Постанова № 77748748, 30.10.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Мороко А.С.

30 жовтня 2018 р. Справа № 820/3408/18

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Мельнікової Л.В.

суддів - Гуцала М.І. , Бенедик А.П.

за участю секретаря судового засідання - Багмет А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 червня 2018 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління Державної міграційної служби України у Київській області, Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування наказу, -

В с т а н о в и л а:

03.05.2018 року позивач громадянин Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким просить:

- скасувати наказ Державної міграційної служби України № 324 від 18.12.2017 року, в частині, що стосується нього.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з листа Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 29.03.2018 року йому стало відомо про існування рішення ДМС України від 18.12.2017 року, яким скасовано ОСОБА_1 посвідку на постійне проживання в Україні.

Позивач вважає, що оскаржуване рішення, в частині, що його стосується, винесене з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню у вказаній частині.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що оскаржуване позивачем рішення є обґрунтованим та законним, а отже, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2018 року (рішення у повному обсязі виготовлено 14.06.2018 року) позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені у повному обсязі.

Суд першої інстанції зазначив, що з моменту документування позивача посвідкою на постійне проживання, не виникло нових обставин, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію.

Відтак, враховуючи відсутність законних підстав для скасування посвідки позивача на постійне проживання в Україні, висновок УДМСУ в Харківській області від 27.10.2017 року є необґрунтованим та протиправним, а тому, прийнятий на його підставі наказ ДМС України № 324 від 18.12.2017 року, в частині, що стосується ОСОБА_1 є таким, що підлягає скасуванню.

Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі ДМС України, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Скаржник зазначає, що керівництвом ВГІРФО ГУМВС України в Київській області 16.06.2004 року на підставі заяви позивача прийнято рішення щодо документування його посвідкою на постійне проживання відповідно до абзацу 4 пункту 4 розділу V «Прикінцевих положень» Закону України «Про імміграцію» з порушенням норм міграційного законодавства.

Так, відповідно до зазначеної норми, вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 06.03.1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. Тобто граничним терміном звернення з заявою про надання посвідки на постійне проживання в Україні є 08.02.2002 року, адже після спливу вказаного шестимісячного терміну, відділи ГІРФО ГУ МВС України не мали законних підстав для надання посвідки на постійне проживання відповідно до абзацу четвертого пункту 4 розділу V «Прикінцевих положень» Закону України «Про імміграцію», іноземцям які звернулись після 08.02.2002 року.

Таким чином, на момент звернення позивача 26.06.2003 року, положеннями законодавства України не передбачалось оформлення посвідки на постійне проживання на підставі дозволу на імміграцію відповідно до абзацу 4 пункту 4 розділу V «Прикінцевих положень» Закону України «Про імміграцію», а позивач не мав жодних підстав щодо отримання посвідки на постійне проживання.

У зв'язку з чим, оформлена на ім'я позивача 26.06.2004 року посвідка серії НОМЕР_1 та посвідка НОМЕР_2 від 19.04.2007 року підлягають визнанню недійсними та вилученню.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи по суті.

За приписами статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (частина перша статті 308).

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина друга статті 308).

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ДМС України задоволенню не підлягає, а судове рішення слід залишити без змін, з наступних підстав.

Судом установлено та не заперечується учасниками справи, що 26.06.2003 року громадянин СРВ ОСОБА_1 звернувся до Макарівського РВ ГУ МВС в Київській області з клопотанням щодо видачі йому посвідки на постійне проживання, оскільки він прибув у 1993 році в Україну з метою працевлаштування і працював на ВАТ «Завод «Ленінська кузня», та залишився проживати в Україні після звільнення з роботи.

Рішенням відділу ГІРФО ГУМВС України в Київській області від 16.06.2004 року та рішенням УГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 19.04.2007 року ОСОБА_1 видано посвідки на постійне проживання: серії НОМЕР_1 від 16.06.2004 року та серії НОМЕР_2 від 19.04.2007 року.

На підставі висновку УДМС України в Київській області від 27.10.2017 року визначено, що рішення про видачу посвідки на постійне проживання громадянину СРВ ОСОБА_1 прийнято з порушенням вимог законодавства та підлягає скасуванню, оскільки з відповідною заявою необхідно було звернутись до 07.02.2002 року, оскільки з 08.02.2002 року, тобто, після спливу шестимісячного терміну, абз. 4 п. 4 V розділу Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" № 2491-ІІІ від 07.06.2001 року втратив чинність. Також, у висновку зазначено, що на момент звернення, а саме 26.06.2003 року, положеннями законодавства України не передбачено оформлення посвідки на постійне проживання на підставі дозволу на імміграцію відповідно до абз. 4 п. 4 V розділу Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", а позивач не мав жодних підстав щодо отримання посвідки на постійне проживання /а.с. 9-10/.

На підставі означеного висновку відповідачем ДМС України прийнято наказ № 324 від 18.12.2017 року "Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання", пунктом 4 якого скасовано повністю рішення відділу ГІРФО ГУМВС України в Київській області від 16.06.2004 року та рішення УГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 19.04.2007 року про видачу посвідок на постійне проживання громадянину СРВ ОСОБА_1 /а.с. 14-16/.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 року № 3773-VI (подалі - Закон № 3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

За змістом ч. 15 ст. 4 Закону № 3773 іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України. При цьому, документами, що засвідчують законність перебування іноземця, особи без громадянства на території України, можуть бути посвідка на постійне проживання та посвідка на тимчасове проживання.

Згідно абз. 6 ст. 1 Закону України "Про імміграцію" (в редакції, чинній на момент видачі посвідки), посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Спірні правовідносини безпосередньо регулюються Порядком оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 року № 251 (подалі - Порядок № 251).

Відповідно до п. 1 Порядку № 251 цей Порядок визначає механізм оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання.

Пунктом 18 Порядку № 251 визначено, що посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України "Про імміграцію".

Згідно з абз. 6 п. 4 Розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію", особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.

Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів зазначає, що посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою, та не передбачає попереднього оформлення дозволу на імміграцію. Таким чином, позивач отримав посвідку на постійне проживання в межах законодавства.

Колегія суддів зазначає, що позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки Закон України "Про імміграцію" передбачав для позивача набуття дозволу на імміграцію без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень.

Крім того, при наданні у 2004 році позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні, ВГІРФО ГУМВС України в Київській області проводило перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та, надаючи посвідку на постійне місце проживання в Україні, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив.

Доказів зворотного судам першої та апеляційної інстанції відповідачем не надано.

Відповідно ст. 12 Закону України "Про імміграцію", підставами для скасування дозволу на імміграцію є:

1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Колегія суддів зазначає, що за змістом цієї статті Закону, не передбачено прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про скасування дозволу на імміграцію з підстав пропуску іноземцем шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні.

Таким чином, погоджуючись із висновком суду першої інстанції, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання представника відповідача про те, що з 08.02.2002 року абз. 4 п. 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" втратив чинність, оскільки ця норма не скасована та є чинною.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10.02.2010 року).

За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін (п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України).

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визначає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, керуючись ч. 4 ст. 229, 292, 293, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 червня 2018 року, - без змін.

Постанова Харківського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття. Учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених Кодексом адміністративного судочинства України. Касаційна скарга на судове рішення подається безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя (підпис)Л.В. МельніковаСудді(підпис) (підпис) М.І. Гуцал А.П. Бенедик Постанова у повному обсязі складена і підписана 09 листопада 2018 року.