Рішення № 77718995, 07.11.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" листопада 2018 р.м. Одеса Справа № 916/1884/18

Господарський суд Одеської області у складі судді Щавинської Ю.М.

секретар судового засідання Шейнцис О.О.

при розгляді справи за позовом: Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 8)

до відповідача: Військової частини А2171 (65033, м. Одеса, Овідіопольська дорога, 8)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 (65113, АДРЕСА_1)

про стягнення 25 752,44 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Панасюк О.М. - довіреність № 6-03/61від 28.12.2017р.

від відповідача: Гогоман О.В. - довіреність № 350/304/14/2028/пс, від 10.07.2018р.

від третьої особи: ОСОБА_1 - паспорт серія КМ №669367

ВСТАНОВИВ:

05.09.2018р. Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Військової частини А2171, в якій просить суд стягнути з останньої сплачене відшкодування у сумі 24 452,44 грн., сплачені витрати на встановлення розміру збитку та збір документів в розмірі 1 300 грн., а також витрати по сплаті судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що ним 22.01.2018р. було здійснено ОСОБА_4 виплату відшкодування пошкодження транспортного засобу - автомобілю "Renault", державний номерний знак НОМЕР_1 в розмірі 24 452,44 грн., заподіяного в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась з вини військовослужбовця в/ч А2171 ОСОБА_1, який керував належним військовій частині автомобілем "Урал 4320", державний номерний знак НОМЕР_2.

Оскільки на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована, заподіяна ОСОБА_1 шкода не була відшкодована потерпілій особі, з огляду на що власник пошкодженого автомобілю звернувся з відповідною заявою до Моторного (транспортного) страхового бюро України, яким в порядку ст. 22, підпункту а п.41.1. ст.41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" було здійснено потерпілій особі виплату в розмірі 24 452,44 грн.

З огляду на викладене, Моторне (транспортне) страхове бюро України було вимушене звернутися до суду з вимогою про відшкодування витрат в порядку регресу.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.09.2018р. відкрито провадження у справі № 916/1884/18, справу прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження із призначенням для розгляду справи по суті на 08.10.2018р. о 14:00.

02.10.2018р. до суду від Військової частини А2171 надійшов відзив на позовну заяву (а.с.29-31), згідно якого відповідач проти позовних вимог заперечує в повному обсязі, просить суд відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи свої заперечення, відповідач, з урахуванням роз'яснень пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ, викладених у постанові "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" від 01.03.2013 р. №4, зазначає про передбачений чинним законодавством обов'язок відшкодування завданої шкоди саме винною особою.

Оскільки постановою Київського районного суду м. Одеси від 24.10.2017р. саме ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності, з урахуванням положень ч.1 ст. 1191 ЦК України, за твердженням відповідача, саме ОСОБА_1 має бути відшкодована завдана шкода.

Також у своїх запереченнях, відповідач звертає увагу суду на той факт, що огляд транспортного засобу було проведено з порушенням вимог методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фондом державного майна України від 24.11.2003р. №142/5/2092, за відсутності власника пошкодженого автомобіля, без виклику заінтересованих осіб - ОСОБА_1 та військової частини А 2171.

Окрім зазначеного, відповідач також звертає увагу суду на те, що автомобіль "Урал 4320", державний номерний знак НОМЕР_2, закріплений за військовою частиною А2171 на праві оперативного управління.

У судовому засіданні 08.10.2018р. судом було оголошено перерву до 24.10.2018р.

24.10.2018р. представником Моторного (транспортного) страхового бюро України було надано суду відповідь на відзив (а.с.42-43), відповідно до якого, враховуючи положення ч.1 ст. 1171 ЦК України щодо відшкодування юридичною або фізичною особою завданої їх працівниками під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків шкоди, зазначає про правомірність звернення до суду саме до військової частини, з огляду на те, що саме вона є власником (володільцем) транспортного засобу, водій якого спричинив ДТП.

Також представник позивача відхиляє доводи відповідача стосовно того, що огляд пошкодженого транспортного засобу здійснювався за відсутності представника відповідача, що є порушенням п.5.2. методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, оскільки виклик заінтересованих осіб відбувається лише у разі потреби та присутність таких осіб жодним чином не може вплинути на визначення розміру страхового відшкодування та не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

При цьому, позивач звертає увагу суду на відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо наданого висновку експерта, який, в свою чергу, на думку, Моторного (транспортного) страхового бюро України повному обсязі відповідає вимогам ст. 98 ГПК України.

24.10.2018р. представником Моторного (транспортного) страхового бюро України також було надано суду клопотання, яким, зокрема, обґрунтовано необхідність залучення третьої особи до участі у справі (а.с.44).

У судовому засіданні судом, яке відбулось 24.10.2018р., судом було відкладено розгляд справи на 07.11.2018р., а також залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1, про що винесено відповідну ухвалу.

У судовому засіданні 07.11.2018р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд задовольнити позов.

Представником відповідача у вказаному судовому засіданні було надано суду клопотання щодо залучення до матеріалів справи доказів отримання позивачем відзиву на позовну заяву, а також заперечення в порядку ст.184 ГПК України, які за змістом відтворюють відзив на позовну заяву. Висловлюючи свою позицію щодо справи, відповідач наголосив на безпідставності та необґрунтованості позовних вимог, просив суд відмовити у задоволенні позову.

Третя особа, ОСОБА_1, проти позовних вимог заперечував, просив суд відмовити у їх задоволенні.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, надані під час розгляду справи, суд встановив:

Як свідчать матеріали справи, водій ОСОБА_1, 02.09.2017 року о 12:00, керуючи транспортним засобом Урал 4320, державний знак НОМЕР_2, рухаючись по автодорозі М-14(Е58) 104 км, в порушення п.12.1, п.13.1 Правил дорожнього руху не обрав безпечної швидкості руху, безпечну дистанцію руху та скоїв зіткнення з автомобілем Renault Clio, державний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4, який рухався попереду, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження.

Внаслідок зіткнення автомобілів було завдано шкоду автомобілю Renault Clio, державний знак НОМЕР_1, розмір якої згідно звіту №130 про оцінку автомобіля "Renault Clio Symbol 1.4s" від 20.09.2017р. (а.с.17-21) складає 25 315,08 грн.

Постановою Київського районного суду м.Одеси від 24.10.2017р. у справі №520/11301/17 (а.с.9) ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні названого вище ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто в сумі 340 грн. на користь держави.

Під час вчинення вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди та наразі ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині А2171, що зокрема встановлено також постановою Київського районного суду м.Одеси від 24.10.2017р. у справі №520/11301/17.

При цьому, транспортний засіб, яким у момент вчинення відповідного ДТП керував ОСОБА_1, закріплений на праві оперативного управління за військовою частиною А2171.

Разом з тим, як встановлено судом, на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу - УРАЛ, 4320, державний знак НОМЕР_2 не була застрахована.

Тож, враховуючи, що цивільно-правова відповідальність володільця транспортного засобу, на якому було вчинено ДТП не була застрахована, водій пошкодженого автомобіля Renault Clio, державний знак НОМЕР_1 звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України з повідомленням про ДТП (а.с.10) від 04.09.2017 та заявою про виплату страхового відшкодування від 22.12.2017р. (а.с.11).

Як встановлено судом, відповідна регламента виплата ОСОБА_4 була здійснена Моторним (транспортним) страховим бюро у розмірі 24 452,44 грн., про що свідчить наявне в матеріалах справи платіжне доручення (а.с.15).

Приймаючи до уваги, що вказана сума страхового відшкодування відповідачем не була сплачена, позивач звернувся до суду із відповідним позовом, в якому також просив стягнути витрати, сплачені за встановлення розміру збитку.

Проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Згідно з ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з вимогами п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно з ч.ч. 2,3 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.

Згідно з ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" роз'яснено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

Згідно п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013р. № 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Відповідно до п. 6 вищезазначеної постанови особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК.

На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров'ю у зв'язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя і четверта статті 1187ЦК).

У п. 9 вказаної постанови роз'яснено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не відповідає за шкоду, завдану цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб (наприклад, у разі незаконного заволодіння транспортним засобом), внаслідок непереборної сили (наприклад, у разі стихійного лиха), а не з його вини.

Згідно ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції на момент виникнення правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

За приписами ст. 1 Закону України "Про Збройні Сили України" Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про Збройні Сили України" Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

У структурі Збройних сил України є, зокрема, військові частини.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про Збройні Сили України" особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України.

У ст. 10 Закону України "Про Збройні Сили України" встановлено, що Міністерство оборони України здійснює, зокрема, військово-політичне та адміністративне управління Збройними Силами України, забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про Збройні Сили України" Збройні Сили України провадять свою діяльність на засадах в т.ч. комплектування шляхом призову громадян на військову службу та прийняття на військову службу за контрактом.

Згідно зі ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України"» земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.

За приписами ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності») належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом, а військова зброя та боєприпаси до неї також Державній спеціальній службі транспорту. Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).

Статтею 137 Господарського кодексу України визначено що правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

З наведеного вбачається, що до структури Збройних сил України входять військові частини, комплектування особовим складом яких забезпечується Міністерством Оборони України, як уповноваженим органом управління, в т.ч. шляхом прийняття громадян України на військову службу за контрактом, а також те, що з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням, а на Міністерство оборони України, покладаються функції контролю за використанням майна переданого в оперативне управління.

Як вище встановлено судом, станом на момент вчинення ОСОБА_1 ДТП транспортний засіб Урал 4320, державний знак НОМЕР_2 було закріплено за військовою частиною А2171 на праві оперативного управління, а сам ОСОБА_1 є військовослужбовцем вказаної військової частини.

Такі обставини, зокрема, підтверджені представником відповідача та третьою особою у судових засіданнях.

З огляду на викладене, а також враховуючи приписи ст. ст. 1172, 1187 ЦК України, господарський суд дійшов висновку про те, що в даному випадку, особою, відповідальною за завданий збиток, є саме відповідач.

Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" закріплено обов'язковість укладення договору страхування цивільно-правової відповідальності (полісу) юридичними та фізичними особами, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.21 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" з урахуванням положень п.21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. У разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності особа несе відповідальність, встановлену законом.

Натомість, як встановлено судом вище, цивільно-правова відповідальність відповідача станом на момент вчинення ДТП за страхована не була.

Відповідно до п. 39.1. ст. 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 р. № 1961-IV Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно пп. а) п. 41.1. ст. 41 вказаного Закону № 1961-IV Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Пунктом 36.2. ст. 36 Закону України № 1961 - IV від від 01.07.2004 р передбачено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Приписами п. 38.2.1. ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

З огляду на викладене, враховуючи доведеність вини військовослужбовця військової частини А2171 ОСОБА_1 у вчиненні ДТП, оскільки станом на час ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача застрахована не була, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, підтверджуючих здійснення Моторним (транспортним) страховим бюро України регламентної виплати у сумі 24 452,44 грн., суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача суми сплаченого відшкодування у розмірі 24 452,44 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, судом не приймаються до уваги зауваження відповідача про те, що ані військова частина ані ОСОБА_1 не були присутні при проведенні дослідження транспортного засобу позивача, у зв'язку із їх неповідомленням, оскільки відповідно до п. 5.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна від 24.11.2003р. № 142/5/2092, яка в т.ч. була застосована експертом при проведенні експертного дослідження, присутність заінтересованої особи при дослідженні (огляді) транспортного засобу не є обов'язковою. Крім того, жодних зауважень щодо розміру шкоди відповідачем заявлено не було.

Оцінюючи заявлені вимоги позивача про стягнення з відповідача суми сплачених витрат на встановлення розміру збитку та збір документів в розмірі 1300 грн., суд вказує наступне.

Як вказує відповідач, з метою визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків, Моторним (транспортним) страховим бюро України (Замовник) було укладено з ПрАТ СК "ВУСО" договір №2016/7 від 25.02.2016р., за яким позивачем було сплачено 1300 грн., які він вважає збитками, понесеними внаслідок врегулювання справи №44504.

Дійсно, як вбачається з матеріалів справи, 25.02.2016р. між Моторним (транспортним) страховим бюро України (Замовник) та ПрАТ СК "ВУСО" (Виконавець) було укладено договір про участь в процесі врегулювання справ щодо здійснення регламентних виплат №2016/7 (а.с.45).

У відповідності до розділу 2 вказаного договору підставою для надання виконавцем послуги щодо здійснення функцій з врегулювання певної події є доручення, форма якого наведена в додатку №1 До цього договору. Доручення формується у вигляді електронного документу та передається виконавцю електронною поштою. Доручення в електронному вигляді є належним підтвердженням надання виконавцю повноважень з врегулювання певної події. У разі необхідності доручення може бути надане виконавцю у паперовому вигляді.

Згідно до п. 3.2. договору виконавець по кожній врегульованій справі оформлює, підписує та передає замовнику два примірники акту виконаних робіт (за формою, встановленою у додатку 3) та рахунок на оплату виконаних робіт із зазначенням номеру справи.

Пунктом 5.1. сторони договору погодили, що вартість послуг, що надаються виконавцем замовнику, визначається на підставі рішень Президії замовника.

Пунктом п.5.3. договору передбачено, що оплата послуг здійснюється замовником протягом 10 робочих днів з дня підписання акту виконаних робіт, шляхом безготівкового розрахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем дійсно на рахунок ПрАТ СК "ВУСО" було перераховано 1300 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням, в якому визначено призначення платежу: оплата послуг за врегулювання по справі №44504 (а.с.15).

Разом з тим жодних документів, які є обов'язковими відповідно до договору, а саме: доручення, акту виконаних робіт, рішення Президії (п.п.2.1., 3.2., 5.1. договору) позивачем в порушення ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України суду не надано.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, оцінка пошкодженого автомобіля "Renault Clio Symbol 1.4s" із складанням відповідного звіту та визначенням суми матеріального збитку була проведена Дочірнім підприємством "Експерт-Сервіс Авто" на підставі заяви ТОВ "АК Укравтоекспертиза" (за дорученням МТСБУ №44504).

Жодних пояснень з приводу зазначених обставин позивач надати не зміг.

З урахуванням викладеного, суд вказує про відсутність доведення факту витрачення позивачем коштів у сумі 1300 грн. саме у зв'язку із зазначеним страховим випадком, що має наслідком відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Враховуючи вищезазначене, з огляду на часткове задоволення вимог позивача, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст.129, 232, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Військової частини А2171 (65033, м. Одеса, Овідіопольська дорога, 8, код ЄДРПОУ 08309566) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 8, код ЄДРПОУ 21647131) суму сплаченого відшкодування в розмірі 24 452 /двадцять чотири тисячі чотириста п'ятдесят дві/ грн. 44 коп., витрати по сплаті судового збору у сумі 1 673 /одна тисяча шістсот сімдесят три/ грн. 05 коп.

3. В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили

Повне рішення складено 09 листопада 2018 р.

Суддя Ю.М. Щавинська