Рішення № 77725812, 10.09.2018, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/7767/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2018 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Дергачової Н.В., при секретарі судового засідання Меркуловій Ю.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді цивільний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 комітету Ужгородської міської ради, про визнання права на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку та зобов’язання вчинення дій щодо їх приватизації, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач – ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до відповідача ОСОБА_5 комітету Ужгородської міської ради, за якою просить суд:

-скасувати п. 2.18 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 214 від 13.07.2016, яким відмовлено йому та членам його сім’ї у приватизації житлового приміщення в гуртожитку за адресою: м. Ужгород, вул. Можайського, 9а/309;

-визнати за ним та членами його сім’ї право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку за адресою: м. Ужгород, вул. Можайського, 9а, кімн. 309, площею 30,6 м. кв.;

-зобов’язати ОСОБА_5 комітет Ужгородської міської ради вчинити дії щодо передачі мені та членам моєї сім’ї у приватну власність шляхом приватизації вищевказане житлове приміщення.

В обґрунтування позову позивач зазначив наступне.

На підставі ордеру № 12 серії ГУП-04 від 14.01.2008, виданого Ужгородським поштамтом, ним та його дружиною - ОСОБА_2, було зайнято житлове приміщення у відомчому гуртожитку, розташованому за адресою: м. Ужгород, вул. Можайського, 9а, кімната 309, загальною площею 30,2 кв. м. (згідно технічного паспорту № 16-90/21 від 16.05.2016 фактична площа становить 30,6 кв. м.). У 2010 та 2012 роках у них з дружиною народились дві доньки, які з моменту народження проживають та зареєстровані за вказаною адресою.

У листопаді 2015 року вказаний гуртожиток передано у комунальну власність в особі Ужгородської міської ради. 23.12.2015 рішенням сесії Ужгородської міської ради VII скликання № 32 вказаний гуртожиток передано в оперативне управління ОСН БК «Оберіг» та надано дозвіл на приватизацію.

У червні 2016 року позивачем було подано заяву до виконавчого комітету Ужгородської міської ради з проханням щодо передачі займаного мною приміщення у гуртожитку у приватну власність його сім'ї шляхом приватизації. За результатами розгляду вказаної заяви виконкомом винесено рішення № 214 від 13.07.2016, яким у п. 2.18 відмовлено йому та членам його сім’ї у приватизації житла у зв’язку з наявністю у нього власного житла.

З огляду на викладене позивач вважає, що вказане рішення грубо порушує Конституцію та закони України, а також основоположні права та свободи людини, закріплені як міжнародними, так і національними нормативно - правовими актами, що й зумовило звернення до суду з відповідним позовом.

За ухвалою від 10.09.2018 року судом було залучено до участі у справі у якості позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4.

Позивачі у судове засідання не прибули, незважаючи на той факт, що про час і місце розгляду справи були судом належним чином повідомлені. Проте від них надійшли до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Представник відповідача до суду також не прибув, незважаючи на той факт, що про час і місце розгляду справи був судом належним чином повідомлений. Подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та письмові заперечення проти задоволення позову з підстав зазначених у запереченнях.

Судове засідання у справі було призначене на 10.09.2018 року на 14 год. 40 хв., однак через неявку в судове засідання всіх учасників справи судом у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. У відповідності до ч. 6 ст. 259 ЦПК України складання рішення суду було відкладено на строк не більш як десять днів, тому у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення, якою є 20.09.2018 року.

Повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов до наступних висновків.

Як вбачається із наданих суду доказів, позивач разом із своєю сім’єю вселився до житлового приміщення у відомчому гуртожитку, розташованому за адресою: м. Ужгород, вул. Можайського, 9а, кімната 309, загальною площею 30,2 кв. м., на підставі ордеру № 12 серії ГУП-04 від 14.01.2008, виданого Ужгородським поштамтом Закарпатської дирекції Українського державного підприємства поштового зв’язку, позивачу – ОСОБА_1 та членам його сім'ї: ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Підставою для видачі зазначеного ордеру був протокол № 2 від 11.01.2008 року спільного засідання адміністрації та профспілкових комітетів Ужгородського поштамту та Закарпатської дирекції УДППЗ «Укрпошта» та обкому профспілки.

Позивачем був укладений із Ужгородським поштамтом типовий договір найму житла в будинку державного і комунального житлового фонду на зазначене житлове приміщення у гуртожитку, а у подальшому 01.11.2015 року - із БК «Оберіг».

13 червня 2016 року позивач – ОСОБА_1 звернувся до керівника органу приватизації ОСОБА_5 комітету Ужгородської міської ради із заявою про передачу займаного ним приміщення у гуртожитку у приватну власність його сім'ї шляхом приватизації. До якої додав довідку про склад сім'ї наймача ізольованої квартири (одноквартирного будинку) та займані ним приміщення у гуртожитку, які мешкають і мають право на приватизацію житла, до складу яких увійшли: ОСОБА_6 – наймач, ОСОБА_2 - жінка, ОСОБА_3 – донька та ОСОБА_4 – донька, які також зазначені і у довідці з місця проживання про склад сім'ї та реєстрацію .

За результатами розгляду вказаної заяви ОСОБА_5 комітетом Ужгородської міської ради було винесене рішення № 214 від 13.07.2016, відповідно до п. 2.18, якого у зв’язку з недотриманням вимог статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» (наявність власного житла), відмовлено в передачі у власність шляхом приватизації житлових приміщень, що знаходяться у гуртожитку по вул. Можайського, буд. 9 «а» позивачеві та членам його сім'ї.

Позивач вважає зазначене рішення незаконним та таким що підлягає скасуванню.

Як вбачається із наданих суду доказів, а саме із довідки Берегівської міської ради Закарпатської області від 07.06.2016 року № 03-21/57 позивач – ОСОБА_1 дійсно у період з 07.02.1995 року по 25.12.2004 року проживав і був зареєстрований у квартирі батьків за адресою: АДРЕСА_1, брав участь у приватизації квартири АДРЕСА_2, яка зареєстрована праві спільної сумісної власності за гр. ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, загальною площею 54,26 м.кв. Участь у приватизації інших об’єктів нерухомого майна не приймав та іншої власності на території міської ради не має.

Довідкою КП «Берегівське бюро технічної інвентаризації Берегівської районної ради» від 02.06.2016 року № 234 також підтверджується вищезазначена інформація.

Відповідно до довідки Берегівської міської ради Закарпатської області від 07.06.2016 року № 03-21/58 ОСОБА_2, дійсно проживала і була зареєстрована з 16.10.1996 року по 23.08.2002 року у квартирі батьків за адресою: АДРЕСА_3. Власності на території міської ради не має. Право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду не використовувала. Аналогічна інформація значиться і у довідці ОСОБА_5 комітету Нижньореметівської сільської ради Берегівського району Закарпатської області від 31.05.2016 року № 133; довідці від 09.06.2016 року № 140 ДВНЗ «Ужгородський національний університет».

Наданими суду доказами також підтверджується, що ОСОБА_1 із 04.10.2008 року перебуває у шлюбі із ОСОБА_2 (свідоцтво про шлюб серії І –ФМ № 046923), у якому народилося двоє дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 (свідоцтво про народження серії І-ФМ № 167566) та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5 (свідоцтво про народження серії І-ФМ № 222886).

Відповідно до наданої суду інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна від 30.05.2016 року № 60203681 щодо суб’єкта із ідентифікаційним номером НОМЕР_1, яким відповідно до довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру ДПІ у Берегівському районі є ОСОБА_1, наявні лише відомості про право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2110100000:52:004:0311 площею 0,0506 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: м. Ужгород, вул. Журавлина, земельна ділянка 5.

З наданої суду інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна від 30.05.2016 року № 60203681 вбачається, що щодо суб’єкта із ідентифікаційним номером НОМЕР_2, яким відповідно до картки фізичної особи – платника податків ДПІ у м. Ужгороді є ОСОБА_2 відомості про право власності на будь –яке майно відсутні.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на житло.

Конституцією України також серед основних прав і свобод людини й громадянина проголошено право на житло.

Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 345 ЦК України закріплюється право фізичної або юридичної особи набувати право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом. Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

Правові основи приватизації житла, що знаходяться в державній власності, визначені в Законі України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду – це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Відповідно до ст. 2 цього Закону до об’єктів приватизації, серед інших, віднесено житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції).

Згідно з ч. 1 ст. 3 зазначеного Закону приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім’ї та додатково 10 квадратних метрів на сім’ю.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Житлового кодексу Української РСР громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Частиною 5 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які тривалий час на законних підставах проживають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, врегульовані Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», відповідно до ст. 1 якого сфера дії цього Закону поширюється на громадян, які не мають власного житла, більше п’яти років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках та фактично проживають у них.

Сфера дії Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» поширюється на гуртожитки, які є об’єктами права державної та комунальної власності.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» громадяни, які вважають що їх житлові права та житлові права членів їх сімей порушені, мають право звертатися безпосередньо до суду.

Порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків (далі - квартири (будинки)), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі – кімнати у комунальних квартирах), які використовуються громадянами на умовах найму, у власність громадян визначений Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян (далі – Положення), затвердженим наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 26.12.2009 року.

Пунктом 14 Положення передбачено, що передача квартир (будинків), жилих приміщень в гуртожитках, які на момент набрання чинності Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» перебували у комунальній власності, кімнат у комунальних квартирах у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Громадяни, які проживають у гуртожитках, що перебувають у власності підприємств, установ, організацій, утворених у процесі корпоратизації чи приватизації, набувають право на приватизацію займаних жилих приміщень після передачі таких гуртожитків у комунальну власність за умови, що вони фактично проживають у таких гуртожитках правомірно і тривалий час (не менше п’яти років).

Відповідно до п. п. 17, 18, 20 Положення громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім’ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення у гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації. Громадянином до органу приватизації подаються: оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; копію документа, що посвідчує особу; технічний паспорт на квартиру (будинок), жиле приміщення у гуртожитку; довідка про склад сім’ї та займані приміщення; копія ордера про надання житлової площі (копія договору найму жилої площі у гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації; заява-згода тимчасово відсутніх членів сім’ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі. Документом, що підтверджує невикористання громадянином житлових чеків для приватизації державного житлового фонду є довідка з попередніх місць проживання (після 1992 р.) щодо невикористання права на приватизацію державного житлового фонду.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 10 червня 2010 року № 15-рп/2010 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення п. 5 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (справа про безоплатну приватизацію житла) в аспекті конституційного звернення положення п. 5 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року № 2482-XII, згідно з яким кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз, необхідно розуміти так, що право громадян України на безоплатну приватизацію державного житлового фонду вважається реалізованим один раз, якщо: громадянин України повністю використав житловий чек для приватизації житла у державному житловому фонді, і у його власність безоплатно передано в одній чи кількох квартирах (будинках) загальну площу з розрахунку санітарної норми 21 кв. м загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 кв. м на сім'ю; у власність наймача і кожного члена його сім'ї передано загальну площу однієї квартири (будинку), що перевищує встановлену санітарну норму, з оплатою вартості надлишкової загальної площі приватизованого житла; у власність наймача і кожного члена його сім'ї передано загальну площу житла, меншу ніж встановлена санітарна норма, а залишок житлового чека використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду; весь житловий чек використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду.

Приватизація загальної площі в кількох квартирах (будинках) державного житлового фонду в межах встановленої санітарної норми та номінальної вартості житлового чека не є повторною.

З огляду на викладене позивач - ОСОБА_1 використав своє право на безоплатну приватизацію лише у розмірі 11,065 м.кв. загальної площі та 2,5 м.кв. на сім'ю, що значно менше від законодавчо встановленої норми, що не може бути перешкодою йому в участі у приватизації іншого житлового приміщення в межах встановленої санітарної норми та номінальної вартості житлового чека. Що ж стосується інших позивачів, то вони взагалі не приймали участі у безоплатній приватизації, відтак суд дійшов висновку, що відповідач при винесенні оскаржуваного рішення порушив житлові права позивачів на безоплатну приватизації житлового приміщення, відтак їх порушене право підлягає захисту, тому позов слід задовольнити, в частині скасування п. 2.18 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 214 від 13.07.2016 року.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічне положення міститься й у ч. 1 ст. 3 ЦПК України.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, серед іншого: визнання права; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 13, ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи представника відповідача у письмових запереченнях судом відхиляються, оскільки суперечать обставинам справи та спростовуються її матеріалами. Суд також враховує, що відповідач в порушення ст.ст. 81 ЦПК України, заперечуючи право позивача на приватизацію житлового приміщення в гуртожитку, доводи позивача не спростував, в той час, коли вони знайшли своє підтвердження належними та допустимими доказами.

З урахуванням викладеного порушені права позивачів підлягають захисту, відтак позов слід задовольнити повністю.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України витрати із сплати судового збору слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. ст. ст. 47, 55 Конституції України, ст. 9 ЖК Української РСР, ст. ст. 16, 345 ЦК України, ст.ст. 10, 81, 83, 141, 223, 229, 263, 264, 265, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати п. 2.18 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 214 від 13.07.2016, яким відмовлено гр. ОСОБА_1 та членам його сім'ї: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 у приватизації житлового приміщення № 309 у гуртожитку, що складається з двох кімнат житловою площею 20,8 кв.м., загальною площею 30,6 кв.м. за адресою: м. Ужгород, вул. Можайського, 9а/309, через наявність власного житла у гр. ОСОБА_1 за адресою: вул. Болудянського1/44, м. Берегово.

Визнати за ОСОБА_1 та членами його сім'ї: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку за адресою: м. Ужгород, вул. Можайського, 9а, кімн. 309, загальною площею 30,6 м. кв.

Зобов’язати ОСОБА_5 комітет Ужгородської міської ради вчинити дії щодо передачі ОСОБА_1 та членам його сім'ї: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 у приватну власність шляхом приватизації житлових приміщень у гуртожитку за адресою: м. Ужгород, вул. Можайського, 9а, кімн. 309, загальною площею 30,6 м. кв.

Стягнути із ОСОБА_5 комітету Ужгородської міської ради, м. Ужгород, пл. Поштова, 3, ідентифікаційний код – 04053699, на користь ОСОБА_1, м. Ужгород, вул. Можайського, 9а, кімн. 309, НОМЕР_3, ІПН – суду невідомий, витрати із сплати судового збору у розмірі 1653,60 грн. (одна тисяча шістсот п’ятдесят три гривні 60 копійок).

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 20.09.2018 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_10