Рішення № 77657431, 05.11.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2018 р. Справа№0540/7745/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (м. Донецьк, вул. О. Невського, 9Б, РНОКПП НОМЕР_1) до Великоновосілківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (85500, Донецька область, смт. Велика Новосілка, вул. Центральна, 103 ЄДРПОУ 42171290), Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області (87500, м. Маріуполь, пр-т Миру, 68, ЄДРПОУ 37967785) про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити певні дії та стягнення грошових коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Великоновосілківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі – Відповідач -1), Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області (далі Відповідач-2) відповідно до тексту позову позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Великоновосілківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати з 01.03.2017 року призначеної за віком пенсії ОСОБА_1;

- зобов’язати Великоновосілківське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити виплату ОСОБА_1 призначеної за віком пенсії, починаючи з 01.03.2017 року та здійснити компенсацію втрати частини доходів з 01.03.2017 року по місяць виплати пенсії відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати”;

- стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області на користь ОСОБА_1, 17 000, 00 гривень моральної шкоди, яка полягала у невиплаті з 01.03.2017 року призначеної йому за віком пенсії;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії в межах суми за один місяць;

- зобов’язати відповідача подати у місячний строк звіт про виконання судового рішення.

Позивач у позові зазначив, що він є пенсіонером та особою, переміщеною з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. З 01 березня 2017 року позивачу протиправно припинено виплату пенсії з підстав не передбачених ст. 49 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2018 року відкрито провадження у справі № 0540/7745/18-а, розгляд справи визначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Відповідачем-1 подано до суду відзив на адміністративний позов, відповідно до якого останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що виплата пенсії позивачу дійсно була призупинена на підставі витягу з протоколу №12 від 08.02.2018 року, згідно якого комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування прийнято рішення про підмову виплати всіх видів державних соціальних допомог та пенсій ОСОБА_1 При цьому відповідач-1 посилається на приписи Постанови КМУ 08 червня 2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». Щодо нарахування та виплати компенсації частини втрачених грошових доходів, зазначив, що ця вимога є передчасною, оскільки предметом позовної заяви є поновлення виплати пенсії, та виплата компенсації здійснюється у разі встановлення порушення строків її виплати. Стосовно стягнення моральної шкоди відповідач-1 вказав, що позивачем не надано доказів на підтвердження обставин, які б підтвердили спричинення протиправними діями відповідача моральних страждань, а також вважає, що позивачем не надано доказів на підтвердження, яким чином проведено оцінку заподіяної шкоди.

Представником позивача у відповідь на відзив Відповідача-1, зазначено, що останній не погоджується із доводами викладеними у відзиві, просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачем-2 у відзиві на позовну заяву зазначено, що Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області не вчиняло будь яких дій щодо позивача, не приймало рішень по відношення до нього. Крім того Управління не обслуговує безпосередньо рахунки Пенсійного фонду України в Донецькій області та не є розпорядником єдиного казначейського рахунку Державного бюджету щодо відшкодування шкоди на державному рівні. Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області є юридичною особою публічного права, територіальним органом центрального органу виконавчої влади, здійснює свою діяльність відповідно до покладених Бюджетним кодексом України повноважень та не повинно нести відповідальність за діяльність інших органів влади. Посилаючись на викладене просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди з Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області.

Представником позивача у відповідь на відзив Відповідача-2 приведено п. 10-1 Постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995 року, приписи Бюджетного кодексу України та ч. 1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», крім іншого привів посилання на судову практику зокрема Постанову ВС від квітня 2018 року у справі №520/3307/16-ц.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач є отримувачем пенсії та перебуває на обліку Великоновосілківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

В обґрунтування позовних вимог позивач надав до суду копії документів за наступним переліком: паспорта громадянина України ВС 260209; довідки про присвоєння ідентифікаційного номера НОМЕР_1; довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 22 листопада 2017 року за №1443043726.

З листа відповідача №05445Ф-С-18-011823 від 31.05.2018 року та відзиву наданого відповідачем, судом встановлено, що останнім припинено виплату пенсії позивачу з березня 2017 року на підставі витягу з протоколу №12 від 08.02.2018 року. При цьому відповідач посилався на “Порядок здійснення соціальних виплат, зокрема пенсій внутрішньо переміщеним особам” який затверджено Постановою КМУ 08 червня 2016 року №365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”.

При вирішенні спору по суті судом прийнято до уваги приписи Конституції України (ст.ст.3, 19, 46), Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (ст.ст.5, 49), Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (ст.ст.1, 4, 7, 12), постанови Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 05.11.2014 за №637 (п.1), "Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи", затвердженого 01.10.2014 постановою Кабінету Міністрів України №509 (п.1, п.7-1), та інших норм права у редакціях на час виникнення спірних правовідносин.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач є внутрішньо переміщеною особою.

Звірка з даними органів управління праці та соціального захисту населення та не підтвердження фактичного місця проживання не можуть бути підставою для позбавлення конституційного права позивача на отримання соціального захисту, а саме - отримання пенсії.

Відповідачем не надано до суду доказів наявності обставин передбачених ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" для припинення виплати позивачу пенсії та відповідного рішення територіального органу Пенсійного фонду України або рішення суду.

Звідси, суд вважає, що відповідачем припинено виплату пенсії позивачу у порушення вимог ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

При цьому, суд зазначає, що застосування норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до спірних правовідносин є пріоритетним, а тому доводи відповідача щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів України є безпідставними.

З урахуванням з'ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача, в частині визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання відновити виплату пенсії, підлягають задоволенню. Доводи відповідача, щодо підстав припинення пенсійних виплат, викладені у відзиві на позовну заяву не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.

Крім того, суд зазначає, що аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені в постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18), які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

З приводу наявності у позивача права на отримання компенсації втрати частини доходу, пенсії, суд звертає увагу на наступне.

Право громадян на отримання компенсації втрати частини доходу врегульовано положеннями ст. 46 Закону № 1058-IV, Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх сплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) та постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Постанова № 159).

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

За приписами ст. 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 цього Закону регламентовано, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, у тому числі пенсії.

Статтями 3 та 4 Закону № 2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Наведені норми Закону № 2050-III кореспондуються із положеннями Постанови № 159.

Комплексний аналіз цих норм чинного законодавства дозволяє дійти висновку, що необхідною складовою для визначення розміру такої компенсації є індекс інфляції в період невиплати доходу, який можливо розрахувати лише після визначення кінцевої дати періоду заборгованості. Оскільки в суду відсутні відомості щодо дати погашення пенсійним органом заборгованості з виплати пенсії ОСОБА_1, та на момент розгляду спору в суді не існує судового рішення, яке набрало б законної сили та яким підтверджено той факт, що відповідач протиправно припинив виплату пенсії позивачу, тому вказана вимога позивача є передчасною, в цій частині у задоволенні позову слід відмовити.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався до відповідача з вимогою про нарахування та виплату компенсації, а відповідач, в свою чергу, йому відмовив у нарахуванні та виплаті такої.

Щодо вимоги про стягнення з Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області моральної шкоди у розмірі 17000,00 грн., суд зазначає наступне.

Положеннями ст.56 Конституції України, гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Згідно з ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995р. №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Цю частину позовних вимог позивач мотивував тим, що бездіяльність відповідача призвела до виникнення у позивача відчуття приниження людської та громадянської гідності, зневаги до похилого віку, до втрати віри у можливість захисту з боку держави, гарантування останньою безпеки, захищеності, залишення його на одинці у складній життєвій ситуації, а також позбавлення єдиного джерела доходів, його власності на надмірно тривалий час, що призвело до глибоких моральних та психологічних страждань з негативними для нього наслідками та позначилось на самопочутті. Брак коштів відображається на якості харчування, лікування, унеможливлює виїзд на відпочинок та лікування.

Проте, позивачем не надано доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди внаслідок протиправної поведінки відповідача - 2, не зазначено, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується; не підтвердив наявність причинного зв'язку між моральною шкодою і протиправним діянням відповідача -2.

Сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. Крім того, визнання судом протиправною бездіяльності відповідача стосується виключно меж застосування законодавства про Пенсійне забезпечення, у той час як моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про стягнення моральної шкоди.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання звіту, то суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі. Тобто, питання щодо зобов'язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановлення судового рішення.

Разом з тим, відповідно до ч. 1ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Водночас, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов'язком.

Поряд із цим суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконання зазначеного рішення.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Нормами статті 371КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду щодо зобов'язання сплатити заборгованість за весь період, підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

З огляду на викладене, беручи до уваги надані позивачем докази в їх сукупності та враховуючи, що правомірність своїх дій відповідачем -1 не доведена, суд доходить висновку про часткову обґрунтованість пред'явленого позову та як наслідок про необхідність часткового задоволення вимог позовної заяви.

На підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 року №3674-VI позивач звільнена від сплати судового збору, а тому питання щодо розподілу судових витрат суд не розглядає.

На підставі викладеного, керуючись: ст.ст.9, 77, 132, 143, 243-246, 263 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (м. Донецьк, вул. О. Невського, 9Б, РНОКПП НОМЕР_1) до Великоновосілківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (85500, Донецька область, смт. Велика Новосілка, вул. Центральна, 103 ЄДРПОУ 42171290), Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області (87500, м. Маріуполь, пр-т Миру, 68, ЄДРПОУ 37967785) про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити певні дії та стягнення грошових коштів – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Великоновосілківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати з 01.03.2017 року призначеної за віком пенсії ОСОБА_1.

Зобов’язати Великоновосілківське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити виплату ОСОБА_1 призначеної за віком пенсії, починаючи з 01.03.2016 року.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії в межах суми за один місяць.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.

Рішення суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст.292, 295, 297 КАС України.

Повний текст судового рішення складено 05 листопада 2018 року.

Суддя Буряк І. В.