Рішення № 77629727, 30.10.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1340/3909/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2018 року

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання Михайленко Б.С.,

представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Дрогобицької міської ради Львівської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов’язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_2, позивач) до Дрогобицької міської ради Львівської області (далі – відповідач), в якій позивач просить суд:

-визнати протиправною бездіяльність Дрогобицької міської ради Львівської області щодо розгляду заяви ОСОБА_2 від 30.03.2015 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва площею 0,10 га;

-зобов’язати Дрогобицьку міську раду Львівської області розглянути на найближчому пленарному засіданні чергової сесії раніше подану заяву ОСОБА_2 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0, 10 га, яка розташована на території Дрогобицької міської ради Львівської області, орієнтовно по вул.Трускавецькій, для індивідуального будівництва та прийняти з цього питання законне рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на наступні обставини. Зазначає, що ОСОБА_2, як учасник бойових дій, що згідно з законом має першочергове право на відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва та городництва, звернувся 30.03.2015 до Дрогобицької міської ради Львівської області з заявою про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в районі вул.Трускавецької у м.Дрогобичі. Оскільки довгий час позивач відповіді не отримував, 04.06.2018 ним повторно було скеровано звернення до органу місцевого самоврядування з приводу розгляду раніше поданої заяви від 30.03.2015. У відповіді від 30.07.2018 № 3-21/6105 відповідач покликається на те, що у відповідності до п.6.4 «Положення про порядок надання громадянам земельних ділянок у м.Дрогобичі», виключна перевага на отримання земельної ділянки учасникові АТО надається тим учасникам АТО, місце проживання яких зареєстровано у м.Дрогобич в строк до 01 березня 2014, а відтак ОСОБА_2 не увійшов у список осіб, яким першочергово надається земельна ділянка. Позивач вважає, що бездіяльність відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не грунтується на нормах закону, а відтак, на його думку, є протиправною.

Ухвалою від 30.08.2018 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити

Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи.

Відповідно до ч.4 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, заслухавши вступне слово позивача та підставі поданих доказів, долучених до матеріалів справи, встановив наступні фактичні обставини справи.

Як підтверджується довідкою від 25.04.2018 № 267, виданою військовою частиною А0807 (а.с. 9), позивач, ОСОБА_2, в період з 24.12.2014 по 12.02.2015 та з 13.10.2017 по 16.02.2018 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальній цілісності України в районах проведення антитерористичної операції: с.Зелене Поле, м.Часів Ар.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.03.2015 позивач звернувся до Дрогобицької міської ради Львівської області з заявою про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в районі вул.Трускавецької у м.Дрогобичі (а.с. 10).

04.06.2018 позивач повторно скерував заяву (а.с. 11) до Дрогобицької міської ради Львівської області з приводу розгляду раніше поданої ним заяви від 30.03.2015.

Листом від 30.07.2018 № 3-21/6105 (а.с. 12) відповідач надав відповідь позивачу, в якій, зокрема, повідомив, що відповідно до «Положення про порядок надання громадянам земельних ділянок у м.Дрогобичі», затвердженого Рішенням Дрогобицької міської ради від 07.05.2015 № 1599 (далі – Положення), розгляд заяв учасників АТО здійснює комісія з питань розгляду документів учасників АТО щодо виділення їм земельних ділянок. Згідно з інформацією комісії з питань розгляду документів учасників АТО щодо виділення їм земельних ділянок та у відповідності до п.6.4 Положення, виключна перевага на отримання земельної ділянки учасникові АТО надається тим учасникам АТО, місце проживання яких зареєстровано у м.Дрогобич в строк до 01 березня 2014. Враховуючи наведене, ОСОБА_2 не увійшов у список осіб, яким першочергово надається земельна ділянка.

Позивач трактує не розгляд відповідачем заяви ОСОБА_2 від 30.03.2015 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою як протиправну бездіяльність, у зв’язку з чим звернувся до суду для захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.

Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-III земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 38 Земельного кодексу України передбачено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Згідно із ст. 40 Земельного кодексу України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом «г» ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Приписами частин 1 та 2 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч.6 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Стаття 140 Конституції України встановлює, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно з ч.1 ст.144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом на підставі ст.146 Конституції України.

Відповідно до ст.25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно з п.34 ч.1 ст. 26 вищезгаданого Закону, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Згідно з ч.7 ст.118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суд звертає увагу на те, що вищезазначені положення норм Земельного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» надають відповідачу повноваження на вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов'язують прийняти рішення, а також визначають підстави, з яких може бути прийняте рішення про відмову.

Так, частина 2 ст. 19 Конституції України вказує на те, що, по-перше, спосіб вчинення дій і прийняття рішень обов'язково має бути встановлений законом. Положення ч. 2 ст. 19 Конституції вимагає того, щоб і підстави вчинення дій та прийняття рішень суб'єктами владних повноважень, і межі їхніх повноважень, і спосіб вчинення дій та прийняття рішень були або встановлені на конституційному рівні, або закріплені на рівні закону. По-друге, суб'єкти владних повноважень зобов'язані діяти й приймати рішення саме в такий спосіб, який передбачений законом, тобто неухильно дотримуватися визначеної на рівні закону процедури вчинення юридично значущих дій та прийняття обов'язкових для інших суб'єктів рішень. По-третє, суб'єкти владних повноважень не мають права вчиняти дії чи приймати рішення у спосіб, відмінний від того, який визначений законом.

У листі-відповіді від 30.07.2018 № 3-21/6105 щодо розгляду заяви позивача відповідач зазначає, що заява ОСОБА_2 від 30.03.2015 була розглянута комісією з питань розгляду документів учасників АТО. Однак, докази на підтвердження вказаного у суду відсутні.

Разом з тим у відповіді від 30.07.2018 № 3-21/6105 відповідач покликається на те, що ОСОБА_2 не увійшов у список осіб, яким першочергово надається земельна ділянка, оскільки виключна перевага на отримання земельної ділянки учасникові АТО надається тим учасникам АТО, місце проживання яких зареєстровано у м.Дрогобич в строк до 01 березня 2014. Суд критично ставиться до таких доводів відповідача, оскільки ним не надано доказів розгляду у першочерговому порядку звернень учасників антитерористичної операції, місце проживання яких зареєстровано у м.Дрогобич.

Таким чином, у ході розгляду справи відповідачем не спростовано того, що ним не було розглянуто заяву позивача від 30.03.2015 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою у порядку встановленому статтею 118 Земельного кодексу України, що свідчить про не дотримання Дрогобицькою міською радою вимог Земельного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем була допущена протиправна бездіяльність, яка полягає у не розгляді заяви ОСОБА_2 від 30.03.2015 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва площею 0,10 га, а тому відповідну позовну вимогу належить задовольнити.

Водночас з метою захисту прав позивача, суд вважає за необхідне задовольнити також вимогу позивача про зобов’язання Дрогобицької міської ради Львівської області розглянути на найближчому пленарному засіданні чергової сесії раніше подану заяву ОСОБА_2 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0, 10 га, яка розташована на території Дрогобицької міської ради Львівської області, орієнтовно по вул.Трускавецькій, для індивідуального будівництва та прийняти з цього питання законне рішення.

Суд звертає увагу на особливу важливість принципу належного урядування, який виокремлює Європейський суд з прав людини. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії», п. 120, «Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі», п. 51, від 15.09.2009). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії», п. 74, від 20.05.2010, і «Тошкуце та інші проти Румунії», п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119).

Закріплений у ч. 1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За правилами ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому, згідно зі ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зауважує, що відповідач відзиву у встановлений строк суду не надав, а відтак, вбачається, що позовні вимоги відповідачем жодним чином не спростовуються та не заперечуються.

За приписами ч.4 ст. 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За встановлених обставин, суд доходить висновку, що критерії, встановлені ч.2 ст.2 КАС України, відповідачем в межах спірних правовідносин дотримані не були, а відтак позовні вимоги є підставними та підлягають задоволенню.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати. Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2, 72, 77, 243-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Дрогобицької міської ради Львівської області щодо розгляду заяви ОСОБА_2 від 30.03.2015 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва площею 0,10 га.

Зобов’язати Дрогобицьку міську раду Львівської області розглянути заяву ОСОБА_2 від 30.03.2015 та вирішити питання щодо надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,10 га, яка розташована на території Дрогобицької міської ради Львівської області, для індивідуального будівництва.

Розподіл судових витрати не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 05.11.2018.

Суддя В.М. Сакалош