Ухвала суду № 7768169, 27.01.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 22-а-1820/09 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В. У Х В А Л А Іменем України

"27" січня 2010 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Мамчура Я.С., Умнової О.В.,

при секретарі: Приходько Є.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.12.2008 року у справі за позовом дочірньої компанії «Укртрансгаз»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання податкових повідомлень-рішень та рішення про результати розгляду первинної скарги нечинними, –

В С Т А Н О В И Л А :

Дочірня компанія «Укртрансгаз»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання податкових повідомлень-рішень на загальну суму 3219819,03 грн. та рішення про результати розгляду первинної скарги від 31.01.2008 року № 1275/10/25-020 –нечинними.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.12.2008 року позовні вимоги задоволено частково, а саме: визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 26.11.2007 року № 0002024120/0, від 05.02.2008 року № 0002024120/1, від 22.04.2008 року № 0002024120/2, від 02.07.2008 року № 0002024120/3. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на неповне з’ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, незаконність, необґрунтованість та необ’єктивність оскаржуваного рішення, що є підставою для його скасування.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з’явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного:

Окружний адміністративний суд міста Києва в своєму рішенні прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Апеляційна інстанція повністю погоджується з такими доводами суду першої інстанції в частині щодо оскарження податкових повідомлень-рішень, з огляду на наступне:

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків була проведена перевірка з питань своєчасної сплати податку на додану вартість Дочірньої компанії «Укртрансгаз»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

За результатами перевірки відповідачем було складено Акт від 16.11.2007 року №944/41-20/30019801 про результати невиїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства в частині несвоєчасної сплати податку на додану вартість за травень, червень, липень 2002 року, перевірка проводилась 16.11.2007 року.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем пп. 5.3.1. п. 5.3. ст. 5 Закону України від 21.12.2000 року №2181 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами»(далі - Закон України №2181) в частині несвоєчасної сплати узгоджених сум податку на додану вартість згідно декларації від 20.05.2002 року № 3320 на суму 9690,5 грн. та суму 3171247,53 грн., податкового повідомлення - рішення № 0000011604 від 24.05.2002 року на суму 38762,0 грн. довідки про зміну задекларованих сум, у зв'язку з помилкою №3665 від 29.05.2002 року на суму 119,0 грн. з затримкою платежу на строк до 30 календарних днів.

В зв'язку з виявленим порушенням відповідачем на підставі п. 17.1.7 п. 1.7. ст.17 Закону України № 2181 за затримку до 30 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.11.2007 року №0002024120/0 (податкове повідомлення-рішення від 05.02.2008 року №0002024120/1 та податкове повідомлення-рішення від 22.04.2008 року №0002024120/2) в розмірі 3219819,03 грн. з яких 321981,90 грн. штрафна санкція.

Позивач не погоджуючись з прийнятим відповідачем рішенням 05.12.2007 року подав первинну скаргу №15183/6-005 на податкове повідомлення-рішення від 26.11.2007 року №0002024120/0 про сплату застосованої фінансової санкції на суму 321 981,90 грн.

За результатами розгляду скарги позивачу було винесено рішення про результати розгляду первинної скарги від 31.01.2008 року та прийнято податкове повідомлення-рішення №0002024120/1 від 05.02.2008 року Скаргу було залишено без задоволення.

Позивачем було подано повторну скаргу, до ДПА у м. Києві від 12.02.2008 року №1841/6-005 на податкове повідомлення-рішення від 05.02.2008 року №0002024120/1 про сплату 321 981,9 грн. штрафних санкцій, яку було залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

22 квітня 2008 року відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0002024120/2, а позивачем подано повторну скаргу до ДПА України.

23.06.2008 року позивач отримав рішення ДПА України від 19.06.2008 року за №6077/6/25-0215, яким податкове повідомлення-рішення від 26 листопада 2007 року №0002024120/0 (від 5 лютого 2008р. №0002024120/1) та рішення державної податкової адміністрації у м. Києві від 14 квітня 2008 року №1509/10/25-114, прийняте за розглядом повторної скарги (податкове повідомлення-рішення від 22 квітня 2008 року №0002024120/2) про сплату 321 981,9 грн. штрафних санкцій було залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

02 липня 2008 року відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0002024120/3 на суму 321981 грн. 90 коп.

Позивач не погоджуючись з прийнятим відповідачем податковим повідомленням-рішенням зазначив, що періодом за який проводилась перевірка по сплаті позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість є травень, червень, липень 2002 року.

Відповідно ч. 2 ст. 69 КАС України докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86 КАС України).

Відповідно до пп. 15.1.1 п. 15.1 ст.15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(далі - Закон) податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Таким чином, після спливу строку зазначеному у пп. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України № 2181 позивач вважається звільненим від такого податкового зобов'язання.

Пункти 1.2, 1.3, 1.5 ст.1 Закону України № 2181 містять визначення термінів таких понять як:

податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України;

податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також: пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання;

штрафна санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

У пп. 15.2.1 п. 15.2 ст. 15 Закону України №2181 зазначено, що у разі коли податкове зобов'язання було нараховане податковим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 15.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні податкового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов'язання.

Однак дана норма стосується лише податкового зобов'язання, яке було нараховане податковим органом. Закон України № 2181 не містить положень щодо строків давності, які застосовуються до стягнення податкового боргу за самостійно визначеною сумою податкового зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються Господарським кодексом та іншими законодавчими актами.

Згідно ч. 1 ст. 241 ГК України, адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 241 ГК України перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до Акту №944/41-20/3019801 від 16.11.2007 року про результати невиїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства позивач, період, що підлягав перевірці - травень, червень, липень 2002 року.

Відповідно до оскаржуваних податкових повідомлень-рішень позивачу визначено сплату штрафної санкції за затримку до 30 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання.

Отже, за своєю правовою природою зобов'язання зі сплати штрафу в розмірі, визначеному у оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях, є адміністративно-господарською санкцією у вигляді адміністративно-господарського штрафу, та регулюється за правилами, встановленими Господарським кодексом України.

Таким чином, зважаючи на приписи ст. 250 Господарського кодексу України, недопустимим є застосування до Позивача штрафних санкцій, за порушення вимог законодавства за період травень, червень, липень 2002 року, у зв'язку з пропуском строку, протягом якого до суб'єкта господарювання можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції.

Крім того, з моменту подання позивачем податкових декларацій за травень, червень, липень 2002 року минуло значно більше ніж 1095 днів (а саме - більше 5 років) і у позивача відсутній податковий борг за вказаний період, у відповідача не було жодних правових підстав для проведення будь-якої перевірки за вищезазначені місяці 2002 року.

Відповідно до пп.15.1.2 п. 15.1 ст.15 Закону України №2181 передбачено, що податкове зобов'язання без дотримання строку давності, зазначеному в п.п.15.1.1 п.15.1 ст. 15 Закону, може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате лише у випадку:

неподання податкової декларації за період, коли виникло податкове зобов'язання;

встановлення судом скоєння злочину посадовими особами платника податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобов'язання.

Згідно з пп. 2.2.10 п. 2.2 розділу 2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 р. №327 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 р. (надалі - Порядок № 327) загальні положення акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок повинні містити інформацію про попередню планову виїзну перевірку із зазначенням назви органу державної податкової служби, дати та номера акта перевірки, періоду перевірки (установлені порушення та вжиті заходи щодо усунення виявлених недоліків).

Також, 12.08.2004 року відповідачем було складено Акт №535/16-6/30019801 про результати планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства позивача за період з 01.07.2001 року по 01.07.2003 року. В даному акті зазначено, що було проведене перевірку повноти та своєчасності сплати до бюджету узгоджених сум податкових зобов'язань з ПДВ, в тому числі за 2002 рік, та визначено розмір штрафних санкцій. Зазначені штрафні санкції були сплачені позивачем. Отже, за вказаний період позивача, як платника податків вже було перевірено та притягнуто до відповідальності.

Однак у Акті від 16.11.2007 року відсутнє жодне посилання на планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства позивача, яка була проведена за період з 01.07.2001 року по 01.07.2003 року, яка також не була відповідачем при складанні Акту.

Відповідно з п. 8 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 року № 509, у разі, коли вищестоящий орган державної податкової служби в порядку контролю за достовірністю висновків нижчестоящого органу державної податкової служби здійснив перевірку документів обов'язкової звітності платника податків або висновків акта перевірки, складеного нижчестоящим контролюючим органом, та виявив їх невідповідність вимогам законів, що призвело до ненадходження до бюджетів сум податків та зборів (обов'язкових платежів). Позапланова виїзна перевірка в цьому випадку може ініціюватися вищестоящим органом державної податкової служби лише у тому разі, коли стосовно посадових або службових осіб нижчестоящого органу державної податкової служби, які проводили планову або позапланову виїзну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу.

Наказом ДПА України №327 від 10.08.2005 року було затверджено Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства.

Підпунктом 2.1.3 п. 2.1 даного Порядку передбачено, що у вступній частині акту невиїзної документальної перевірки мають бути зазначені підстави для проведення перевірки відповідно до Закону України «Про державну податкову службу в Україні»та інших законодавчих актів.

Що ж стосується відмови в скасуванні рішення про результати розгляду первинної скарги від 31.01.2008 року № 1275/10/25-020, то постанова суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з закриттям провадження, враховуючи наступне:

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Враховуючи положення законодавства, під актом державного чи іншого органу слід розуміти юридичну форму рішень цих органів - офіційний письмовий документ, який породжує певні наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Якщо виходити з положень правознавства, то такі рішення не можна визначити як документи, які містять норми права загальної або індивідуальної дії. Вони не можуть створювати нових правових норм, доповнювати чи змінювати чинне податкове законодавство та не мають обов'язкового характеру для суб'єкта господарювання.

Тобто, таке рішення, не має обов'язкового характеру і не набуває статусу рішення в розумінні п. 1 частини 1 статті 17 КАС України, внаслідок чого не може бути оскаржений в адміністративному суді в порядку адміністративного судочинства.

Ч. 1 ст. 203 КАС України передбачено, що постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

За таких підстав, апеляційна скарга –підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції –скасуванню з закриттям провадження в частині відмови позовних вимог щодо скасування рішення про результати розгляду первинної скарги від 31.01.2008 року № 1275/10/25-020.

Керуючись ст.ст. 157, 160, 195, 196, 198, 200, 203, 205, 206 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків –задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.12.2008 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо скасування рішення про результати розгляду первинної скарги від 31.01.2008 року № 1275/10/25-020 –скасувати, а провадження по справі в цій частині – закрити.

В решті постанову залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 01 лютого 2010 року.

Головуючий суддя:                    

Судді: