Рішення № 77659045, 06.11.2018, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2018 року справа № 2340/3687/18

11 годин 22 хвилини м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі: судді – Трофімової Л.В., за участі секретаря – Безпалого А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 2340/3687/18

за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 18000, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) [позивач ОСОБА_1 – особисто, представник позивача ОСОБА_2 – за довіреністю]

до Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради Черкаської області (бул. Шевченка, 307, м. Черкаси, Черкаська область, 18005, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 37853109) [представник відповідача ОСОБА_3 – за довіреністю]

про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити дії, прийняв рішення.

17.09.2018 ОСОБА_1, звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради Черкаської області, просить:

- визнати протиправними дії Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради Черкаської області щодо відмови у встановленні статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни ОСОБА_1;

- зобов’язати Департамент соціальної політики Черкаської міської ради Черкаської області видати ОСОБА_1 посвідчення інваліда війни.

У обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач має право на отримання такого посвідчення, оскільки внаслідок виконання робіт з ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС (надання медичної допомоги в 30-ти кілометровій зоні Чорнобильської АЕС), отримано пов'язане з цим захворювання, що відповідає пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Також зазначено, що жодний нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов’язковості видання розпорядчого документу про залучення кожної окремої особи до дій у складі формувань Цивільної оборони.

Відповідач позовні вимоги не визнав, 09.10.2018 подав до суду відзив на позовну заяву, де зазначив, що у зв’язку з відсутністю доказів участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони відсутні підстави для надання статусу інваліда війни відповідно до умов встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551. Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог.

01.11.018 позивачем подано відповідь на відзив, де зазначено, що доказом участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у формуваннях цивільної оборони є довідка, видана Іванківською районною лікарнею від 08.07.1991 № 229, що містить підпис районного акушера – гінеколога ОСОБА_4 Позивач відряджена у населені пункти де були розгорнуті спеціальні медичні підрозділи формувань Цивільної оборони для надання першої медичної, невідкладної та протирадіаційної допомоги. Також зазначено, що факти створення невоєнізованих формувань Цивільної оборони участі позивачів у даній категорії справ у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи досліджено та встановлено у судових рішеннях: від 08.06.2012 № 2-а/2308/12; від 14.03.2012 № 1018/2398/2012; від 25.02.2016 № 368/286/16; від 21.09.2017 № 368/1131/17; від 26.07.2018 № 823/1996/18 (де позивач не був стороною). Позивач зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.1996 № 1391 до переліку місць за межами зони відчуження де за урядовим завданням виконувалися роботи в особливо шкідливих умовах (за радіаційним фактором) пов’язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи віднесено населені пункти Оране, Сукачі, ОСОБА_5, де позивач виконувала роботи, на той час мали статус найвищого радіаційного забруднення.

Ухвалою від 19.09.2018 відкрито провадження у справі, призначено судове засідання на 01.10.2018. Ухвалою від 01.10.2018 розгляд справи відкладено до 10.10.2018. Ухвалою від 10.10.2018 розгляд справи призначено на 06.11.2018. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем аргументи щодо обставин справи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів сукупно, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову належить відмовити з огляду на таке.

Конституцією України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Судом встановлено, що позивач працювала в Черкаському пологовому будинку та була направлена для надання медичної допомоги у Іванківську центральну районну лікарню Київської області з 01.12.1986 до 26.12.1986 відповідно до наказу від 28.11.1986 № 228-к, що підтверджується довідкою (а.с.12) та наказом від 28.11.1986 № 195-к (а.с.9).

Згідно довідки МСЕК від 06.12.1995 позивачу встановлена третя група інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з роботами з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.10).

Відповідно до посвідчення від 19.09.2006 серії А № 424857 (а.с.8) позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1). Згідно вкладки № 608889 С від 24.01.2007 позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.8).

Позивач звернулася до Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради Черкаської області із заявою про надання статусу інваліда війни згідно пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відповідач, рішенням від 30.08.2018 № 31 (а.с.13), відмовив позивачу у надані статусу інваліда війни та зазначив, що для встановлення зазначеного статусу необхідне документальне підтвердження залучення особи до складу формувань Цивільної оборони. Цей документ має містити дані про таке залучення з посиланням на наказ чи розпорядження штабу цивільної оборони та інформацію про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Оскільки позивачем таких документів не надано, відповідачем підстав для встановлення статусу не встановлено.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-ХІІ (надалі – Закон № 3551). Відповідно до частини 2 статті 4 Закону № 3551 до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Згідно пункту 9 частини 2 статті 7 Закону №3551 до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551, одночасно є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (надалі - Закон № 796) учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

У даній справі судом встановлено факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Ці обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом № 796. Водночас, для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551), окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено), необхідно виконати умову щодо прийняття такою особою участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що за відсутності доказів, що би свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551 немає.

Суд зазначає, що доводи позивача щодо відсутності однозначної вимоги про обов'язковість видання розпорядчого документа підприємства про залучення конкретної особи до дій у складі формувань Цивільної оборони, є безпідставними, оскільки в межах спірних правовідносин має бути підтверджена належними та допустимими доказами участь саме ОСОБА_1 у ліквідації наслідків аварії у складі формувань Цивільної оборони.

Документи, що позивач долучив до своєї заяви, адресованої Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради Черкаської області, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують статус позивача, як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що позивач брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони позивач не надав. Зазначена обставина є істотною, оскільки у протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (підпункт 1 частини 1 статті 9 Закону № 796).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі № 368/1579/14, від 10.05.2018 у справі № 279/12162/15-а, від 07.06.2018 у справі № 377/797/17, 21.08.2018 №676/3457/18, від 21.08.2018 № 279/2285/16-а, від 11.10.2018 у справі № 674/1239/17.

Згідно частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Shchokin проти України від 14.01.2011, № 23759/03 та № 37943/06 зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року у тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (рішення у справі Spacek, s.r.o. проти Чеської Республіки від 09.11.1999, № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави у національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (рішення у справі Beyeler проти Італії від 28.05.2002 № 33202/96).

Законом № 3551 (пункт 9 частина 2 статті 7) чітко передбачені умови за дотримання яких особа має право на отримання відповідного статусу та процедури встановлення, що було виконано відповідачем.

Відповідно до статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно Кодексу адміністративного судочинства України (частина 1 статті 77) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 КАС України. Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (частина 2 статті 77) у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи системний аналіз норм законодавства, встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи позивачеві у встановленні статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 3551, добросовісно і розсудливо, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії, а тому відсутні підстави для визнання протиправними дій Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради Черкаської області та для зобов’язання відповідача видати ОСОБА_1 посвідчення інваліда війни.

Оскільки позивач, у задоволенні позовних вимог якого належить відмовити, звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 10 частини 14 статті 5 Закону України «Про судовий збір», а відповідачем не надано доказів понесених судових витрат, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 4, 6-14, 19, 73-78, 90, 118, 139, 242-245, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5. пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 [АДРЕСА_1, 18000, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1];

відповідач: Департамент соціальної політики Черкаської міської ради Черкаської області [бул. Шевченка, 307, м. Черкаси, Черкаська область, 18005, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 37853109].

Повне судове рішення складено 07.11.2018.

Суддя Л.В. Трофімова