Ухвала суду № 77677762, 06.11.2018, Київський районний суд м. Одеси

_____________________

Справа № 520/5468/15-ц

Провадження № 6/520/292/18

УХВАЛА

06.11.2018 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого – судді Калініченко Л.В.,

за участю секретаря – Єгорової Н.Ю.,

за участю:

представника стягувача у виконавчому провадженні ТОВ «Шор хаус» - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі подання головного державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_2 територіального управління юстиції в Одеській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, без вилучення паспортного документу, боржнику ОСОБА_3,

ВСТАНОВИВ:

19 червня 2018 року до Київського районного суду міста ОСОБА_2 надійшло подання головного державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_2 територіального управління юстиції в Одеській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, без вилучення паспортного документу, боржнику ОСОБА_3, до виконання зобов’язань, покладених на неї виконавчим листом №520/9504/16-ц, виданим 21 лютого 2018 року Київським районним судом міста ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Шор Хаус» грошових коштів в сумі 127564 долара 70 центів США, 241626 гривень 20 копійок та 3941 гривня 32 копійки, посилаючись на ухилення боржника від виконання вказаних обов’язків.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу справу за вказаним поданням було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 20 червня 2018 року прийнято до розгляду вказане подання та відкрито провадження по справі.

Відповідно до ч.4 ст. 441 ЦПК України, ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця.

Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Представник Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_2 територіального управління юстиції в Одеській області в судове засідання не з’явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Представник стягувача у виконавчому провадженні – ТОВ «Шор хаус» в судовому засіданні подання підтримав та просив суд задовольнити.

Боржник – ОСОБА_3 у судове засідання не з’явилась, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином, однак під час розгляду справи її представник надав до суду відзив на подання, в якому просив суд відмовити у задоволенні встановленні тимчасового обмеження боржнику у виїзді за межі України. посилаючись на необґрунтованість подання.

Заслухавши пояснення представника стягувача, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що подання задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено у судовому засіданні, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 03 червня 2016 року по цивільній справі №520/5468/15-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 солідарно, на користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «МАРФІН БАНК» заборгованість за кредитним договором №366/Р від 09 березня 2006 року в сумі 127564,70 доларів США та 241626,20 грн.; стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 солідарно, на користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «МАРФІН БАНК» заборгованість за кредитним договором №366/Р від 09 березня 2006 року в сумі 127564,70 доларів США та 241626,20 грн.; стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «МАРФІН БАНК» судовий збір в сумі по 3941,32 грн. з кожного.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 09 вересня 2016 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 червня 2016 року.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 09 вересня 2016 року другу апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 червня 2016 року повернуто апелянту.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 06 грудня 2017 року задоволено заяву про відмову від апеляційної скарги на оскарження рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 червня 2016 року, апеляційне провадження по справі закрито.

Також ухвалою апеляційного суду Одеської області від 06 грудня 2017 року, з урахуванням ухвали апеляційного суду від 31 січня 2018 року про виправлення описки, залучено до участі у справі правонаступника позивача ОСОБА_6 акціонерного товариства «Марфін Банк» - Товариство з обмеженою відповідальністю «ШОР ХАУС», з підстав того, що 20 грудня 2016 року між ПАТ «Марфін Банк» (первісний кредитор) та ТОВ «ШОР ХАУС» (новий кредитор) були укладені договори про відступлення права вимоги за кредитним договором №366/F від 09.03.2006 р., договір про відступлення прав за договором поруки №2313-С від 09.03.2006 р., договір про відступлення прав за договором поруки № 2314-С від 09.03.2006 р., за якими права грошової вимоги перейшло до ТОВ «ШОР ХАУС».

21 лютого 2018 року Київським районним судом м. Одеси видано виконавчі листи № 520/5468/15-ц.

На підставі вказаних виконавчих листів, 12 березня 2018 року та 19 березня 2018 року державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Територіального Управління Юстиції в Одеській області винесені постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 55952801 та ВП № 56015740.

Копії вказаних постанов про відкриття виконавчих проваджень були направлені на адресу місця проживання боржника ОСОБА_3, яка зазначена у виконавчих листах: м. Одеса, вул. Костанді, 14, за якою боржником отримано поштове відправлення 23 березня 2018 року, що підтверджується підписом боржниці у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.

Постановою державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Територіального Управління Юстиції в Одеській області від 26 квітня 2018 року об’єднано зазначені виконавчі провадження у зведене виконавче провадження ВП № 55952801.

В ході проведення виконавчих дій державним виконавцем встановлено, що боржник на обліку в органах ДПІ не перебуває.

Згідно з довідки АДР ГУ ДМС України в Одеській області, боржник ОСОБА_3 зареєстрована за зазначеною адресою.

Відповідно до довідки Регіонального сервісного центру в Одеській області Територіального сервісного центру № 5141 за боржником не зареєстровані транспортні засоби.

19 березня 2018 року головним державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Територіального Управління Юстиції в Одеській області винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все майно, що належить боржникові ОСОБА_3

19 березня 2018 року головним державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Територіального Управління Юстиції в Одеській області винесено постанову про звернення стягнення на майно боржника, якою звернуто стягнення на все майно боржника, що належить ОСОБА_3

Державним виконавцем направлено вимоги державного виконавця від 19 березня 2018 року, від 26 квітня 2018 року, 22 травня 2018 року, якими зобов’язано боржника ОСОБА_3 з’явитись до державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Територіального Управління Юстиції в Одеській області. 10 квітня 2018 року, 02 травня 2018 року боржником ОСОБА_3 отримано зазначені вимоги.

У зв’язку з невиконання боржником вказаного рішення суду, державний виконавець звернувся до суду з цим поданням.

Пунктом 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість рішень суду

Згідно з ч.1 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Судове рішення (постанова, ухвала) – це акт судової влади, що здійснює захист порушених або оскаржених прав громадян і організацій шляхом підтвердження наявності або відсутності правовідносин і розпорядженням відповідних дій в майбутньому.

Обов'язок виконувати судове рішення (постанову) випливає не з рішення (постанови) суду як такого, а із санкцій, передбачених нормами права, що були застосовані судом. Навіть у тих випадках, коли закон передбачає відповідальність за невиконання рішень, ця відповідальність має на меті примусити зобов'язану рішенням суду особу виконати розпорядження норми, що застосував суд.

Одними з властивостей судового рішення, що вступило в законну силу є: можливість примусового виконання судового рішення мимо волі зобов'язаної особи та обов'язковість, яка полягає в тому, що судове рішення, що вступило в законну силу, стає обов'язковим для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян і підлягають виконанню на всій території України. Рішення, що вступило в законну силу, є обов'язковим і підлягає точному виконанню. Усі державні органи, посадові особи й окремі громадяни, зобов'язані сприяти виконанню рішення суду, виконуючи вимоги державного виконавця.

Відповідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод Європейського суду з прав людини як джерела права.

У Законі України «Про виконавче провадження» поняття «виконавче провадження» розуміється як завершальна стадія судового провадження (стаття 1).

Наведене узгоджується з практикою ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий суд.

Так, у рішенні від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» (Case of Hornsby v. Greece) ЄСПЛ зазначив, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

Право на справедливий суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов’язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін. Обов’язковість виконання судових рішень, разом із іншими складовими права на справедливий суд, зокрема, такими як суб’єктивна неупередженість суду, принцип правової визначеності, заборона втручання законодавця у відправлення правосуддя розглядаються Судом в якості елементів верховенства права (Golder v. The United Kingdom, аpp. no. 4451/70).

Отже, виконання судових рішень - це заключна стадія цивільного процесу, а саме заключний етап у процесі реалізації захисту цивільних прав, а згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини для визначення розумного строку розгляду справи включається період з надходження до суду позовної заяви й закінчується виконанням рішення суду.

Оскільки рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 червня 2016 року по цивільній справі №520/5468/15-ц набрало законної сили, а відтак підлягає обов’язковому виконанню, що є елементом справедливого судового розгляду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 обізнана про наявність вказаного виконавчого провадження, однак доказів, що боржником виконано рішення суду до суду не надано.

Згідно з ч. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.4 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов’язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Відповідно до ч. 4, 5, 6 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження», сторони зобов’язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов’язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи. Боржник зобов’язаний: 1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; 2) допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; 3) за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п’яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; 4) повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; 5) своєчасно з’являтися на вимогу виконавця; 6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження. Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов’язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Згідно зі ст.3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право зокрема: 19) у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов’язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Відповідно до вимог статті 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження.

Відповідно до положень пункту 5 частини першої статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» вiд 21.01.1994 року № 3857-XII громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, зокрема, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов'язань.

Громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, передбачених пунктами 1-9 частини першої цієї статті.

Разом із тим, в сенсі ст.2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, яка є частиною національного законодавства, та ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Питання про визначення поняття "ухилення" боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням суду чинне законодавство не розкриває.

Статтею 90 Закону № 606-XIV передбачена відповідальність за невиконання законних вимог державного виконавця та порушення вимог цього Закону.

Разом з тим чинне законодавство не містить визначення поняття "ухилення", практика Конституційного Суду України щодо його офіційного тлумачення відсутня.

Як роз’яснив Верховний суд України в Узагальненні судової практики щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01.02.2013 у сучасній українській мові слово "ухилення" тлумачиться так:

1) відступати, відхилятися, вивертатися; 2) намагатися не робити чого-небудь, не брати участі в чомусь; уникати; 3) навмисно не давати відповіді на запитання або говорити про щось інше.

Отже, з погляду значення словосполучення "ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)", вжите у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону № 3857-XII та у п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону № 606-XIV, позначає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а саме за ухилення від їх виконання.

У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду необхідно з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання – тобто він має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Критерій достатності вжитих боржником з метою належного виконання зобов'язання заходів у кожному конкретному випадку визначається судом.

Саме невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом строку, про що вказує державний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

У зв'язку із цим про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ч. 6 ст. 12 Закону № 606-XIV, зокрема, вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; ненадання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; неявка за викликом державного виконавця; неповідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб тощо.

Під час розгляду справи державним виконавцем надано до суду копії матеріалів виконавчого провадження, з яких вбачається, що боржникові відомо про наявне відносне неї виконавче провадження, в рамках якого державного виконавцем встановлено, що в свою чергу визнавалось і повідомлялось боржником, що остання – ОСОБА_3 не працює, не отримує доходів.

З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що ОСОБА_3 постійно звертається до державного виконавця з заявами про сповіщення, що вона не має змоги виконати рішення суду у зв’язку з відсутністю належних доходів та жодним чином не ухиляється від виконання рішення суду.

Також судом встановлено, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 30.10.2018 року за №143301409, боржнику ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належить нерухоме майно, у тому числі ? частка нежилих підвальних приміщень по провулку Красному в місті Одесі.

Як вже зазначалось, 19 березня 2018 року головним державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Територіального Управління Юстиції в Одеській області винесено постанову про звернення стягнення на майно боржника, якою звернуто стягнення на все майно боржника, що належить ОСОБА_3, однак до суду не надано доказів, що в подальшому державним виконавцем здійснювались дії для звернення стягнення на майно боржника для погашення заборгованості.

На підставі вищевикладеного, суд зазначає, що саме невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом строку, про що вказує державний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків.

У зв’язку з чим, суд вважає, що державним виконавцем не надано до суду жодного доказу, який би свідчив про саме умисне ухилення боржника ОСОБА_3 від виконання зобов'язань.

Крім того, державним виконавцем не зазначено і не надано доказів на підтвердження того факту, що ОСОБА_3 має намір виїхати за межі України на тимчасове чи постійне проживання, тим самим ухилитися від виконання боргових зобов’язань, і що саме обмеження її у виїзді за кордон яким-небудь чином вплине на виконання боржником рішення суду і буде сприяти погашенню нею заборгованості.

Разом з тим, в матеріалах справи не надано достатньо відомостей про те, що державним виконавцем здійснені усі можливі інші заходи необхідні для своєчасного і повного виконання зобов’язань, що буде сприяти погашенню боржником заборгованості за виконавчими листами.

Право громадян України на пересування є конституційним правом (ст. 33 Конституції України).

З урахування вказаного, підстав для встановлення заборони виїзду за кордон ОСОБА_3 суд не вбачає.

Враховуючи викладене, суд вважає, що у задоволенні подання головного державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_2 територіального управління юстиції в Одеській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, без вилучення паспортного документу, боржнику ОСОБА_3, слід відмовити.

Керуючись ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України», ст. 441 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», Постановою Пленуму ВСУ «Про судову практику щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України», суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні подання головного державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_2 територіального управління юстиції в Одеській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, без вилучення паспортного документу, боржнику ОСОБА_3 – відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п’ятнадцяти днів з дня її складення.

Головуючий Калініченко Л. В.