Рішення № 77745415, 08.11.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1540/3245/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Бойко О.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження ОСОБА_1 до ГУ ДМС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу №120 від 25.06.2018 р. та зобов'язання прийняти рішення про оформлення документів,-

І. Суть спору:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ДМС України в Одеській області в якому просив:

1. Визнати неправомірним та скасувати наказ ГУ ДМС України в Одеській області №120 від 25.06.2018 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2. Зобов'язати ГУ ДМС України в Одеській області оформити документи для розгляду та вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

ІІ. Аргументи сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.

ОСОБА_1, громадянин Індії звернувся із заявою до ГУ ДМС в Одеській області про надання йому захисту в Україні у зв'язку з тим, що при поверненні додому його здоров'ю та життю загрожує небезпека у зв'язку із його нетрадиційною орієнтацією та належністю до такої соціальної групи, згідно з нормами Женевської Конвенції «Про статус біженців» 1951 р. та Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Наказом ГУ ДМС України в Одеській області №120 від 25.06.2018 р. позивачу відмовлено в оформленні документів та подальшому розгляду його заяви для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

03.07.2018 р. позивач отримав в приміщенні ГУ ДМС України в Одеській області повідомлення про відмову в подальшому оформленні та розгляду заяви на підставі зазначеного наказу ГУ ДМС України в Одеській області.

В повідомленні зазначено, що заява позивача вважається не обґрунтованою та відсутні умови зазначені в п.п.1 та 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»; в'їзд до України з особливими цілями, а не з метою захисту; немає доказів переслідування терористичними організаціями; а також численні посилання на мої життєві та особисті обставини, які не мають жодного відношення до підстав згідно з якими позивач звернувся за захистом в Україні.

Позивач вважає, наказ ДМСУ в Одеській області неправомірним та необґрунтованим, оскільки це рішення приймалось не об'єктивно, без повного розгляду його заяви, дослідження всіх обставин, які стосуються його заяви.

Позивач в судове засідання не з'явився про день час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та завчасно.

23.10.2018 р. представник позивач через канцелярію суду надав заяву про розгляд справи без його участі. Позов підтримує в повному обсязі.

03.07.2018 р. ухвалою Одеський окружний адміністративний прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

25.07.2018 р. ухвалою занесеною до протоколу судового засідання продовжено строк підготовчого провадження до 90 днів.

07.11.2018 р. ухвалою занесеною до протоколу судового засідання закрито підготовче провадження та продовжено розгляд справи по суті у порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився про день час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та завчасно.

24.07.2018 р. представник відповідача через канцелярію суду надав відзив на адміністративний позов, в якому просив у задоволенні позову відмовити з підстав викладених у відзиві.

Представник відповідача в обґрунтування відзиву зазначив, щодо причин звернення за міжнародним захистом, зів слів позивача він приїхав в Україну з метою здобути вищу освіту. В 2011 р. позивач розпочав відносини з особою на ім'я ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2., після чого в нього розпочались проблеми, а саме: батьки його партнера дізнавшись про їх тісні стосунки почали погрожувати шукачу захисту та його родичі з метою отримання листа із зізнанням, що саме він втягнув їх сина в такого роду стосунки. В той же час, шукач захисту пояснив, що не міг написати таке зізнання, адже в Індії діє закон, відповідно до якого осіб нетрадиційної орієнтації саджають у в'язницю строком на 7 років. Зі слів позивача наразі він не може повернутися на Батьківщину через побоювання можливого ув'язнення та можливої свавільної розправи з боку батьків свого партнера.

Представник відповідача зазначив, що висловлені причини неможливості повернення позивача до країни громадської належності не є належним чином обґрунтованими та не виключають на довіру. Разом із тим позивач систематично надає суперечливу інформацію, що істотно зменшує рівень довіри до клопотання шукача захисту та вказує на його необґрунтованість.

Також під час розгляду заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби встановив, що ані позивач особисто, ані члени його сім'ї за жодною із конвенційних ознак в країні походження не переслідувались, побоювання переслідування достовірними доказами не підтверджуються.

Таким чином, представник відповідача вважає, що ГУ ДМС України в Одеській області від 25.06.2018 р. №120 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймалось з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.

Згідно з ч. 9 ст.205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З'ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши письмові докази, якими вони обґрунтовуються, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не належить до задоволення.

ІІІ. Обставини, встановлені судом

Так, суд встановив, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1. є громадянином Індії уродженець м. Джамшедпур. За національністю індус, за віросповіданням сповідує індуїзм.

За сімейним станом неодружений, дітей немає. Позивач має повну середню освіту, яку здобув на території Індії.

Позивач та його близькі родичі не були та не є членами жодних політичних, молодіжних, релігійних, військових чи інших організацій ані в країні громадської належності, ані на території України.

Позивач є невійськовозобов'язаним, військову службу не проходив.

Аналізом матеріалів особової справи встановлено, що шукач захисту в'їхав в Україну 02.10.2007 р., авіарейсом Делі (Індія) - Москва (РФ) - Сімферополь (Україна), на підставі паспортного документу НОМЕР_1 та одноразової візи Y серії 03438621. В'їзд в Україну здійснив з метою здобути вищу освіту, посилаючись на доступну вартість навчання. Навчався в Україні в Луганському державному медичному університеті у період 2007-2014 р., навчання не закінчив через загострення ситуації на сході України. На території України позивач не працює.

З матеріалів особової справи суд встановив, що позивач розпочав відносини з особою на ім'я ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2., після чого в нього розпочались проблеми, а саме: батьки його партнера дізнавшись про їх тісні стосунки почали погрожувати шукачу захисту та його родичі з метою отримання листа із зізнанням, що саме він втягнув їх сина в такого роду стосунки. В той же час, шукач захисту пояснив, що не міг написати таке зізнання, адже в Індії діє закон, відповідно до якого осіб нетрадиційної орієнтації саджають у в'язницю строком на 7 років. Зі слів позивача наразі він не може повернутися на Батьківщину через побоювання можливого ув'язнення та можливої свавільної розправи з боку батьків свого партнера.

04.06.2018 р. позивач із заявою звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

04.06.2018 р. позивач отримав довідку про звернення за захистом в Україні № 008255 (а.с.10)

25.06.2018 р. позивач звернувся до управління із заявою щодо поновлення строків розгляду заяви.

25.06.2018 р. відповідач прийняв наказ №120 про поновлення строку розгляду заяви для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.87).

На підставі наказу №120 відповідач склав висновок в якому зазначив, що за результатами розгляду заяви позивача та його особистої справи можливо також підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту в Україні, згідно з визначенням п.13 ч.1 ст. Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», через відсутність доведених фактів життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини (а.с.86-102).

Також в висновку зазначено, що за результатами аналізу ІКП не спостерігається жодних обставин, які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу міжнародного захисту з позиції неможливості повернення до регіону постійного проживання.

25.06.2018 р. відповідач прийняв повідомлення №5/1-577 про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.11-13).

В повідомленні зазначено, що заява позивача вважається не обґрунтованою та відсутні умови зазначені в п.п.1 та 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»; в'їзд до України з особливими цілями, а не з метою захисту; немає доказів переслідування терористичними організаціями; а також численні посилання на мої життєві та особисті обставини, які не мають жодного відношення до підстав згідно з якими позивач звернувся за захистом в Україні.

Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами суд виходить з наступного.

Джерела права та висновки суду.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011року №3671-VI (зі змінами та доповненнями).

Відповідно до п.п.1, 13 ч.1 ст.1 біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до ч.ч.1, 7 ст.7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі, якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення статусу біженця. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування об'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення даних спорів.

Згідно з ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» вбачається, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.

У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.

Згідно з статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту» (29 квітня 2004року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими, правдоподібними, та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Відповідно до п. п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951року та Протоколом щодо статусу біженців 1967року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року, Протоколу 1967 року та статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця, повинна надати конкретні документи, які б свідчили про наявність реальної загрози, та цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Суд зазначає, що жодних доказів на підтвердження можливої загрози життю позивача ані під час звернення до органу міграційної служби, ані під час розгляду та перевірки його заяви міграційним органом, ані під час розгляду справи судом, позивач не надав.

Зокрема, наступні елементи вказують на необґрунтованість клопотання особи в контексті набуття міжнародного захисту в Україні. Під час проведення всіх необхідних процедур було виявлено ряд розбіжностей у твердженнях особи, що вказує на їх неправдоподібність. Це стосується наступних тверджень позивача.

Суд зазначає, що твердження позивача про надання йому захисту в Україні у зв'язку з тим, що при поверненні додому його здоров'ю та життю загрожує небезпека у зв'язку із його нетрадиційною орієнтацією оскільки, в Індії діє закон, відповідно до якого осіб нетрадиційної орієнтації саджають у в'язницю строком на 7 років спростовується інформацією з Інтернет ресурсу новин ВВС, що 06.09.2018 р. Верховний Суд Індії узаконив одностатеві зв'язки.

Також відповідно до інформації від 06.09.2018 р. з Інтернет ресурсу https://kp.ua/life/617178 в Індії скасували кримінальну відповідальність за одностатеві зв'язки.

Таким чином, суд робить висновок, що зазначені факти вказують на відсутність будь-яких побоювань позивача зазнати переслідувань в країні його громадської належності у разі повернення.

Крім того на підставі п.6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в оформлені документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у позивача відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 ч.1 ст. цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання, якщо позивач з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених п.1 чи 13 ч.1 ст.1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Таким чином, суд робить висновок, що наказ ГУ ДМС України в Одеській області від 25.06.2018 р. №120 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймався з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.

З огляду на вищевикладене, суд робить висновок, що адміністративний позов не належить до задоволення.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», ст.ст.2, 244-246 КАС України -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні адміністративного позову відмовити.

2. Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини постанови суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П'ятого апеляційного адміністративного суду.

3. Позивач- ОСОБА_1 адреса: АДРЕСА_1

Відповідач - Головне управління Державна міграційна служба в Одеській області, адреса: 65045, м. Одеса, вул. Преображенська,44, код ЄДРПОУ 37811384.

Суддя: О.Я. Бойко

.