Ухвала суду № 77642168, 06.11.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/8745/18

Справа № 522/19245/18

УХВАЛА

06 листопада 2018 року м. Одеса

Суддя Приморського районного суду міста Одеси Бондар В.Я., розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Управління (Єпископат) Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України про визнання засідання таким, що не відбулося, визнання рішення недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

До суду 31.10.2018 року звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 Управління (Єпископат) Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України та просив визнати засідання ОСОБА_2 Управління (Єпископату) НЄЛЦУ, що проходило в м. Дніпро 20 жовтня 2018 року таким, що не відбулося та визнати недійсним рішення ОСОБА_2 Управління (Єпископату) НЄЛЦУ, що проходив у м. Дніпро 20 жовтня 2018 року.

Суддею отримано позовну заяву з додатками 01.11.2018 року, а 05.11.2018 року суддя перебував у відрядженні, тому датою ухвали є 06.11.2018 року.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі суд приходить до наступного висновку.

Позов подано з підстав неправомірності проведення засідання релігійної організації та визнання незаконними рішень її органів управління.

Відповідно до ст. 35 Конституції України церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а згідно з ч. 4 ст. 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організації.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

По суті захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним визначеним законом способом захисту свого права. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст.16 ЦК України, п.10 ч.2 якої власне визначає одним із способів захисту визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, однак не органів об`єднань громадян чи релігійних організацій.

Інші способи захисту порушених прав частіше за все визначаються спеціальним законом, який регламентує конкретні правовідносини. Позивач вважає порушеним своє право на участь у керівництві релігійної організації, а також, що засідання ОСОБА_2 Управління (Єпископату) НЄЛЦУ були проведені (прийняті) з порушенням вимог Статуту релігійної організації.

При цьому, позивач не посилається на жодну норму права, окрім ст.ст. 7, 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», якими визначено, що релігійна організація зобов`язана додержуватись вимог чинного законодавства і правопорядку та не повинна втручатись у діяльність інших релігійних організацій, правоздатність релігійної організації визначається її статутом (положенням), а також встановлено вимоги до статутів релігійних організацій, порядок їх прийняття та реїстрації.

Однак, ні наведені правові норми, ні будь-який інший закон не передбачають обраний позивачами спосіб захисту їхніх прав - визнання недійсними і скасування рішень зборів релігійної громади, їх керівника.

Стаття 275 ЦК України визначає, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права, який здійснюється способами встановленими гл.3 цього Кодексу, зокрема ст.16 ЦК, яка разом з тим, теж не передбачає можливості визнання незаконними рішень релігійної організації, про що власне й пред`явлено позовні вимоги.

Зміст конкретних прав та обов`язків члена релігійної організації, діяльності керівних органів релігійної організації, визначається спеціальним Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» та Статутами цих організацій, які належно затверджені та зареєстровані.

Також згідно з п. 4.3. Статуту ОСОБА_2 управління (ОСОБА_2) НЄЛЦУ ОСОБА_2 також є вищою апеляційною інстанцією в НЄЛЦУ для вирішення внутрішніх і міжгромадських конфліктів.

Оскарження в судовому порядку дій та рішень керівних органів релігійних організацій щодо членства чи обрання його керівних органів не передбачено діючим законодавством в якості способу захисту порушених прав членів таких організацій, оскільки в даному разі йдеться не про порушення прав і свобод громадянина, а про діяльність релігійної організації, зокрема про її акти та дії, що належать до внутрішньої організаційної діяльності організації і є її виключною компетенцією.

Згідно з ст. ст.7,8,12,13 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов'язковим. Статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у встановленому законом порядку. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з'їздах, конференціях. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов'язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» забезпечення виконання та додержання законодавства про свободу совісті, світогляду, віросповідання та релігійні організації здійснюють у межах компетенції центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері релігії, інші центральні органи виконавчої влади, органи прокуратури, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Тому, саме до компетенції зазначених органів, а не суду належить вирішення питання про перевірку законності рішень загальних зборів громадських організацій та відповідність їх вимогам статуту, й лише бездіяльність зазначених органів в цьому питанні могла бути предметом судового оскарження.

Суд також зазначає, що для реалізації своїх прав на задоволення релігійних потреб позивач може в установленому законом порядку створити нову релігійну організацію або вступити до іншої діючої релігійної громади.

Враховуючи викладене, всі питання, пов'язані із створенням релігійної організації, прийняттям нею рішень в межах її компетенції, членством у цій організації та її ліквідацією, відносяться до її внутрішньої статутної діяльності. Тому при незгоді окремих членів релігійної громади з прийнятими нею рішеннями, вони можуть оспорити їх в межах процедур, встановлених Статутом організації.

Оскільки питання створення і ліквідації релігійної громади відноситься до сфери її діяльності, здійснюваної в межах закону, держава не вправі втручатися в цю діяльність, в тому числі шляхом визнання недійсними чи скасування відповідних рішень громади.

Зазначена правова позиція узгоджується з позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 23 травня 2001 року N 6-рп/2001 по справі № 1-17/2001, відповідно до якої визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), положення абзацу п'ятого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України (1501-06, 1502-06, 1503-06) про те, що судам не підвідомчі скарги "на акти і дії об'єднань громадян, які відповідно до закону, статуту (положення) належать до їх внутрішньоорганізаційної діяльності або їх виключної компетенції".

Отже, з наведеного вбачається, що релігійна організація має свою ієрархію та структуру керівництва. Тому, в тому випадку, якщо члени релігійної організації не погоджуються з відповідними рішеннями вони мають право звернутися до вищестоящого органу, який наділений відповідними повноваженнями на розгляд таких скарг, в межах ієрархії релігійної організації, та отримати обґрунтовану відповідь щодо свого звернення. У тому випадку, якщо член релігійної організації не погоджується з рішенням вищестоящого органу та вважає, що при винесенні відповідних рішень були порушені умови Статуту та вимоги діючого законодавства, він має право звернутися до відповідних органів виконавчої влади, які наділені повноваженнями щодо нагляду за забезпеченням виконання та додержання законодавства про свободу совісті, світогляду, віросповідання та релігійні організації за захистом своїх прав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкриті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Одночасно суд роз`яснює позивачу його право на оскарження рішень Церкви у відповідності до приписів Статуту та ст. 29 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Крім того, разом з позовом до суду надано заяву про забезпечення позову, якої позивач в особі представника ОСОБА_3 просив суд вжити по справі заходів забезпечення позову шляхом заборони державним реєстраторам будь-яких органів державної реєстрації проводити будь-які реєстраційні дії щодо юридичної особи – Церковне Управління (Єпископат) Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України, код ЄДРПОУ 20955066.

У зв’язку з тим, що судом відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1, у суду відсутні підстави для розгляду заяви про забезпечення позову.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 4, 9, 19, 186, 258, 260, 353, 354 Цивільного процесуального кодексу України, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Управління (Єпископат) Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України про визнання засідання таким, що не відбулося, визнання рішення недійсним.

Позовну заяву з додатками до неї повернути позивачу.

Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання її копії.

Згідно з ст. 354 та відповідно до п. 8 та п.п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України апеляційна скарга подається шляхом подання апеляційної скарги через Приморський районний суд м. Одеси до апеляційного суду Одеської області.

Суддя В.Я.Бондар