Рішення № 77736241, 09.11.2018, Буринський районний суд Сумської області

Справа № 574/163/18

Провадження №2/574/181/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2018 року Буринський районний суд Сумської області

в складі: головуючого судді Куцан В.М.

з участю секретаря Кошелєвої Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Буринського районного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міської ради Буринського району Сумської області про визнання права власності на спадкове майно,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом мотивуючи тим, що 27.02.2009 року померла її мати ОСОБА_3, у зв’язку з чим відкрилася спадщина на належне їй майно, в тому числі на житловий будинок з господарськими спорудами, що розташований по вулиці Великозахватівська,113, м.Буринь, Сумської області. Вона прийняв спадщину шляхом спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, будучи спадкоємцем першої черги за законом. Однак нотаріус не може видати свідоцтво про право на спадщину на вказаний будинок, оскільки правовстановлюючий документ на нього відсутній. Просила визнати за нею право власності на вказаний будинок з господарськими спорудами.

Представник позивачки ОСОБА_4 в судове засідання не явилася, позовні вимоги підтримала, просила справу розглянути без її участі, надіславши до суду письмову заяву.

Представник відповідача ОСОБА_2 міської ради про розгляд справи повідомлений належним чином, в судове засідання не явився по невідомій причині, клопотання про відкладення розгляду справи не надав. Суд визнав можливим справу розглянути у його відсутності за наявними доказами.

Оскільки сторони у судове засідання не з’явились, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши обставини справи, надані докази та давши їм оцінку, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 27 лютого 2009 року померла мати позивачки ОСОБА_3, яка проживала в ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв’язку з чим відкрилася спадщина на її майно, яку прийняла ОСОБА_1 – позвачка по справі відповідно до положень ч.3 ст.1268 ЦК України, оскільки постійно проживала із спадкодавцем на час відкриття спадщини і являючись спадкоємцем першої черги за законом, не відмовилася від її прийняття у строки передбачені законом, що підтверджується свідоцтвом про смерть спадкодавця, свідоцтвом про народження позивачки, свідоцтвом про одруження позивачки, паспортом позивачки (а.с. 5,34-35,38).

Згідно з інформаційних довідок зі Спадкового реєстру, спадкові справи після смерті ОСОБА_3 не заводилися, свідоцтва про право на спадщину не видавалися.

Серед спадкового майна є житловий будинок з господарськими спорудами, що розташований вулиці Великозахватівська,113, м.Буринь, Сумської області, який за життя, на протязі 1957-1966 років збудувала спадкодавець ОСОБА_3 на відведеній земельній ділянці, державна реєстрація якого проведена не була, що підтверджується свідоцтвом про право власності на побудову, рішенням №23 на виконання робіт, проектом житлового будинку, рішенням ОСОБА_2 міської ради «Про передачу громадянам земельних ділянок у приватну власність», розпорядженням ОСОБА_2 міської ради «Про перейменування вулиць», довідкою ТОВ «ОСОБА_2 БТІ» (а.с.6-8,12-14).

Суд враховує, що в той період питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26.08.1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі Указ від 26.08.1948 року), який втратив чинність відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 22.02.1988 року № 8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26.08.1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26.08.1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі Постанова від 26.08.1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно зі статтею 1 Указу від 26.08.1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п’яти як у місті, так і поза містом.

Пункт 2 Постанови від 26.08.1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

Таким чином, відповідно до зазначених нормативних актів, підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок, на той час, був сам факт збудування ним будинку з додержанням вимог цих актів законодавства.

Ці правові акти не пов’язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року.

Згідно з пунктами 6, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції).

Зокрема, за пунктом 10 цього переліку таким правовстановлюючим документом про право власності на жилий будинок, збудований після видання Указу від 26 серпня 1948 року, є затверджений виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію.

Однак будь-які документи щодо прийняття в експлуатацію житлового будинку на теперішній час не збереглися і позивачем не надані, а нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину на вказане нерухоме майно через відсутність правовстановлюючого документу (а.с.30).

Разом з тим, відповідно до «Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних, будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків І та ІІ категорії складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж», затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 24.06.2011 року №91 і зареєстрованого в Мінюсті України 11.07.2011 року за №830/19568 (із змінами від 13.06.2012 ) документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05.08.1992 року індивідуальних житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законів, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації. Даний порядок діяв до 30.01.2013 року.

Крім цього, згідно п.42 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 17.10.2013 року №868, який діяв до 01.01.2016 року, для проведення державної реєстрації речових прав на об’єкт нерухомого майна в разі, коли в документах, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на такий об’єкт, відсутні відомості про його технічні характеристики, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає технічний паспорт на об’єкт нерухомого майна.

Таким чином, документом, який підтверджує технічні характеристики об’єкта нерухомого майна є, в тому числі, технічний паспорт.

На замовлення позивачки 18.12.2011 року ТОВ «ОСОБА_2 бюро технічної інвентаризації» було виготовлено технічний паспорт на вищевказаний житловий будинок з господарськими спорудами, а згідно звіту про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж житловий будинок «А-1» з верандою «а», тамбуром «а2» та належні до нього господарські споруди сарай – «Б», сарай – «В», сарай – «Г», баня – «Д», гараж – «Е», сарай – «З», літня кухня – «К», погріб – «Пг» убиральня – «У», огорожа – «№1», відповідають вимогам надійної та безпечної експлуатації (а.с.15-29).

Суд приймає до уваги, що позивачкою порушувалося питання перед архітектурно-будівельною інспекцією в Сумській області про прийняття в експлуатацію зазначеного домоволодіння, в задоволенні якого було відмовлено через відсутність повноважень цього органу (а.с.31-33).

Таким чином, аналізуючи наведені докази, суд приходить до висновку, що спадкодавець ОСОБА_3 побудувавши зазначений будинок відведеній їй земельній ділянці (а.с.12), за відповідними технічними нормами, однак за свого життя не оформила право власності на нього, не провівши його реєстрацію в органах БТІ та померла.

За таких обставин суд приходить до висновку, що остання набула статусу власника житлового будинку та згідно зі ст.86 ЦК Української РСР 1963 року набула право, в межах установлених законом, володіння, користування та розпорядження цим майном.

Згідно ст.16 ЦК України, кожна особа може звернутися за захистом свого майнового права чи інтересу.

Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна має право пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, що засвідчує його право власності.

Відповідно до ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною 1 ст.1297 встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У відповідності до ст.8 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (1950 р.) кожен має право на повагу до його приватного, сімейного життя та до житла.

З огляду на зміст зазначених норм матеріального права та їх аналізу, враховуючи, що позивачка прийняла спадщину, але не може скористатись в повному обсязі своїм правом власності на спадкове майно шляхом нотаріального оформлення спадщини, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв’язку з чим позов підлягає задоволенню..

Керуючись ст.ст.2-7, 10-13, 23, 247, 258, 259, 265, 268, 354 ЦПК України, ст.ст.16, 328, 192, 1218, 1261, 1268, 1297 ЦК України, , ст. 86 ЦК Української РСР (1963 року), ЗУ «Про власність», суд –

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міської ради Буринського району Сумської області про визнання права власності на спадкове майно задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, право власності на житловий будинок з прибудовами – за планом літер – «А-1» загальною площею 57,9 кв.м., житловою площею 31,5 кв.м., з належними до нього господарськими будівлями та спорудами: погріб – «Пг», сарай – «Б», сарай – «В», сарай – «Г», баня – «Д», гараж – «Е», сарай – «З», літня кухня – «К», убиральня – «У», огорожа – «№1», що розташований по вулиці Великозахватівська, будинок 113, м.Буринь, Сумської області, в порядку спадкування за законом після померлої 27 лютого 2009 року її матері ОСОБА_3.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Сумської області через Буринський районний суд (а з початком функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до Апеляційного суду Сумської області) шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: