Постанова № 77737481, 08.11.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1341/18Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2018 року апеляційний суд Черкаської області в складі:

суддів Бондаренка С. І., Гончар Н.І., Новікова О.М.

за участю секретаря Чуйко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 11 червня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Міщенко К.М., у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Тальнівське автотранспортне підприємство 17137», третя особа: Управління соціального захисту населення Тальнівської районної державної адміністрації, про зобов’язання здійснити перерахунок заробітної плати та стягнення недоотриманих коштів, -

в с т а н о в и в:

У травні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Тальнівське автотранспортне підприємство 17137» про зобов’язання здійснити перерахунок заробітної плати та стягнення недоотриманих коштів, обґрунтовуючи позов тим, що позивач, проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1, яке розташовано в зоні посиленого радіологічного контролю відповідно до Постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23 липня 1991 року № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

В червні 2003 року ОСОБА_3 був прийнятий на роботу на посаду водія до ВАТ «Тальнівське АТП 17137», яке розташоване в м. Тальне Черкаської області. Протоколом зборів акціонерів від 29 березня 2012 року зазначене підприємство було перейменовано на Публічне акціонерне товариство «Тальнівське автотранспортне підприємство 17137». В лютому 2014 року позивач звільнився з роботи за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію.

Згідно положень колективного договору при виході працівника на пенсію йому виплачується середньомісячна заробітна плата. Оскільки дану виплату позивачу не було виплачено він звернувся з письмовою заявою до підприємства з проханням пояснити йому причину зазначеного та можливість її отримання, однак обгрунтованої відповіді на звернення не отримав.

Крім того, згідно ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи», позивач як особа котра працювала на території зони посиленого радіоактивного контролю, має право на виплати зазначені цим Законом. В жовтні 2014 року позивачу стало відомо, що такі виплати йому не нараховувалися та не виплачувались, у зв’язку з чим він звернувся з листом до відповідача з проханням надати йому довідку про зазначені нарахування, однак відповіді не отримав.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення проводиться доплата в розмірі однієї мінімальної заробітної плати. Проте, доплати громадянам вказаної категорії здійснювались відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 5 гривень 20 копійок.

Загальна сума заборгованості, як вважає позивач, за період з липня 2007 року по лютий 2014 року становить 68249 гривень.

На підставі викладеного ОСОБА_3 просив суд стягнути з Публічного акціонерного товариства «Тальнівське автотранспортне підприємство 17137» на його користь середньомісячну заробітну плату, як гарантію передбачену колективним договором при виході працівника на пенсію.

Визнати незаконними дії відповідача по відмові ОСОБА_3 в перерахунку та виплаті заробітної плати з урахуванням положень ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи».

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Тальнівське автотранспортне підприємство 17137» на користь позивача недораховані та не виплачені йому доплати відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з липня 2007 року по лютий 2014 року в сумі 68294 гривень.

В подальшому позивач уточнив п.4 позовних вимог, просив визнати незаконною бездіяльність відповідача стосовно перерахунку та виплати заробітної плати з урахуванням положень ст..39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 03 вересня 2015 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 щодо виплати на його користь середньомісячної заробітної плати, як гарантії передбаченої колективним договором при виході працівника на пенсію.

Стягнуто з ПАТ «Тальнівське автотранспортне підприємство 17137» на користь ОСОБА_3 одноразову матеріальну допомогу в сумі тарифної ставки ( окладу) як працівнику, який вийшов на пенсію за віком, відповідно до п.7.1 колективного договору.

Ухвалою Тальнівського районного суду Черкаської області від 03 вересня 2015 року, провадження у даній справі в частині позовних вимог про визнання незаконним дій відповідача по відмові здійснити перерахунок та виплату заробітної плати на підставі ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та стягнення недоотриманих коштів в сумі 67981 гривень 16 копійок - закрито.

Вказану ухвалу скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 20 вересня 2017 року, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 11 червня 2018 року позовні вимоги залишені без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вказує на те, що судом не було враховано пріоритетність в застосуванні норм закону над підзаконними актами.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, виходив з того, що передбачені законом виплати проводяться за рахунок державного бюджету розмір яких перераховувався управлінням праці та соціального захисту населення на рахунок відповідача, тому заявлена вимога є безпідставною.

Однак з такими висновками суду погодитись не можна.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач в період з червня 2003 року по лютий 2014 року працював у ВАТ "Тальнівське автотранспортне підприємство 17137 ", в подальшому перейменоване у ПАТ "Тальнівське автотранспортне підприємство 17137", та яке розташоване в м. Тальне Черкаської області, що відноситься до зони посиленого радіологічного контролю.

Згідно довідки ПАТ "Тальнівське автотранспортне підприємство 17137" № 235 від 04 серпня 2015 року ОСОБА_3 за період з 2007 року по січень 2014 року проводилась доплата, як працюючому в зоні посиленого радіологічного контролю за фактично відпрацьовані години, але не більше як 5 гривень 20 копійок.(а.с.46)

Відповідно до ст..39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян , які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції діючої в 2007 році, громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пунктом 30 ст.71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» дію абзацу четвертого частини першої ст..39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян , які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було зупинено.

Рішенням Конституційного Суду України від 9.07.2007 року за №6-рп/2007 року положення п.30 ст.71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік « , яким зупинено вказані положення Закону , визнано неконституційним.

Підпунктом 9 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 року були внесені зміни до ст..39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян , які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та частину 1 та 2 викладено в наступній редакції «Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року за №10-рп/2008 року положення підпунктом 9 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 року визнано неконституційними.

Відповідно до частини 2 ст.152 Конституції України (в редакції чинній на час ухвалення рішень) закони , інші правові акти або їх окремі положення , що визнані неконституційними , втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність .

В 2009-2012 роках діяла редакція ст..39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян , які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» згідно якої громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в розмірі у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Розмір мінімальної зарплати було встановлено законами України про Державний бюджет на відповідні роки.

16 жовтня 2012 року до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян , які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (почали діяти з 18.11.2012 року) були внесені зміни та надано право Кабінету Міністрів України проводити доплату та встановлювати її розміри громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (пункт 2) встановлено, що громадянам, які працюють у зоні посиленого радіоекологічного контролю, було передбачено доплату в розмірі 520 тис. карбованців, що відповідно до Указу Президента України "Про грошову реформу" від 25 серпня 1996 року № 762/96 в перерахунку на гривні становить 5 грн. 20 коп.

В системному аналізі вказаних норм права та обставин суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог.

Так за 2007 рік підлягає стягненню сума з липня по грудень в розмірі 2700-27.34 (сплачена позивачу сума)=2672.66 гривень, за 2008 рік з червня по грудень в розмірі 3795-35.46 (сплачена позивачу сума)=3759.54 гривень, за 2009 рік з січня по грудень в розмірі 7718 – 48.95(сплачена позивачу сума)=7669.05 гривень, за 2010 рік з січня по грудень в розмірі 10539-38.14(сплачена позивачу сума)=10500.86 гривень, за 2011 рік з січня по грудень в розмірі 11557-37(сплачена позивачу сума)=11520 гривень, за 2012 рік з січня по листопад в розмірі 12043-36.65(сплачена позивачу сума)=12006.35 гривень.

В іншій частині, відповідно до норм права, які діяли на час виплат, такі виплати були проведені.

Таким чином загальна сума яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 48128 гривни 46 копійок.

Не підлягає задоволенню вимога позивача про визнання незаконною бездіяльність відповідача стосовно перерахунку та виплати заробітної плати з урахуванням положень ст..39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки вказана доплата є соціальною гарантією, виплата якої компенсується підприємствам, установам та організаціям управлінням праці та соціального захисту населення, і не входить до структури заробітної плати.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції до скасування.

Керуючись ст..ст.367,368,376,381,382,383,384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 – задовольнити частково, а рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 11 червня 2018 року – скасувати.

Ухвалити нове рішення яким:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Тальнівське автотранспортне підприємство 17137», третя особа: Управління соціального захисту населення Тальнівської районної державної адміністрації, про зобов’язання здійснити перерахунок заробітної плати та стягнення недоотриманих коштів – задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Тальнівське автотранспортне підприємство 17137» на користь ОСОБА_3 48128 гривень 46 копійок.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Тальнівське автотранспортне підприємство 17137» на користь держави судовий збір в сумі 704 гривни 80 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови виготовлений 9 листопада 2018 року.

Судді