Рішення № 77623811, 25.10.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.10.2018 Справа №914/1246/18

За позовом: Львівського міського коммунального підприємства «Львівтеплоенерго»,

м. Львів,

до відповідача: Львівського коммунального підприємства «Житловик-С», м. Львів,

про: визнання укладеною додаткової угоди.

Суддя Козак І.Б.

при секретарі Кушта А.М.

Представники:

Від позивача: не з’явився,

Від відповідача: ОСОБА_1 – представник.

На розгляд господарського суду Львівської області Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» подано позов до Львівського комунального підприємства «Житловик-С» про визнання укладеною додаткової угоди.

Ухвалою суду від 30.07.2018р.відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та розгляд справи у підготовчому судовому засіданні призначено на 13.08.2018р.

Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду по даній справі. Ухвалою суду від 20.09.2018р. закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 16.10.2018р. 16.10.2018р. розпочато розгляд справи по суті, оголошувалася перерва в судовому засіданні до 25.10.2018р.

У судове засідання 25.10.2018р. представник позивача не з’явився, у попередньому судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив визнати укладеною додаткову угоду від 20.06.2018р. до договору №1551А від 28.05.2013р. про постачання теплової енергії в гарячій воді, оскільки укладення такого договору є обов’язковим у силу закону. Стверджував, що послуги з теплопостачання надаються відповідачу безперебійно.

Відповідач у судове засідання 25.10.2018р. з’явився, проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов (вх.№30498/18 від 16.08.2018р.). Зокрема, зазначив, що ЛКП «Житловик-С» не є ні власником, ні орендарем житлового приміщення, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул.Тернопільська, 2а, а власником є Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку ЛМР. Договору утримання приміщення за згаданою вище адресою відповідач не укладав, а тому не повинен укладати жодної додаткової угоди. Враховуючи наведене, просив закрити провадження у цій справі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, повно, всебічно і об’єктивно з’ясувавши усі обставини справи в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено таке.

28 травня 2013 року між Львівським комунальним підприємством “Житловик-С” (споживач) і Львівським міським комунальним підприємством “Львівтеплоенерго” (теплопостачальна організація) укладено Договір №1551/А на постачання теплової енергії в гарячій воді, згідно умов якого теплопостачальна організація бере на себе зобов”язання постачати споживачу теплову енергію для опалення та здійснювати гаряче водопостачання в потрібних йому обсягах, а споживач зобов”язується отримувати та оплачувати одержану теплову енергію для опалення та гаряче водопостачання за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором ( надалі Договір).

Сторони також підписали:

-Додаток №1 до Договору №1551/А від 28 травня 2013 року, що визначає погоджені споживачем і теплопостачальною організацією на момент укладення договору “Обсяги постачання теплової енергії. Теплопостачальна організація постачає в термін дії даного договору теплову енергію в гарячій воді до наступних об”єктів споживача : назва об”єкта – ЛКП “Житловик-С”; адреса – ОСОБА_2,38; загальна опалювальна площа будинку, м.кв. – 307,90; визначено у додатку №1 обсяги споживання теплової енергії , Гкал/год, максимальне теплове навантаження, об”єм споживання гарячої води на об”єкті споживача за адресою пр.Червоної Калини,38 у м.Львові, тощо. Додаток №1 підписаний сторонами та скріплений їх печатками;

-Додаток №2 до Договору №1551/А від 28 травня 2013 року - Схема розмежування балансової належності теплових мереж та експлуатаційної відповідальності між теплопостачальною організацією так споживачем. У Додатку №2 підтверджено назву об”єкта споживача та адресу об”єкта – пр.Червоної Калини, 38 у м.Львові;

-Додаток №3 до Договору №1551/А від 28 травня 2013 року сторонами погоджені “Умови припинення постачання теплової енергії”.

Відповідно до п.1.5 Додатку №3 теплопостачальна організація має право припинити постачання теплової енергії споживачу у випадку неготовності споживача та інших споживачів, які використовують приміщення в будинку з загальнобудинковою системою теплопостачання по вул.Червоної Калини, 38 до опалювального сезону ( відсутність акта готовності до опалювального сезону).

У матеріалах справи знаходиться копія Акту про включення системи теплоспоживання від 11.02.2016р. приміщення по вул.Тернопільській, 2а у м. Львові, а також Акт прийому-передачі від 27.10.2012р. даного приміщення від КП ЛОР «Львівський обласний учбовий центр підготовки і підвищення кваліфікації» до ЛКП «Житловик-С».

Рішенням господарського суду Львівської області від 08.08.2017р. у спарві №914/991/17 відмовлено у задоволення позову ЛКП «Львівтеплоенерго» до ЛКП «Житловик-С» про визнання договору укладеним та зазначено таке. Акт прийому-передачі , який складений між КП ЛОР “Львівський обласний учбовий центр підготовки і підвищення кваліфікації” та ЛКП “Житловик-С” 27 жовтня 2016 року не може бути доказом на виконання умов Договору про внесення змін №С-9189-14 (Д-16) до Договору оренди №С-9189-14 , оскільки станом на дату його ( Акту) складення не було рішення орендодавця про внесення змін в об”єкт оренди і вилучення з цього об”єкта та з оренди нежитлових приміщень під літерами 27-30 . Рішення орендодавця мало місце 25.11.2016 року. Проаналізувавши запропонований ЛМКП “Львівтеплоенерго” проект додаткової угоди від 14 квітня 2017 року до Договору №1551/А від 28 травня 2013 про постачання теплової енергії в гарячій воді , суд зважаючи на вищенаведені обставини, зокрема, що цією додатковою угодою не внесено змін в зміст договору і його умови ( зміст) фактично стосуються об”єкта споживання теплової енергії по пр.Червоної Калини,38; а також, що станом на 01 листопада 2016 року відповідач не може нести зобов”язання перед позивачем за поставлену теплову енергію в гарячій воді, оскільки фактично спірні приміщення в цей час перебували за волею власника в оренді у третьої особи, і лише з 23.12.2016 року за волею орендодавця нежитлові приміщення під літерами 27-30 були виключені з об”єкта оренди, то суд не вбачає підстав для задоволення позову та визнання додаткової угоди від 14 квітня 2017 року , в запропонованій позивачем редакції укладеною. Проте, позивач не позбавлений права захистити свої права , запропонувавши відповідачу укласти договір ( чи внести зміни до укладеного договору) на постачання теплової енергії в гарячій воді на інших умовах.

В Договорі про внесення змін не погоджено сторонами, що зміни до вищевказаного договору в частині складу об”єкта оренди слід вважати чинними з іншої дати , ніж дата укладення Договору №С-9189-14 (Д-16), тобто, з 23.12.2016 року.

Відтак, Акт від 27 жовтня 2016 року не може підтверджувати тієї обставини, що станом на дату його складення спірні приміщення цокольного поверху позначені в технічній документації під літерами 27,28,29,30, не перебували в оренді у третьої особи у справі, оскільки зворотнє підтверджують наявні у справі документи.

Поряд з цим, у Додатковій угоді від 14 квітня 2017 року до Договору №1551/А від 28 травня 2017 року, в редакції позивача, вказано, що “вважати зобов”язання , які випливають з даної угоди, чинними з 01 листопада 2016 року, що суперечить документам у справі, відповідно не може бути визнано судом правомірним.

Позивач просить визнати укладеною Додаткову угоду від 20.06. 2018 року до договору №1551/А від 28 травня 2013 року про постачання теплової енергії в гарячій воді наступного змісту : “ Львівське комунальне підприємство “Житловик-С” надалі Споживач, в особі в.о. директора ОСОБА_3, що діє на підставі Статуту та Львівське міське комунальне підприємство “Львівтеплоенерго”, надалі – Теплопостачальна організація, в особі начальника відділу обліку та збуту теплової енергії ОСОБА_4, яка діє на підставі довіреності №10 від 03 лютого 2017р, надалі Сторони , уклали дану угоду про наступне :

У зв”язку з проведеним уточненням обсягів споживання теплової енергії об’єктами споживача Сторони погоджуються сторінки 2 (вул.Теронопільська,2а) додатків №1,2 до договору №1551/А від 28.05.2013 р. про постачання теплової енергії в гарячій воді, викласти в редакції сторінок 2 додатків №1,2, які є невід”ємною частиною даної додаткової угоди і вважати зобов”язання, які випливають з даної угоди, чинними з 23 грудня 2016р. до 29 грудня 2017р.

Усі інші умови договору не змінені даною додатковоїю угодою залишаються без змін і сторони підтверджують по них свої зобов’язання.

3. Дана додаткова угода складена у 2 (двох) оригінальних примірниках, по одному для кожної із сторін, які мають однакову юридичну силу.”.

Теплопостачальна організація

ЛМКП “Львівтеплоенергно”

Начальник відділу обліку та збуту теплової енергії

підпис ОСОБА_5, печатка

Споживач

ЛКП “Житловик-С”

В.о. Директора

___місце для підпису ОСОБА_3

До Додаткової угоди від 14 квітня 2017 року додано оформлений теплопостачальною організацією Додаток №1 до Додаткової угоди до Договору №1551/А від 28 травня 2013 року, в графі якої “назви об”єкта “ вказано нежитлові приміщення (№№27-30) 5-8 під., місце знаходження : вул.Тернопільська,2а, загальна опалювальна площа – 58,60 кв.м.; Додаток №2 до Додаткової угоди від 14.04.2017р. до Договору №1551/А від 28 травня 2013 року - Схема розмежування балансової належності теплових мереж та експлуатаційної відповідальності між теплопостачальною організацією та споживачем. У Додатку №2 зазначено назву об”єкта (нежитлові приміщення (№№27-30) 5-8 під.), місце знаходження (вул.Тернопільська,2а).

У матеріалах справи знаходиться Акт приймання-передачі від 29.12.2017р. про передачу приміщення загальною площею 58,6 кв.м від ЛКП «Житловик-С» до ГО «Військово-патріотичний вишкіл «Патріот».

29.12.2017р. між УКВ ДЕР ЛМР та ГО «Військово-патріотичний вишкіл «Патріот» було укладено договір оренди №С-10868-17 нежитлового приміщення площею 58,6 кв.м місце знаходження вул.Тернопільська,2а.

Листом №08-199 від 27.06.2018р. позивач надіслав відповідачу 2 примірники додаткової угоди для підпису.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Цивільний кодекс України у ст. ст. 3,6,203,626,627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формує загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів ( вільне волевиявлення учасника правочину ), зокрема:

- договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків ( ч. 1 ст. 626 ЦК України ) - домовленості між позивачем та відповідачем щодо укладення додаткових угод досягнуто не було.

- правочин юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі ( ст. 208 ЦК України )- проект додаткової угоди до договорору, направлені позивачем відповідачу, повернуто позивачу без підписання.

- зміст договору становлять умови ( пункти ), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства ( ч. 1 ст. 628 ЦК України ) - умови спірної додаткової угоди не були погоджені між позивачем та відповідачем.

- договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору ( ч. 1 ст. 638 ЦК України ) ( інші ввипадки визнання договору укладеним зазначені у ст. 642-643 ЦК України ) - позивач і відповідач за змістом оспорюваних додаткових угод не досягнули згоди з усіх істотних умов.

Таким чином, відповідно до положень ЦК України свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору; виборі контрагентів; погодженні умов договору, разом з тим, закріпивши принцип свободи договору, Цивільний кодекс України визначив, що свобода договору не є обмеженою, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 Цивільного кодексу України при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування, але позивач не наводить норми закону, яка б поклала на відповідача безумовний обов'язок укласти спірні додаткові угоди.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конректизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно - правовими актами щодо окремих видів договорів ( ч.ч. 3,4,7 ст. 179 Господарського кодексу України ).

В даній справі позивач зазначає, що відповідач зобов’язаний укласти запропоновану ЛМКП «Львівтеплоенерго» додаткову угоду до договору відповідно до обов’язку, встановленого ст.1 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» та ЗУ «Про теплопостачання» , оскільки саме ЛКП «Житловик-С» є балансоутримувачем нежитлового приміщення по вул.Тернопільській, 2а у м. Львові. На підтвердження такого обов’язку долучив до матеріалів справи: договір №1551/А від 28.05.2013р. з додатками до нього, укладений між ЛКП «Житловик-С» як споживачем та ЛМКП «Львівтеплоенерго» як теплопостачальною організацією; Акт включення системи тепло споживання від 11.10.2016р.; Акт прийому-передачі спірного приміщення загальною площею 58,6 кв.м відповідачу; Акт приймання –передачі нежитлового приміщення від 29.12.2017р.; Договір оренди №С-10868-17 від 29.12.2017р.

Відповідно до ст. 1 ЗУ "Про теплопостачання", суб'єктами відносин у сфері теплопостачання є фізичні та юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм та форми власності, які здійснюють виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, теплосервісні організації, споживачі, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

В розумінні вищевказаної статті ЗУ "Про теплопостачання" споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Судом також враховується, що згідно із п. 1 Правил користування тепловою енергією, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України N 1198 від 03.10.2007 року, передбачено, що вказані Правила користування тепловою енергією визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії.

Оскільки предметом спору є вимога про укладення додаткової угоди і позивач стерджує, що протягом періоду з 23.12.2016р. до 29.12.2017р. поставляв відповідачу теплову енергію, тому при розгляді справи визначальним є встановлення факту поставки позивачем теплової енергії відповідачу, як споживачу теплової енергії.

Пунктом 3 Правил передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Тобто наведені правові норми свідчать про те, що послуги мають надаватись, споживатись та оплачуватись саме споживачем теплової енергії,

Умови додаткової угоди, визнати укладеною яку просить позивач (а.с.20), стосуються періоду з 23.12.2016р. до 29.12.2017р., тобто позивач стверджує, що у цей період відносини між сторонами щодо теплопостачання існували, постачання теплової енергії в гарячій воді надавалося до приміщення по вул.Тернопільській, 2а у м.Львові без підписаного договору.

Згідно листа Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2713/15/61-15 від 24.03.2015 надано роз'яснення щодо розуміння поняття "споживач теплової енергії". Зокрема, у наданих роз'яснення вказано про те, що до споживачів теплової енергії відносяться, зокрема, власники/балансоутримувачі будинків (споруд), будинки яких приєднані до місцевої (розподільчої) теплової мережі відповідне обладнання приміщення якої приєднане, або має технічні можливості для приєднання до відповідних внутрішньо будинкових систем. Вказано, що до споживачів послуг відносяться фізичні/юридичні особи - власники жилих/нежилих приміщень, відповідне обладнання яких приєднане до внутрішньо- будинкових систем.

Приписами частини 3 ст. 631 Цивільного кодексу України сторонам договору надано право встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, разом з тим, за змістом вказаної норми застосування умов договору на період до його укладення можливе лише у випадку, коли між сторонами вже існували правовідносини до моменту укладення договору.

Позивачем не було надано суду доказів на підтвердження поставки теплової енергії та її оплати відповідачем в період з 23.12.2016р. до 29.12.2017р., тобто не доведено існування між позивачем та відповідачем відповідних господарських правовідносин.

Крім того, умови проекту додаткової угоди до договору постачання щодо чинності зобов’язання з 23.12.2016р. до 29.12.2017р. не узгоджуються з приписами частини 1 ст. 180 Господарського кодексу України, відповідно до яких строком дії господарського договору є час впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. В даному випадку позивач шляхом подання позову намагається встановити договірні відносини з відповідачем у минулому часі. Враховуючи наведене, суд відмовляє у задоволенні позову повністю.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судові витрати в силу вимог ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 219-221, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Судові витрати залишити за позивачем.

3. Відповідно до ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

4. Апеляційну скаргу на рішення суду можна подати в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.

5. Інформацію у справі, яка розглядається, можна отримати за такою веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua.

Повний текст рішення складено та підписано 05.11.2018р.

Суддя Козак І.Б.