Постанова № 7766457, 20.01.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

          справа № 2а-9295/09/2670

          Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Васильченко І.П. при секретарі Назаренко А.Ю. вирішив адміністративну справу

за позовомДержавної податкової інспекції у Деснянському районі м.Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптекарь" Приватного підприємства "Будівельно-консалтінгова компанія" прозастосування наслідків нікчемного правочину та стягнення у дохід держави

отриманого за договором за участю представників сторін:

від позивача: Приліпко А.Д.

від відповідача 1: Нестеришин Т.С.

від відповідача 2: не з’явився

Встановив:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптекар»(далі –відповідач 1), Приватного підприємства «Будівельно-консалтингова компанія»(далі –відповідач 2) про застосування наслідків нікчемного правочину та стягнення у дохід держави отриманого за договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в ході проведеної планової виїзної перевірки ТОВ «Аптекар»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства, позивачем встановлено, що між відповідачами укладений договір на здійснення консалтингових послуг № 109 від 01.09.2008 року, який, на думку позивача, не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним та є нікчемним, зазначений договір укладений відповідачами з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. У зв’язку з наведеним, посилаючись на нікчемність правочину, позивач просить суд стягнути в дохід держави кошти, одержані за договором № 109 від 01.09.2008 року з відповідача 1 вартість маркетингових послуг в сумі 220000,00 грн., з відповідача 2 суму 220000,00 грн. отриману за вказаним договором.

Відповідач 1 проти позову заперечив повністю, зазначив, що укладений договір №109 від 01.09.2008 року вчинений з дотриманням усіх вимог, які необхідні для укладення договорів, не порушує прав та інтересів будь-яких осіб, сторонами належним чином та в повній мірі виконані зобов’язання за вказаним договором.

Відповідач 2 в судові засідання не з’явився.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.

01.09.2008 року між ТОВ «Аптекар»та ПП. «Будівельно-консалтингова компанія» укладений Договір № 109 на здійснення консалтингових послуг, відповідно до п 1.1 якого відповідач 1 доручив відповідачу 2, а відповідач 2 зобов’язався надати відповідачу 1 за плату консалтингові послуги щодо додержання норм діючого законодавства роботи аптечних закладів відповідача 1 та його центрального офісу. Пунктом 5.1 зазначеного Договору встановлено, що відповідач 1 виплачує відповідачу 2 плату за надання послуг в розмірі 220000,00 грн. в тому числі ПДВ.

Позивачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Аптекар»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 13.04.2006 року по 30.09.2008 року, про що складено акт перевірки від 17.04.2009 року № 3033/23-5/34183689. Зазначеною перевіркою було встановлено, що відповідачем 2 віднесено до загальної суми валових витрат суму консалтингових послуг за вересень 2008 року в розмірі 208656 грн., які не пов’язані з господарською діяльністю відповідача 1. Відповідачем 1 до завищеної суми дозволеного податкового кредиту за 9 міс. 2008 року у загальній сумі 34654 грн. включено суму ПДВ в розмірі 11344 грн. по податковій накладній ПП. «Будівельно-консалтингова компанія»від 30.09.2008 року № 300910 по консалтинговим послугам за вересень, які не використовувались в межах господарської діяльності підприємства.

Позивач наголошує на тому, що укладений договір суперечить інтересам держави та суспільства. Обґрунтовуючи наявність підстав для задоволення позову, ДПІ у Деснянському районі посилається на норми Цивільного кодексу України, якими врегульовані поняття «недійсного»та «нікчемного»правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Зазначена норма недійсність господарського зобов’язання пов’язує з наступним: невідповідність його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних право чинів належить, зокрема, фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Позивачем не надано належних доказів про визнання договору недійсним, а тому посилання на фіктивність договору № 109 від 01.09.2008 року є безпідставними.

Статтею 228 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної чи юридичної особи, держави, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок є нікчемним. У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України, міститься обов’язкова ознака –порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення, підлягає обов’язковому доведенню.

Позивачем не надано доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна, незаконного заволодіння ним внаслідок укладення відповідачами зазначеного вище договору № 109. Позивачем також не доведено наявність у відповідачів мети, яка суперечить інтересам держави і суспільства, не обґрунтовано існування у відповідачів умислу, при укладенні договору № 109, як обов’язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування відповідних санкцій.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про безпідставність твердження позивача щодо визначення спірного правочину як такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Представник позивача в судовому засіданні наголосив, що за вказаним вище договором № 109 роботи фактично виконані не були.

Такі твердження спростовуються наявними в матеріалах справи актом до договору 109 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.09.2008 року підписаного обома сторонами та скріпленого печатками підприємств, податковою накладною від 30.09.2008 року на суму 220000,00 грн., платіжним дорученням № 626101 від 17.09.2008 року на суму 220000,00 грн., в якому зазначено призначення платежу «оплата за консалтингові послуги згідно договору № 109 від 01.09.2008 року», тарифікацією основних робіт згідно договору № 109 від 01.09.2008 року на здійснення консалтингових послуг між ТОВ «Аптекар»та ПП. «Будівельно-консалтингова компанія», яка підписана представниками обох відповідачів та скріплена печатками підприємств, банківською випискою № 14 філії «Київського міського відділення Промінвестбанку»від 17.09.2008 року.

Крім того, позивачем не надано доказів визнання недійсним договору № 109 від 01.09.2008 року, а тому вимоги позивача про застосування наслідків визнання господарського зобов’язання недійсним, передбачених ст. 208 Господарського кодексу, є безпідставними.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд, при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Позивачем не виконано обов’язку доказування, покладеного на нього законом, не доведено законності та обґрунтованості заявлених вимог, а отому суд приходить до висновку що заявлені позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко

Постанова складена в повному обсязі та підписана 26 січня 2010 року.