Ухвала суду № 77753226, 01.11.2018, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

01.11.2018 Справа № 917/1400/16

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" про відстрочення виконання рішення суду (вх. № 5370 від 31.05.2018р.)

у справі № 917/1400/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", вул. Ковпака, 29, м. Київ, 03150

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир", вул. Будька, 47, м. Гадяч, Полтавська область, 37300

про стягнення 15917447 (п'ятнадцять мільйонів дев'ятсот сімнадцять тисяч чотириста сорок сім) доларів 81 центів США

Киричук О.А.

Представники сторін:

від заявника (боржника): Борсук В.В., Дробаха А.Е.. дов. в справі

від стягувача: Семенчук В.Ю., дов. в справі

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" звернулося до господарського суду Полтавської області із заявою про відстрочення виконання рішення суду у справі № 917/1400/16 (вх. № 5370 від 31.05.2018р.)

Ухвалою від 20.08.2018р. суд ухвалив прийняти заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" про відстрочення виконання рішення суду, розгляд заяви призначити на 30.08.2018

Ухвалою від 30.08.2018р. розгляд заяви про відстрочення виконання рішення суду у справі №917/1400/16 зупинено до вирішення питання про відвід.

Ухвалою від 06.09.2018р. суд поновив розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" про відстрочення виконання рішення суду у справі № 917/1400/16, зупинив розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир про відстрочення виконання рішення суду у справі № 917/1400/16 до повернення матеріалів даної справи до Господарського суду Полтавської області.

16.10.2018р. матеріали справи № 917/1400/16 повернулися до господарського суду Полтавської області.

Ухвалою від 19.10.2018р. суд поновив розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" про відстрочення виконання рішення суду у справі № 917/1400/16, розгляд заяви призначив на 01.11.2018р.

31.10.2018р. від Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" надійшла заява про зупинення розгляду справи, оскільки у Верховному суді відбувається розгляд заяви щодо роз"яснення деяких положень постанови Верховного Суду від 28.02.2018р. по зазначеній справі.

Представник стягувача в судовому засіданні наполягав на зупиненні розгляду заяви про відстрочення виконання рішення суду з підстав, зазначених у заяві від 26.10.2018р.

При вирішення питання щодо необхідності зупинити розгляд заяви суд врахував наступні обставини.

Відповідно до статті 227 ГПК суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках: 1) смерті або оголошення померлою фізичної особи, яка була стороною у справі або третьою особою з самостійними вимогами щодо предмета спору, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво; 2) необхідності призначення або заміни законного представника учасника справи; 3) перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції; 4) прийняття рішення про врегулювання спору за участю судді; 5) об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Відповідно до статті 228 ГПК суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках:1) перебування учасника справи на альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання або на строковій військовій службі; 2) призначення судом експертизи; 3) направлення судового доручення щодо збирання доказів у порядку, встановленому статтею 84 цього Кодексу; 4) звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги або вручення виклику до суду чи інших документів до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави; 5) надходження заяви про відвід судді; 6) прийняття ухвали про тимчасове вилучення доказів державним виконавцем для дослідження судом; 7) перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Суд звертає увагу, що на підтвердження зазначеного в клопотанні про зупинення провадження стягувачем не подано будь-яких доказів та не вказано підстави зупинення, його посилання на розгляд заяви щодо роз"яснення деяких положень постанови Верховного Суду від 28.02.2018р. по зазначеній справі не містять будь-якого обгрунтування.

Крім цього, суд звертає увагу, що зупинення розгляду заяви про відстрочення виконання рішення може призвести до порушення принципу розумності строків розгляду справи судом.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що не вбачає необхідності зупиненні розгляду заяви про відстрочення виконання рішення.

В судовому засіданні 01.11.2018р. представник боржника підтримав заяву та наполягав на її задоволенні.

Представник стягувача в судовому засіданні заперечив проти задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду.

В судовому засіданні 01.11.2018 оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

Розглянувши заяву, заслухавши представників сторін, суд встановив.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 15.11.2016 позов Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" (ідентифікаційний код 33460268, 37300, Полтавська область, м. Гадяч, вул. Будька, 47) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (ідентифікаційний код 00039019, 03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29) 15 917 447 доларів 81 центів США заборгованості по кредиту, 206700 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.09.2017 рішення господарського суду Полтавської області від 15.11.2016 у справі № 917/1400/16 залишено без змін.

Після набрання рішенням законної сили 10.03.2017 видано наказ на його виконання.

16.03.2018 ТОВ "Гадячсир" звернулося до суду із заявою про відстрочення виконання вказаного рішення на 36 місяців.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 29.03.2018 року, яка постановою Харківського апеляційного господарського суду від "30" травня 2018 р. залишена без змін, у задоволенні заяви ТОВ "Гадячсир" про відстрочення виконання рішення у справі № 917/1400/16 відмовлено.

31.05.2018р. товариство з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" звернулося до господарського суду Полтавської області із заявою про відстрочення виконання рішення суду у справі № 917/1400/16 (вх. № 5370), в якій просить відстрочити виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 1 листопада 2016 року по справі № 917/1400/16 в частині стягнення заборгованості по кредиту в сумі 15 917 447 доларів 81 центів США та витрат з оплати судового збору в сумі 206 700,00 грн. з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гадячсир» на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на 36 місяців; скасувати арешт коштів на рахунках ТОВ «Гадячсир» на час відстрочки виконання рішення суду.

Обґрунтовуючи надану заяву про відстрочення виконання рішення, відповідач посилається на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" є провідним виробником та експортером молочної продукції, зокрема, твердого сиру та молоковмісних сирних продуктів.

Як зазначає відповідач, протягом останніх 10 років основним ринком збуту продукції ТОВ "Гадячсир" був ринок Російської Федерації (72% експорту в 2012 році, 57% експорту в 2013 році). Однак, починаючи з 2014 року Російська Федерація повністю закрила свій ринок (введено продуктове ембарго) для продукції українського виробництва та ввела обмеження та заборони на транзит української продукції митною територією Російської Федерації до Республіки Казахстан та Киргизької Республіки. Втрата основних ринків збуту в сукупності з соціальними та економічними чинниками, збільшенням вартості палива та енергоносіїв, зменшення платоспроможності населення призвели до значного зниження обсягів виробництва та реалізації продукції відповідача.

Як зазначає заявник, за результатами господарської діяльності протягом 2017 року прибуток у ТОВ "Гадячсир" відсутній та обліковуються збитки у розмірі 476 мільйонів 860 тисяч грн., а загальна сума збитків станом на день звернення з даною заявою становить 1 мільярд 779 мільйонів 25 тисяч грн., що підтверджується Балансом (Звітом про фінансовий стан) за 2017 рік та за перший квартал 2018р. та Звітом про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 2017 рік та за перший квартал 2018р.

Також, заявник вказує, що ТОВ "Гадячсир" вживає заходів з метою виходу зі своєю продукцією на ринок Європейського союзу, країн Африки та Азії, з 2021 року розраховує на значні надходження коштів у зв'язку з укладенням нових контрактів поставки, погодженням графіків нових поставок зі своїми контрагентами та відновленням роботи за укладеними раніше угодами, пошуком нових ринків збуту продукції, що в 2021 року надасть можливість провести повний розрахунок з Позивачем по даній справі. .

Заявник стверджує, що ситуація ускладнюється арештом коштів на рахунках та майна, застосованих органом примусового виконання в межах виконавчого провадження, відкритого на виконання наказу господарського суду Полтавської області у даній справі.

Отже, боржник посилається на неможливість виконання рішення суду та сплату суми, що підлягає до стягнення за наказом у даній справі у найближчий час, оскільки це може значно погіршити і так тяжкий фінансовий стан, призвести до банкрутства підприємства, невчасної виплати заробітної плати працівникам, сплати податків та зборів. Негайне та примусове виконання рішення суду заблокує господарську діяльність товариства-боржника та унеможливить виконання підприємством своїх зобов'язань як перед стягувачем в даній справі, так і перед іншими контрагентами.

Таким чином, заявник просить суд відстрочити виконання рішення господарського суду Полтавської області від 15.11.2016 у справі № 917/1400/16 на 36 місяців.

Стягувач проти задоволення заяви заперечує, вважає, що боржником не доведені обставини, на які він посилається, обґрунтовуючи необхідність надання відстрочення виконання рішення, мають особливий характер та впливають на можливість виконання ним рішення суду. Також, стягувач зазначає, що боржником до заяви не додано жодних належних доказів неможливості виконання рішення суду у даній справі.

При розгляді заяви суд виходив з наступного.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов'язковим до виконання.

Відповідно до ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову.

Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для розстрочення, можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

В обґрунтування заяви про відстрочку виконання рішення суду боржник посилається на тяжке фінансове становище, що спричинене відсутністю ринку збуту продукції через введення Російською Федерацією продуктового ембарго.

Проте, відповідно до ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Абзацом 5 частини 1 ст. 44 ГК України також встановлено, що принципом підприємництва є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик.

За таких обставин, продуктове ембарго Російської Федерації не є тією виключною обставиною, що зумовила невиконання відповідачем рішення суду від 15.11.2016.

Крім того, на підтвердження свого тяжкого фінансового стану відповідачем до заяви про відстрочення виконання рішення суду надано Баланс (Звіт про фінансовий стан) за 2017 рік та за перший квартал 2018р. та Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 2017 рік та за перший квартал 2018р.

Однак, вказані документи не можуть достовірно свідчити про фінансову неспроможність боржника виконати рішення господарського суду у даній справі.

Суд вважає, що наведені відповідачем підстави для відстрочення виконання судового рішення, зокрема, тяжкий фінансовий стан не є тією виключною обставиною, в розумінні ст. 331 Господарського кодексу України, які б давали підстави для відстрочення виконання судового рішення.

Суд дійшов висновку, що обставини, наведені відповідачем в заяві про відстрочення виконання судового рішення носять не особливий і надзвичайний характер, а свідчать про негативні явища в поточній діяльності відповідача, яка за приписами статті 42 Господарського кодексу України є самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, відтак, не є підставою вважати збиткову діяльність відповідача винятковим випадком у розумінні статті 331 Господарського процесуального кодексу України, що зумовлював би ускладнення чи відсутність можливості виконати судове рішення.

Разом з цим, при вирішенні питання щодо доцільності надання відстрочення виконання судового рішення судом враховуються матеріальні інтереси обох сторін.

Законом України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

У відповідності до ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Суд зазначає, що надання відстрочення виконання рішення суду у даній справі може призвести до порушення майнових інтересів стягувача, як учасника господарських відносин, який належним чином виконав договірні зобов'язання.

Заборгованість боржника виникла у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору, укладеного 02.04.2013. Станом на час звернення до суду з даною заявою боржником на виконання рішення суду від 15.11.2016, не проведено навіть часткових платежів.

Зазначене свідчить про фактичне затягування боржником строку виконання рішення суду.

Крім того, до заяви про відстрочку виконання рішення не додано жодних доказів на підтвердження того, що боржник спроможний виконати рішення суду після спливу, визначеного ним у заяві терміну.

Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, повинні досліджуватися та оцінюватися не тільки доводи боржника, а й заперечення кредитора.

При цьому, необхідно враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але перш за все необхідно врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Безпідставне надання відстрочення без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 26.07.2017 у справі №917/1500/16, від 26.05.2015 у справі №922/1671/14, від 04.03.2015 у справі №917/1228/14.

Також судом враховується правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до якої несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).

Так, у рішенні від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено про те, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду.

У рішенні від 17.05.2005 "Чижов проти України" вказано, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції.

Існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 3 квітня 2008 року, заява N 3236/03, п. 43).

Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року N 18-рп/2012).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012).

Отже, з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для "потерпілої сторони", 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява N 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 у справі "Ясюнієне проти Литви", заява N 41510/98, п. 27).

Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява N 71186/01, п. 84).

Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (рішення у справі "Comingersoll S. A. проти Португалії", заява N 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).

За таких обставин суд дійшов висновку, що заява відповідача про відстрочення виконання рішення суду від у справі №917/1400/16 є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Також, слід зазначити, що відповідно до ч. 5 ст. 331 ГПК України, відстрочення виконання рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Таким чином, законодавець встановлює термін в межах, якого при достатності підстав та поважних причин, можливе розстрочення або відстрочення виконання судового рішення.

Враховуючи вищенаведене та те, що рішення у даній справі прийнято 15.11.2016 р., відповідач звернувся із заявою про відстрочення цього рішення 31.05.2018 р. - поза межами встановленого законодавством строку для відстрочення виконання судового рішення.

Крім того, суд зазначає, що вимога про відстрочення виконання судового рішення є такою, що суперечить положенням ч. 5 ст. 331 ГПК України - відстрочення виконання рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" про зняття арешту з майна та грошових коштів боржника також не підлягають задоволенню з урахуванням наступного.

Частинами 1, 2 ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено порядок та підстави зняття майна з арешту. Зокрема, вказано, що виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Проте, на теперішній час, у суду відсутні підстави для зняття арешту з майна та грошових коштів боржника, накладеного в межах провадження з примусового виконання рішення у справі.

Крім того, суд зазначає про недоцільність вирішення питання щодо зняття арешту з майна та грошових коштів боржника саме в межах розгляду заяви про відстрочення виконання судового рішення. Аналогічну правову позицію підтримано Вищим господарським судом у постанові від 17.12.2013р. у справі №5011-16/11450-2012р.

Керуючись ст.ст. 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" про відстрочку виконання рішення суду у справі № 917/1400/16 відмовити повністю.

Повний текст ухвали складений 12.11.2018.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і може бути оскаржена до Східного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня складення повного тексту ухвали.

Суддя Киричук О.А.