Рішення № 77696050, 08.11.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

08 листопада 2018 року №826/14960/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової А.В., за участю секретаря судових засідань Огнивого Д.П., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_2

до Генеральної прокуратури України

Міністерства юстиції України

третя особа Директор Державного бюро розслідувань ОСОБА_3

про визнання протиправною бездіяльності

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Генеральної прокуратури України, Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Директор Державного бюро розслідувань ОСОБА_3, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України, яка полягає у не проведенні належним чином перевірки, щодо поширення частини третьої статті 1 Закону України «Про очищення влади» на ОСОБА_3, а також у не зверненні до Міністерства юстиції України щодо включення ОСОБА_3 до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади»;

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України, що полягає невиконанні вимоги частини першої статті 5 Закону України «Про очищення влади», а саме не забезпеченні перевірки осіб, що підлягають люстрації, зокрема, ОСОБА_3, та не включенні ОСОБА_3 до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.09.2018 було відкрито провадження в даній справі та вирішено, у зв'язку з її належністю до категорії справ незначної складності у відповідності до вимог пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи вимоги частини першої та другої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про порушення порядку проведення люстраційної перевірки щодо ОСОБА_3, визначеного Законом України «Про очищення влади», з огляду на те, що до нього підлягають застосуванню критерії здійснення очищення влади (люстрації), визначені пунктом 12 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади». Зазначене, на думку позивача, в подальшому призвело до протиправного призначення ОСОБА_3 на посаду Директора Державного бюро розслідувань, що порушує інтереси позивача, як особи, яка також брала участь у конкурсі на зайняття вказаної посади.

Відповідач в особі Генеральної прокуратури України проти задоволення позовних вимог заперечував, наголосивши на безпідставності доводів позивача щодо неналежного проведення Генеральною прокуратурою України перевірки про поширення частини третьої статті 1 Закону України «Про очищення влади» на ОСОБА_3

Відповідач в особі Міністерства юстиції України проти задоволення позовних вимог також заперечував, зазначивши, що ОСОБА_3 в межах кримінального провадження №12013150270001441 не здійснював процесуальних дій, які підпадають під критерії, визначені пунктом 12 частини другої та частини третьої статті 3 Закону України «Про очищення влади». Також, відповідач просив проводити розгляд справи за участю свого представника в судовому засіданні.

Позивач надав суду відповідь на відзив Міністерства юстиції України, в якому наголосив на своєму праві звернення до суду, додатково обґрунтував строки такого звернення та підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.11.2018 в задоволенні клопотання представника Міністерства юстиції України щодо розгляду справи за його участі - відмовлено.

Директор Державного бюро розслідувань - ОСОБА_3 про відкриття провадження у справі повідомлений належним чином, пояснень з приводу спірних правовідносин суду не надав.

Справу розглянуто після отримання судом інформації щодо повідомлення належним чином сторін про відкриття спрощеного позовного провадження у справі та отримання відзивів на позовну заяву.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзиви, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 у період з травня 2011 року по лютий 2014 року обіймав посаду прокурора Пустомитівського району Львівської області. В подальшому, по квітень 2015 року, обіймав посади в Генеральній прокуратурі України.

Слідчим суддею Пустомитівського районного суду Львівської області, за участі прокурора Пустомитівського району ОСОБА_3, 14.12.2013 розглянуто клопотання заступника начальника Пустомитівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (погодженого прокурором Пустомитівського району ОСОБА_3) про застосування запобіжного заходу до ОСОБА_5 в кримінальному провадженні за №12013150270001441.

Предметом вказаного кримінального провадження були події, що мали місце 26.11.2013, а саме: о 00:30 год. на 517 км. + 200 м. дороги «Київ-Чоп», поблизу с. Гамаліївка, Пустомитівського району, Львівської області. ОСОБА_5, (на думку правоохоронних органів) організував блокування транспортних комунікацій на відрізку дороги «Київ-Чоп», шляхом влаштування перешкод, які виразились у постійному реверсному пересуванні невстановленої групи людей в кількості приблизно 50 осіб, по проїзній частині дороги від одного боку до іншого.

Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні клопотання про застосування запобіжного заходу підтримав та просив його задовольнити з підстав викладених у клопотанні, оскільки підозрюваний може покинути місце свого проживання.

За наслідком розгляду клопотання слідчого, Пустомитівський районний суд Львівської області постановив ухвалу від 14.12.2013 по справі №450/4552/13-к про застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу.

Разом з тим, 29.01.2014 Галицький районний суд міста Львова ухвалою по справі №461/728/14-к вирішив: звільнити ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності, як такого, що підпадає під дію статті 1 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань», кримінальне провадження №12013150270001441 - закрити, а запобіжний захід скасувати.

За посиланням позивача, 25.04.2016 протоколом №5 засідання Комісії з проведення конкурсу на зайняття посад Директора Державного бюро розслідувань, першого заступника і заступника Директора Державного бюро розслідувань, директорів територіальних органів та керівників підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань (далі також - Конкурсна комісія) затверджено оголошення про умови та строки проведення конкурсу на зайняття посад Директора Державного бюро розслідувань, першого заступника та заступника Директора Державного бюро розслідувань.

Протоколом від 21.07.2016 №10 Конкурсна комісія затвердила список осіб, яких допущено до участі у конкурсі на зайняття посад Директора Державного бюро розслідувань, першого заступника та заступника Директора Державного бюро розслідувань, серед яких наявний ОСОБА_3 (позиція №24) та позивач (позиція №64).

Протоколом від 21.12.2016 №42 Конкурсна комісія затвердила, що для призначення на посаду Директора Державного бюро розслідувань відібрано ОСОБА_3

Указом Президента України від 22.11.2017 № 386/2017 ОСОБА_3 призначено на посаду Директора Державного бюро розслідувань.

ОСОБА_2, вважаючи, що відповідачами не було належним чином поведено перевірку ОСОБА_3 щодо поширення на нього частини третьої статті 1 Закону України «Про очищення влади», а також вважаючи, що відповідачами було допущено протиправну бездіяльність в цьому питанні, звернувся до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Отже, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Відповідно, така особа має бути суб'єктом відповідної сфери правовідносин, в межах якої вона вбачає порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Таким чином, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Відповідно до приписів Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі №1-10/2004, законний інтерес відбиває легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимсь конкретним матеріальним або нематеріальним благом.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що і ОСОБА_2 і ОСОБА_3 брали участь у конкурсі на зайняття посади Директора Державного бюро розслідувань.

При цьому, відповідно до вимог статей 56-58 Закону України «Про запобігання корупції», стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, а також посад з підвищеним корупційним ризиком, перелік яких затверджується Національним агентством, проводиться спеціальна перевірка, у тому числі щодо відомостей про поширення на особу заборони займати відповідну посаду, передбаченої положеннями Закону України «Про очищення влади».

Особа, щодо якої за результатами спеціальної перевірки встановлено обставини, які є підставою для відмови у призначенні (обранні) на посаду, вважається такою, що не пройшла спеціальну перевірку.

Відповідно, правильність результатів проведення спеціальної перевірки окремого кандидата на посаду Директора Державного бюро розслідувань прямо впливає на інтереси інших кандидатів на таку посаду, оскільки в залежність від цього ставиться подальший перебіг конкурсу на зайняття відповідної посади та результати їх участі у ньому. Відповідно, предмет розгляду даної справи відображає законний інтерес позивача у правовідносинах, що досліджуються судом в межах її розгляду.

Таким чином, оскаржувана бездіяльність відповідачів, яку позивач вважає протиправною, впливає на інтереси ОСОБА_2 у вказаній сфері, що підтверджує наявність у нього права на звернення до суду з даним позовом.

А тому, доводи Генеральної прокуратури України щодо необхідності закриття провадження у справі не приймаються судом до уваги.

Як зазначає у своєму відзиві на позов Генеральна прокуратура України, 26.11.2014 Генеральною прокуратурою України було розпочато люстраційну перевірку стосовно ОСОБА_3, який на той час обіймав посаду начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України. Однак, зазначену перевірку було припинено 24.04.2015 у зв'язку зі звільненням ОСОБА_3 з органів прокуратури за власним бажанням.

Відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про очищення влади», очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_7, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Згідно з пунктом 12 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади», заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 2111.2013 по 22.02.2014 та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням, зокрема, працівника органу прокуратури, який здійснював процесуальне керівництво, вносив подання, погодження, підтримував клопотання про застосування запобіжних заходів, підтримував державне обвинувачення у суді стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 29 січня 2014 року № 737-VII, Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» від 21 лютого 2014 року № 743-VII.

Як було встановлено судом, ОСОБА_3, перебуваючи на посаді працівника органу прокуратури, здійснював процесуальне керівництво та підтримував клопотання про застосування запобіжних заходів у суді стосовно особи, яка в подальшому була звільнена від кримінальної відповідальності відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 16 січня 2014 року №731-VII.

Як зазначає Міністерство юстиції України, ОСОБА_3 не здійснював процесуальних дій передбачених пунктом 12 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади», оскільки у останньому наявні посилання лише на Закони України №737-VII та №743-VII і відсутні посилання на Закон України №731-VII.

Аналізуючи питання можливості застосування до ОСОБА_3 критеріїв, визначених пунктом 12 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади», в контексті наведених доводів Міністерства юстиції України, суд виходить з наступного.

Первинним Законом України, який передбачав звільнення від відповідальності осіб, які були учасниками акцій протесту та масових заходів у період з 21.11.2013, був Закон України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 19.12.2013 №712-VII (далі також - Закон №712-VII).

Відповідно до статті 1 вказаного Закону, було вирішено звільнити від відповідальності осіб, які були учасниками акцій протесту та масових заходів, щодо їхніх дій і рішень у період з 21.11.2013 і до дня набрання чинності цим Законом.

Водночас, 16.01.2014 Законом України №731-VII (далі також - Закон №731-VII), який набрав чинність 22.01.2014, лише було внесено зміни до вищевказаного Закону №712-VII. Зокрема, нова редакція статті 1 такого Закону передбачала звільнення від кримінальної відповідальності в порядку та на умовах, визначених цим Законом, осіб, які є підозрюваними або обвинуваченими (підсудними) у вчиненні в період з 21 листопада по 26 грудня 2013 року включно злочинів, передбачених статтями 109, 122, 161, 171, 185, 194, 259, 279, 289, 293, 294, 295, 296, 341, 342, 343, 345, 348, 349, 365, 376, 382, 386 Кримінального кодексу України, за умови, що ці злочини пов'язані з масовими акціями протесту, які розпочалися 21 листопада 2013 року.

Разом з тим, 29.01.2014 Верховною Радою України прийнято новий Закон України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» №737-VII (набрав чинність 02.02.2014, а введений в дію з 17.02.2014), який передбачав звільнення від кримінальної відповідальності в порядку та на умовах, визначених цим Законом, осіб, які є підозрюваними або обвинуваченими (підсудними) у вчиненні в період з 27 грудня 2013 року по день набрання чинності цим Законом включно злочинів, передбачених статтями 109, 110-1, 161, 194, 259, 279, 293, 294, 295, 296, 341, 342, 343, 344, 345, 346, 347, 348, 350, 351, 352, 376, 377, 382, 386 Кримінального кодексу України, за умови, що ці злочини пов'язані з масовими акціями протесту, які розпочалися 21 листопада 2013 року, та закрити відповідні кримінальні провадження (далі також - Закон №737-VII).

Крім того, 21.02.2014 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» №743-VII (далі також - Закон №743-VII), який передбачав втрату чинності Законами України №712-VII, №731-VII та №737-VII (пункт 1 Перехідних та прикінцевих положень Закону України №743-VII від 21.02.2014), а також передбачав звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які були учасниками масових акцій протесту, що розпочалися 21 листопада 2013 року, та є:

- підозрюваними або обвинуваченими (підсудними) у вчиненні в період з 21 листопада 2013 року по день набрання чинності цим Законом включно дій, які містять ознаки кримінальних правопорушень, передбачених статтями 109, 112, 113, 121, 122, 125, 128, 129, 146, 147, 1511, 161, 162, 170, 174, 182, 185, 186, 187, 189, 194, 195, 196, 197-1, 231, 236, 239, 241, 255, 256, 257, 258, 258-1, 258-2, 258-3, 258-4, 258-5, 259, 260, 261, 264, 267, 270, 270-1, 277, 279, 280, 286, 289, 291, 293, 294, 295, 296, 304, 325, 335, 336, 337, 341, 342, 343, 344, 345, 346, 347, 348, 349, 350, 351, 352, 353, 355, 356, 376, 377, 382, 386, 396, 436 Кримінального кодексу України, за умови, що ці дії пов'язані з участю у масових акціях протесту, які розпочалися 21 листопада 2013 року;

- особами, які вчинили дії, що можуть містити ознаки кримінальних правопорушень, передбачених вищезазначеними статтями Кримінального кодексу України, за умови, що дії цих осіб пов'язані з участю в масових акціях протесту (стаття 1 Закону України №743-VII від 21.02.2014).

Провівши аналіз викладених вище норм Законів України №712-VII, №731-VII, №737-VII та №743-VII, враховуючи їх приписи, завдання та послідовність прийняття, суд приходить до наступних висновків.

По-перше, усі вказані закони спрямовані на недопущення кримінального чи адміністративного переслідування осіб, що брали участь у масових акціях протесту, які розпочалися 21.11.2013.

По-друге, із кожним новим законом, коло осіб на яких поширюються звільнення від відповідальності дублювалось або розширювалось. Але по суті, дане коло не змінювалось - дія положень Законів №712-VII, №731-VII, №737-VII та №743-VII поширюється на учасників масових акцій протесту, які розпочалися 21.11.2013.

Беручи до уваги наведене та враховуючи мету прийняття Закону України «Про очищення влади», а саме недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_7, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, суд приходить до висновку, що за своєю суттю здійснення працівником органу прокуратури процесуального керівництва, надання ним погодження та підтримки клопотання про застосування запобіжних заходів, підтримання державного обвинувачення у суді стосовно осіб, що брали участь у масових акціях протесту, які розпочалися 21.11.2013 та в подальшому були звільнені від кримінальної відповідальності за це, свідчить про вчинення таким працівником органу прокуратури дій, які охоплюються змістом пункту 12 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади».

Водночас, враховуючи приписи статті 124 Конституції України про те, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди, юрисдикція яких поширюється на будь-який юридичний спір, та статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України) саме на суд покладається обов'язок обрання нормативно правового акту, який має бути застосований для вирішення конкретної адміністративної справи, та відповідно, здійснення його тлумачення та власне правозастосування.

Виходячи з наведеного, на думку суду, в даному випадку вірним є не звужене тлумачення норми пункту 12 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади», як на цьому наполягає Міністерство юстиції України, а її розширене тлумачення виходячи з суті самого Закону України «Про очищення влади» та мети його прийняття, в сукупності з наведеними вище обставинами регулювання Законами №712-VII, №731-VII, №737-VII та №743-VII однорідних правовідносин, пов'язаних з недопущення кримінального чи адміністративного переслідування осіб, що брали участь у масових акціях протесту, які розпочалися 21.11.2013.

При цьому, як встановлено Галицьким районним судом міста Львова у справі №461/728/14-к та не заперечується відповідачами по даній адміністративній справі, кримінальне переслідування ОСОБА_5 по статті 279 Кримінального кодексу України (переслідування по якій є підставою звільнення від кримінальної відповідальності згідно вимог всіх чотирьох Законів України №712-VII, №731-VII та №737-VII та №743-VII) здійснювалось саме у зв'язку з його участю в масових протестах.

Відповідно, посилання Галицького районного суду міста Львова в ухвалі від 29.01.2014 на приписи Закону України №731-VII, а не на приписи Законів України №737-VII або №743-VII, відбулось лише внаслідок того, що на момент прийняття такого рішення суду Закони України №737-VII або №743-VII не набрали чинності або взагалі не були прийняті.

Підсумовуючи наведене, суд вважає встановленими наступні обставини, які в сукупності свідчать про застосування до ОСОБА_3 критеріїв, визначених пунктом 12 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади»:

- ОСОБА_3 обіймав посаду прокурора Пустомитівського району;

- перебуваючи на вказаній посаді, ОСОБА_3 здійснював процесуальне керівництво, підтримував клопотання про застосування запобіжних заходів, підтримував державне обвинувачення у суді стосовно ОСОБА_5;

- ОСОБА_5 був учасником масових акцій протесту, був підозрюваним у вчиненні в період з 21.11.2013 дій, які містять ознаки кримінальних правопорушень, передбачених статтею 279 Кримінального кодексу України, при чому ці дії пов'язані з участю у масових акціях протесту, які розпочалися 21.11.2013;

- ОСОБА_5 був звільнений від кримінальної відповідальності за участь у масових акціях протесту, які розпочалися 21.11.2013, на підставі закону.

В контексті наведеного, суд критично оцінює посилання Міністерства юстиції України на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 05.03.2014, якою була скасована зазначена вище ухвала Галицького районного суду міста Львова від 29.01.2014, та подальше закриття кримінального провадження №12013150270001441 постановою заступника начальника відділу прокуратури Львівської області від 06.03.2014 на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення), оскільки вказані доводи Генеральної прокуратури України не спростовують обставин здійснення ОСОБА_3 процесуального керівництва.

На думку суду, юридична зміна підстав для закриття кримінального провадження №12013150270001441 не спростовує факт здійснення ОСОБА_3 процесуального керівництва та підтримання клопотання про застосування запобіжних заходів.

Крім того, те, що ОСОБА_5 оскаржив вказану ухвалу від 29.01.2014 жодним чином не впливає на встановлені вище обставини ще й з урахуванням того, що ОСОБА_5 у своїй апеляційній скарзі заперечував не факт участі у масових протестах, а факт наявності в його діях кримінального правопорушення, чого, у вказаній ухвалі, встановлено не було.

Слід зазначити і те, що в подальшому вказане кримінальне провадження (№12013150270001441) було закрито як раз у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення.

З огляду на зазначене, вбачаються наявними підстави для застосування до ОСОБА_3 заборон, визначених частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», згідно з критеріями, зазначеними у пункті 12 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади», а тому безпідставними є протилежні доводи відповідачів.

При цьому, суд звертає увагу на те, що вимогами Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №563 (далі - Порядок №563), визначені строки, протягом мають вчинятись дії з проведення перевірки достовірності відомостей, що подаються посадовими і службовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також особами, які претендують на зайняття відповідних посад, щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Зокрема, відповідно до підпунктів 8, 17, 22, 27, 28, 35-37 Порядку №563, особа, яка підлягає перевірці, зобов'язана у десятиденний строк з дня початку проведення перевірки в органі подати до відповідального структурного підрозділу власноручно написану заяву (далі - заява) про те, що до неї не застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 Закону, про згоду на проходження перевірки та оприлюднення відомостей щодо неї за формою згідно з додатком 1 або про те, що до неї застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 Закону, про згоду на проходження перевірки та оприлюднення відомостей щодо неї за формою згідно з додатком 2.

Керівник органу не пізніш як на третій день після надходження заяви щодо незастосування до особи, яка підлягає перевірці, заборон, передбачених частинами третьою або четвертою статті 1 Закону, одночасно надсилає органам, що проводять перевірку достовірності відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону, перелік яких затверджений Кабінетом Міністрів України (далі - органи перевірки), відповідно до компетенції запити про проведення перевірки за формою згідно з додатком 3 щодо особи, яка підлягає перевірці, до яких додається копія заяви зазначеної особи, засвідчена відповідальним структурним підрозділом.

День надіслання запитів та доданих до них документів, а також повідомлення до Мін'юсту є днем початку проходження перевірки особою відповідно до Закону.

У разі встановлення за результатами перевірки недостовірності відомостей, зазначених у пункті 2 частини п'ятої статті 5 Закону, ДФС протягом трьох робочих днів з дня виявлення всіх фактів недостовірності та/або невідповідності відомостей, але не пізніше ніж на тридцятий день з дня надходження запиту та копії декларації особи, стосовно якої проводиться перевірка, повідомляє про них зазначеній особі.

Особа, стосовно якої проводиться перевірка, не пізніше ніж на п'ятнадцятий робочий день з дня отримання нею відповідного повідомлення надає письмове пояснення за фактами, зазначеними у пункті 27 цього Порядку, та підтвердні документи, які є обов'язковими для розгляду та врахування ДФС під час підготовки висновку про перевірку.

Якщо відповідь/висновок/копія судового рішення, що надійшли від органів перевірки за результатами перевірки, є неповними або суперечать іншим матеріалам перевірки, орган, в якому проводиться перевірка, з метою проведення додаткової перевірки чи уточнення отриманої інформації одноразово звертається із запитом до органів перевірки, які зобов'язані розглянути його та надати відповідь протягом десяти робочих днів.

На підставі відповіді/висновку/копії судового рішення, що надійшли від органів перевірки за результатами перевірки, відповідальний структурний підрозділ в одноденний строк (з дня надходження останньої відповіді/висновку/копії судового рішення або з дня надходження відповіді/висновку/копії судового рішення, який є підставою для застосування заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону) готує довідку про результати перевірки за формою згідно з додатком 5 та подає її керівнику органу.

Керівник органу не пізніше ніж на третій день з дня надходження відповіді (відповідей)/висновку/копії судового рішення розглядає довідку про результати перевірки щодо особи, надсилає у той самий день Мін'юсту в паперовій та електронній формі (у форматі Microsoft Word) копію довідки про результати перевірки щодо особи, до якої не застосовуються заборони, визначені частинами третьою та четвертою статті 1 Закону, або у разі встановлення недостовірності відомостей, зазначених у пунктах 1 та/або 2 частини п'ятої статті 5 Закону, приймає рішення про звільнення особи та у той самий день надсилає Мін'юсту копію згаданого рішення в паперовій та електронній формі (скановану копію у форматі pdf) та копію довідки про результати перевірки в паперовій та електронній формі (у форматі Microsoft Word), інформація з яких протягом трьох днів з дня їх надходження вноситься до Реєстру.

Відомості про особу (прізвище, ім'я, по батькові, місце роботи, посада на час застосування положення Закону, інформація про підстави для застосування до особи заборон, визначених статтею 1 Закону, та строк, на який на особу поширюється заборона, передбачена частиною третьою або четвертою статті 1 Закону) не пізніш як на третій день з дня їх надходження до Мін'юсту розміщуються на офіційному веб-сайті Міністерства.

При цьому, згідно з Переліком органів, що проводять перевірку достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 1610.2014 №563, саме Генеральна Прокуратура України уповноважене здійснювати перевірку відомостей щодо заборон, які можуть бути застосовані до, в тому числі, осіб, які обіймали у період з 21.11.2013 по 22.02.2014 посаду та не були звільнені протягом зазначеного періоду з відповідної посади за власним бажанням працівника органу прокуратури, який здійснював процесуальне керівництво, вносив подання, погодження, підтримував клопотання про застосування запобіжних заходів, підтримував державне обвинувачення у суді стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Законів України від 29.01.2014 №737-VII «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» і від 21.02.2014 №743-VII «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України».

Отже, оскільки люстраційна перевірка стосовно ОСОБА_3 була розпочата 26.11.2014, Генеральна прокуратура України, враховуючи визначені Порядком №563 строки її здійснення, мала достатньо часу для встановлення обставин застосування до ОСОБА_3 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», та, відповідно, вчинення визначених пункті 37 Порядку №563 дій, а саме: прийняття рішення про звільнення ОСОБА_3 з займаної посади; надсилання Мін'юсту копії згаданого рішення в паперовій та електронній формі (скановану копію у форматі pdf) та копії довідки про результати перевірки в паперовій та електронній формі (у форматі Microsoft Word), інформація з яких протягом трьох днів з дня їх надходження мала бути внесена до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».

А оскільки такі дії Генеральною прокуратурою України на виконання наведених вище правових положень вчинені не були, суд вбачає обґрунтованими позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності Генеральної прокуратури України, яка полягає у не проведенні належним чином перевірки, щодо поширення частини третьої статті 1 Закону України «Про очищення влади» на ОСОБА_3, а також у не зверненні до Міністерства юстиції України щодо включення ОСОБА_3 до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».

Окремо суд звертає увагу на те, що і під час здійснення перевірки застосування до ОСОБА_3, вже як Директора Державного бюро розслідувань, заборон, передбачених Законом України «Про очищення влади», на підставі запиту Адміністрації Президента України від 27.11.2017 №02-01/1983, Генеральною прокуратурою України було протиправно, з огляду на встановлені вище судом обставини, надано відповідь на такий запит листом від 18.12.2017 №11/1/1-1681вих-17 щодо відсутності підстав застосування до ОСОБА_3 таких заборон.

З приводу позовних вимог, звернутих до Міністерства юстиції України, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог частини першої статті 5 Закону України «Про очищення влади», органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої цим Законом, є Міністерство юстиції України.

При цьому, Закон України «Про очищення влади» власне визначає які саме дії мають бути вчинені Міністерством юстиції України з метою забезпечення проведення перевірки, передбаченої цим Законом.

Так, відповідно до частин першої, другої та третьої статті 5 Закону України «Про очищення влади», Міністерство юстиції України не пізніше ніж протягом місяця з дня набрання чинності цим Законом утворює дорадчий громадський орган з питань люстрації при Міністерстві юстиції України для забезпечення здійснення громадського контролю за процесом очищення влади (люстрації), до складу якого повинні входити представники засобів масової інформації та представники громадськості.

Міністерство юстиції України в місячний строк з дня набрання чинності цим Законом розробляє та подає на затвердження Кабінету Міністрів України:

1) перелік органів, що здійснюють перевірку достовірності відповідних відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону, згідно з їх компетенцією;

2) порядок проведення перевірки, передбаченої цим Законом;

3) план проведення перевірок по кожному органу державної влади та органу місцевого самоврядування, підприємству, в якому працюють особи, зазначені у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 цього Закону, відповідно до черговості, визначеної частиною шостою цієї статті.

Подані Міністерством юстиції України проекти документів, визначених частиною другою цієї статті, затверджуються Кабінетом Міністрів України не пізніше ніж на десятий день після подання Міністерством юстиції України та протягом десяти днів з дня їх затвердження оприлюднюються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України.

Міністерство юстиції України не пізніше ніж на десятий день з дня затвердження Кабінетом Міністрів України переліку органів, передбаченого пунктом 1 частини другої цієї статті, розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію про поштову та електронну адреси, контактний номер телефону кожного з органів державної влади, до компетенції яких належить проведення перевірки, а також дорадчого громадського органу з питань люстрації при Міністерстві юстиції України, до яких фізичні та юридичні особи протягом одного місяця з дня початку проходження перевірки можуть подати інформацію про особу, стосовно якої проводиться перевірка, щодо поширення на неї заборон, передбачених цим Законом. Така інформація, подана фізичними та юридичними особами, підлягає розгляду органами державної влади, до компетенції яких належить проведення перевірки.

Доказів вчинення Міністерством юстиції України бездіяльності щодо виконання наведених вимог Закону України «Про очищення влади» позивачем суду надано не було.

Наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2014 №1704/5 затверджено Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».

Відповідно до вимог вказаного Положення, Міністерство юстиції України, через Департамент кадрової роботи та державної служби, та головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, є реєстраторами Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), які уповноважені вносити до Реєстру відомості не пізніше ніж на третій день після отримання відомостей, які підлягають внесенню до Реєстру. Держателем Реєстру є Міністерство юстиції України.

При цьому, відповідно до пункту 2 Розділу 2 наведеного Положення, підставою для внесення Реєстратором відомостей про особу є:

- надходження до Держателя від керівника органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена у частині третій статті 1 Закону України «Про очищення влади», інформації про звільнення особи з посади;

- надходження до Держателя від керівника органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади», інформації про неподання заяви такої особи у строк, передбачений частиною другою статті 4 Закону України «Про очищення влади»;

- надходження до Держателя із Державної судової адміністрації України електронної копії рішення суду, яке набрало законної сили;

- надходження до Держателя від органів, що здійснюють перевірку достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», перелік яких затверджений Кабінетом Міністрів України, копії висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п'ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади»;

- надходження до Держателя від органу, який проводив передбачену статтею 6 Закону України «Про очищення влади» перевірку, копії висновку про встановлення перевіркою факту належності особи до переліку осіб, щодо яких застосовуються заборони, визначені частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Водночас, з огляду на встановлену судом бездіяльність Генеральної прокуратури України під час здійснення люстраційної перевірки ОСОБА_3, відповідні відомості до Міністерства юстиції України не надходили. Відповідно, у Міністерства юстиції України не виникало визначеного законодавством у сфері очищення влади обов'язку по внесенню таких відомостей до Реєстру.

Крім того, відповідно до вимог пункту 9 Порядку проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №171, який регламентує процедуру здійснення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, в тому числі, Директора Державного бюро розслідувань, Міністерство юстиції України проводить перевірку відомостей щодо претендента на посаду під час проведення спеціальної перевірки виключно щодо наявності в Єдиному державному реєстрі осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомостей про претендента на посаду. Тобто, під час здійснення спеціальної перевірки ОСОБА_3 в межах проходження ним конкурсу на зайняття посади Директора Державного бюро розслідувань, Міністерство юстиції України також було позбавлене можливості як встановлювати обставини застосування до нього заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», так і вносити відомості про ОСОБА_3 до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».

Отже, з огляду на зазначене вище, суд не вбачає вчинення Міністерством юстиції України протиправної бездіяльності в межах правовідносин, що досліджуються у даній справі, а тому, відповідно, відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2, звернутих до Міністерства юстиції України.

Відповідно до статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини другої статті 2 України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково, оскільки Генеральною прокуратурою України в межах досліджуваних у даній справі правовідносин, була допущена бездіяльність, яка не відповідає вказаним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям.

Згідно зі статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України, яка полягає у непроведенні належним чином перевірки, щодо поширення частини третьої статті 1 Закону України «Про очищення влади» на ОСОБА_3, а також у незверненні до Міністерства юстиції України щодо включення ОСОБА_3 до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Генеральної прокуратури України (01011, місто Київ, вулиця Різницька, 13/15; код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_2 (24000, АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) понесені останнім судові витрати у розмірі 704, 80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.