Рішення № 77628382, 18.10.2018, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/3532/16-ц

Провадження № 2/161/111/18

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2018 року Луцький міськрайонний суд Волинської області

у складі:

головуючого – судді Рудської С.М.

при секретарі – Ярмолюк В.С.

за участю:

представника позивача – ОСОБА_1

представника відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у підготовчому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів – Служба у справах дітей Луцької міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки, зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсним договору про іпотечний кредит

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 16 травня 2008 року між ТзОВ «УніКредитБанк» та ОСОБА_3 був укладений договір про іпотечний кредит № MRTG-000000012959, згідно з умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 101056 дол. США з розрахунку 11,5 % річних з кінцевим терміном повернення заборгованості до 16.05.2028 року з метою придбання квартири № 5, що знаходиться за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Кравчука, буд. 46а. На забезпечення виконання зобов’язань 16 травня 2008 року між ТзОВ «УніКредитБанк» та ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір № MRTG-000000012959/S, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_4, за умовами якого в іпотеку Банку було передано двокімнатну квартиру загальною площею 68,7 кв.м., житловою площею 35,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1. 02.12.2013 року на підставі рішення Загальних Зборів акціонерів Банку (протокол № 3) та рішення єдиного акціонера ПАТ «Укрсоцбанк» був затверджений передавальний акт у відповідності до якого до Банку були передані все майно, майнові права та обов’язки, активи та капітал ПАТ «УніКредитБанк», що передбачено п.п.1.2.3 Статуту ПАТ «Укрсоцбанк» Внаслідок такої передачі Банк став правонаступником усіх прав та обов’язків ПАТ «УніКредитБанк». Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконує, про що повідомлялася, в тому числі й шляхом направлення претензії про виконання зобов’язань згідно умов договору про іпотечний кредит. Однак зобов’язання не виконані, у зв’язку з чим, станом на 03.03.2016 року за відповідачем наявна заборгованість у сумі 3160367,43 грн., в т.ч. 96 805,60 дол. США, що еквівалентно 2595431,90 грн. - заборгованість за кредитом; 15271,20 дол. США, що еквівалентно 409432,59 грн.,- заборгованість за відсотками; 34607,99 грн. - пені за несвоєчасне повернення кредиту за період 02.03.2015 року по 02.03.2016 року включно та 120894,95 грн. – пені за несвоєчасну сплату відсотків за період з 02.03.2015 року 02.03.2016 року включно. Враховуючи заяву про уточнення позовних вимог, позивач просить суд, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № MRTG-000000012959/S, посвідченим приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_4, двокімнатну квартиру загальною площею 68,7 кв.м., житловою площею 35,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1, належну на праві приватною власності ОСОБА_3, шляхом надання позивачу права продажу на прилюдних торгах в межах виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціна на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Просить також стягнути з відповідача понесені судові витрати по справі.

02.03.2018 року відповідачем ОСОБА_3 було подано зустрічну позовну заяву до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання недійсним договору про іпотечний кредит, яка вмотивована тим, що умови договору про іпотечний кредит № MRTG-000000012959 від 16.05.2008 року, укладений між ТзОВ «УніКредитБанк» та ОСОБА_3, суперечать нормам чинного законодавства України та містить дефект змісту і волі правочину, а саме щодо: умов взаєморозрахунків, ціни банківських послуг, детального розпису загальної вартості кредиту; розміру щомісячних сум платежу за платіжний період; розміру реальної відсоткової ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту. Зазначає, що положення вищевказаного договору є несправедливими, з застосуванням нечесної підприємницької практики, а його зміст не містить істотних умов правочинів з споживчого кредитування, передбачених Постановою НБУ № 168, а саме: відсутній детальний розпис порядку обчислення процентних доходів та зазначення розміру і бази розрахунку комісії (тарифів) банку, що пов’язані з здійсненням валютно-обмінних операцій. Крім того, договір про іпотечний кредит не містить зазначення виду, предмету і обґрунтування вартості супутніх послуг «про відкриття банківського рахунку», тарифу та сум коштів, які споживач сплачує за договором банківського рахунку у зв’язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням та погашенням. Оскільки недійсність окремих частин правочину, тягне за собою визнання правочину недійсним в цілому, просить суд визнати недійсним договір про іпотечний кредит № MRTG-000000012959 від 16.05.2008 року, укладений між ТзОВ «УніКредитБанк» та ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 149-154).

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.04.2018 року було прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ПАТ «Укрсоцбанк» про захист прав споживача, визнання договору іпотечного кредиту недійсним та об’єднано в одне провадження з первісним позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з наступних підстав. Позивач у своїй позовній заяві зазначає, що він є правонаступником всіх прав та обов’язків ТзОВ «УніКредитБанк», зокрема й за укладеним 16.05.2008 року між ТзОВ «УніКредитБанк» та ОСОБА_3 договором про іпотечний кредит № MRTG-000000012959, однак жодних доказів на підтвердження даної обставини суду не надав. Разом з тим, позивачем не надано доказів державної реєстрації прав вимоги за іпотечним договором № MRTG-000000012959/S від 16.05.2008 року та доказів того, що відповідачка попередньо була повідомленою про заміну кредитора, а це суперечить умовам іпотечного договору, відповідно до якого сторони зобов’язалися повідомляти про всі зміни які здатні вплинути на реалізацію даного договору та виконання зобов’язання в ньому. Крім того, позивачем не було надіслано ОСОБА_3 вимогу-попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому, як наслідок, права на звернення стягнення ПАТ «Укрсоцбанк» не набув. Вважає, що позивач посилається на неіснуючу заборгованість по пені, та на заборгованість, нараховану по неправомірно збільшеній процентній ставці в розмірі 17%, всупереч тому, що умовами договору процентна ставка становить 11,5% річних. Зазначає, що оскільки умовами кредитного договору, зокрема його графіком передбачено помісячну сплату тіла кредиту та відсотків, то щодо кожного платежу існує окремий строк позовної давності, який починається з моменту несплати кожного окремо місячного платежу (Т. 1, а.с. 140-148).

Представником відповідача за зустрічним позовом було надано відзив на зустрічну позовну заяву, відповідно до якого ПАТ «Укрсоцбанк» вважає, що зустрічний позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Так, договір про іпотечний кредит № MRTG-000000012959 від 16.05.2008 року був укладений у повній відповідності до вимог чинного законодавства, в свою чергу ОСОБА_3, не скористалася своїм правом відкликати свою згоду на укладення договору протягом 14 днів з моменту його укладення, що свідчить про той факт, що остання погодилася з його умовами. Крім того, вказані обставини підтверджуються тим, що позивач (за зустрічним позовом) укладала додаткові угоди про внесення змін до договору про іпотечний кредит, а саме в 2009 та 2010 роках, підписувала попередній розрахунок сукупної вартості кредиту, укладала угоди на рівних та прозорих умовах. Такі дії ОСОБА_3 підтверджують те, що вона неодноразово погоджувалася на умови договору і жодних заперечень щодо незрозумілості чи неправомірності його змісту не надавала. Вважає, що оскільки сторонами на виконання договору про іпотечний кредит № MRTG-000000012959 від 16.05.2008 року було укладено 02.12.2010 року Мирову угоду, вважає, що ОСОБА_3 було пропущено строк позовної давності на звернення з даним позовом (зустрічним) до суду. Просить відмовити у зустрічній позовній заяві у повному обсязі (Т. 1, а.с. 214-217).

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26.06.2018 року до участі у справі залучено у якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача за первісним позовом Службу у справах дітей Луцької міської ради.

Представник ПАТ «Укрсоцбанк» в судовому засіданні позовні вимоги за первісним позовом підтримав у повному обсязі з підстав зазначених у ньому та просив його задовольнити. В задоволенні зустрічної позовної заяви просив відмовити повністю, надавши пояснення аналогічні викладеним у відзиві на зустрічний позов.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що позивачем за первісним позовом не надано доказів набуття ним прав вимоги за договором про іпотечний кредит № MRTG-000000012959 від 16.05.2008 року. Крім того, саме з вини позивача відбулося прострочення заборгованості, оскільки останній не повідомив ОСОБА_3 що в кредитних правовідносинах відбулася заміна кредитора. Разом з тим, позивач просить стягнути пеню, яка була нарахована в іноземній валюті, що прямо суперечить вимогам чинного законодавства. Просив відмовити в задоволенні первісного позову в повному обсязі з урахуванням викладеної позиції у відповіді на відзив. Крім того, представник відповідача подав письмову заяву в якій просить суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності. Зустрічні позовні вимоги представник ОСОБА_3 підтримав у повному об’ємі з підстав, викладених у зустрічній позовній заяві., просив позов задовольнити.

Представник третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Служби у справах дітей Луцької міської ради в судовому засіданні пояснила, що вважає позов ПАТ «Укрсоцбанк» таким, що не підлягає до задоволення, оскільки у спірній квартирі проживають троє малолітніх дітей відповідачки і звернення стягнення на іпотечне майно буде порушувати їх житлові права.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 16 травня 2008 року між ТзОВ «УніКредитБанк» та ОСОБА_3 був укладений договір про іпотечний кредит № MRTG-000000012959 (далі – Кредитний договір), згідно з умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 101056 дол. США з розрахунку 11,5 % річних з кінцевим терміном повернення заборгованості до 16.05.2028 року з метою придбання квартири № 5, що знаходиться за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Кравчука, буд. 46 а (Т. 1, а.с. 11-27).

Зі змісту Кредитного договору вбачається, що договором передбачені умови і порядок видачі та погашення кредиту.

Відповідно до п. 1.4. Кредитного договору, надання кредиту здійснюється одноразово, шляхом зарахування суми кредиту через позичковий рахунок на поточний/картковий рахунок позичальника № 26207011123658, відкритий в ТзОВ «УніКредитБанк», код Банку 26080255, МФО 300744 протягом 1 (одного) робочого дня з моменту виконання позичальником всіх умов, зазначених в пункті 1.5. цього Договору.

Кредитор виконав свої зобов'язання за Кредитним договором в повному обсязі, що підтверджується заявою на видачу готівки № НОМЕР_1 від 16.05.2008 року. Вказані кошти були отримані позичальником, що підтверджується її підписом на заяві про видачу готівки (т. 1 а.с. 27).

У забезпечення виконання вищевказаного зобов’язання, 16 травня 2008 року між ТзОВ «УніКредитБанк» та ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір № MRTG-000000012959/S (далі - Іпотечний договір), посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_4, за умовами якого в іпотеку Банку було передано двокімнатну квартиру загальною площею 68,7 кв.м., житловою площею 35,2 кв.м за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Кравчука, буд. 46 а, кв. 5 (т. 1 а.с. 6-10).

Відповідно до п. 11.7 Кредитного договору сторони погодились, що одночасно з нотаріальним посвідченням цього Договору нотаріус накладає, згідно з чинним законодавством України, заборону відчуження Предмету іпотеки.

Таким чином, накладення заборони відчуження на Предмету іпотеки є невід’ємною частиною Іпотечного договору.

Крім того, 24.12.2009 року сторони уклали Угоду про внесення змін та доповнень № 1 до договору про іпотечний кредит № MRTG-000000012959 від 16.05.2018 року про реструктуризацію простроченої кредитної заборгованості по Кредитному договору, відповідно до якого сторони дійшли згоди, що сума кредиту за Кредитним договором з дати підписання даної Угоди складає 107 812,90 дол. США (а.с. 219-228).

Також, 02.12.2010 року між ВАТ «УніКредитБанк» та ОСОБА_3 було укладено мирову угоду, за умовами якої сторони дійшли до взаємного примирення та згоди щодо добровільної виплати боржником її основного зобов’язання за договором про іпотечний кредит № MRTG-000000012959 від 16.05.2008 року та Додатком № 1 до вказаного договору (Т. 1, а.с. 229).

Вищевказану мирову угоду було затверджено ухвалою Рожищенського районного суду Волинської області від 03.12.2010 року. Ухвала набрала законної сили (Т. 2, а.с. 18-19).

Так, укладаючи кредитний та іпотечний договори, додаткові угоди до них, сторони у письмовій формі остаточно досягли згоди щодо усіх істотних умов даних договорів.

Як вбачається із змісту ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 526 ЦК Українизобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Статтею 1049 ЦК Українипередбачено, що позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Представник відповідача ОСОБА_3 у своєму відзиві на первісний позов зазначив, що ПАТ «УкрСоцбанк» не надав жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що він є правонаступником всіх прав та обов’язків ТзОВ «УніКредитБанк», зокрема й за укладеним 16.05.2008 року між ТзОВ «УніКредитБанк» та ОСОБА_3 договором про іпотечний кредит № MRTG-000000012959.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що 02.12.2013 року на підставі договору приєднання від 02.12.2013 року, укладеного між ПАТ «УніКредитБанк» та ПАТ «Укрсоцбанк», який було затверджено рішенням єдиного акціонера ПАТ «УніКредитБанк» від 02.12.2013 року № 4/12/2013 та рішенням позачергових Загальних Зборів Акціонерів ПАТ «Укрсоцбанк» від 02.12.2013 року Протокол № 3, та на підставі затвердженого передавального акту від 29.11.2013 року, ПАТ «Укрсоцбанк» були передані все майно, майнові права та обов’язки, активи та капітал ПАТ «УніКредитБанк», що передбачено п.п. 1.2.3 Статуту ПАТ «Укрсоцбанк» (т. 1 а.с. 44-52, т. 2 а.с. 2-17).

Отже, судом достовірно встановлено, що внаслідок такої передачі ПАТ «Укрсоцбанк» став правонаступником усіх прав та обов’язків ПАТ «УніКредитБанк», у тому числі права вимоги по договору про іпотечний кредит № MRTG-000000012959 від 16.05.2018 року, укладеного між ТзОВ «УніКредитБанк» та ОСОБА_3

Статтею 526 ЦК України, передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

В п. 1 ст. 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Пунктом 2.5.3. Кредитного договору визначено, що за невиконання або неналежне (несвоєчасне) виконання взятих на себе зобов’язань по погашенню основної суми кредиту та сплаті процентів за його користування, позичальник зобов’язується сплатити на користь банку, а останній має право вимагати сплатити неустойки за погашення у погоджені Графіком строки погашення кредиту та процентів, у розмірі 50 (п’ятдесят) гривень за кожний випадок невиконання. Сторони Договору також дійшли згоди, що у разі невиконання або неналежного (несвоєчасного) виконання позичальником взятих на себе зобов’язань по погашенню основної суми кредиту та сплаті процентів за користування кредитом, порушення умов нарахування, передбачених цим Договором, відбувається нарахування підвищеної процентної ставки за користування кредитом у розмірі 17% (сімнадцять) річної процентної ставки за кредитом, яка застосовується з моменту прострочення платежів по поверненню основної суми кредиту та сплаті процентів за користування кредитом або з моменту порушення умов страхування встановлених цим Договором до моменту погашення такої заборгованості або виконання умов цього Договору щодо страхування.

Судом також встановлено, що ОСОБА_3, належним чином не виконувала взяті на себе зобов'язання, у зв’язку з чим у неї станом на 03.03.2016 року перед ПАТ «Укрсоцбанк» утворилася заборгованість в сумі 3160367,43 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 96805,60 дол. США, що еквівалентно 2595431,90 грн.; заборгованості по відсотках - 15271,20 дол. США, що еквівалентно 409432,59 грн.; пені за несвоєчасне повернення кредиту за період 02.03.2015 року по 02.03.2016 року - 34607,99 грн.; пені несвоєчасну сплату відсотків за період з 02.03.2015 року 02.03.2016 року - 120894,95 грн. (т. 1,а.с. 31-43).

На підтвердження зазначених вище обставин, позивачем за первісним позовом надано розрахунки заборгованості ОСОБА_3 за Кредитним договором № MRTG-000000012959 від 16.05.2018 року, а саме: розрахунок заборгованості за кредитом (строкова заборгованість) та за відсотками (нарахованими на строкову заборгованість) (т. а.с. 31-34); розрахунок заборгованості за кредитом (прострочена заборгованість) та за відсотками (нарахованими на прострочену заборгованість) (т. 1 а.с. 34-38); розрахунок пені за несвоєчасне погашення кредиту та несвоєчасно погашених відсотків (т. 1 а.с. 42-43). Вказані розрахунки заборгованостей за Кредитним договором були проведені з урахуванням сплачених ОСОБА_3 відсотків за кредитом (т. 1 а.с. 38-41).

Об’єктивних підстав ставити під сумнів надані ПАТ «Укрсоцбанк» розрахунки заборгованостей за Кредитним договором, у суду не має. Свого розрахунку заборгованості за Кредитним договором відповідачем ОСОБА_3 та її представником суду надано не було.

Щодо доводів представника відповідача ОСОБА_3 про неправомірне стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту та пені за несвоєчасну сплату відсотків, оскільки такі обчислювались в іноземній валюті, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ч. ч. 1, 3 ст. 533 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За положеннями ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Статтею 549 цього Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Як встановлено судом, на підставі Кредитного договору ОСОБА_3 отримала кредит в іноземній валюті - доларах США. За умовами кредитного договору та додаткових угод до нього, передбачено повернення кредитних коштів у доларах США, а також сплату пені яка розраховується в залежності від несвоєчасно сплаченої суми.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.

Оскільки виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, умовами договору про надання кредиту в іноземній валюті передбачено сплату пені в установленому розмірі від суми простроченого платежу, то відсутні підстави вважати, що банком безпідставно нарахована пеня в доларах США.

Крім того, вимоги позову у цій частині не містять вказівки про необхідність стягнення пені в доларах США, а містять вказівку про стягнення пені в національній валюті України - гривні (висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року, справа № 6-211цс17).

Згідно пункту 5.2.2. Кредитного договору, при виникненні простроченої заборгованості за кредитом чи процентами за його користування протягом 30 (тридцяти) календарних днів, та також разі недотримання позичальником умов цього договору та/або будь-якого іншого договору, укладеного з банком та в інших випадках, передбачених цим Договором, вимагати дострокового погашення кредиту, нарахованих процентів та інших платежів за цим Договором, та стягнути заборгованість за цим Договором шляхом здійснення договірного списання коштів позичальника в будь-який валюті, що знаходяться на будь-якому із його рахунків, відкритих в Банку (його структурних підрозділах), за умови настання строків виконання позичальником будь-яких грошових зобов’язань, передбачених цим Договором та/або настання випадків невиконання, в тому числі, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором.

У своєму відзиві на первісний позов представник ОСОБА_3 зазначає, що вимогу-попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки ПАТ «Укрсоцбанк» не надсилав.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивачем на адресу відповідача надсилалася Претензія № 08.206-297/96-12382 від 13.07.2015 року з вимогою про необхідність погашення суми заборгованості по кредиту, в якій вказані попередження банку про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимог про усунення порушень умов Кредитного та Іпотечного договорів (Т. 1, а.с. 28).

Оскільки вимоги Претензії залишилися не виконаними та на даний час заборгованість не погашена, ОСОБА_3 несе майнову відповідальність за невиконання умов договору в межах вартості предмета іпотеки.

За положеннями ст. 11, ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 35 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотеко держатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

Згідно п. п. 7.1.5, 7.1.6 Іпотечного договору іпотекодержатель має право у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов’язання, звернути стягнення на предмет іпотеки, має право вимагати дострокового виконання зобов’язання, а в разі його невиконання – отримати задоволення своїх вимог з вартості предмета іпотеки (а.с. 8).

Згідно вимог ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Отже, ОСОБА_3 істотно порушила умови договору про іпотечний кредит (ст. ст. 526, 527, 530, 651, 1048, 1050, 1054 ЦК України), не повернула суму простроченого кредиту та нараховані відсотки за користування ним, у зв’язку з чим у неї утворилась заборгованість за Кредитним договором.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 третя особа – Служба у справах дітей Луцької міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 6 ст. 38 ЗУ «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб’єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Вищевикладена вимога законодавства дає підстави визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, із початковою ціною, що встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Представник відповідача ОСОБА_3, посилаючись на положення ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» зазначає, що позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягають задоволенню, оскільки не може бути примусово стягнуто нерухоме житлове майно, яке вважається предметом іпотеки, якщо воно виступає як забезпечення зобов’язань за кредитними договорами в іноземній валюті, та використовується боржником як місце проживання за умови, що у власності позичальника не знаходиться інше нерухоме майно.

З приводу вищевказаного суд зазначає, що ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який набув чинності 7 червня 2014 року, встановлено що протягом його дії не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом іпотеки, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Іпотекодавець чи позичальник не відноситься до категорії осіб, які є суб'єктами Закону «Про засади запобігання і протидії корупції».

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК), що повною мірою відповідає лексичному значенню цього слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання. Відтак установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно п. 4 ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що є всі правові підстави для задоволення позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ПАТ "Укрсоцбанк" про визнання недійсним договору про іпотечний кредит № MRTG-000000012959 від 16.05.2008 року, укладений між ТзОВ «УніКредитБанк» та ОСОБА_3, суд зазначає наступне.

Обґрунтовуючи свої зустрічні позовні вимоги про визнання договору про іпотечний кредит № MRTG-000000012959 від 16.05.2008 року недійсним, ОСОБА_3 посилається на порушення ПАТ «Укрсоцбанк» вимог ЦК України, ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ЗУ «Про банки та банківську діяльність», Постанові Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупної вартості кредиту».

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частинами 1, 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору Закон України «Про захист прав споживачів» не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.

Зазначене вище відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.

Згідно з ч. ч. 2, 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У договорі про надання споживчого кредиту також зазначаються: сума кредиту; детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; умови дострокового розірвання договору; інші умови, визначені законодавством.

На обґрунтування своїх вимог про визнання кредитного договору недійсним ОСОБА_3 посилається, зокрема, на відсутність у договорі відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, умови щодо виду і предмету кожної супутньої послуги, яка надається споживачу щодо умов відкриття, ведення та закриття банківського рахунку позичальника, тарифів та усіх сум коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв’язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням, а також надати окремий письмовий документ із повідомленням умов кредитування.

Як вбачається з п. 7.7 Кредитного договору, з його підписання ОСОБА_3 засвідчила, що перед укладенням цього Договору вона отримала від Банку інформацію про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість для іпотечних кредитів, що надані у відповідності з вимогами чинного законодавства (ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою НБУ № 168 від 10.05.2007 року) і не має жодних претензій до Банку з приводу їх повноти та зрозумілості. Також ОСОБА_3 підтвердила, що отримання кредиту та умови Кредитного договору відповідають умовам, повідомленими їй попередньо.

Відповідач ОСОБА_3, укладаючи договір з ПАТ "УніКредитБанк", ознайомилася з умовами, на яких банк здійснює кредитування, загальною сукупною вартістю всіх витрат, пов'язаних з отриманням кредиту; сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, банком було надано ОСОБА_3 у належній формі всю інформацію про умови кредитування та інформацію, передбачену правилами надання банками України інформації споживачу.

Відповідачем ОСОБА_3 та її представником не подано, а судом у процесі розгляду справи не здобуто жодних доказів, які б спростовували той факт, що волевиявлення позичальника при укладенні кредитного договору було вільним та відповідало її внутрішній волі, оскільки банк жодним чином не змушував її укладати цей правочин, натомість вона проявила таку ініціативу, звернувшись в одне з відділень Банку для отримання кредитних коштів. Отже, на момент укладення оспорюваного Кредитного договору відповідачка ОСОБА_3 була вільною у виборі банку-контрагента, з яким вона має намір вступити у договірні правовідносини. Банк, у свою чергу, не нав’язував своїх умов позичальнику, оскільки при бажанні вона могла їх відкоригувати.

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачена можливість визнання недійсними лише окремих умов договору, а не цивільно-правового договору в цілому і лише у разі визнання цих положень договору несправедливими (ч. 5 ст. 18).

За змістом ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

В своєму рішенні від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 Конституційний суд України зазначив, що одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 Цивільного Кодексу. Разом з тим зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності.

Аналізуючи договір про іпотечний кредит № MRTG-000000012959 від 16.05.2018 року та Угоди, відповідно до яких були встановлені остаточні умови кредитного зобов’язання ОСОБА_3 перед кредитором, судом встановлена наявність в Кредитному договорі усіх необхідних відомостей, які обов’язково повинен містити кредитний договір, а саме: про кожну супутню послугу, яка надається споживачеві; обґрунтування супутньої послуги; про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач повинен сплатити за договором банківського рахунку у зв’язку з отриманням кредиту, його обслуговування і погашення; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках.

Зі змісту кредитного договору не вбачається жодної з перелічених умов, які законом визнаються несправедливими, а тому суд дійшов висновку про недоведеність та необґрунтованість указаних позовних вимог, адже відповідачкою та її представником не доведено факту несправедливості умов кредитного договору.

Представник ПАТ "Укрсоцбанк" у своїх заперечення посилається на пропуск ОСОБА_3 строку звернення до суду з вимогою про визнання Кредитного договору недійсним як на одну з підстав відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 ч. 1 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із ч.ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Судом також встановлено, що про наявність оспорюваного договору, яким як вважає ОСОБА_3 порушено її права, остання дізналася 16.05.2008 року, тобто в момент підписання оспорюваного договору.

З заявою про поновлення строку звернення до суду ОСОБА_3 та її представник не зверталися, представник ОСОБА_3 вважає, що строк позовної давності не пропущено.

Як слідує з роз’яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного суду України № 14 від 18.12.2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі» (п. 11), встановивши, що строк для звернення до суду пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову у позові з цих підстав, якщо про застосування строку позовної давності заявлено стороною у спорі, і зроблено до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

За таких обставин суд вважає, що у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 слід відмовити у зв’язку з їх недоведеністю.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем ПАТ «Укрсоцбанк» при зверненні з даною позовною заявою (первісний позов) було сплачено судовий збір в розмірі 47405,51 грн., що стверджується платіжним дорученням № 000322811 від 10.03.2016 року (Т. 1, а.с. 1).

Отже, з відповідача ОСОБА_3 підлягає стягненню на користь ПАТ «Укрсоцбанк» вищевказані судові витрати, понесені позивачем при сплаті судового збору.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовна заява ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає до задоволення, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання недійсним договору про іпотечний кредит слід відмовити.

На підставі ст.ст. 512-519, 575, 625, 1054 ЦК України, Закону України "Про іпотеку", керуючись ст.ст. 10, 13. 77-81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача – Служба у справах дітей Луцької міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки - задовольнити.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2) на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (код ЄДРПОУ 00039019) за договором про іпотечний кредит № № MRTG-000000012959 від 16 травня 2008 року, у розмірі 3160367,43 грн., в тому числі 96805,60 доларів США, що еквівалентно 2595431,90 грн. – заборгованості за кредитом; 15271,20 доларів США, що еквівалентно 409432,59 грн. – заборгованості за відсотками; 34607,99 грн. – пені за несвоєчасне повернення кредиту за період з 02.03.2015 року по 02.03.2016 року включно та 120894,95 грн. – пені за несвоєчасну сплату відсотків за період з 02.03.2015 року по 02.03.2016 року включно, звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № MRTG-000000012959/S, посвідченим приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_4, а саме: двокімнатну квартиру загальною площею 68,7 кв.м., житловою площею 35,2 кв.м за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Кравчука, буд. 46 а, кв. 5, що належить ОСОБА_3 на праві приватної власності.

Реалізувати предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку»» (із початковою ціною, що встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» судовий збір в розмірі 47405 (сорок сім тисяч чотириста п’ять) грн. 51 коп.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсним договору про іпотечний кредит – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України - з дня складення рішення в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на рішення суду всіма учасниками справи.. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст судового рішення складно 29 жовтня 2018 року.

Суддя Луцького міськрайонного

суду Волинської області ОСОБА_5