Рішення № 77623533, 25.10.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.10.2018Справа № 910/3888/17

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Мазур В.М.

розглянувши справу № 910/3888/17

за позовом державного об'єднання "Білоруська залізниця"

до публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця";

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - спільного товариства з обмеженою відповідальністю "ВТБ-Лізинг"

про стягнення 319 836 швейцарських франків

за участю представників сторін:

від позивача: Легостаєв П.Д., довіреність № 25-02-04/289 від 29.12.2016р.;

Аракелян Р.Ф., довіреність № 25-02-03/105 від 21.05.2018р.

Матусевич Д.П., довіреність № 25-0203/154 від 27.11.2017р.;

Заверуха І.Л., ордер № КВ360842 від 19.07.2018р.;

від відповідача: Мельник М.А., довіреність № Ц/3-04/202-17 від 06.12.2017р.;

Поліщук Ю.В., довіреність № Ц/З-04/2-18 від 11.01.2018р.;

від третьої особи: Таболін Д.С., довіреність № 32 від 23.05.2018р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне об'єднання "Білоруська залізниця" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 319 836 швейцарських франків.

Позовні вимоги мотивовані тим, що публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", як користувач, не забезпечило збереження вагонів №№ 74970716, 74970641, 74970476, 74960410, які належать державному об'єднанню "Білоруська залізниця", а тому зобов'язана відшкодувати їх вартість, що за даними Інформаційно-обчислювального центру залізничних адміністрацій становить 319 836 швейцарських франків. Нормативно обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилається на Правила експлуатації, пономерного обліку і розрахунків за користуванням вантажними вагонами власності інших держав, затверджених Радою уповноважених представників залізничних адміністрацій 24.05.1996р., якими на залізничну адміністрацію-користувача покладено обов'язок відшкодувати залізничній адміністрації-власнику вартість втраченого при користуванні вагону, що розраховується, виходячи з цін на вантажні вагони за Правилами користування вантажними вагонами в міжнародних сполученнях, що діяли на момент пред'явлення рахунку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2017р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2017р. по справі № 910/3888/17, позов задоволено повністю.

Постановою Верховного Cуду від 06.03.2018р. касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" задоволено частково; рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2017р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2017р. скасовано повністю; справу №910/3888/17 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2018р. прийнято справу №910/3888/17 до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 26.04.2018р.

06.04.2018р. через загальний відділ господарського суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечує.

До початку судового засідання 26.04.2018р. через загальний відділ господарського суду від позивача надійшли пояснення по справі з додатковими доказами та клопотання про залучення до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - спільне товариство з обмеженою відповідальністю "ВТБ-Лізинг", оскільки на момент втрати вагонів, останні належали на праві власності вказаному Товариству.

Присутній у судовому засіданні представник позивача просив задовольнити клопотання про залучення третьої особи.

Представник відповідача не заперечував щодо залучення третьої особи, проте зазначив, що клопотання та пояснення позивача по справі подані з пропуском строку, встановленого судом, і пояснення на відзив не відповідають ст. 166 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2018р. клопотання державного об'єднання "Білоруська залізниця" про залучення третьої особи до участі у справі задоволено; залучено до участі в справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - спільне товариство з обмеженою відповідальністю "ВТБ-Лізинг" та підготовче засідання у справі № 910/3888/17 відкладено на 24.05.2018р.

24.05.2018р. до початку судового засідання через загальний відділ господарського суду від представника відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів направлення на адресу третьої особи копії відзиву на позовну заяву та заява про застосування строків позовної давності.

Присутній у судовому засіданні 24.05.2018р. представник позивача подав клопотання про долучення до матеріалів справи витребувані судом доказів.

Представник третьої особи зазначив, що у зв'язку із зміною місцезнаходження не отримав ухвалу суду, копію позовної заяви та копію відзиву, і відповідно не підготував пояснень, з огляду на що просив відкласти розгляд справи.

Представник позивача також просив надати час на ознайомлення з заявою відповідача про застосування строків позовної давності.

Представник відповідача не заперечував щодо відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2018р. продовжено строк підготовчого провадження у справі № 910/3888/17 на 30 днів та підготовче засідання відкладено на 21.06.2018р.

В судовому засіданні 21.06.2018р. представники позивача надали: відповідь на відзив та заперечення проти застосування строків позовної давності, клопотання про витребування у відповідача інформації, клопотання про надання попереднього розрахунку судових витрат на правову допомогу, а також просили надати час для ознайомлення з матеріалами справи, у зв'язку зі зміною представників позивача у справі.

Крім того, представник третьої особи подав відзив на позовну заяву, в якому підтримав позицію позивача.

Представник відповідача не заперечував щодо відкладення розгляду справи, оскільки йому також потрібен час ознайомитись з поданими позивачем відповіддю на відзив, запереченнями проти застосування строків позовної давності та з клопотанням про надання попереднього розрахунку судових витрат на правову допомогу.

Водночас, представник відповідача заперечив щодо задоволення клопотання позивача про витребування у відповідача інформації, у зв'язку з невідповідністю поданого клопотання приписам ст. 81 ГПК України.

Розглянувши клопотання позивача про витребування інформації, суд відмовив у його задоволенні та оголосив перерву в підготовчому засіданні до 19.07.2018р. об 11 год. 00 хв. При цьому, суд врахував, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

12.07.2018р. через загальний відділ господарського суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

19.07.2018р. до початку судового засідання через загальний відділ господарського суду від представника позивача надійшов супровідний лист про долучення до матеріалів справи висновку експерта в галузі права.

В судовому засіданні 19.07.2018р. представник третьої особи подав додаткові пояснення по справі.

Представники відповідача заперечили проти долучення до матеріалів справи в якості доказу висновку експерта в галузі права, у зв'язку з пропуском процесуального строку його подачі та просили надати час на ознайомлення з ним.

Представники позивача не заперечували проти перенесення підготовчого засідання у справі та зазначили, що висновок експерта в галузі права долучено до матеріалів справи в якості додаткової інформації по справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 183 ГПК України, в підготовчому засіданні оголошено перерву до 09.08.2018р.

23.07.2018р. через загальний відділ господарського суду від представника відповідача надійшло клопотання про призначення колегіального розгляду справи.

09.08.2018р. до початку судового засідання через загальний відділ господарського суду від представника відповідача надійшли заперечення проти клопотання позивача про залучення до матеріалів справи висновку експерта в галузі права.

В судовому засіданні 09.08.2018р. представник відповідача просив задовольнити клопотання про призначення колегіального розгляду справи, посилаючись на складність справи.

Представники позивача заперечили проти задоволення клопотання відповідача про призначення колегіального розгляду справи, оскільки зміна складу суду призведе до розгляду справи з початку, що фактично є затягуванням вирішення спору по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2018р. відмовлено публічному акціонерному товариству "Українська залізниця" в задоволенні клопотання про призначення колегіального розгляду справи № 910/3888/17. Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 16.08.2018р.

В судовому засіданні 16.08.2018р. надано представником позивача заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та за результатами судового засідання оголошено перерву до 04.10.2018р.

В судовому засіданні 04.10.2018р. оголошено перерву до 25.10.2018р.

24.10.2018р. через загальний відділ господарського суду від представника позивача надійшли пояснення.

Присутній у судовому засіданні 25.10.2018р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, з посиланням на правові підстави та докази, зазначені у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог з посиланням на обставини, наведені у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи підтримав позицію позивача.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 25.10.2018р., відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані позивачем і відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державне об'єднання "Білоруська залізниця" володіло та користувалось вагонами-цистернами №№ 74970641, 74970476, 74960410 на підставі договорів лізингу від 17.06.2010р. №ДЛ/002/02/2010/НФЭЮ-2305 та 14.02.2011р. №ДЛ/002/02/2011/НФЭЮ-109, укладених з спільним товариством з обмеженою відповідальністю «ВТБ-Лізинг» (лізингодавець).

Актами передання майна у власність від 29.05.2015р. та від 25.04.2016р. № 2 до договору лізингу від 17.06.2010р. №ДЛ/002/02/2010/НФЭ/Ю-2305, лізингодавцем (спільним товариством з обмеженою відповідальністю "ВТБ Лізинг") передано у власність лізингоодержувачу (ДО "Білоруська залізниця") вагони-цистерни №№ 74970641, 74970476, 74960410

Вагон-цистерна № 74970716 станом на 12.09.2014р. перебував у лізингу.

Відповідно до пунктів 4.3., 6.5., 7.9. зазначених договорів, ризик випадкової загибелі і/або випадкового пошкодження вагонів переходить до Білоруської залізниці з моменту підписання акту передачі вагонів в лізинг. З цього ж моменту Білоруська залізниця відповідає за збереження вагонів. А в разі загибелі вагонів і не визнання події страховим випадком, Білоруська залізниця зобов'язана відшкодувати лізингодавцю вартість вагонів, яка дорівнює розміру відступного платежу на дату загибелі вагонів.

Згідно з пунктом 1.1. договорів, відступне платіж - платіж дорівнює сумі, необхідної для повного погашення зобов'язань перед лізингодавцем з урахуванням лізингових і авансових платежів.

Отже, судом встановлено, що право позивача на звернення до суду з даним позовом обумовлено правовідносинами лізингу згідно положень Договору лізингу від 17.06.2010р. №ДЛ/002/02/2010/НФЄ/Ю-2305 та Договором лізингу від 14.02.2011р. №ДЛ/002/02/2010/НФЄ/Ю-109, а також п.1.1. Правил експлуатації, пономерного обліку і розрахунків за користуванням вантажними вагонами власності інших держав

08.09.2014р. за передаточною поїздною відомістю № 01139 державне об'єднання «Білоруська залізниця» передала публічному акціонерному товариству «Українська залізниця» (станція передачі - Калінковичі, станція приймання - Коростень) вагони, серед яких вантажні вагони (цистерни) № 74970716, № 74970641, № 74970476, № 74960410. Товаросупровідним документом, за яким вагони прибули на станцію Коростень, є накладна № 09827157, відповідно до якої вагони були завантажені авіаційним пальним для турбінних двигунів, і станцією призначення яких була визначена Вінниця.

З 08.09.2014р. дані вагони експлуатувались публічним акціонерним товариством «Українська залізниця», якою змінено напрямок руху завантажених вагонів, про що свідчить накладна № 34632497. Зокрема, зі станції Коростень вагони №№ 74970716, 74970641, 74970476, 74960410 були відправлені на ст. Чугуїв (отримувач - в/ч А4104).

12.09.2014р. на станції Основа Південної залізниці - філії ПАТ «Українська залізниця», внаслідок диверсії (вчинення невстановленими особами вибуху цистерни № 74970716, займання цистерн №№ 74970641, 74970476, 74960410) цистерни були пошкоджені до стану виключення їх з інвентарного парку, що визнається сторонами та, відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України, не потребує доказування.

Дана обставина визнана форс-мажорною обставиною, про що свідчить сертифікат №4027 про форс-мажорні обставини, виданий Харківською торгово-промисловою палатою, до повноважень якої, відповідно до ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати України», належить засвідчення таких обставин.

01.10.2014р. відповідач телеграмою повідомив позивача про пошкодження цистерн, звернувшись з проханням погодити форму компенсації за втрачені вагони та звільнити від плати за користування вагонами.

23.10.2014р. позивач телеграмою повідомив відповідача про розмір компенсації за вагон № 74970716 - 83186,4 швейцарських франків, за вагон № 74970641 - 79846,8 швейцарських франків, за вагон № 74970476 - 79846,8 швейцарських франків та за вагон № 74960410 - 76956,0 швейцарських франків. Компенсація була визначена, виходячи з залишкової вартості вагона станом на 09.10.2014р. за даними Інформаційно-обчислювального центру залізничних адміністрацій. Рахунки для оплати пошкоджених вагонів були направлені позивачем 29.10.2014р.

Відповідач не погодив компенсацію у розмірі 319836 швейцарських франків, запропонувавши свій розмірі 305778,00 швейцарських франків.

Подальші листування сторін, які тривали до травня 2015 року, свідчать про недосягнення між сторонами згоди щодо розміру компенсації: позивач наполягав на 319836 швейцарських франків, відповідач погоджувався акцептувати 305778,00 швейцарських франків.

Судом також встановлено, що відповідно до пункту 7.1. договорів лізингу, лізингодавець застрахував, в тому числі і втрачені вагони від ризиків втрати (загибелі).

Однак, після втрати зазначених вагонів СТОВ «Інгострах» відмовила лізингодавцю - ТОВ «ВТБ Лізинг», у виплаті страхового відшкодування, так як даний випадок визнаний не страховим. Дана відмова була визнана правомірною, що підтверджується рішенням Економічного суду міста Мінська від 28.09.2015р. по справі №288-17/2015, яким ТОВ «ВТБ Лізинг» до СТОВ «Інгострах» в позові відмовлено. Вказане рішення залишено без змін постановою Апеляційної інстанції Економічного суду міста Мінська від 22.10.2015р. у справі № 288-17/2015/955а. Дані рішення залучені до матеріалів справи.

Під час розгляду справи ПАТ «Укрзалізниця» будь-яких доказів та відомостей щодо страхування на території України спірних вагонів суду не надала.

Таким чином, спір у даній справі виник щодо відшкодування ПАТ «Укрзалізниця» ДО «Білоруська залізниця» вартості втраченого майна, яке перебувало у користуванні на правах найму.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Позивач є суб'єктом господарської діяльності, що має постійне місцезнаходження за межами України, тобто, у розумінні Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991, № 959-ХІІ (зі змінами до доповненнями), є іноземним суб'єктом господарської діяльності.

Даним Законом визначено, що зовнішньоекономічною діяльністю є діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами (ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»). Відповідач, за визначеннями ст. 3 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», є суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності в Україні.

Надання в Україні послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності є одним із видів зовнішньоекономічної діяльності, який здійснюють в Україні суб'єкти цієї діяльності.

Отже, відносини, які виникли між сторонами з приводу експлуатації відповідачем вагонів №№ 74970716, 74970641, 74970476, 74960410, є зовнішньоекономічною діяльністю.

Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» надано право всім суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності на участь у міжнародних неурядових економічних організаціях (ст. 5), і рішення недержавних органів управління економікою, що приймаються за їх статутними документами, є одним з інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні в межах законів України, що слідує з ч. 3 ст. 7 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Таким чином, акти Ради уповноважених представників залізничних адміністрацій, у тому числі Правила експлуатації, пономерного обліку і розрахунків за користуванням вантажними вагонами власності інших держав, затверджених 24.05.1996, Правила комплексних розрахунків між залізничними адміністраціями держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Естонської Республіки, є актами, які регулюють відносини між позивачем та відповідачем з приводу експлуатації відповідачем вагонів №№ 74970716, 74970641, 74970476, 74960410.

В розумінні Правил експлуатації, пономерного обліку і розрахунків за користуванням вантажними вагонами власності інших держав, затверджених Радою уповноважених представників залізничних адміністрацій 24.05.1996 (далі - Правила), предметом їхнього регулювання є відносини, які виникають з користування парком вантажних вагонів залізничними адміністраціями держав-учасниць Угоди про спільне використання вантажних вагонів в міждержавному сполученні. Дане користування здійснюється на підставі погодженої технології організації перевізного процесу, який передбачає вільний оббіг справних вантажних вагонів по залізницям держав-учасниць Угоди про спільне використання вантажних вагонів в міждержавному сполученні.

Правилами надано право кожній залізничній адміністрації держави-учасниць Угоди про спільне використання вантажних вагонів в міждержавному сполученні направити вантаж в належному їй вагоні на любу станцію, відкриту для вантажних операцій, залізниці, що входить в мережу держав-учасниць Угоди.

Документом, який засвідчує передачу вагонів з однієї залізничної адміністрації другій, є передаточна поїздна відомість (п. 2.3 Правил). Тобто, вказаний документ засвідчує виникнення між залізничними адміністраціями відносин користування вантажними вагонами, в яких вони за Правилами набувають статусу залізничної адміністрації-власника та залізничної адміністрації-користувача.

Користування вагонами носить платний характер, порядок здійснення якого врегульовано розділом 4 Правил.

Отже відносини, які виникли між позивачем та відповідачем, є зобов'язальними відносинами, які засновані на Правилах та передбачають передачу майна у користування на певний строк за плату.

Враховуючи, що вимога позивача є майновою і є вимогою власника майна щодо відшкодування вартості майна, яке перебувало у користуванні у відповідача, тобто, дана вимога випливає із відносин права власності, в силу п. «б» ч. 1 ст. 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності (ратифікована Україною та набула чинності 19.12.1002) до спірних відносин підлягає застосуванню законодавство України.

Цивільний кодекс України зобов'язанням визначає правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язаний вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Договір є однією з підстав виникнення зобов'язань (ст. 509 Цивільного кодексу України).

Суб'єктами зобов'язання, які є одними із елементів зобов'язання, є його сторони: управомочена сторона - кредитор, та зобов'язана сторона - боржник.

Відносини щодо користування майном за плату є наймом (орендою), які врегульовані параграфом 1 глави 58 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України).

Зміст зобов'язання становлять права та обов'язки його сторін, одним з яких для відносин найму є обов'язок наймача у разі припинення договору найму негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням зносу, або у стані, який було обумовлену у договорі (ст. 785 ЦК України). В свою чергу, втрата речі внаслідок його знищення свідчить про припинення відносин найму в зв'язку з відсутність предмету найму.

Схожі положення містять Правила, які покладають на залізничну адміністрацію-користувача обов'язок повертати залізничній адміністрації-власнику вагони повністю укомплектовані без заміни вузлів і деталей (п. 2.12), містять визначення втраченого вагона, до яких віднесено такі, що підлягають виключенню з інвентаря через значні пошкодження, внаслідок яких вагон не підлягає відновленню (п. 2.16.1), та передбачають обов'язок залізничної адміністрації-користувача компенсувати втрачений вагон в натуральній формі або у його вартісному вираженні, надаючи право залізничній адміністрації-власнику вибору форми компенсації.

Водночас, відповідальність за порушення зобов'язання є тим правовим наслідком, який наступає за його невиконання або виконання з порушенням умов, що визначають зміст зобов'язання (ст. 611 ЦК України).

Так, відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Передбачені у цій статті правові наслідки є різновидами санкції за порушення зобов'язань. Під санкцією у зобов'язанні прийнято розуміти встановлену законом міру можливих або інших невигідних для особи правових наслідків, які застосовуються у разі недодержання вимог закону, невиконання прийнятих зобов'язань, заподіяння шкоди або за наявності інших передбачених законом підстав.

Правові наслідки порушення зобов'язання, зазначені у коментованій статті, є мірами цивільно-правового захисту сторін зобов'язання. Деякі з них, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків, моральної шкоди, одночасно є мірами цивільно-правової відповідальності.

Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові заподіяні збитки в порядку ч. 1 ст. 623 ЦК України.

Згідно ч. 1,2,3 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, - це загальна міра цивільно-правової відповідальності. Якщо неустойка і завдаток як способи забезпечення зобов'язання і міри майнової відповідальності застосовуються тоді, коли вони передбачені договором і законом, відшкодування збитків можливе при порушенні будь-якого зобов'язання, якщо тільки виняток з цього правила не застережено в договорі чи окремій нормі закону. Відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, є окремим випадком застосування загального принципу цивільного права, за яким особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування збитків.

Під збитками розуміють майнову шкоду у грошовому виразі. Зокрема, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які вона зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які б особа могла реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). При визначенні неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

І відшкодування збитків, і сплата неустойки, і втрата завдатку - це додаткові (до основного) обов'язки (зобов'язання), бо основний обов'язок боржника полягає у передачі майна, виконанні роботи, наданні послуг тощо і він виконується, як правило, на еквівалентних та оплатних засадах.

Відтак, відшкодування вартості втрачених вагонів, що є предметом позову у даній справі, за своєю правовою природою є санкцією за порушення основного зобов'язання у вигляді відшкодування збитків.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про залізничний транспорт", транспортними засобами визнається залізничний рухомий склад (вагони всіх видів, локомотиви, моторейковий транспорт тощо) і контейнери.

Відповідно до ст. 803 ЦК України, наймач зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані у зв'язку із втратою або пошкодженням транспортного засобу, якщо він не доведе, що це сталося не з його вини.

Обов'язок відшкодування збитків, завданих у зв'язку із втратою або пошкодженням транспортного засобу, покладається на наймача, якщо він не доведе, що це сталося не з його вини. Із аналізу змісту коментованої статті випливає, що вина наймача презумується. У той самий час ризик випадкової втрати чи пошкодження речі несе наймодавець.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: 1) протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; 2) шкідливий результат такої поведінки); 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; дина правопорушника.

Перші три елементи розглядаються як об'єктивні умови відповідальності, доведення наявності яких покладається на потерпілу особу кредитора).

Четвертий складовий елемент правопорушення - вина є суб'єктивною умовою цивільно-правової відповідальності особи, яка порушила зобов'язання (боржника). Тому кредитор має довести не лише розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, але й самий факт порушення боржником його обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням і шкодою. Навпаки, щоб звільнитись від відповідальності, боржник має довести відсутність своєї вини.

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Так, судом встановлено, що за інформацією Управління Служби безпеки України в Харківській області, викладеній в запиті від 12.11.2014р. №70/8-4669 та в листі від 30.03.2015р. № 70/6-3932, за фактом вибуху та пошкодження 12.09.2014р. на станції «Основа» залізничних цистерн №074970476, 74970641, 74960410, 74970716 порушене кримінальне провадження №12014220690000480 від 13.09.2014р., за фактом вчинення злочину, передбаченого статтею 113 КК України, а протиправні дії третіх осіб, внаслідок яких сталася пожежа, яка призвела до знищення вказаних вагонів, кваліфіковано як диверсію.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, яка об'єднує юридичних осіб, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їх об'єднання.

Згідно зі ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.

В свою чергу, сертифікатом Харківської торгово-промислової палати України від 17.04.2015р. №4027 (№ 158/63.01-6) належним чином було засвідчено настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зокрема, диверсії (вчинення невстановленими особами вибуху цистерни №74970716, займання цистерн №№74970476, 74970641, 74960410) на станції «Основа» (Регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця»).

Викладене свідчить про відсутність вини відповідача у знищенні вагонів №№74970716, 74970641, 74970476, 74960410.

Жодних доказів, які б доводили протилежне, матеріали справи не містять.

Інші доводи позивача також не спростовують встановлених судом обставин щодо відсутності вини відповідача у пошкодженні майна позивача.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, з огляду на встановлені вище обставини, господарський суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності усіх елементів цивільного правопорушення необхідних для застосування такого виду цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, а саме: відсутні докази, які підтверджують наявність вини відповідача у знищенні вагонів №№ 74970716, 74970641, 74970476, 74960410, у зв'язку із чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Крім того, заперечуючи проти позову, відповідач просив суд застосувати позовну давність.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Пунктом 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК Українипозовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Отже, враховуючи висновки суду щодо відсутності порушених прав позивача зі сторони відповідача, господарський суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості, не застосовуючи при цьому позовну давність та наслідки її спливу.

Судові витрати по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 05.11.2018р.

Суддя А.І. Привалов