Постанова № 77748362, 05.11.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2018 р. м. ХарківСправа № 2040/6867/18Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Бегунца А.О.

суддів: Рєзнікової С.С. , Старостіна В.В.

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.,

представників позивача Сумцової Н.В., Вельми І.О., Волкова І.М.,

представника відповідача Онікієнко Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2018, суддя Панченко О.В., вул. Мар'їнська, 18-Б-3, м. Харків, 61004, повний текст складено 29.08.18 по справі № 2040/6867/18

за позовом Міністерства оборони України , Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків

до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області

про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі - Міністерство оборони України, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харків, звернулися до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області (далі - відповідач), в якому просили суд: визнати протиправною відмову у знятті арешту, накладеного Постановою №597 від 25.01.2005р., винесеною Жовтневим ВДВС Харківського МУЮ на військове майно, яке знаходиться за адресою: м. Харків Григорівське шосе (колишнє Комсомольське шосе), 54, винесену Міжрайонним відділом державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області №29362 від 05.06.2018 року; зобов'язати Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області зняти арешт з будівлі №54 по Григорівському шосе в м. Харкові, накладений на підставі постанови №597 від 25.01.2005р. Жовтневим ВДВС Харківського МУЮ (реєстраційний номер обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1643910 від 31.01.2005 року);

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачі зазначають, що у травні 2018 року представник Міністерства оборони України звернувся до відповідача з заявою про зняття арешту з військового майна, яке знаходиться за адресою: м. Харків, Григорівське шосе, 54, однак у цьому було відмовлено.

Позивачі вказують, що арешт на вказане майно накладено в зв'язку із здійсненням виконавчих дій за провадженням, боржником в якому була військова частина А 1215, проте вказане майно (будівлі) є державною власністю та ніколи не було власністю військової частини А 1215, або іншої військової частини. З огляду на вказане позивачі вважають відмову у знятті арешту зі спірного майна неправомірною.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Позивач, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харків, не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом при вирішенні справи норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд апеляційної інстанції відмовити позивачу в частині стягнення судових витрат з відповідача, рішення по даній справі прийняти на розсуд суду.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 05.11.2018 представники сторін підтримали свої правові позиції по справі.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивачів та представника відповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню задоволенню, а провадження - закриттю, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, у вказаному Реєстрі зареєстровано обтяження - арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 1643910, який вчинено на підставі повідомлення №597 від 25.01.2005р., яке видано ВДВС Жовтневого району м. Харкова, в подальшому реорганізованого у Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харкова. Об'єктом обтяження є нежитлова будівля за адресою: м. Харків, Комсомольське (на даний час - Григорівське) шосе, 54.

Згідно копії рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 30731286 від 02.08.2016р. вказано, що на зазначене вище нерухоме майно накладено арешт на підставі повідомлення ВДВС Жовтневого району м. Харкова № 597 від 25.01.2005р., власником зазначено Військову частину А 1215.

Не погодившись з вказаними рішеннями відповідача, позивачі звернулись до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що дану справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо підсудності даного спору, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Статтею 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу ДВС, приватного виконавця.

Відповідно до частини першої цієї статті учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Разом з тим у частині п'ятій вказаної статті передбачено, що адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.

Тобто частина п'ята статті 287 КАС України передбачає загальне правило оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС щодо виконання ними рішень до того суду, який ухвалив вказане рішення, якщо таке виконання не обтяжене об'єднанням з виконанням рішень, ухвалених судами за правилами іншої юрисдикції.

За правилами статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Таким чином, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові спори про оскарження дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів, окрім оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.

Законом України «Про виконавче провадження» встановлений спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким такі спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року по справі № 906/530/17.

У даному випадку, спірні дії вчинені відповідачем у межах виконавчого провадження, відкритого за наказом Господарського суду Харківської області № 166667/3 від 17.02.2003, виданого на виконання рішення цього ж суду.

Даних про те, що оскаржувані дії відповідача здійснені під час виконання зведеного виконавчого провадження матеріали справи не містять.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про поширення адміністративної юрисдикції на даний спір.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 239 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2018 підлягає скасуванню, а провадження у даній справі - закриттю, та зазначений спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

В силу приписів ч.6 ст.143 КАС України у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.5 ч.1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні з позовною заявою сплачено судовий збір у розмірі 3524 (три тисячі п'ятсот двадцять чотири) грн. 00 коп. (а.с.4), за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір в розмірі 2643 (дві тисячі шістсот шорок три) грн. 00 коп.

Отже, понесені Квартирно-експлуатаційним відділом м. Харків витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги підлягають відшкодуванню за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст. 243, 245, 246, 250, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2018 по справі № 2040/6867/18 скасувати.

Прийняти постанову, якою провадження у справі за позовом Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії - закрити.

Роз'яснити позивачам право звернення до суду господарської юрисдикції з приводу таких справ.

Повернути з Державного бюджету України на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків судовий збір у розмірі 3524 (три тисячі п'ятсот двадцять чотири) грн. 00 коп., сплачений при зверненні з позовною заявою до суду першої інстанції, а також за подання апеляційної скарги у сумі 2643 (дві тисячі шістсот шорок три) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)А.О. БегунцСудді(підпис) (підпис) С.С. Резнікова В.В. Старостін Повний текст постанови складено 09.11.2018.