Постанова № 77734549, 30.10.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/135/18

Номер справи місцевого суду: 520/7566/15-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Цюра Т. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.10.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі:

Головуючого: Цюри Т.В.,

Суддів: Гірняк Л.А., Кононенко Н.А.

За участю секретаря: Ткачук В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу представника ОСОБА_2, ОСОБА_3 – ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2016 року позовну заяву Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії КЕ номер 289398, виданий Київським РВ УМВС України в Одеській області 07 червня 1996 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт серії КЕ 289394, виданий Київським РВ УМВС України в Одеській області 07 червня 1996 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк, розрахунковий рахунок 37393131000490 в Одеському відділенні ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023, код за ЄДРПОУ 0039019, заборгованість за кредитним договором № 674-ф03.9/75 від 12 жовтня 2007 року, у загальній сумі 809914 (вісімсот дев’ять тисяч дев’ятсот чотирнадцять) грн. 52 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом – 235243 (двісті тридцять п’ять тисяч двісті сорок три) грн. 69 коп.; заборгованості за відсотками за кредитним договором – 302645 (триста дві тисячі шістсот сорок п’ять) грн. 24 коп.; пені за несвоєчасне повернення кредиту – 32239 (тридцять дві тисячі двісті тридцять дев’ять) грн. 87 коп.; пені за несвоєчасне повернення відсотків – 78281 (сімдесят вісім тисяч двісті вісімдесят одна) грн. 07 коп.; інфляційних виплат за кредитом – 47098 (сорок сім тисяч дев’яносто вісім) грн. 62 коп.; інфляційних виплат за відсотками – 114406 (сто чотирнадцять тисяч чотириста шість) грн. 04 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії КЕ номер 289398, виданий Київським РВ УМВС України в Одеській області 07 червня 1996 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк, розрахунковий рахунок 37393131000490 в Одеському відділенні ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023, код за ЄДРПОУ 0039019, судові витрати у розмірі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

Стягнуто з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт серії КЕ 289394, виданий Київським РВ УМВС України в Одеській області 07 червня 1996 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк, розрахунковий рахунок 37393131000490 в Одеському відділенні ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023, код за ЄДРПОУ 0039019, судові витрати у розмірі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_2, ОСОБА_3 – ОСОБА_4 подав до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Київського районного суду м.Одеси від 12.04.2016 року та ухвалити нове рішення про відмову ПАТ «Укрсоцбанк» у позові до ОСОБА_2, ОСОБА_3.

У відзиві на апеляційну скаргу, ПАТ «Укрсоцбанк» посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу представника ОСОБА_2, ОСОБА_3 – ОСОБА_4 - залишити без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2016 року – залишити без змін (а.с.159-162).

Заслухавши пояснення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку п.8 розділу Х111 Перехідних положень Цивільно-процесуального кодексу України.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція Цивільного процесуального кодексу України (ред. з 18.03.2004 до 15.12.2017), відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справа розглядається апеляційним судом Одеської області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває місцевий суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає в повній мірі зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 12 жовтня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» (на цей час - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк») та ОСОБА_2 був укладений договір кредиту за № 674-ф03.9/75, за яким кредитор надав позичальникові у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 250000 грн. 00 коп., зі сплатою 15 % річних за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення 11 жовтня 2017 року.

З метою забезпечення виконання зобов’язань позичальника за кредитним договором, 12 жовтня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком «УКРСОЦБАНК» (на цей час – Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк») та ОСОБА_3 був укладений договір поруки за № 07-15/1353, за яким поручитель зобов’язався нести солідарну відповідальність перед банком за своєчасне та повне виконання боржником зобов’язань за договором кредиту № 674-ф03.9/75 від 12 жовтня 2007 року.

Надалі між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» (на цей час - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк») та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду за № 1 від 12 грудня 2008 року до договору кредиту за № 674-ф03.9/75 від 12 жовтня 2007 року, за умовами якої сторони погодились встановити процентну ставку за користування кредитом на рівні 22 % річних.

Банк виконав свої зобов’язання щодо надання позичальникові кредитних коштів, однак ОСОБА_2 свої зобов’язання з повернення кредиту в обумовлені кредитним договором строки не виконав, внаслідок чого, станом на 21 травня 2015 року, у нього виникла заборгованість у загальній сумі 809914 грн. 52 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом – 235243 грн. 69 коп.; заборгованості за відсотками за кредитним договором – 302645 грн. 24 коп.; пені за несвоєчасне повернення кредиту – 32239 грн. 87 коп.; пені за несвоєчасне повернення відсотків – 78281 грн. 07 коп.; інфляційних виплат за кредитом – 47098 грн. 62 коп.; інфляційних виплат за відсотками – 114406 грн. 04 коп.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, районний суд виходив з того, що позов є обґрунтований та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Проте, колегія суддів не може повністю погодитися із таким висновком районного суду, оскільки він не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, з огляду на таке.

Так, виходячи зі змісту статті 1054 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

За приписом частини 2 статті 1050 ЦК України прострочення позичальником повернення чергової частини позики (кредиту) кореспондує праву позикодавця (кредитодавця) вимагати дострокового повернення частини позики (кредиту), що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних за весь час прострочення.

Так, згідно з наданим позивачем розрахунком станом на 21 травня 2015 року виникла заборгованість у загальній сумі 809914 грн. 52 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом – 235243 грн. 69 коп.; заборгованості за відсотками за кредитним договором – 302645 грн. 24 коп.; пені за несвоєчасне повернення кредиту – 32239 грн. 87 коп.; пені за несвоєчасне повернення відсотків – 78281 грн. 07 коп.; інфляційних виплат за кредитом – 47098 грн. 62 коп.; інфляційних виплат за відсотками – 114406 грн. 04 коп.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав про стягнення з ОСОБА_2 на користь Банку заборгованості у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2А про пропуск банком строку для звернення до суду є необгрунтованими з огляду на те, що кінцевий термін виконання зобов’язання 11.10.2017 року, а до суду Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» звернулось 27.05.2015 року.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2А про те, що він не підписував додаткову угоду за № 1 від 12 грудня 2008 року до договору кредиту за № 674-ф03.9/75 від 12 жовтня 2007 року за умовами якої сторони погодились встановити процентну ставку за користування кредитом на рівні 22 % річних, є неспроможними, оскільки не підтверджені жодними доказами, а клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи останнім не заявлялось.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до відповідача ОСОБА_3

Так, згідно з умовами, визначеними у договорі поруки, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобов'язаннями останнього за основним договором, при цьому відповідальність поручителя та боржника є солідарною.

Згідно положень статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Статтею 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі, як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відповідно до ч.1 ст.651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст.559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зі змісту вказаної норми випливає, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає в разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов’язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо.

У зобов’язаннях, у яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або без відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань перед банком (правовий висновок щодо застосування статті 559 ЦК України Верховного Суду України у постанові від 21 жовтня 2015 року №6-1161цс15, постанова Верховного суду від 08 лютого 2018 року у справі №646/285/16-ц).

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що Додатковою угодою №1 від 12 грудня 2008 року про внесення змін до договору кредиту №674-ф03.9/75 від 12 жовтня 2007 року ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 узгодили встановити з 12 грудня 2008 року процентну ставку за користування кредитом на рівні 22 % річних.

Разом з тим, суд першої інстанції, вірно встановивши, що Додатковою угодою до кредитного договору, укладеною без згоди поручителя, збільшено розмір процентної ставки, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а також змінено (збільшено) період, за який нараховуються проценти за користування кредитними коштами, невірно застосував норми матеріального права та дійшов хибного висновку про наявність підстав для стягнення з останньої заборгованості солідарно з позичальником ОСОБА_2

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що в даному випадку наявні правові підстави для визнання поруки ОСОБА_3 припиненою, у зв’язку з наведеним вище.

Отже, доводи скаржника про те, що порука є припиненою, оскільки відбулось збільшення обсягу відповідальності поручителя без погодження останнього, а саме додатковою угодою до кредитного договору від 12 жовтня 2007 року було збільшено відсотки з 15% річних до 22% річних, знайшли своє підтвердження в ході перегляду судового рішення.

Що стосується пропуску строків позовної давності, на що скаржник також посилається в апеляційній скарзі, слід зауважити наступне.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов’язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга етапі 252 ЦК України).

З договору Поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки, (пункт 11 договору поруки) про його дію до повного виконання зобов’язань за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частинні першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.

Разом із тим позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). При цьому відповідно до частин першої та п’ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання.

Якщо порука припинилася (у тому числі й на підставі непред’явлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання), інститут позовної давності застосовано бути не може, тому що право кредитора на пред’явлення вимоги до поручителя та обов’язок поручителя відповідати перед кредитором за порушене позичальником зобов’язання припинилися.

Отже, непред’явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання зобов’язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов’язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов’язанням.

За таких обставин у банку виникло право пред’явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов’язання боржника щодо повернення кредиту, починаючи з березня 2009 року і протягом наступних шести місяців.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Таким чином, боржник зобов’язався сплатити черговий платіж у строк до 11.03. 2009 року, а оскільки банк звернувся до поручителя з позовом 27.05.2015 року, тобто із пропуском зазначеного в частині четвертій стані 559 ЦК України шестимісячного строку ( більш ніж 5 років), а тому є підстави для відмови в позові у зв’язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

Така позиція повністю співпадає з правовою позицією ВСУ, яка викладена в Постанові від 14.09.2016 р. №6-1451цс16.

Доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими та заслуговують на увагу суду.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч.1 п. п. 1,3 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній його частині або зімни рішення є: неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи, що ухвалюючи оскаржуване судове рішення суд першої інстанції не в повному обсязі з’ясував обставини, що мають значення для справи, невірно застосував норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення в частині задоволення позовних вимог до відповідача ОСОБА_3, з одночасним ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог до вказаного відповідача, як до поручителя. В іншій частині рішення суду слід залишити без змін.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, судова колегія, –

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2, ОСОБА_3 – ОСОБА_4 – задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2016 року – скасувати в частині стягнення заборгованості та судового збору з ОСОБА_3.

Прийняти в цій частині постанову.

Відмовити в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 09.11.2018 року.

Головуючий Т.В. Цюра

Судді: Л.А. Гірняк

ОСОБА_5