Рішення № 77746120, 09.11.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 листопада 2018 року № 826/12912/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

третя особа 1) Комунальний медичний заклад «Рокитнянська центральна районна лікарня»,

2) Київський обласний військовий комісаріат

про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі по тексту - відповідач), треті особи: Комунальний медичний заклад «Рокитнянська центральна районна лікарня» (далі по тексту - третя особа 1), Київський обласний військовий комісаріат (далі по тексту - третя особа 2) в якому просить:

- визнати неправомірним рішення Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті доплати до одноразової грошової винагороди у зв'язку зі зміною групи інвалідності;

- зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо здійснення доплати до одноразової грошової винагороди у зв'язку зі зміною групи інвалідності.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він солдат у запасі, учасник бойових дій на Сході України в 2014-2015 роках. Відповідно до висновку Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК), з 30 листопада 2015 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку з захворюваннями, які пов'язані із захистом Батьківщини.

За результатами повторного огляду позивачу встановлено ІІ групу інвалідності у зв'язку з захворюванням пов'язаним із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою МСЕК від 15 лютого 2018 року №0519694 серія АВ.

З огляду на встановлення (зміну) іншої групи інвалідності, позивач звернувся до Міністерства оборони України з проханням здійснити доплату до одноразової грошової допомоги, яку він отримав раніше.

Міністерство оборони України листом від 12 липня 2018 року №0290/С-957/292 відмовило позивачу у виплаті вищезазначеної доплати до одноразової грошової допомоги, з огляду на пропуск дворічного терміну для отримання вказаної допомоги.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом за захистом свого порушеного права.

27 вересня 2018 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що ІІІ групу інвалідності у зв'язку з захворюваннями, які пов'язані із захистом Батьківщини позивачу встановлено 30 листопада 2015 року.

ІІ групу інвалідності у зв'язку з захворюванням пов'язаним із захистом Батьківщини позивачу встановлено 15 лютого 2018 року.

Разом з тим, дворічний термін для виплати грошової допомоги в більшому розмірі у разі встановлення більшого відсотку працездатності або підвищення групи інвалідності, застосовується з часу первинного встановлення інвалідності або втрати працездатності. З огляду на те, що між первинним та повторним оглядом позивача пройшло більше двох років підстав для задоволення позовних вимог немає.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2018 року залучено до участі у справі Київський обласний військовий комісаріат у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача.

19 жовтня 2018 року до суду від Київського обласного військового комісаріату надійшли пояснення щодо заявлених позовних вимог, в яких третя особа 2 щодо задоволення позову заперечила у повному обсязі, з підстав викладених в поясненнях.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є солдатом у запасі, учасником бойових дій на Сході України в 2014-2015 роках. Відповідно до висновку Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК), з 30 листопада 2015 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку з захворюваннями, які пов'язані із захистом Батьківщини.

З листа Департаменту фінансів Міністерства оборони України вх.№С-957 вбачається, що 30 листопада 2015 року позивачу була виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 206 700,00 грн.

Як стверджує позивач, впродовж декількох місяців в 2017 році неодноразово звертався за медичною допомогою до лікаря психіатра Рокитнянської центральної районної лікарні у зв'язку з діагностованим у нього захворюванням.

13 листопада 2017 року позивач звернувся до Рокитнянської центральної районної лікарні із заявою про проведення перегляду групи інвалідності. 15 листопада 2017 року адміністрація лікарні у телефонній розмові повідомила позивача про неможливість перегляду групи інвалідності, посилаючись на необхідність проведення обстеження позивача у Київській обласній психоневрологічній лікарні №2 та отримання у цьому закладі консультативного висновку комісії лікарів психіатрів.

15 лютого 2018 року Білоцерківською міжрайонною медико-соціальною експертною комісією - МСЕК) проведений повторний огляд позивача, за результатами якого ОСОБА_1 встановлено II групу інвалідності в наслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини.

Відповідно до довідки МСЕК від 15 лютого 2018 року №0519694 серія АВ за результатами повторного огляду позивачу встановлено ІІ групу інвалідності у зв'язку з захворюванням пов'язаним із захистом Батьківщини.

З огляду на встановлення (зміну) іншої групи інвалідності, позивач звернувся до Міністерства оборони України з проханням здійснити доплату до одноразової грошової допомоги, яку він отримав раніше.

Листом від 12 липня 2018 року №0290С-957/292 Міністерство оборони України повідомило позивачу, що рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (протокол засідання від 30 березня 2018 року №34), останньому було відмовлено у виплаті вищезазначеної доплати до одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що згідно з частиною четвертою статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, у разі зміни групи інвалідності доплата до одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності, а позивачу ІІІ групу інвалідності на ІІ групу змінено понад дворічний термін.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог , суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» дія даного Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісті.

Частиною першою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Тобто, вищевказаний Закон пов'язує право на отримання одноразової допомоги з настанням певних обставин, а саме: у разі загибелі, у разі встановлення інвалідності, у разі встановлення ступеня втрати працездатності.

Відповідно до частини другої статті 16 Закону №2011- ХІІ встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема, відповідно до пункту 5 (в редакції, яка діяла з 30 липня 2015 року) встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.

Разом з цим, відповідно до частини четвертої статті 16-3 цього Закону (в редакції Закону, (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Окрім того, суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що додається (далі - Порядок №975).

Згідно з пунктом 8 Порядку №975 якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

З огляду на викладене, законодавством України передбачено право військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.

Як вбачається з матеріалів справи, за наслідками первинного огляду від 30 листопада 2015 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, у зв'язку з чим ОСОБА_1 виплачена грошова допомога в розмірі 206 700,00 грн. Таким чином, позивач скористався своїм правом на отримання одноразової допомоги у випадку часткової втрати працездатності, передбаченим статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Після спливу дворічного терміну, встановленого вищевказаним Законом, за наслідками повторного огляду з 15 лютого 2018 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини.

Отже, позивачу встановлено вищу групу інвалідності (змінено) понад дворічний термін після встановлення первинної інвалідності.

Таким чином, оскільки законодавство допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності, однак право на отримання такої допомоги обмежено дворічним строком з моменту її первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, отже суд відхиляє доводи позивача, що він набув відповідне право, оскільки між встановленням ІІІ групи інвалідності та встановленням ІІ групи інвалідності минуло більше 2-х років.

Твердження позивача, відносно того, що відповідач був зобов'язаний врахувати під час прийняття рішення про відмову у виплаті доплати до одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 той факт, що пропущення дворічного строку для перегляду групи інвалідності пов'язане із свідомою недобросовісною поведінкою співробітників Рокитнянської центральної районної лікарні, а також те, що фактичний стан здоров'я позивача погіршився не у лютому 2018 року, а в середині 2017 року, тобто до завершення дворічного строку, суд не бере до уваги з огляду наступне.

Частиною четвертою статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Тобто аналізуючи вказану норму суд звертає увагу позивача на чітко визначені законодавцем підстави отримання одноразової грошової допомоги та доплати до вказаної допомоги у зв'язку із встановленням вищої групи інвалідності протягом двох років, вказаними підставами є виключно встановлення (зміна) групи інвалідності. У вказаному випадку законодавець не наділив відповідача обов'язком оцінювати погіршення чи покращення стану здоров'я позивача, з огляду на те, що вказані обов'язки відносяться виключно до компетенції медичних працівників.

За таких обставин, суд вважає, що оскільки зміна групи інвалідності відбулась після спливу дворічного строку, визначеного пунктом 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, рішення відповідача щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги позивачу є правомірним, а тому відсутні правові підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу доплату до одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи, з урахуванням виплаченої раніше суми одноразової грошової допомоги.

У даній справі позивачем не було наведено достатніх доказів на підтвердження того, що бездіяльність відповідача - суб'єкта владних повноважень не відповідає нормам чинного законодавства України.

Закріплений у частині першій статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У розумінні частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку відповідачем доведено правомірність дій щодо відмови позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги. З огляду на викладене, приймаючи рішення про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, суд дійшов висновку, що відповідач

діяв відповідно до вимог чинного законодавства, в зв'язку з чим підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Керуючись статями 9, 77, 90, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя В.В. Аверкова