредитного договору та анкети-заяви), під час укладення кредитного договору 24.11.2006 року виконано з недотриманням Закону України "Про захист прав споживачів", а укладення договору ОСОБА_2 відбувалося під впливом обману з боку банківської установи.

Тобто, знайшли своє підтвердження доводи позивача про те, що під час укладення договору, банк приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав в угоді занижені значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту.

Твердження представника відповідача, про те, що при укладенні кредитного договору позичальнику були відомі всі умови договору і не існувало інших умов, які б примусили позивачів прийняти ці умови на вкрай невигідних для себе умовах, і з боку банку були чітко дотримані норми ст.ст.11, 18, а позивач мав право не сплачувати платежі, встановлені на незаконних засадах, є необґрунтованими та спростовуються встановленими по справі обставинами, а саме, що в договорі та анкеті-заяві відсутня інформація або попередження про невідповідність розміру щомісячного платежу базовим умовам договору.

Таким чином, на момент укладення кредитного договору №КТНЗАК10580395 від 24.11.2006 року в порушення Закону України «Про захист прав споживачів» позивачу не була надана повна і об'єктивна інформація щодо сукупної вартості кредиту та реальної відсоткової ставки, що призвело до укладення споживачем кредитного договору на невигідних для нього умовах, в пункті 1.1 до кредитного договору «Предмет договору» також відображено суперечливу і неточну (в бік зменшення реальних витрат) інформацію про розмір процентів, тому можливо дійти висновку, що формування волі позичальника щодо укладення спірного правочину відбувалось під впливом інформації, яка не відповідала дійсності, при виконанні спірного правочину виникають не передбачені втрати боржника, а тому, з урахуванням висновку судово-економічної експертизи №1106/17/472/473/18-22, вбачається наявність в діях відповідача умислу, який полягає в замовчувані реальної ціни пропонованої фінансової послуги та декларуванні в кредитному договорі заниженої ціни у вигляді значення відсоткової ставки, нижчої від реальної процентної ставки. Фактично споживача введено в оману, коли під час пропонування продукції надано у нечіткий, незрозумілий, двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Умови кредитного договору суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, що є підставою для визнання такого договору недійсним.

Згідно ст.1 Закону України «Про заставу» заставою є спосіб забезпечення зобов'язань.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Відповідно до ст.3 Закону 2654-XII заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Отже, договір застави №КТНЗАК10580395 від 24.11.2006 року є похідним від кредитного договору №КТНЗАК10580395 від 24.11.2006 року. Встановивши наявність правових підстав для визнання недійсним кредитного договору, суд вважає необхідним визнати недійсним з моменту вчинення оспорюваного кредитного договору і договір застави як наслідок, оскільки цей договори є похідним від головного.

Інші доводи позивача, що стосуються зняття обтяження заставного майна , не можуть бути підставою для задоволення вимог з наступних підстав.

Згідно зі ст.2 Закону (№1255) «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено, що обтяжувач - це уповноважений орган при публічному обтяженні; кредитор за забезпеченим рухомим майном зобов’язанням; власник рухомого майна, що знаходиться у володінні боржника; будь-яка інша особа, на користь якої встановлюється договірне обтяження; особа, яка здійснює управління рухомим майном в інтересах кредитора. Статтею 4 Закону № 1255 передбачено, що обтяження поділяються на приватні та публічні. Приватні обтяження можуть бути забезпечувальними та іншими договірними. Забезпечувальним є обтяження, яке встановлюється для забезпечення виконання зобов’язання боржника або третьої особи перед обтяжувачем.

Згідно зі ст.21 Закону №1255 до таких відносяться: застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 ЦК України, що виникає на підставі договору. Отже, підстав для зняття обтяження з автомобіля Chrysler модель Sebring 2006 року випуску реєстраційний номер АН 7986ВМ, немає, виходячи з наявності правових підстав для визнання кредитного договору та договору застави недійсними.

Таким чином, суд вважає що позов підлягає задоволенню частково.

Згідно статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно розрахунку судової економічної експертизи позивачем відповідачу було сплачено 49569,84 доларів США. ОСОБА_2 брав у ПриватБанку 25228 доларів США на купівлю автомобілю та 5097 доларів США на страхування предмету застави та особисте страхування. Суд вважає, що відповідач повинен повернути позивачу 19244,84 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на 2 листопада 2018 року складає 541893,56 грн.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Позивач при подачі позовної заяви до суду мав пільги по сплаті судового збору, а тому, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача по справі Акціонерного товариства комерційного банка «ПРИВАТБАНК» судовий збір в розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн.

Позивач витратив 10000,00грн. за послуги адвоката за представництво у суді, тому відповідно до ст.137 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з відповідача дані витрати, підтверджені розрахунковими документами та розрахунком послуг адвоката (а.с.120 -123).

За проведення судової економічної експерти позивач сплатив 6932,80грн., що відповідно до ст.139 ЦПК України дає підстави суду стягнути ці витрати з відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.4, 10, 12, 76, 81,133, 141, 263-265 ЦПК України, ст.ст.3, 15, 203, 205, 215, 216, 230, 1048, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України, ст.11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» про захист прав споживачів - задовольнити частково.

Визнати недійсним кредитний договір №КТНЗАК10580395 від 24.11.2006 року укладений між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством комерційним банком «Приват Банк», нині Акціонерним товариством комерційним банком «ПРИВАТБАНК» з моменту його укладення.

Визнати недійсним договір застави №КТНЗАК10580395 від 24.11.2006 року укладений між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством комерційним банком «Приват Банк», нині Акціонерним товариством комерційним банком «ПРИВАТБАНК» з моменту його укладення.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банка «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_2 19244,84 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на 2 листопада 2018 року складає 541893,56грн.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банка «ПРИВАТБАНК» судовий збір в розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банка «ПРИВАТБАНК» витрати позивача на проведення експертизи в розмірі 6932,80грн.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банка «ПРИВАТБАНК» витрати ОСОБА_2 на правову допомогу в розмірі 10000,00грн.

В задоволенні іншої частини вимог відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Апеляційного суду Донецької області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Відповідно до п.15.5 Перехідних положень ЦПК України апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Донецької області через Краматорський міський суд.

Суддя Краматорського

міського суду: ОСОБА_3