Постанова № 77748827, 07.11.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Зоркіна Ю.В.

07 листопада 2018 р. м. ХарківСправа № 646/8672/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Старостіна В.В.

суддів: Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С.

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.

представника позивачів ОСОБА_1

представника відповідача Сертакова К.В.

представників третіх осіб ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Департаменту реєстрації Харківської міської ради та ОСОБА_5 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2018 по справі № 646/8672/17

за позовом ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_7, що діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_8 , ОСОБА_7, що діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_9 , ОСОБА_7, що діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_10

до Департамента реєстрації Харківської міської ради

треті особи Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради , ОСОБА_5

про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

14.12.2018, позивачі звернулись до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту реєстрації Харківської міської ради, треті особи Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, ОСОБА_5, у якому просили суд:

- визнати протиправними дії Департаменту реєстрації Харківської міської ради щодо зняття з реєстрації місяця проживання ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 в квартирі за адресою: АДРЕСА_1;

- зобов'язати Департамент реєстрації Харківської міської ради поновити реєстрацію місяця проживання ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 в квартирі за адресою: АДРЕСА_2.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначають, що зняття позивача та його родини з реєстрації місця проживання є протиправним, оскільки заява нового власника квартири та свідоцтво про право власності не може бути документом, який свідчить про припинення підстав на право користування житловим приміщенням, в розумінні статті 7 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (далі - Закон № 1382-ІV).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2018 позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправними дії Департаменту реєстрації Харківської міської ради щодо зняття з реєстрації місяця проживання ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 в квартирі за адресою :АДРЕСА_3.

Зобов'язано Департамент реєстрації Харківської міської ради поновити реєстрацію місця проживання ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 в квартирі за адресою: АДРЕСА_3.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем, Департаментом реєстрації Харківської міської ради подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального права та невідповідність висновків суду першої інстанції, просив рішення Харківського окружного адміністраивного суду від 17.08.2018 скасувати та прийняти постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Також, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, третьою особою, ОСОБА_5, подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду є незаконним, таким що підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають істотне значення для справи, яке винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права та просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2018 та у задоволенні позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні представник позивача просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а у задоволенні апеляційних скарг відмовити.

Представник відповідача в судовому засіданні просив скасувати рішеня Харківського окружного адміністртаивного суду від 17.08.2018, з підстав наведених в апеляційній скарзі та постановити рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Представники третьої особи ОСОБА_5 - ОСОБА_3, ОСОБА_4 просили рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Представник третьої особи Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради до судового засідання не з'явився, про день, час та місце судового засідання був повідомлений своєчасно та належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасникв справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла до висновку, що вони підлягають частковому задоволенню, а провадження по справі закриттю з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи, що ОСОБА_6 на праві власності належала 3-х кімнатна квартира АДРЕСА_4 згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27.11.2008 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 01.12.2008 року № 21094863.

У вказаній квартирі були зареєстровані позивач, його дружина та неповнолітні діти, що підтверджується посвідками на право постійного проживання, довідкою КП "Жилкомсервіс" дільниця № 31 від 04.04.2016 року № 638, листом КП "Жилкомсервіс" від 09.02.2018 року № 2603/2/0705.

Згідно листа відділу реєстрації місця проживання в Основ'янському районі м. Харкова Управління ведення територіальної громади Департаменту реєстрації Харківської міської ради від 13.11.2017 року за заявою гр. ОСОБА_5 від 10.11.2017 року позивача та його родину було знято з реєстрації по вказаному адресу. На підтвердження право власності на зазначену вище квартиру третьою особою надано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 102411050 від 02.11.2017 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що заява нового власника квартири та свідоцтво про право власності не може бути документом, який беззаперечно свідчить про припинення підстав на право користування житловим приміщенням, в розумінні статті 7 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (рішення у справі "Занд проти Австрії) (Zand v. Austria), заява № 7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися "судом, встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За правилами ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

За правилами п. 1 ч. ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Визнаючи дії Департаменту реєстрації Харківської міської ради щодо зняття з реєстрації місяця проживання позивачів та поновлення їх місця проживання може вплинути на майнові права ОСОБА_5

За таких обставин, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, що не належить до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.04.2018 по справі № 804/1001/16.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не врахував суть спірних правовідносин та дійшов необґрунтованого висновку про те, що справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки спірні правовідносини підлягають розгляду за правилами ЦПК.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства

З урахуванням зазначених обставин та норм права, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції помилково розглянув справу в порядку адміністративного судочинства, тому ухвалене судове рішення підлягає скасуванню, а провадження в адміністративній справі закриттю з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Департаменту реєстрації Харківської міської ради та ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2018 по справі № 646/8672/17 скасувати.

Прийняти постанову, якою провадження у справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_7, що діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_8, ОСОБА_7, що діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_9, ОСОБА_7, що діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_10 до Департаменту реєстрації Харківської міської ради, треті особи: Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, ОСОБА_5 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії закрити.

Роз'яснити позивачу право звернення по даним правовідносинам до суду цивільної юрисдикції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.В. СтаростінСудді А.О. Бегунц С.С. Резнікова Повний текст постанови складено 09.11.2018.