Рішення № 77724337, 03.09.2018, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/5922/16-ц

2/296/268/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" вересня 2018 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого судді Сингаївського О.П.,

при секретарях судового засідання Галіцькій А.М., Четвертухи О.О.,

за участю представника позивача ОСОБА_1.

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ПАТ «Альфа-Банк» ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства «Альфа – Банк», Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка Життя» про захист прав споживача шляхом визнання договорів недійсними та відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

11 липня 2017 року ОСОБА_4 звернулась до Корольовського районного суду м. Житомира із вказаним позовом, в якому просить визнати недійсними: договір № 102 від 29 грудня 2014 року, укладений між нею та ОСОБА_5; кредитний договір № 401673232 від 29 грудня 2014 року, укладений між нею та ПАТ «Альфа Банк»; договір добровільного страхування життя № 007.401673232.111 від 29 грудня 2014 року, що укладений між нею та ОСОБА_6 «Страхова компанія «Уніка Життя», в особі страхового агента повіреного ПАТ «Альфа-Банк», а також, стягнути з відповідачів на її користь по 5 000,00 грн. моральної шкоди з кожного.

Свої вимоги позивач мотивує наступним.

29 грудня 2014 року за адресою її проживання прийшов чоловік, який представився Андрієм і запропонував замінити старі вікна її будинку на нові металопластикові, вартістю 1 200 гривень за одне вікно. Позивач виявила бажання придбати три вікна, а через деякий час ще три вікна, на що їй було повідомлено, що можливо оформити на ці три вікна безвідсоткову розстрочку на 6 місяців. Через деякий час Андрій повернувся з іншими особами та надав позивачу підготовлені документи, які вона підписала не читаючи, оскільки документи були надруковані дрібним шрифтом, а позивач має вади зору. Після того, як позивач за допомогою дочки, ознайомилась з документами і нею було виявлено, що вона підписала оскаржувані договори, які вона не мала наміру укладати, оскільки зазначеними діями відповідачів порушенні її права як споживача.

22 липня 2016 року суддею Корольовсього районного суду м. Житомира Колупаєвим В.В. відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_4 та призначено судове засідання.

10 жовтня 2016 року від відповідача ОСОБА_6 «Страхова компанія «Уніка Життя» надійшло до суду заперечення на позовну заяву ОСОБА_4, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог щодо визнання договору добровільного страхування життя № 007.401673232.111 від 29 грудня 2014 року недійсним.

18 жовтня 2016 року відповідач ПАТ «Альфа – Банк» надіслав заперечення на позовну заяву ОСОБА_4 в якому його представник зазначеє, що позовні вимоги не визнає та просить відмовити у задоволенні позовних вимог в частині скасування кредитного договору № 401673232 від 29 грудня 2014 року.

04 квітня 2017 року за розпорядженням керівника апарату Корольовського районного суду ОСОБА_7 проведено повторний автоматизований розподіл даної справи, за результатами якого головуючого суддю у справі визначено ОСОБА_8

14 квітня 2017 року суддею Сингаївським О.П. прийнято цивільну справу № 296/5922/16-ц до свого провадження та призначено судове засідання.

09 січня 2018 року ПАТ «Альфа-Банк» надало суду відзив на позовну заяву, в якому його представник просить залишити позовну заяву ОСОБА_4 без задоволення.

8 лютого 2018 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача ФОП ОСОБА_5, в якому зазначено, що позовні вимоги щодо визнання договору № 102 від 29 грудня 2014 року між позивачем та ОСОБА_5 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

У судовому засіданні представники позивача ОСОБА_1 і ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали та просять їх задовольнити в повному обсязі з викладених у позові підстав. Представник ПАТ «Альфа-Банк» - ОСОБА_9 просив відмовити в задоволенні позовних вимог щодо скасування кредитного договору № 401673232 від 29 грудня 2014 року.

В судове засідання ФОП ОСОБА_5 і представник ОСОБА_6 «Страхова компанія «Уніка Життя» не прибули, причини неявки суду невідомі.

Суд, заслухавши пояснення з»явившихся сторін, дослідивши матеріали справи, вважає позов таки, що не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 29.12.2014 на підставі анкети-заяви на отримання кредиту між ПАТ «Альфа Банк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 401673232 (а. с. 15, 44), за умовами якого остання отримала кредит у сумі 16 782 грн. 68 коп., кінцевою датою погашення кредиту згідно графіку є 30 грудня 2017 року. Відповідно до підпунктів А – В пункту 2.5 кредитного договору № 401673232 передбачено, що кредит надається позичальнику для оплати товарів згідно переліку, що вказаний у специфікації № 401673232 від 29 грудня 2014 року в загальній сумі 11 970,00 гривень шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок фізичної особи підприємця ОСОБА_5. Сплата страхового платежу, згідно умовами комплексного договору добровільного страхування ризиків позичальника № 0007.401673232.111 від 29 грудня 2018 року, в сумі 4309 грн. 20 коп.шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок ОСОБА_6 «Страховова компанія «Уніка Життя». Оплата комісійної винагороди банку за надання кредиту в розмірі визначеному п.2 розділу 1 цього договору шляхом перерахування суми грошових коштів на рахунок банку.

Як вбачається з п.5 вказаного договору, позивач своїм підписом підтвердила факт надання їй повної інформації про умови кредитування в ПАТ «Альфа-Банк».

Частиною 1 ст.3 ЦПК України визначено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1-3 ст.10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п.2. ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Частиною 1 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Відповідно ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

В даному випадку позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, якими вона обґрунтовувала заявлені вимоги.

Зокрема, посилаючись на положення ч.6 ст.11 Закону України «Про захист прав споживача», як на підставу визнання договору споживчого кредиту недійсним, позивачем не було надано доказів щодо дотримання нею визначеної законом процедури.

Так, частиною 6 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору. Відкликання згоди оформлюється письмовим повідомленням, яке споживач зобов'язаний подати особисто чи через уповноваженого представника або надіслати кредитодавцю до закінчення строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини. З відкликанням згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти або товари, одержані згідно з договором. Споживач також сплачує відсотки за період між моментом одержання коштів та моментом їх повернення за ставкою, встановленою в договорі. Споживач не зобов'язаний сплачувати будь-які інші збори у зв'язку з відкликанням згоди. Кредитодавець зобов'язаний повернути споживачеві кошти, сплачені ним згідно з договором про надання споживчого кредиту, але не пізніше, ніж протягом семи днів. За кожний день затримки повернення споживачу коштів, сплачених ним згідно з договором про надання споживчого кредиту понад установлений строк (сім днів), споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка суми, належної до повернення кредитодавцем.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 24 січня 2018 на 26 день після укладення ОСОБА_10 споживчого кредиту було виготовлено лист – вимогу до ФОП ОСОБА_5 в якому вона повідомила, що відмовляється від договору № 102 від 29 грудня 2014 року (а. с. 18). А також, лист–пропозицію до ПАТ «Альфа-Банка» (а. с. 19) з проханням звернутися до ФОП ОСОБА_5 для повернення коштів, отриманих на виконання кредитного договору № 401673232 від 29 грудня 2014 року де просила вважати вказані кредитний договір та договір добровільного страхування життя № 007.401673232.111 від 29 грудня 2014 року.

Проте позивачем не надано доказів надіслання вказаних листів відповідачам.

Відповідно до положень, зазначених в ч.6 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», з відкликанням згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти або товари, одержані згідно з договором.

В той же час, позивачем не заперечувався той факт, що нею не було повернуто кошти, одержані згідно з договором.

Крім того, позивач вказала на те, що Договір споживчого кредиту з ПАТ «Альфа-Банк» був укладений нею під впливом обману та з нав'язуванням послуг.

Відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Всупереч вимог ст.ст.10, 60 ЦПК України, позивачем не надано доказів того, що Договір споживчого кредиту був укладений нею під впливом обману з боку відповідача.

З огляду на викладене та враховуючи на те, що позивачем не було надано доказів щодо дотримання нею визначеної законом процедури відкликання згоди на укладення договору споживчого кредиту, а також укладення позивачем ОСОБА_10 під впливом обману, у суду відсутні підстави для визнання ОСОБА_10 споживчого кредиту № 401673232 від 29 грудня 2014 року недійсним, у зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні вказаної частини позову.

Щодо позовних вимог з приводу недійсності договору № 102, укладеного 29 грудня 2014 року між нею на ФОП ОСОБА_5, суд також відмовляє в їх задоволенні з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 29 грудня 2016 року ОСОБА_4 (Замовник) та ФОП ОСОБА_5 (Виконавець) уклали Договір № 102 (а. с. 13), відповідно до умов якого Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується організувати роботи по виготовленню та передачі у власність ПВХ конструкцій по розцінкам Виконавця, а Замовник зобов'язується оплатити та прийняти готові вироби та роботу згідно з умовами даного ОСОБА_10. Загальна вартість виробів становить 11 971,00 грн. Позивач своїм особистим підписом підтвердила, що вона під час укладання договору належним чином повідомлена про всі істотні умови договору.

Позивач, як на підставу визнання недійсним вказаного ОСОБА_10 посилається на те, що договір здійснений з використанням з боку відповідача нечесної підприємницької практики, а також тим, що договір не засвідчений печаткою.

За положеннями ч.ч.1, 6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Правочини, здійсненні з використанням нечесної підприємницької практики є недійсними.

Всупереч вказаних вимог, позивачем не надано доказів на підтвердження факту використання відповідачем нечесної підприємницької практики під час укладення з позивачем договору № 102 від 29 грудня 2014 року.

Щодо тверджень позивача про відсутність печатки на договорі №102 від 29 грудня 2014 року, що є наслідком його недійсності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України, в редакції що діяла на момент вчинення правочину, передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.

Аналізуючи вказані норми, суд приходить до висновку, що основою недійсності угоди є недотримання у момент її укладення вимог, встановлених частинами 1 - 3, 5 і 6 ст.203 ЦК України. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди за усіма істотними його умовами. Крім того, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги відносно форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір в певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для цього виду договорів не вимагалась.

Отже аналізуючи вказані норми, суд приходить до висновку, що відсутність печатки відповідача на договорі не може мати наслідком його недійсності.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договір добровільного страхування життя № 007.401673232.111 від 29 грудня 2014, суд відмовляє у задоволенні вказаної вимоги з огляду на наступне.

Позивачем укладено з ОСОБА_6 «Страхова компанія «Уніка Життя» договір добровільного страхування життя № 007.401673232.111 від 29 грудня 2014 року (а. с. 16 -17), договір укладено на підставі заяви на страхування, яка є частиною договору. Підписуючи договір страхування позивач підтвердила, що укладання договору страхування з її боку було добровільним і здійснювалось за її бажанням, вона ознайомлена з правилами страхування та розуміє їх зміст, і цілком та повністю погоджується з ним.

Правовідносини, які виникли між сторонами, пов'язані із страхуванням життя та укладеним договором, врегульовані ЦК України і Законом України «Про страхування».

Частиною 1 ст.1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

У відповідності до вимог ч.1 ст.16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст.998 ЦК України, договір страхування також визнається судом недійсним, якщо: його укладено після настання страхового випадку; об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації.

Отже, позивачем не надано суду обґрунтування з посиланням на докази, які б вказували на недійсність договору добровільного страхування життя від 29 грудня 2014 року.

Щодо вимоги стягнення з відповідачів по 5 000,00 грн. моральної шкоди, суд приходить до висновку, що вказана вимога не підлягає задоволенню на підставі наступного.

Відповідно до ч.1 ст.25 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Оскільки судом не встановлено факту порушення прав позивача, при укладанні оскаржуваних договорів, тому і відсутні й підстави для задоволення вимог щодо стягнення моральної шкоди.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.12, 80, 81, 224, 258, 263, 264 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_4 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, ПАТ «Альфа – Банк», ОСОБА_6 «Страхова компанія «Уніка Життя»» про захист прав споживача шляхом визнання недійсними договору № 102 від 29.12. 2014, договору № 401673232 від 29.12.2014, договору № 007.401673232.111 від 29.12.2014 та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Житомирської області через Корольовський районний суду м. Житомира протягом місяця з дня його проголошення.

Суддя О. П. Сингаївський