Рішення № 77689692, 07.11.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2018 року м.Київ справа № 810/4349/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання неправомірною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,

Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, в якому позивач просить суд:

- зобов'язати Сквирське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області (Код ЄДРПОУ: 41249465), адреса: 09001, Київська область, м.Сквира, вул.Богачевського, 18, здійснити виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з нарахуванням компенсації втрати частини доходу з 01.01.2012 року по 14.06.2017 року;

- зобов'язати Сквирське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області (Код ЄДРПОУ: 41249465), адреса: 09001, Київська область, м. Сквира, вул. Богачевського, 18, здійснити виплату компенсації втрати частини доходу з 14.06.2017 року по дату фактичної виплати сум недоотриманого доходу за постановою Сквирського районного суду Київської області від 13 грудня 2017 р. в справі № 376/2749/17.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 22.05.1986 року по 24.05.1986 року перебував у трудових відносинах із Сквирським АТП 11033, правонаступником якого згодом стало ВАТ «Сквира-Авто» на посаді водія автобуса. Після подій на Чорнобильській АЕС, у період з 22.05.1986 року по 24.05.1986 року позивача було відряджено до зони відчуження для участі в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Позивач зазначає, що облік часу у той період в зоні аварії на Чорнобильській АЕС не вівся. Через дану тяжку і небезпечну для життя та здоров'я роботу, з 29.06.2006 позивач втратив професійну здатність на 80 %, внаслідок чого став інвалідом 2 групи, захворювання пов'язано із роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 26.06.2006 по справі № 2-0-61/2006 р встановлено факт перебування позивача у період з 22.05.1986 року по 24.05.1986 у відрядженні в м. Прип'ять Київської області, де виконував роботи по ліквідації наслідків аварії на чорнобильській АЕС і тривалість його робочого часу за час цього відрядження щоденно становила 18 годину в зоні відчуження.

Згодом, на підставі частини 4 статті 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» згідно первинних документів про заробітну плату позивача, а також враховуючи факти, встановлені вищезазначеним рішенням суду, відкритим акціонерним товариством «Сквира-Авто» було видано позивачу довідку про заробітну плату за роботу в зоні відчуження ЧАЕС від 12.07.2006 № 120. Відповідно до змісту даної довідки, за період з 22.05.1986 року по 24.05.1986 позивачу за роботу в зоні відчуження ЧАЕС було нараховано загалом 471 (чотириста сімдесят один) руб. 96 коп.

Відповідно до зазначеної вище довідки від 12.07.2006 № 120 відповідачем було нараховано пенсію в підвищеному розмірі, яку він отримував, починаючи з 29.06.2006 і до 01.01.2012, однак в подальшому дізнався, що пенсію було перераховано відповідачем, що в свою чергу призвело до значного її зменшення.

14.06.2017 позивач письмово звернувся до відповідача із заявою про повернення пенсії до попереднього розміру та виплати йому різниці пенсії згідно довідки ВАТ «Сквира-Авто» від 12.07.2006 №120 прочинаючи з 01.01.2012 р.

Однак, листом № 28/2-01 від 30.06.2017 позивачу було відмовлено у перерахунку пенсії за його заявою. Свою позицію відповідач обґрунтував тим, що рішення Сквирського районного суду Київської від 26.06.2006 по справі № 2-0-61/2006р не містить зобов'язань щодо перерахунку пенсії, а отже відсутні підстави для обчислення пенсії за довідкою від 12.07.2006 № 120.

Вищезазначене управлінське рішення відповідача, було оскаржено позивачем до суду. За результатом судового розгляду вимоги позивача були задоволені в повному обсязі, а саме постановою Сквирського районного суду Київської області від 13.12.2017 року по справі № 376/2749/17 р, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2018, зобов'язано відповідача провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії згідно довідки ВАТ «Сквира-Авто» від 12.07.2006 № 120 про заробітну плату в зоні відчуження в період з 22.05.1986 року по 24.05.1986 в сумі 471 (чотириста сімдесят одна) руб. 96 коп., відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням вже виплачених сум, починаючи з 14.06.2017 року.

У даному позові позивач вказує, що оскільки незаконність дій Відповідача щодо перерахунку та припинення виплати пенсії позивачу згідно довідки ВАТ «Сквира-Авто» від 12.07.2006 № 120 було встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, а також проаналізувавши практику Верховного Суду України, яка склалася в подібних правовідносинах, останній вважає, що його право на отримання законного, справедливого та достойного розміру пенсії було порушено відповідачем саме з 01.01.2012 року, а отже і поновлення його права повинно бути здійснено за весь час, оскільки такі вимоги не мають строку позовної давності.

Відповідач позов не визнав та подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач знав, або міг знати про порушення його права на справедливий розмір пенсійного забезпечення ще у 2012 році, оскільки пенсійні виплати є періодичним платежем. Вказує, що позивач був повідомлений про те, що з 01.01.2012 року його пенсія обчислюється в мінімальному розмірі, а отже ним пропущено шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду.

Також, у відзиві відповідачем висловлена позиція про те, що позивачем не надано доказів на спростування відомостей, зазначених у довідці, що була видана позивачу при первинному призначенні пенсії, а відомості в довідці від 12.07.2006 № 120 не підтверджено жодними первинними документами.

На думку відповідача, оскільки заробітна плата, нарахована відповідно до довідки від 12.07.2006 № 120, фактично не була виплачена позивачеві, перерахунок пенсії не може проводитися на припущеннях чи даних, які не відповідають первинним бухгалтерським документам.

У судовому засіданні 09.10.2018 по справі представники позивача підтримали позовні вимоги, просили позов задовольнити, а також встановити судовий контроль за виконанням рішення.

При цьому, 10.10.2018 представник позивача подав до суду письмове клопотання про продовження розгляду справи 810/4227/18 у порядку письмового провадження.

Присутній у судовому засіданні 09.10.2018 представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Сторони у судове засідання, призначене на 22.10.2018, не з'явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином та своєчасно.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи, що матеріали справи у достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_3, виданим Сквирським РВ ГУ МВС України в Київській області 26.11.1996 (а.с.11-12).

Згідно посвідчення сер.НОМЕР_2 з вкладкою до нього, ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії і має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с.34).

Судом встановлено, що позивач є особою з інвалідністю 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 , виданим 12.07.2006 (а.с.34).

Відповідно до довідки МСЕК про результати визначення ступеню втрат професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги сер. КИО-І №261003, ОСОБА_1 встановлено 80% втрати професійної здатності з 29.06.2006 довічно у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.35).

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 26.06.2006 по справі №2-0-61/2006 р. за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа Сквирське районне управління Пенсійного фонду України в Київській області про встановлення факту тривалості робочого часу під час відрядження в зоні відчуження, заяву задоволено. Встановлено факт, що ОСОБА_1 з 22.05.1986 року по 24.05.1986 року перебував у відрядженні в м. Прип'яті Київської області, де виконував роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і тривалість його робочого часу за час цього відрядження щоденно становила 18 годин в зоні відчуження (т.144).

На підставі вищевказаного рішення Сквирського районного суду Київської області від 26.06.2006 по справі №2-0-61/2006 р., ВАТ «Сквира-Авто» позивачу видало довідку про заробітну плату ОСОБА_1 від 12.07.2006 № 120. Відповідно до змісту даної довідки, за період з 22.05.1986 року по 24.05.1986 року позивачу за роботу в зоні відчуження ЧАЕС було нараховано загалом 471 (чотириста сімдесят один) руб. 96 коп. (а.с.14).

Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Сквирському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області, як пенсіонер та отримує пенсію по інвалідності 2 групи внаслідок захворювання, пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС відповідно до Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

У 2006 році позивач звернувся до Сквирського районного управління Пенсійного фонду України Київської області із заявою про перерахунок та виплату йому пенсії згідно довідки ВАТ «Сквира-Авто» від 12.07.2006 № 120, яка в оригіналі була надана разом із заявою відповідачу.

З 29.06.2006 перерахунок пенсії позивачу було проведено з врахуванням заробітної плати відповідно до довідки про заробітну плату від 12.07.2006 № 120, розмір пенсії позивача після перерахунку встановлено у сумі 3216,71 грн., що підтверджується розпорядженням від 23.08.2006 № 121924, наданим відповідачем з відзивом (а.с.137).

Однак, як вбачається з листа відповідача № 28/2-01 від 30.06.2017, на виконання пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 01.01.2012 року позивачу здійснено перерахунок пенсії за матеріалами пенсійної справи. Враховуючи те, що довідка була видана на підставі рішення суду та не містить зобов'язань до Пенсійного фонду України у Сквирському районі щодо перерахунку пенсії, підстав для обчислення пенсії за довідкою про заробітну плату, виданою на підставі рішення Сквирського районного суду з 01.01.2012 року немає (а.с.21).

На даній підставі нарахування пенсії за довідкою від 12.07.2006 № 120 було припинено, доказів повідомлення позивача про здійснення перерахунку його пенсії відповідачем не надано. Внаслідок зазначеного перерахунку, розмір пенсії позивача зменшився і становив 2 160,49 грн., що підтверджується довідкою УПФУ у Сквирському районі від 12.09.2013 року № 911 та наданим суду відповідачем розпорядженням від 22.12.2011 року № 121924.

14 червня 2017 року представник позивача звернувся до відповідача із заявою, в якій просив повідомити, коли та на якій підставі було проведено перерахунок пенсії позивачу, що призвело до значного її зменшення. Також представник позивача у вказаній заяві просив провести перерахунок та поновити виплати пенсії ОСОБА_1 із заробітку згідно довідки відкритого акціонерного товариства «Сквира-Авто» від 12.07.2006 № 120, починаючи з дня, коли було припинено виплату пенсії за вказаною вище довідкою і по день отримання даної заяви, з урахуванням вже виплачених сум. Заява також містила прохання подальші пенсійні виплати проводити на підставі довідки ВАТ «Сквира-Авто» від від 12.07.2006 № 120.

Листом від № 28/2-01 від 30.06.2017 року, Сквирське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області відмовило позивачу у здійсненні перерахунку та поновленні виплати пенсії на підставі вищевказаної довідки, посилаючись не те, що перевіркою, проведеною спеціалістами Управління, не стверджується місце проведення робіт та кількість відпрацьованих годин в зоні. Окрім того вказано, що рішення Сквирського районного суду Київської області від 26.06.2006 по справі № 2-0-61/2006 р. не містить зобов'язань до Пенсійного фонду України у Сквирському районі щодо перерахунку пенсій, отже підстав для обчислення пенсії за довідкою про заробітну плату, виданою на підставі рішення суду, немає. Також у листі зазначено, що з 01.01.2012 пенсія обчислюється в мінімальному розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України № 1210.

Вищезазначене управлінське рішення відповідача було оскаржено позивачем до суду. За результатом судового розгляду вимоги позивача були задоволені в повному обсязі, а саме постановою Сквирського районного суду Київської області від 13.12.2017 року по справі №376/2749/17 р, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2018, визнано неправомірною відмову Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо відмови в перерахунку пенсії ОСОБА_1 згідно довідки ВАТ «Сквира-Авто» від 12.07.2006 № 120 про заробітну плату в зоні відчуження в період з 22.05.1986 року по 24.05.1986.

Зобов'язано відповідача провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії згідно довідки ВАТ «Сквира-Авто» від 12.07.2006 № 120 про заробітну плату в зоні відчуження в період з 22.05.1986 року по 24.05.1986 в сумі 471, 96 крб., відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням вже виплачених сум, починаючи з 14.06.2017 року.

Оскільки незаконність дій Відповідача щодо перерахунку та припинення виплати пенсії Позивачу згідно довідки ВАТ «Сквира-Авто» від 12.07.2006 року № 120 було встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, позивач вважає, що його право на отримання справедливого та достойного розміру пенсії було порушено відповідачем з 01.01.2012, а отже і поновлення його права повинно бути здійснено за весь час фактичної недоплати пенсії за вищевказаною довідкою, тобто з 01.01.2012 по 14.06.2017.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 49 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 796-XII) передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Після 1 січня 2015 року додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 4, не встановлюється.

Відповідно до частини 1 статті 54 Закону № 796-XII пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців. Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.

Згідно з приписами частини 4 статті 15 Закону № 796-XII видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно якого визначено механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статей 54, 57 і 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - пенсії). Пенсії за бажанням осіб можуть призначатися виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків.

Відповідно до підпункту 4 пункту 3 вказаного Порядку, у разі коли особа пропрацювала у зоні відчуження менше календарного місяця у 1986-1990 роках, за її бажанням пенсія може обчислюватися виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу у зоні відчуження, за весь фактично відпрацьований час, в одному із неповних календарних місяців роботи протягом цих років, без додавання суми заробітної плати за період роботи за межами зони відчуження. У такому разі заробітна плата за весь фактично відпрацьований час ділиться на число відпрацьованих днів, а одержана сума множиться на 25,4. Якщо дні роботи припали на вихідні і святкові дні, розрахунок заробітної плати проводиться у такому ж порядку, як і за роботу у робочі дні, а доплата за вихідні і святкові дні, нарахована за фактично відпрацьований час, з урахуванням установленої кратності додається до суми обчисленої заробітної плати.

Суд встановив, що позивач для підтвердження факту тривалості робочого часу та місця виконання робіт в зоні відчуження звернувся до Сквирського районного суду Київської області із відповідною заявою, адже облік робочого часу на той момент в зоні аварії на ЧАЕС не вівся, внаслідок чого табелі обліку робочого часу на підприємстві були відсутні.

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 26.06.2006 по справі № 2-0-61/2006 р. за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа Сквирське районне управління Пенсійного фонду України в Київській області про встановлення факту тривалості робочого часу під час відрядження в зоні відчуження, заяву задоволено. Встановлено факт, що ОСОБА_1 з 22.05.1986 року по 24.05.1986 року перебував у відрядженні в м.Прип'ять Київської області, де виконував роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і тривалість його робочого часу за час цього відрядження щоденно становила 18 годин в зоні відчуження (а.с.144).

Таким чином, обставини щодо періоду роботи позивача у зоні відчуження з 22.05.1986 року по 24.05.1986 року в м. Прип'ять Київської області і тривалість робочого часу позивача за час відрядження встановлено судовим рішенням Сквирського районного суду Київської області від 26.06.2006 по справі № 2-0-61/2006 р., яке набрало законної сили 07.07.2006.

З урахуванням вищевказаного рішення Сквирського районного суду Київської області від 26.06.2006 по справі № 2-0-61/2006 р, Відкритим акціонерним товариством «Сквира-Авто» позивачу видано довідку про заробітну плату про заробітну плату в зоні відчуження від 12.07.2006 № 120 в період з 22.05.1986 року по 24.05.1986 в сумі 471 (чотириста сімдесят одна) руб. 96 коп. (а.с.14).

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист заробітної плати, ратифікованої Президією Верховної Ради СРСР 31 січня 1961 року, яка є чинною в Україні, Україна прийняла на себе зобов'язання заробітною платою рахувати будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах за виконану роботу або послуги працівникові.

Статтею 1 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР) встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Відповідно до статті 2 Закону № 108/95-ВР основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Правилами статті 49 Кодексу законів про працю України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.

Тобто, за загальним правилом видача довідок про заробітну плату за період роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС здійснюється підприємствами, установами та організаціями або їх правонаступниками.

Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що з 29.06.2006 позивачу виплачувалась пенсія згідно довідки ВАТ «Сквира-Авто» від 12.07.2006 № 120. Проте, в подальшому, починаючи з 01.01.2012 року, виплата пенсії на підставі цієї довідки була припинена та призначено її в мінімальному розмірі.

В оскаржуваній відмові щодо проведення перерахунку пенсії на підставі довідки ВАТ «Сквира-Авто» від 12.07.2006 № 120 та у відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те, що рішення Сквирського районного суду Київської області від 26.06.2006 по справі №2-0-61/2006 р. не дає право на підвищену оплату праці в зоні відчуження та не містить зобов'язань до Пенсійного фонду України у Сквирському районі щодо перерахунку пенсії.

Суд наголошує, що за приписами частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Згідно положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Одним із основних принципів, на необхідності дотримання якого наголошує Європейський суд з прав людини, є принцип верховенства права, до фундаментальних аспектів якого відноситься принцип юридичної визначеності, який включає в себе принцип остаточності рішень суду.

Так, наприклад, у рішенні від 09.11.2004 «Справа «Науменко проти України»» Європейський суд з прав людини вважає, що обставини даної справи схожі з обставинами справи «Рябих проти Росії» (заява №52854/99, рішення від 24.07.2003), де у відповідній частині було вирішено: «право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ст.6 §1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності, який, серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів. Правова певність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи».

У справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України (рішення Європейського Суду з прав людини від 25.07.2002) Європейський Суд наголосив, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Суд, зважаючи на принципи здійснення правосуддя, зокрема, обов'язковості судових рішень, відмічає, що відповідачем не надано доказів оскарження рішення Сквирського районного суду Київської області від 26.06.2006 по справі № 2-0-61/2006 р., чи інших допустимих і належних доказів щодо цього.

Більш того, суд акцентує особливу увагу на тому, що дане судове рішення було враховано при перерахунку та нарахуванні пенсії позивача з 29.06.2006 по 31.12.2011 включно, тобто більше 5 років поспіль.

Суд зазначає, що довідка відкритого акціонерного товариства «Сквира-Авто» від 12.07.2006 № 120, яка видана з врахуванням фактів, встановлених рішенням Сквирського районного суду Київської області від 26.06.2006 по справі № 2-0-61/2006 р., не була визнана судом незаконною, недійсною або такою, що видана безпідставно чи з порушенням правил її видачі.

При цьому суд враховує, що відповідач, всупереч вимогам частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, не надав суду будь-яких доказів, які б спростовували факт того, що відкритим акціонерним товариством «Сквира-Авто» не було проведено доплату позивачу коштів згідно рішення Сквирського районного суду Київської області від 26.06.2006 по справі № 2-0-61/2006 р.

При цьому суд звертає увагу на інші беззаперечні докази перебування позивача у зоні відчуження при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які містяться в матеріалах справи, матеріалах пенсійної справи та не спростовуються відповідачем.

Суд наголошує, що відповідач, не будучи органом, який є компетентним та уповноваженим встановлювати факт участі особи у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, перебирає на себе не властиві йому повноваження ставити під сумнів чинні, не скасовані, не визнані недійсними офіційні документи, які свідчать про особисту участь позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, нехтуючи правом особи, яка жертвуючи власним здоров'ям, виконувала свій громадянський обов'язок перед державою.

Отже, суд переконаний, що обов'язок збереження всіх первинних бухгалтерських документів за 1986 рік, зокрема, документів щодо виплати заробітної плати та відрядження позивача у зону відчуження, за часів існування Радянського Союзу, де всі документи та сама подія - аварія на ЧАЕС були тривалий час засекречені, не може бути покладено на позивача, як і поставлено під сумнів їх існування, адже наслідки у вигляді ушкодженого здоров'я, причинний зв'язок втрати якого поставлено в пряму залежність від участі особи у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС уповноваженими та компетентним органами, є тим прямим та безперечним доказом, який свідчить про наявність права на отримання належного рівня пенсійного та соціального забезпечення як такого.

Щодо посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду України про те, що невід'ємною складовою підстав та порядку перерахунку пенсії є беззаперечне підтвердження відомостей, що містяться в довідці про заробітну плату, відповідними первинними документами бухгалтерського обліку про тривалість робочого дня та місце її виконання (постанови від 04.11.2015 у справі №539/4466/14-а та від 15.12.2015 у справі №2-а/576/29/14), суд наголошує, що тривалість робочого дня позивача та місце виконання роботи підтверджено рішенням Сквирського районного суду Київської області від від 26.06.2006 по справі №2-0-61/2006 р., яке набрало законної сили та застосовувалось при нарахуванні пенсії позивачу в період з 29.06.2006 по 31.12.2011.

У зв'язку з вищенаведеним, суд також відхиляє посилання відповідача і на постанову Держкомпраці СРСР і секретаріату ВЦРПС від 07.05.1986, якою для працівників, які виконували роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, встановлено 6 годинний робочий день при 6-денному робочому тижні.

З огляду на зазначене та враховуючи, що відповідачу була подана відповідна довідка для перерахунку (розрахунку) пенсії, з якої вбачається, що позивачу була виплачена заробітна плата за роботу в зоні ЧАЕС, а також установлений Сквирським районним судом Київської області від 26.06.2006 по справі №2-0-61/2006 р. факт роботи позивача у зоні відчуження з 22.05.1986 року по 24.05.1986 та відповідна кількість відпрацьованих щоденно годин, суд вважає, що відповідачем було неправомірно відмовлено позивачу у поновленні виплати пенсії за довідкою ВАТ «Сквира-Авто» від 12.07.2006 № 120.

Підсумовуючи, суд зазначає, що рішенням Сквирського районного суду Київської області від 13.12.2017 року по справі №376/2749/17 р., яке залишено без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2018, вже було надано правову оцінку діям відповідача щодо відмови у розрахунку пенсії з врахуванням довідки ВАТ «Сквира-Авто» від 12.07.2006 № 120, а саме визнано такі дії незаконними та зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії починаючи з 14.06.2017, з врахуванням вже виплачених сум.

На думку суду, аналогічні порушення соціальних прав позивача були допущені відповідачем починаючи з 01.01.2012 року до 14.06.2017 року, внаслідок чого таке право підлягає поновленню.

Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем шестимісячного строку на звернення до адміністративного суду, суд звертає увагу на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу здійснювалося нарахування пенсії з урахуванням спірної довідки ВАТ «Сквира-Авто» від 12.07.2006 № 120, однак в подальшому з 01.01.2012 розрахунок пенсії на підставі цієї довідки було припинено.

Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути поданий в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, що передбачено частиною 3 статті 122 КАС України.

В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права.

Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускаються, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно з частиною 2 статті 87 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ст. 46 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нарахування суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз даної норми дає підстави дійти висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.

Судом встановлено, що оскільки позивач починаючи з 01.01.2012 року щомісячно недоотримував суми пенсії, на виплату яких він мав право з вини відповідача, то позивач в даному випадку не обмежений будь-яким строком щодо звернення до суду з позовом про виплату йому своєчасно не отриманої пенсії з врахуванням вже виплачених сум.

Дослідивши обставини спірних правовідносин по даній справі, суд дійшов висновку щодо необхідності застосовування положення частини 3 статті 122 КАС України та при визначені права позивача на звернення до адміністративного суду слід керуватися строками, визначеними в інших законах, зокрема в Законах України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та «Про пенсійне забезпечення».

З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях № 8-рп/2013 і №9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення частини 3 статті 122 КАС України в системному зв'язку з положенням частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» випливає, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.

Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 646/6250/17; адміністративне провадження № К/9901/2128/18.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Питання компенсації втрати частини доходів регулюються спеціальним законодавством. З 1 січня 2001 року набрав чинності Закон України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати». З метою реалізації цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.

Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ та Порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України для реалізації згаданого Закону.

Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

За статтею 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Згадані вище статті 2, 3 цього Закону встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців, дається визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону № 1058-IV, статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у даному - органом ПФУ) добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічного правового висновку дійшла колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у постанові від 7 листопада 2012 року № 6-131цс12.

Пункти 1, 2 Порядку відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

У пункті 4 Порядку передбачено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Верховнйи Суд України у постанові від 11 липня 2017 року (справа №21-2003а16) роз'яснив, що Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати не встановлюють першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення (постанова ВСУ від 11.07.2017 у справі № 21-2003а16).

Аналогічний підхід до розуміння зазначених норм права Верховний Суд України висловив у постанові від 19 грудня 2011 року (справа № 6-58цс11). Отже, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Отже, Позивач має право на одержання невиплаченої частини пенсії з нарахуванням компенсації втрати частини доходів на підставі частини другої статті 46 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2050-ІІІ).

Як уже зазначалося, постановою Сквирського районного суду Київської області від 13 грудня 2017 р. в справі № 376/2749/17 зазначені вище дії Відповідача визнано неправомірними та зобов'язано Сквирське об'єднане Управління Пенсійного фонду України в Київській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії згідно довідки ВАТ «Сквира-Авто» від 12.07.2006 року №120 про заробітну плату в зоні відчуження в період з 22.05.1986 року по 24.05.1986 року в сумі 471,96 крб., відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням вже виплачених сум, починаючи з 14.06.2017 року. Проте, внаслідок неправомірних дій Відповідача, Позивача було безпідставно і незаконно позбавлено частини доходів, на отримання яких він мав право ще з 01.01.2012 року.

За таких обставин, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що відмова Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 згідно довідки ВАТ «Сквира-Авто» про заробітну плату за роботу в зоні відчуження ЧАЕС від 12.07.2006 № 120 з 01.01.2012 по 14.06.2017 є протиправною та такою, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне задовольнити позовну вимогу про зобов'язання Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з нарахуванням компенсації втрати частини доходу з 01.01.2012 року по 14.06.2017 року.

Відповідно до довідки Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області вих.№1427 від 06.11.2018 борг по перерахунку ОСОБА_1 за період з 14.06.2017 по 31.03.2018 проведеного на підставі рішення Сквирського районного суду Київської області від 13.12.2017, становить 77007,33 грн. включено у відомість на квітень 2018 року та виплачено 22.04.2018.

За таких обставин, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити ОСОБА_1 виплату компенсації втрати частини доходу з 14.06.2017 року по дату фактичної виплати сум недоотриманого доходу за постановою Сквирського районного суду Київської області від 13 грудня 2017 р. в справі № 376/2749/17, а саме по 22.04.2018.

Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Представником позивача було заявлено клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення по даній справі. Дане клопотання обґрунтоване обов'язковістю судових рішень для всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Зазначає, що оскільки позивач є особою з 2-ю групою інвалідності то останній потребує значних коштів на належне підтримання стану свого здоров'я. Просить встановити Сквирському об'єднаному управлінню Пенсійного фонду України Київської області 30-тиденний строк для подачі звіту про виконання судового рішення.

Суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, що передбачено положенням частини 1 статті 382 КАС України.

Розглянувши дане клопотання суд дійшов висновку про його задоволення з підстав та мотивів, вказаних позивачем.

Відповідно до вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення з даним позовом до суду, позивач судовий збір не сплачував, на підставі пункту 10 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір». Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246, 250, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Зобов'язати Сквирське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області (ідентифікаційний код: 41249465, місцезнаходження, 09001, Київська обл., м.Сквира, вул.Богачевського, 18) здійснити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) нарахування та виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з нарахуванням компенсації втрати частини доходу з 01.01.2012 року по 14.06.2017 року.

3. Зобов'язати Сквирське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області (ідентифікаційний код: 41249465, місцезнаходження, 09001, Київська обл., м.Сквира, вул.Богачевського, 18) здійснити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) виплату компенсації втрати частини доходу з 14.06.2017 року по дату фактичної виплати сум недоотриманого доходу за постановою Сквирського районного суду Київської області від 13 грудня 2017 р. в справі № 376/2749/17, а саме по 22.04.2018.

4. Зобов'язати Сквирське об'єднане управлінню Пенсійного фонду України Київської області протягом 30 календарних днів з дня набрання судовим рішенням у даній справі законної сили подати до суду звіт про його виконання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення суду складено 07.11.2018 р.

Суддя Кушнова А.О.