Постанова № 7767503, 28.01.2010, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

28.01.10Справа №2а-2831/09/2770 Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі колегії суддів: Головуючого судді Майсак О.І., Суддів Шаповала І.І., Лотової Ю.В.,

при секретарі: Слонімець Т.І,

за участю: представника відповідача Територіального управління Державної судової адміністрації України у місті Севастополі Лашкевич С.П. (довіреність № 202/1 від 19.02.2009 року),

представника відповідача Державної судової адміністрації України Лашкевич С.П. (довіреність № 11-674/09 від 10.02.2009 року),

представника третьої особи Щербакова С.О. (довіреність № 5038-141 від 11.01.2010 року),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у місті Севастополі, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Севастопольського апеляційного господарського суду про стягнення недоотриманого грошового забезпечення та щомісячного грошового утримання в розмірі 95457,00 грн.,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_5 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України у місті Севастополі, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України про стягнення недоотриманого грошового забезпечення та щомісячного грошового утримання в розмірі 95457,00 грн. Вказує, що позивач працює на посаді судді Севастопольського апеляційного господарського суду. Згідно з довідками про заробітну плату в порушення вимог Конституції України та Закону України «Про статус суддів»їм була недоотримана заробітна плата за період з 1 червня 2005 року по 1 січня 2006 року. Підставою недоотримання є заниження розміру посадового окладу, не донарахування щомісячних премій, надбавок за вислугу років та інших виплат, розмір яких залежить від розміру посадового окладу.

Просить стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України у місті Севастополі та Державної судової адміністрації України заборгованість з щомісячного грошового забезпечення та щомісячного грошового утримання в розмірі 95457,00 грн. .

Ухвалою від 17 грудня 2009 року відкрито провадження по адміністративній справі. Ухвалою від 17 грудня 2009 року підготовче провадження по справі закінчено та призначено до судового розгляду.

Позивач у судове засідання не зявився, до початку судового засідання надав на адресу суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримає у повному обсязі (арк. с. 107).

Представник відповідачів Територіального управління Державної судової адміністрації України у місті Севастополі та Державної судової адміністрації України Лашкевич С.П. з позовними вимогами не погодилася у повному обсязі, вважає їх необґрунтованими та просить у задоволенні відмовити. Вказує, що згідно з пунктом 20 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України, закон про Державний бюджет України це закон, який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду. У даному випадку Державна судова адміністрація діяла та діє на підставі законів України „Про Державний бюджет України на 2005-2009 р.р.”, Бюджетного кодексу України та статті 68 Конституцій України, а отже, не може бути відповідачем у даній справі.

Відповідач - Державне казначейство України, явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечив, до початку судового засідання надіслав на адресу суду заперечення на позовну заяву (арк. с. 103-104), відповідно до якого позовні вимоги не визнає у повному обсязі та просить розглянути справу за його відсутністю. Обґрунтовує свої заперечення тим, що Державне казначейство України не має права встановлювати чи змінювати видатки Державного бюджету. Також вказує, що Державне казначейство України, як юридична особа самостійно відповідає за своїми зобовязаннями, прав та охоронюваних законом інтересів позивача не порушувало, тому правових підстав вирішувати питання щодо взаємовідносин між позивачем та Державним казначейством України не має.

Представник третьої особи у судовому засіданні з позовними вимогами погодився у повному обсязі, але письмових пояснень суду не надав.

В порядку статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає можливим розглянути справу у відсутності позивачки та представника відповідача Державного казначейства України за наявними у справі матеріалами.

Згідно пункту 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності тощо. Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган на підстав пункту 2 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України. Тому, з огляду на вказане, спір належить розглядати за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши інші докази в межах позовних вимог, заслухавши пояснення представника відповідачів Територіального управління Державної судової адміністрації України у місті Севастополі та Державної судової адміністрації України та представника третьої особи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково виходячи з наступного.

Судом встановлено наступне. ОСОБА_5 в період з червня по грудень 2005 року працював на посаді судді Севастопольського апеляційного господарського суду (арк. с. 5) та й на даний час працює суддею Севастопольського апеляційного господарського суду.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтями 126, 129 та 130 Конституції України передбачено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. За неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України від 15.12.1992 р. № 2862-XII «Про статус суддів»професійні судді є носіями судової влади в Україні, які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади. Судді у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежними, підкоряються тільки законові і нікому не підзвітні. Гарантії незалежності суддів встановлюються цим Законом, а також Конституцією України. Держава гарантує фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 20.03.2002 № 5-рп/2002 "У справі за конституційними поданнями 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 58, 60 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пунктів 2, 3, 4, 5, 8, 9 частини першої статті 58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" і підпункту 1 пункту 1 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій)" зазначив, що видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і положеннями частини першої статті 129, частини першої статті 130 Конституції України у взаємозв'язку зі статтями 11, 14 Закону України «Про статус суддів»свідчать, що Верховна Рада України, приймаючи Державний бюджет, не вправі скасувати чи зменшити матеріальне та побутове забезпечення суддів без відповідної компенсації.

Таким чином, згідно із Конституцією України та Законом України «Про статус суддів»позивач має право на належне матеріальне та соціальне забезпечення.

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про статус суддів»заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

Тобто, відповідно до норм вказаного Закону, гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого ст. 44 цього Закону в співвідношенні до окладу Голови Верховного Суду України. Недодержання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче від визначеної Законом, та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканості суддів.

Кабінетом Міністрів України 30.06.2005 року прийнято постанову № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», якій надана зворотна дія в часі: з 01.06.2005.

На підставі цього нормативного акту з 01.06.2005 року Голові, першому заступнику Голови та заступнику Голови Верховного Суду України підвищені посадові оклади та встановлені відповідні системи оплати їх праці.

03.09.2005 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 565 «Про оплату праці суддів», якою підвищено їм посадові оклади - пропорційно до окладів Голови та заступників Голови Верховного Суду України, однак набрання чинності цієї постанови було визначене, згідно з пунктом 5 цієї постанови, на майбутнє - з 01.01.2006. Тобто впродовж семи місяців судді отримували заробітну плату менше, ніж встановленої законом.

Кабінет Міністрів України забезпечив відповідність посадових окладів суддів з вимогами статті 44 Закону України «Про статус суддів», однак не усунув порушення вимог частини другої названої статті і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення одночасно з окладами Голови Верховного Суду України, а саме з 01.06.2005, оскільки надав постанові від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці суддів» чинності з 01.01.2006.

Оскільки пункт 5 названої постанови № 865 суперечив частині другій статті 44 Закону України «Про статус суддів»і, в період з 01.06.2005 по 31.12.2005 порушував право суддів на оплату праці, яке підлягає захисту та відновленню згідно із принципами адміністративного судочинства, то Вищий адміністративний суд України постановою від 16.05.2007 (у справі за позовом Н. до Держави Україна) визнав цей пункт незаконним та допустив поворот виконання цієї постанови.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч. 3 ст. 22, ст. 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Оскільки правові положення, які передбачають виплату грошового забезпечення є чинними, тобто не скасовані, не змінені, тому позивачі мають право на його одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.

Право на отримання грошового забезпечення не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер. Доводи представників відповідачів про відсутність компетенції щодо змини видатків з Державного бюджету (а.с.104) та порушення бюджетного законодавства (а.с.84) у випадку задоволення позову, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх функцій та зобов'язань щодо забезпечення конституційних гарантій незалежності та неупередженості суддів. Порушені права позивача підлягають відновленню.

Порушені права позивача підлягають відновленню.

Згідно даних бухгалтерії Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_5 донарахована заробітна плата відповідно до постанови Вищого адміністративного суду України від 16.05.2007 року щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 „Про оплату праці суддів” за період з 01 червня по 31 грудня 2005 року в сумі 95457,00 грн. (арк. с. 7).

У суду немає сумніву щодо наданого розрахунку.

Відповідно до статті 120 Закону України «Про судоустрій України», Положення про Державну судову адміністрацію України Державна судова адміністрація України з 1 січня 2003 року здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів.

Статтею 126 того ж Закону встановлено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

Статтею 126 того ж Закону встановлено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

Відповідно до норм "Бюджетного кодексу України", від 21.06.2001 № 2542-III, бюджетна програма - систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети та завдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій.

Пунктом 1.1. Наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007, № 662 "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу" встановлено, що цей Порядок розроблено відповідно до частини четвертої статті 22, частини другої статті 32, статей 34, 35, 36, 47, 51 Бюджетного кодексу України, Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 N 1837, постанов Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 N 965 "Про затвердження Порядку спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади через відповідних міністрів" (із змінами), від 28.02.2002 N 228 "Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ" (із змінами), розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 N 296-р "Про вдосконалення структури розпорядників бюджетних коштів" (із змінами), наказу Міністерства фінансів України від 14.12.2001 N 574 "Про затвердження Інструкції про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.01.2002 за N 3/6291.

Відповідно до пункту 1.2., цей Порядок регулює взаємовідносини між Міністерством фінансів України як головним розпорядником бюджетних коштів (далі - головний розпорядник коштів) та центральними органами виконавчої влади та урядовими органами державного управління (далі - відповідальні виконавці) у процесі складання, затвердження та виконання державного бюджету за кодом відомчої класифікації видатків 350 "Міністерство фінансів України" (далі - КВКВ 350) відповідно до Бюджетної класифікації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 27.12.2001 N 604 "Про бюджетну класифікацію та її запровадження" (із змінами). До системи головного розпорядника коштів, крім центрального апарату Міністерства фінансів України, входить вісім відповідальних виконавців, а саме: Державне казначейство України; Головне контрольно-ревізійне управління України; Державна митна служба України; Державна податкова адміністрація України; Фонд державного майна України; Пенсійний фонд України; Державна пробірна служба України; Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (НАЕР).

Пункт 1.3. встановлює, що статус відповідальних виконавців та особливості їх участі в бюджетному процесі визначено Інструкцією про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 14.12.2001 N 574, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 03.01.2002 за N 3/6291.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України, від 21.12.2005, № 1232 , якою затверджено "Положення про Державне казначейство України", Державне казначейство України (далі - Казначейство) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням. Відповідно до пунтку 3. Основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. . Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.

Згідно зі статтею 9.1. Наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007, № 662 "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу", Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»встановлені бюджетні видатки за програмою «Виконання рішень судів на користь суддів»на 9500,00 грн.

З урахуванням викладеного позов підлягає задоволенню у частині позовних вимог, заявлених до Державної судової адміністрації України та Державного казначейства України у межах наданої позивачем довідки.

Що стосується вимог до територіального управління Державної судової адміністрації України у м. Севастополі, то позивачем не надано суду доказів щодо порушення його прав з боку зазначеного субєкта владних повноважень.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Постанова викладена у повному обсязі 02 лютого 2010 року.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

п о с т а н о в и в:

1.Адміністративний позов задовольнити частково.

2.Зобовязати Державне казначейство України (01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 20055032) провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України (01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 09744400) за бюджетною програмою „Виконання рішень судів на користь суддів” у сумі 95457,00 грн. (девяносто пять тисяч чотириста пятдесят сім гривень 00 копійок) для виплати судді Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_5.

3.Стягнути з Державної судової адміністрації України (01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 09744400)як розпорядника коштів, на користь судді Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_5 (99011, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за бюджетною програмою „Виконання рішень судів на користь суддів” заборгованість з щомісячного грошового забезпечення за червень-грудень 2005 року у сумі 95457,00 грн. (девяносто пять тисяч чотириста пятдесят сім гривень 00 копійок).

4.В решті позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини пятої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Головуючий суддя /підпис/ О.І. Майсак

Судді /підпис/ І.І. Шаповал

/підпис/ Ю.В. Лотова

З оригіналом згідно

Постанова не набрала законної сили

Головуючий суддя О.І. Майсак