Рішення № 77593589, 25.10.2018, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" жовтня 2018 р. м. Київ Справа № 911/1443/18

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Столична”

до Приватного акціонерного товариства “Київобленерго”

про повернення безпідставно отриманих коштів у розмірі 160085,22 грн., сплачених відповідачу за неправомірно застосовану господарську санкцію за перевищення договірної величини споживання електроенергії,

секретар судового засідання: Мамчур А.О.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 (ордер серії КС № 205035 від 27.06.2018 р.);

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність № 84 від 07.06.2018 р.).

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Столична” (далі – ТОВ “Агрофірма Столична”, позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Приватного акціонерного товариства “Київобленерго” (далі – ПрАТ “Київобленерго”, відповідач) про повернення безпідставно отриманих коштів у розмірі 160085,22 грн., сплачених відповідачу за неправомірно застосовану господарську санкцію за перевищення договірної величини споживання електроенергії.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між позивачем та відповідачем було укладено договір про постачання електричної енергії від 19.03.2007 р. № 653, відповідно до умов якого позивач є споживачем електричної енергії, а відповідач - постачальником електричної енергії. Відповідно до рахунку-фактури за спожиту електричну енергію № НОМЕР_1 від 24.10.2017 р. за жовтень 2017 року, наданого відповідачем позивачу, останньому було виставлено до оплати суму в розмірі 188746,35 грн. з ПДВ за активну електричну енергію та 160085,22 грн. з ПДВ за перевищення договірної величини споживання. Із сумою до оплати в розмірі 160085,22 грн. за перевищення договірної величини споживання, яку було фактично сплачено, позивач не згодний, оскільки відповідачем, на переконання позивача, було неправомірно застосовано до позивача відповідальність, передбачену пп. 4.2.2 п. 4.2 договору та ст. 26 Закону України «Про електроенергетику», у зв’язку з чим 160085,22 грн. за перевищення договірної величини споживання за жовтень 2017 року, отримані безпідставно відповідачем від позивача, підлягають поверненню на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України. Також позивач просив суд покласти на відповідача витрати на професійну правову допомогу в сумі 28160,00 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 06.07.2018 р. було відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче засідання на 02.08.2018 р.

Підготовче засідання відкладалось.

25.07.2018 р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 24.07.2018 р. (вх. № 14415/18 від 25.07.2018 р.), за змістом якого відповідач заперечує щодо доводів позивача, викладених у позові, та просить у задоволенні позовних вимог відмовити. Окрім того, у поданому відзиві відповідач заперечує щодо заявленого позивачем розміру судових витрат на професійну правничу допомогу.

Так, відповідач зазначав, що відповідно до умов договору відповідач продає електричну енергію позивачу для забезпечення потреб електроустановок позивача з приєднаною потужністю 800 кВт, а позивач оплачує відповідачу вартість використаної (купленої) ним електричної енергії та здійснює інші платежі за умовами цього договору.

Відповідно до пункту 4.2 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.07.1996 р. № 28 (далі - ПКЕЕ), які були чинними до 11.06.2018 р., відомості про обсяги очікуваного споживання електричної енергії в наступному році з помісячним або поквартальним розподілом подаються споживачами постачальнику електричної енергії за регульованим тарифом у терміни, обумовлені договором. У разі ненадання споживачем зазначених відомостей у встановлений договором термін, розмір очікуваного споживання електричної енергії на наступний рік установлюється постачальником електричної енергії за фактичними обсягами споживання у відповідних періодах поточного року, що минули, та у відповідних періодах минулого року, які відповідають майбутнім періодам поточного року.

Договором передбачено, що для визначення договірних величин споживання електричної енергії та потужності на наступний рік споживач не пізніше 1 жовтня поточного року надає постачальнику відомості про розмір очікуваного споживання електричної енергії. Позивач у позовній заяві не заперечує та підтверджує, що не виконав вимог ПКЕЕ і умов договору та не надав відповідачу відомості про обсяги очікуваного споживання електричної енергії на 2017 рік, у зв’язку з чим відповідач встановив вказані обсяги на рівні споживання 2016 року.

Поряд з цим, всупереч вимогам пункту 4.4 ПКЕЕ, позивач несвоєчасно звернувся до відповідача з листом від 18.10.2017 р. № 175 щодо коригування договірних величин споживання електричної енергії в сторону збільшення на 62 тис. кВт*год.

Відповідач листом від 20.10.2017 р. № 2736/2 обґрунтовано, на його думку, повідомив позивача про відсутність підстав для коригування договірних величин споживання електричної енергії в сторону збільшення, так як позивач не виконав умови пункту 4.4 ПКЕЕ та несвоєчасно подав заяву щодо коригування договірних величин споживання електричної енергії. Відповідно до пункту 1.1 додатку № 4 до договору розрахунковий період встановлено споживачу з 20 числа календарного місяця до 20 числа наступного місяця. За твердженням відповідача, позивачу було відомо, що розрахунковий період «жовтень 2017 року» - це період з 20 вересня 2017 року по 20 жовтня 2017 року.

Відповідач наголошував на тому, що пунктом 4.4 ПКЕЕ встановлено, що споживач має право звернутися за коригуванням договірних величин споживання електричної енергії лише протягом розрахункового періоду. Отже, позивач мав звертатися до відповідача із заявою щодо коригуванням договірної величини споживання електричної енергії, починаючи з 20.10.2017 р. Проте, позивач звернувся за коригуванням 18.10.2017 р. (тобто не протягом розрахункового періоду «жовтень 2017 року»).

27.08.2018 р. до господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив № 01/06/18 від 22.08.2018 р. (вх. № 17579/18 від 27.08.2018 р.), за змістом якої позивач заперечує щодо доводів відповідача, викладених у відзиві, з наступних підстав.

Відповідач зазначає, що позивач не виконав вимоги пп. 2.3.8 п. 2.3 договору на 2017 рік, у зв’язку з чим відповідач встановив на 2017 рік обсяги споживання на рівні 2016 року. Однак, відповідач не спростовує ту обставину, що в таблиці п. 1.2 додатку № 2 до договору не зазначено, на який саме рік визначено сторонами обсяги споживання електричної енергії, що, на переконання позивача, свідчить про домовленість сторін щодо встановлення таких помісячних обсягів споживання на невизначений строк. Крім цього, п. 1.2 додатку № 2 до договору хоч і наділяє відповідача правом встановлювати обсяг очікуваного споживання електричної енергії на рівні відповідних періодів минулого року у разі ненадання споживачем заявлених договірних величин на наступний рік, однак, на думку позивача, відповідач таким правом не скористався та не повідомив позивача про встановлені обсяги споживання.

Окрім того, ТОВ «Агрофірма Столична» наголошувало, що позивач повністю оплатив суму в розмірі 160085,22 грн. за перевищення договірної величини споживання електричної енергії, яку вимагав сплатити відповідач.

Поряд з цим, позивач не погоджувався із запереченнями відповідача щодо правових підстав позову, оскільки відповідач не навів жодних заперечень і спростувань щодо п. 24 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про ринок електричної енергії», яким внесено зміни до норм ст.ст. 275-278 ГК України, які набули чинності разом із Законом 11.06.2017 р. Так, з 11.06.2017 р., відповідно до ч. 1 ст. 275 ГК України визначено, що окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії", а згідно із ч. 2 ст. 276 ГК України пропозиції абонента щодо кількості та видів енергії, строків її відпуску є пріоритетними за наявності виробничих можливостей у енергопостачальника. Відповідач не зазначає, як норми підзаконного акту (ПКЕЕ) та типовий договір про постачання електричної енергії, затверджений цим же підзаконним актом (ПКЕЕ), узгоджуються із прямими нормами ст.ст. 275-278 ГК України, які набули чинності та мають вищу юридичну силу. На переконання позивача, вимоги договору про постачання електричної енергії споживачу не повинні суперечити нормам Закону України «Про ринок електричної енергії», а пропозиції споживача щодо обсягів електричної енергії є пріоритетними. При цьому, єдиною підставою для відмови у задоволенні таких вимог є відсутність виробничих можливостей у відповідача. Це прямі норми Закону, які мають виконуватися відповідачем незалежно від умов укладеного раніше договору в силу вимог ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, позивач зазначив, що понесені ним витрати на правничу допомогу підтверджуються договором про надання правової допомоги від 08.06.2018 р. із зазначенням обсягу та вартості правової допомоги і платіжним дорученням про сплату витрат на правову допомогу № 973 від 21.08.2018 р., а детальний опис наданих адвокатом послуг буде надано до суду в ході розгляду справи за фактом їх надання.

18.09.2018 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло заперечення б/н від 17.09.2018 р. (вх. № 19191/18 від 18.09.2018 р.) на відповідь позивача на відзив, за змістом якого відповідач просить відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що позивач не надав доказів своєчасного подання заяви про коригування величини споживання електричної енергії протягом розрахункового періоду та, на переконання відповідача, не обґрунтував, у чому полягає недійсність договору, укладеного між сторонами, в частині відповідальності за перевищення договірних величин споживання електричної енергії. Також відповідач зазначає про те, що позивачем не надано жодних актів, які підтверджують надання адвокатом позивачеві правової допомоги, у зв’язку з чим факт та обсяги наданих адвокатом позивача послуг є недоведеними останнім.

Також відповідач зазначав, що підпунктом 2.3.8 п. 2.3 договору чітко визначено обов'язок споживача (позивача) надавати постачальнику (відповідачу) відомості про обсяги очікуваного споживання електричної енергії на наступний рік з помісячним розподілом до 1-го (першого) жовтня поточного року за формою додатку № 2 «Обсяги постачання електричної енергії Споживачу та Субспоживачу». Даний пункт договору відповідає пункту 4.2 ПКЕЕ, відповідно до якого відомості про обсяги очікуваного споживання електричної енергії в наступному році з помісячним або поквартальним розподілом подаються споживачами постачальнику електричної енергії за регульованим тарифом у термін, обумовлений договором. У разі відхилення від обсягів фактичного споживання за минулий рік на 15% обсяги очікуваного споживання електричної енергії обгрунтовуються споживачем за даними запланованої до використання потужності та режиму роботи електроустановок відповідно до умов договору. У разі ненадання споживачем зазначених відомостей у встановлений договором термін розмір очікуваного споживання електричної енергії на наступний рік встановлюється постачальником електричної енергії за фактичними обсягами споживання у відповідних періодах поточного року, що минули, та у відповідних періодах минулого року, які відповідають майбутнім періодам поточного року. Відповідач наголошував, що позивач, всупереч умов договору та вимог ПКЕЕ, не повідомляв відповідача про очікувані обсяги споживання електричної енергії на 2017 рік.

Таким чином, оскільки позивач перевищив договірні величини споживання електричної енергії за жовтень 2017 року та добровільно оплатив двократну різницю фактично спожитої електричної енергії та договірних величин, то грошові кошти в сумі 160085,22 грн., на переконання відповідача, не є безпідставно отриманими коштами, так як оплачені позивачем за порушення умов договору та у відповідності до них.

Щодо витрат на послуги адвоката відповідач зазначав, що позивачем надано договір про надання правової допомоги № 01/06/18 від 08.06.2018 р., кошторис, що є додатком до даного договору, на загальну суму 28160,00 грн. та платіжне доручення № 973 від 21.08.2018 р. на суму 28160,00 грн. Однак, з договору про надання правової допомоги № 01/06/18 від 08.06.2018 р. взагалі не вбачається, в якій саме судовій справі адвокат ОСОБА_1 представляє інтереси ТОВ «Агрофірма Столична». Також позивачем не надано жодних актів, які б могли підтвердити саме факт надання тих чи інших послуг. Відповідач не погоджується з розміром вказаних витрат на професійну правничу допомогу адвоката, та вважає, що вказаний розмір витрат має бути зменшений.

У судовому засіданні 21.09.2018 р. представник позивача надав суду детальний опис витрат на правову допомогу за договором № 01/06/18 від 08.06.2018 р. (вх. № 19537/18 від 21.09.2018 р.) про надання позивачеві правової допомоги.

У судовому засіданні 21.09.2018 р. представник позивача підтримував позовні вимоги у повному обсязі та заявив про подання суду детального опису виконаних адвокатом робіт за договором про надання позивачеві правової допомоги; представник відповідача проти задоволення позовних вимог та покладення на відповідача витрат на послуги адвоката позивача заперечував.

Також у судовому засіданні 21.09.2018 р. представники позивача та відповідача заявили про надання суду всіх наявних у них доказів.

Ухвалою господарського суду Київської області від 21.09.2018 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.10.2018 р.

25.10.2018 р. до господарського суду Київської області представником позивача було подано клопотання № 01/06/18 від 24.10.2018 р. про долучення до матеріалів справи детального опису витрат на правову допомогу від 24.10.2018 р.

У судовому засіданні 25.10.2018 р. представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі; представник відповідача проти позову заперечував.

У судовому засіданні 25.10.2018 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

19.03.2007 р. між Закритим акціонерним товариством «А.Е.С. Київобленерго» (правонаступник – Приватне акціонерне товариство «Київобленерго») (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Столична” (споживач) було укладено договір на постачання електричної енергії № 653, відповідно до п. 1.1 якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю 800 кВт, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) ним електричної енергії та здійснює інші платежі за умовами цього договору.

Згідно з п. 2.1 договору, під час виконання умов цього договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією.

У відповідності з п. 2.2 договору постачальник зобов’язується виконувати умови цього договору, а саме - продавати (постачати) споживачу електричну енергію, як товар з врахуванням його особливих споживчих якостей та фізико-технічних характеристик: в межах 800 кВт дозволеної потужності, в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього договору (додаток № 2 „Обсяги постачання електричної енергії Споживачу та Субспоживачу”).

Згідно з пп. 2.3.1 п. 2.3 договору споживач зобов’язаний виконувати умови цього договору.

Споживач зобов’язується дотримуватися режиму споживання електричної енергії згідно з умовами розділу 5 цього договору та режиму роботи електроустановки (пп. 2.3.2 договору).

Підпунктом 2.3.3 п. 2.3 договору передбачено, що споживач зобов’язується оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатку № 4 „Порядок розрахунків за активну електроенергію” та додатку № 6 „Порядок зняття показів розрахункових приладів обліку електричної енергії та форма звіту Споживача про покази приладів обліку”.

Відповідно до пп. 2.3.8 п. 2.3 договору споживач зобов’язується надавати постачальнику відомості про обсяги очікуваного споживання електричної енергії на наступний рік з помісячним розподілом до 1-го (першого) жовтня поточного року за формою додатку № 2 „Обсяги постачання електричної енергії Споживачу та Субспоживачу”.

У відповідності з пп. 4.2.2 п. 4.2 договору за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, визначених згідно із вимогами розділу 5 цього договору, споживач сплачує постачальнику двократну вартість різниці фактично спожитої та договірної величин.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що для визначення договірних величин споживання електричної енергії та потужності на наступний рік споживач не пізніше 1 жовтня поточного року надає постачальнику відомості про розмір очікуваного споживання електричної енергії.

Згідно з п. 5.5 договору звернення споживача щодо коригування договірних величин протягом поточного розрахункового періоду, але не пізніше ніж за 10 днів до кінця поточного розрахункового періоду розглядаються постачальником відповідно до передбаченої ПКЕЕ процедури.

Цей договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на термін до 31.12.2007 р. Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (п. 9.4 договору).

Договір неодноразово продовжувався, доказів припинення його дії до матеріалів справи не надано, факт продовження дії договору сторонами не заперечувався.

Пунктом 1.2 додатку № 2 до договору від 19.03.2007 р. визначено, зокрема, що заявлений обсяг електроенергії на жовтень місяць становить 63 тис.кВт.год.

Споживач має право звернутись до постачальника електричної енергії із заявою щодо коригування договірної величини в термін 5 днів після звітної дати та остаточного розрахунку за фактично використану в поточному періоді електричну енергію (п. 1.3 додатку № 2 до договору).

Пунктом 1.4 додатку № 2 до договору передбачено, що звернення споживача щодо коригування договірних величин розглядається постачальником електричної енергії протягом 5 робочих днів від дня отримання заяви та коригується відповідно до передбаченої ПКЕЕ процедури.

У відповідності з п. 1.5 додатку № 2 до договору при перевищенні договірної величини споживання електричної енергії споживач несе відповідальність згідно з ч. 5 ст. 26 Закону України «Про електроенергетику».

Відповідно до п. 1.1 додатку № 4 до договору розрахунковий період встановлено споживачу з 20 числа календарного місяця до 20 числа наступного місяця.

Згідно з п. 1.3 додатку № 4 до договору обсяг спожитої електричної енергії для внесення авансового платежу визначається на основі обсягу договірної величини на відповідний розрахунковий період. Для розрахунку авансового платежу застосовуються роздрібні тарифи попереднього розрахункового періоду.

Порядок оплати за активну електричну енергію передбачений пунктом 2.1 додатку № 4 до договору, а саме - до 06 дня поточного періоду споживач вносить плановий платіж № 1 в розмірі 50% від запланованого обсягу споживання електричної енергії; до 20 дня поточного періоду споживач вносить плановий платіж № 2 в розмірі 100% від запланованого обсягу споживання електричної енергії; протягом 5 операційних днів з дати закінчення розрахункового періоду споживач проводить остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію.

Відповідно до рахунку-фактури за спожиту електричну енергію № НОМЕР_1 від 24.10.2017 р. за жовтень 2017 року споживач мав оплатити постачальнику 188746,35 грн. з ПДВ за активну електричну енергію та 160085,22 грн. з ПДВ за перевищення договірної величини споживання.

Згідно з додатком до вказаного рахунку за жовтень 2017 року ТОВ «Агрофірма Столична» мало сплатити за перевищення договірної величини споживання електричної енергії як різницю між заявленим обсягом споживання в розмірі 13121 кВт.год. та фактичним обсягом споживанням електричної енергії в розмірі 85552 кВт.год. (різниця становить 72431 кВт.год. за тарифом 1,84181 грн. за кВт.год на суму 133404,35 грн. + 26680,87 грн. ПДВ = 160085,22 грн.).

ПрАТ «Київобленерго» було направлено на адресу ТОВ «Агрофірма Столична» повідомлення про припинення подачі електричної енергії від 02.11.2017 р., у зв’язку із наявністю боргу за перевищення в розмірі 159919,55 грн., відповідно до якого постачальник повідомляв споживача про те, що електропостачання товариства буде припинено з 10-ої години 08.11.2017 р.

У свою чергу, позивач оплатив на користь ПрАТ «Київобленерго» 160085,22 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 406 від 08.11.2017 р. на суму 130000,00 грн. з призначенням платежу «оплата за перевищення електроенергії за жовтень 2017 р. згідно рах. № НОМЕР_1 від 24.10.2017 р.», платіжним дорученням № 1693 від 03.11.2017 р. на суму 30000,00 грн. з призначенням платежу «оплата за активну електроенергію за жовтень 2017 р. згідно рах. № НОМЕР_1 від 24.10.2017 р.», а також відсутністю заборгованості за перевищення договірної величини споживання у наступному рахунку № НОМЕР_2 за листопад 2017 року.

Слід зазначити, що, всупереч твердженню позивача, додаток до рахунку-фактури за електроенергію № НОМЕР_2 за листопад 2017 року, містить відомості про наявність дебіторської заборгованості позивача за перевищення договірної величини споживання в сумі 85,22 грн., що спростовує посилання товариства на здійснення повної оплати спірного нарахування в сумі 160085,22 грн.

Як слідує з матеріалів справи, позивачем було направлено відповідачу лист № 175 від 18.10.2017 р. з проханням про збільшення договірної величини споживання електричної енергії на жовтень 2017 року на 62000 кВт.

Відповідач листом № 2736/2 від 20.10.2017 р. повідомив позивача про відмову у коригуванні договірної величини споживання електричної енергії за жовтень 2017 року у зв’язку із несвоєчасним поданням заяви на коригування.

ТОВ «Агрофірма Столична» направило на адресу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та ПрАТ «Київобленерго» скаргу № 2/12-кое від 15.12.2017 р., відповідно до якої позивач зазначив, що додаток № 2 до договору та п. 4.4 ПКЕЕ надає можливість споживачу електричної енергії збільшити договірну величину електроспоживання. Відповідно до п. 4.4 ПКЕЕ, споживач має право протягом розрахункового періоду звернутися до постачальника електричної енергії за регульованим тарифом із заявою щодо коригування договірної величини споживання електричної енергії. Згідно з п. 1.3 додатку № 2 до договору, споживач має право звернутися до постачальника електричної енергії із заявою щодо коригування договірної величини електричної енергії в термін 5 днів після звітної дати та остаточного розрахунку за фактично використану в поточному періоді електричну енергію. Відповідно до п. 1.1 додатку № 4 до договору, розрахунковий період для споживача встановлено з 20 числа календарного місяця і до 20 числа наступного місяця. Тобто, розрахунковий період, наприклад, за «жовтень 2017» року починається з 20 жовтня і закінчується 20 листопада 2017 р. Відповідно до п. 2.1 додатку № 4 до договору датою остаточного розрахунку є 5 операційних днів з дати закінчення розрахункового періоду. Таким чином, споживач може до 20.11.2017 р. звернутися із заявою про коригування договірної величини на підставі п. 4.4 ПКЕЕ за жовтень 2017 року і, в силу вимог п. 1.3 додатку № 2 та п. 2.1 додатку № 4 до договору, останньою датою подання заяви про коригування договірної величини за «жовтень 2017 року» є 29.11.2017 р. включно. Так, ТОВ «Агрофірма Столична» 18.10.2017 р. (вх. № 3939 від 18.10.2017 р.) було подано до ПрАТ «Київобленерго» відповідну заяву про збільшення ліміту на споживання електричної енергії на жовтень 2017 року, тобто за 2 дні навіть до початку розрахункового періоду. В той час, коли така заява могла бути подана до 29.11.2017 р., а щоб така заява набула силу пріоритету для енергопостачальника - до 10.11.2017 р. (за 5 робочих днів до закінчення розрахункового періоду). Однак, ПрАТ «Київобленерго» листом № 2736/2 від 20.10.2017 р. було відмовлено ТОВ «Агрофірма Столична» у коригуванні договірної величини споживання електричної енергії за жовтень 2017 р. Необгрунтована відмова ПрАТ «Київобленерго» провести коригування договірної величини споживання електричної енергії за жовтень 2017 року, на переконання ТОВ «Агрофірма Столична», є порушенням вимог абз. 6 п. 4.4 ПКЕЕ та спричинила збитки споживачу у вигляді неправомірного нарахування 160085,22 грн. за перевищення договірної величини споживання, у зв’язку з чим споживач просив розглянути скаргу та застосувати до ПрАТ «Київобленерго» заходи примусу з метою усунення порушених прав споживача та притягнення винних осіб до відповідальності, а також зобов'язати ПрАТ «Київобленерго» зробити відповідні коригування договірної величини споживання електричної енергії ТОВ «Агрофірма Столична» за жовтень 2017 року.

Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) було надіслано на адресу ПрАТ «Київобленерго» та ТОВ «Агрофірма Столична» відповідь на скаргу № 2178/20/7-18 від 03.03.2018 р., відповідно до якої комісія зазначила, що постачальник електричної енергії за регульованим тарифом не має права відмовити споживачу в коригуванні (збільшенні) договірної величини споживання електричної енергії за умови письмового звернення споживача до постачальника електричної енергії за регульованим тарифом та здійснення споживачем попередньої оплати додатково заявлених обсягів споживання електричної енергії (у разі якщо договором про постачання електричної енергії передбачена попередня оплата) не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення розрахункового періоду, а також у разі виконання споживачем своїх зобов'язань щодо оплати електричної енергії за договором про постачання електричної енергії. Відповідно до підпункту 4.2.2 пункту 4.2 Типового договору про постачання електричної енергії за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, визначених згідно із вимогами розділу 5 цього договору, споживач сплачує постачальнику двократну вартість різниці фактично спожитої та договірної величин. Згідно з наданою інформацією, ТОВ «Агрофірма Столична» подало заяву до ПрАТ «Київобленерго» листом від 18.10.2017 р. щодо коригування договірної величини споживання електричної енергії за жовтень 2017 року, а 20.10.2017 р. отримало відповідь від ПрАТ «Київобленерго» щодо відмови в здійсненні коригування у зв’язку з несвоєчасним поданням заяви для такого коригування за жовтень 2017 року. Таким чином ПрАТ «Київобленерго» правомірно не погодило коригування договірної величини споживання електричної енергії за жовтень 2017 року. Додатково НКРЕКП повідомило споживача, що ПКЕЕ не передбачено здійснення коригування договірної величини споживання електричної енергії на розрахунковий період до початку цього періоду. При цьому, слід зазначити, що зміна договірної величини споживання електричної енергії на розрахунковий період до початку цього періоду може бути здійснення шляхом внесення в установленому законодавством порядку відповідних змін до договору про постачання електричної енергії.

ТОВ «Агрофірма Столична» направило на адресу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, скаргу № 01/04/18 від 16.04.2018 р., відповідно до якої позивач посилався на те, що енергопостачальником за жовтень 2017 року було виставлено споживачу рахунок-фактуру № НОМЕР_1 від 24.10.2017 р., відповідно до якого споживачу було виставлено до оплати перевищення договірної величини споживання в подвійному розмірі. Застосування до споживача подвійного розміру оплати за перевищення договірної величини споживання електричної енергії передбачено п. 1.5 додатку № 2 до договору. Тобто, енергопостачальник застосовує до споживача оплату в подвійному розмірі за перевищення договірної величини споживання електричної енергії саме як відповідальність. Однак, Закон України «Про електроенергетику» № 4330/1997 від 16.10.1997 р., яким було передбачено таку відповідальність і на який міститься посилання у договорі, було скасовано у зв’язку із набранням чинності Закону України «Про ринок електричної енергії» № 2019 від 13.04.2017 р., який в силу вимог п. 1 Прикінцевих та перехідних положень набрав чинності з 11.06.2017 р. Статтею 77 Закону України «Про ринок електричної енергії» встановлено відповідальність за порушення законодавства, що регулює функціонування ринку електричної енергії, водночас, не передбачено такої відповідальності для споживача як оплата в подвійному розмірі за перевищення договірної величини споживання електричної енергії. Отже, починаючи з 11.06.2017 р. (дати набрання чинності Закону України «Про ринок електричної енергії») споживач не має нести відповідальності, передбаченої ст. 26 Закону України «Про електроенергетику». Натомість, енергопостачальник про такі зміни законодавства споживачів не повідомив, відповідні зміни до своїх рахунків не вніс і, відповідно, незаконно вимагає від споживачів проведення оплати в подвійному розмірі за перевищення договірної величини споживання електричної енергії. З урахуванням викладеного, позивач просив НКРЕКП роз'яснити, чи правомірні дії енергопостачальника, який вимагає проведення оплати в подвійному розмірі за перевищення договірної величини споживання електричної енергії на підставі скасованої норми ч. 5 ст. 26 Закону України «Про електроенергетику», а також надати енергопостачальнику відповідні вказівки/роз’яснення щодо усунення порушень у застосуванні до споживача скасованої норми ч. 5 ст. 26 Закону України «Про електроенергетику».

У відповідь на вказане звернення Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, було надіслано на адресу ТОВ «Агрофірма Столична» та ПрАТ «Київобленерго» лист № 4227/20/7-18 від 05.05.2018 р., за змістом якого комісія зазначила наступне.

Відповідно до пункту 23 розділу XVII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про ринок електричної енергії» Закон України «Про електроенергетику» втратив чинність частково, зокрема, втратила чинність стаття 26 «Обов'язки та відповідальність споживачів енергії» (відповідно до положень пункту 23 розділу XVII Прикінцевих та перехідних положень Закону), частинами 7 та 8 якої встановлювались обов’язки споживача у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину та/або перевищення договірної величини потужності за розрахунковий період сплачувати енергопостачальникам двократну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини. Разом з тим, відповідно до пункту 22 розділу XVII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про ринок електричної енергії», нормативно-правові акти, прийняті на виконання Закону України "Про електроенергетику", діють до набрання чинності нормативно-правовими актами, затвердженими на виконання цього Закону. На виконання пункту 17 розділу XVII Прикінцевих та перехідних положень Закону, 14.03.2018 р. постановою НКРЕКТ від 14.03.2018 р. № 310 було затверджено Правила роздрібного ринку електричної енергії (далі ПРРЕЕ), які набирають чинності 11.06.2018 р. - з одночасною втратою чинності Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 р. № 28, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 02.08.1996 р. за № 417/1442 (із змінами) (ПКЕЕ).

Абзацом 1 пункту 5.1 ПКЕЕ визначено, що договір є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. Таким чином, права та обов’язки сторін визначені умовами договору, які укладалися на основі Типового договору та вимог ПКЕЕ.

Зокрема, пунктами 6.14 та 6.16 ПКЕЕ передбачено, що перевищення договірної величини споживання електричної енергії визначається під час підбиття підсумків розрахункового періоду на основі підтверджених сторонами даних розрахункового обліку електричної енергії або акта прийняття - передавання електричної енергії, обсяг перевищення договірних величин споживання електричної енергії та/або величини потужності протягом розрахункового періоду оплачується споживачами постачальнику електричної енергії за регульованим тарифом відповідно до законодавства України та договору. Визначені відповідно до законодавства України вартість різниці між обсягом фактично спожитої величини и обсягом договірної величини електричної енергії, зараховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом. Також підпунктом 8.1.7 п. 8.1 ПКЕЕ встановлено право постачальника електричної енергії за регульованим тарифом на отримання від споживача підвищеної оплати за електричну енергію за обсяг перевищення споживачем договірних величин споживання електричної енергії та величини потужності за розрахунковий період відповідно до актів законодавства та умов договору. Таким чином, згідно з положенням пп. 4.2.2 п. 4.2 Типового договору про постачання електричної енергії (додаток № 3 до ПКЕЕ) споживач сплачує постачальнику двократну вартість різниці фактично спожитої та договірної величини. До набрання чинності ПРРЕЕ всі рахунки, у тому числі - за перевищення договірної величини споживання електричної енергії, повинні виставлятись відповідно до умов Типового договору (додатку № 3 до ПКЕЕ).

Не погоджуючись з вищенаведеним та вважаючи свої права порушеними, звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначив, серед іншого, що застосування відповідачем по відношенню до позивача пп. 4.2.2 п. 4.2 Типового договору про постачання електричної енергії (додаток № 3 до ПКЕЕ) не відповідає вільному волевиявленню сторін щодо виконання умов договору у відповідності до вимог Закону України «Про ринок електричної енергії» та прямо суперечить нормам ч. 1 ст. 275, ч. 2 ст. 276 ГК України.

На думку позивача, недійсність пп. 4.2.2 п. 4.2 договору виникла не в момент укладення договору, а з 11.06.2017 р. (дати набрання чинності Законом України «Про ринок електричної енергії»). Тобто, у даному випадку підлягає застосуванню норма ч. 2 ст. 215 ЦК України в сукупності з нормами ч.ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України, відповідно до яких пп. 4.2.2 п. 4.2 договору є недійсним (нікчемним) правочином з 11.06.2017 р.

Отже, на переконання позивача, хоч між сторонами і є договірні відносини, однак відповідачем неправомірно застосовано до позивача відповідальність, передбачену пп. 4.2.2 п. 4.2 договору та ст. 26 Закону України «Про електроенергетику», в силу нікчемності даного пункту договору та недійсності Закону, у зв’язку з чим, грошові кошти в розмірі 160085,22 грн. за перевищення договірної величини споживання за жовтень 2017 року були отримані відповідачем від позивача поза підставою, передбаченою законом та договором, і підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи, наявні у ній докази, вивчивши позиції сторін, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

Як зазначено у статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Кодексу).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Поряд з цим, згідно зі статтею 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Приписами статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).

Згідно з ч. 4 тієї ж ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом ОСОБА_3 України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Згідно з приписами ст.ст. 179, 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

У відповідності з ч. 1 ст. 275 ГК України (в редакції на час укладення договору) за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. У подальшому, згідно із Законом України «Про ринок електричної енергії», який набрав чинності 11.06.2017 р., частину 1 ст. 275 ГК України було доповнено наступним реченням: «Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії"».

Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається (ч. 2 ст. 275 ГК України).

Відповідно до приписів ст. 276 ГК України, загальна кількість енергії, що відпускається, визначається за погодженням сторін. У разі якщо енергія виділяється в рахунок замовлення на пріоритетні державні потреби (ліміту), енергопостачальник не має права зменшувати абоненту цей ліміт без його згоди. Пропозиції абонента щодо кількості та видів енергії, строків її відпуску є пріоритетними за наявності виробничих можливостей у енергопостачальника. Строки постачання енергії встановлюються сторонами у договорі виходячи, як правило, з необхідності забезпечення її ритмічного та безперебійного надходження абоненту. Основним обліковим періодом енергопостачання є декада, з коригуванням обсягів протягом доби. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Статтею 26 Закону України «Про електроенергетику» (в редакції, чинній на час укладення договору) було встановлено, що споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії зобов'язаний додержуватись вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії. Споживач енергії несе відповідальність за порушення умов договору з енергопостачальником та правил користування електричною і тепловою енергією та виконання приписів державних інспекцій з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії згідно із законодавством України. Правила користування електричною і тепловою енергією для населення затверджуються Кабінетом ОСОБА_3 України. Споживачі (крім населення та навчальних закладів) у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам двократну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини.

Згідно з п. 4.1 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 р. № 28 (які були чинними на час укладення договору та втратили чинність 11.06.2018 р.), постачання електричної енергії всім споживачам здійснюється відповідно до режимів, передбачених договорами.

У відповідності до п. 4.2 ПКЕЕ, відомості про обсяги очікуваного споживання електричної енергії в наступному році з помісячним або поквартальним розподілом подаються споживачами постачальнику електричної енергії за регульованим тарифом у термін, обумовлений договором. У разі відхилення від обсягів фактичного споживання за минулий рік на 15% обсяги очікуваного споживання електричної енергії обґрунтовуються споживачем за даними запланованої до використання потужності та режиму роботи електроустановок відповідно до умов договору. Пропозиції споживача щодо необхідного йому обсягу електричної енергії та строків постачання є пріоритетними для оформлення договірних величин споживання електричної енергії за наявності виробничих можливостей у постачальника електричної енергії. У разі ненадання споживачем зазначених відомостей у встановлений договором термін розмір очікуваного споживання електричної енергії на наступний рік установлюється постачальником електричної енергії за фактичними обсягами споживання у відповідних періодах поточного року, що минули, та у відповідних періодах минулого року, які відповідають майбутнім періодам поточного року. Узгоджені сторонами обсяги очікуваного споживання електричної енергії та заявлені величини споживання електричної потужності оформлюються додатком до договору як договірні величини.

Пунктом 4.4 ПКЕЕ було передбачено, що споживач має право протягом розрахункового періоду звернутися до постачальника електричної енергії за регульованим тарифом із заявою щодо коригування договірної величини споживання електричної енергії. Споживач, який розраховується за тарифами, диференційованими за періодами часу, та/або споживач постачальника за нерегульованим тарифом, електроустановки якого обладнані засобами диференційного (погодинного) обліку електричної енергії, має право протягом розрахункового періоду звернутися до постачальника електричної енергії за регульованим тарифом із заявою щодо коригування договірної граничної величини споживання електричної потужності. Постачальник електричної енергії за регульованим тарифом протягом п'яти робочих днів від дня отримання звернення розглядає заяву споживача, приймає рішення за цим зверненням та не пізніше шостого робочого дня від дня отримання звернення письмово повідомляє споживача про результати розгляду заяви. Пропозиції споживача щодо коригування договірних величин є пріоритетними за умови попередньої оплати додатково заявлених обсягів та отримання постачальником за регульованим тарифом заяви споживача не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення розрахункового періоду. Постачальник електричної енергії за регульованим тарифом має право відмовити споживачу в коригуванні (збільшенні) договірних величин у разі невиконання споживачем своїх зобов'язань щодо оплати електричної енергії за договором про постачання електричної енергії. За результатами розгляду споживачу надсилається повідомлення про рівні відкоригованих договірних величин або обґрунтована відмова здійснення коригування. Повідомлення про рівні відкоригованих договірних величин обсягу споживання та електричної потужності є невід'ємною частиною договору.

Споживач електричної енергії зобов'язаний оплачувати обсяг спожитої електричної енергії, а також здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та рахунків, виставлених на підставі актів про порушення цих Правил та умов договору (п. 10.2 ПКЕЕ).

Слід зазначити, що з 11.06.2018 р. взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії), регулюються Правилами роздрібного ринку електричної енергії (ПРРЕЕ), затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) від 14.03.2018 р. № 312. Водночас, Правила користування електричною енергією, затверджені постановою НКРЕ від 31.07.1996 р. № 28, втратили чинність.

Крім того, 11.07.2017 р. набрав чинності Закон України «Про ринок електричної енергії», у зв'язку з чим Закон України «Про електроенергетику» втратив чинність, за винятком деяких положень (п. 23 розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ринок електричної енергії»).

У відповідності з п. 22 розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ринок електричної енергії» нормативно-правові акти, прийняті на виконання Закону України «Про електроенергетику», діють до набрання чинності нормативно-правовими актами, затвердженими на виконання цього Закону.

Частиною 1 статті 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено, що постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу.

Згідно з п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 58 Закону України «Про ринок електричної енергії» споживач зобов'язаний, зокрема, сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів, а також дотримуватися правил технічної експлуатації, правил безпеки під час експлуатації власних електроустановок, нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, та умов укладених договорів.

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінюючи на предмет належності, допустимості та достовірності подані позивачем докази на підтвердження тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а також подані відповідачем докази на підтвердження тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень, за наслідками безпосереднього дослідження в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо відсутності у даному випадку підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Договір на постачання електричної енергії № 653 від 19.03.2007 р. було укладено між позивачем та відповідачем у відповідності до приписів чинного на той час Закону України «Про електроенергетику» та Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ № 28 від 31.07.1996 р.

На час порушення споживачем питання щодо коригування обсягів споживання електричної енергії за жовтень 2017 року та відмови відповідача у такому коригуванні, дані відносини регулювалися згадуваними ПКЕЕ № 28 від 31.07.1996 р. та укладеним між сторонами договором про постачання електричної енергії № 653 від 19.03.2007 р.

Підпунктом 4.2.2 п. 4.2 Типового договору про постачання електричної енергії, що є додатком № 3 до ПКЕЕ № 28 від 31.07.1996 р., та пп. 4.2.2 п. 4.2 укладеного сторонами договору встановлено, що за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, визначених згідно із вимогами розділу 5 цього договору, споживач сплачує постачальнику двократну вартість різниці фактично спожитої та договірної величин.

З огляду на викладене, здійснене відповідачем нарахування до сплати споживачеві двократної вартості різниці фактично спожитої та договірної величин електроенергії за жовтень 2017 року в сумі 160085,22 грн. відповідає умовам пп. 4.2.2 п. 4.2 договору та Правилам користування електричною енергією, які на той час були чинні.

Поряд з цим, суд вважає за необхідне відзначити, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, як постійно діючий незалежний державний колегіальний орган, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб’єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг (згідно статті 1 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг») розмістила на офіційному сайті в мережі Інтернет роз'яснення - інформацію для споживачів щодо перевищення договірних обсягів споживання та потужності наступного змісту:

«Відповідно до пункту 22 розділу XVII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про ринок електричної енергії» (Закон) нормативно-правові акти, прийняті на виконання Закону України «Про електроенергетику», діють до набрання чинності нормативно-правовими актами, затвердженими на виконання цього Закону. З 11.06.2018 р. взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії), регулюються Правилами роздрібного ринку електричної енергії (ПРРЕЕ), затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 р. № 312, одночасно Правила користування електричною енергією, затверджені постановою НКРЕ від 31.07.1996 р. № 28, норми яких передбачають обов’язкову відповідальність споживача за перевищення договірних обсягів споживання електричної енергії та потужності (у вигляді сплати постачальнику двократної вартості різниці фактично спожитої та договірної величин) втрачають чинність.

Слід зазначити, що згідно з положеннями статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

На час до відокремлення оператора системи розподілу, постачання електричної енергії споживачам, які не мають права на постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, здійснюватиметься відповідно до договорів про постачання електричної енергії, укладених з постачальником за регульованим тарифом. При цьому відносини, що регулюються договором з постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, існуватимуть до анулювання ліцензії з постачання електроенергії за регульованими тарифом наприкінці 2018 року або до моменту зміни споживачем постачальника на обраного ним серед постачальників, на яких не покладено спеціальних обов’язків для забезпечення загальносуспільних інтересів.

Пунктом 2 постанови НКРЕКП від 14.03.2018 р. № 312 передбачено, що переукладення договорів споживачів з учасниками роздрібного ринку відбувається шляхом приєднання споживача до публічних договорів приєднання (зокрема договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг). Таке приєднання здійснюється на умовах чинних на 11.06.2018 р. договорів про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією. При цьому ті умови чинних договорів про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією, які не узгоджуються з чинним законодавством, у тому числі ПРРЕЕ, не застосовуються під час оформлення взаємовідносин у порядку передбаченому ПРРЕЕ. Зокрема, встановлення відповідальності споживача за перевищення договірних обсягів споживання електричної енергії та потужності з 11.06.2017 р. не відповідає вимогам ПРРЕЕ, згідно з якими така відповідальність може бути передбачена у складі комерційної пропозиції електропостачальника і застосовується у взаємовідносинах лише за згодою сторін (вибором споживача).

Слід зауважити, що відповідно до пункту 13 розділу XVII Закону під час здійснення заходів з відокремлення оператора системи розподілу вертикально інтегрований суб'єкт господарювання повинен не пізніше ніж через 18 місяців з дня набрання чинності цим Законом вжити заходів для відокремлення оператора системи розподілу від виробництва, передачі, постачання електричної енергії шляхом створення відповідних суб'єктів господарювання. Споживачі (крім побутових та малих непобутових споживачів), яким на день набрання чинності цим Законом здійснював постачання електричної енергії постачальник за регульованим тарифом, мають обрати собі електропостачальника та укласти з ним договір постачання електричної енергії споживачу не пізніше ніж через 18 місяців з дня набрання чинності цим Законом.

До обрання споживачами (крім побутових та малих непобутових споживачів) електропостачальника постачання електричної енергії таким споживачам здійснюється постачальником за регульованим тарифом за роздрібними тарифами, що регулюються Регулятором відповідно до затвердженої ним методики.

Таким чином, дія норми щодо нарахування подвійної вартості за перевищення договірних величин споживання електричної енергії (потужності) зберігається до припинення договірних відносин для споживачів - юридичних осіб, яким електрична енергія постачається постачальниками за регульованим тарифом за договорами про постачання електричної енергії. Ця норма припинить свою дію після анулювання ліцензій на провадження господарської діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами та на постачання електричної енергії за регульованим тарифом, що згідно з абзацом тринадцятим пункту 13 розділу XVII Закону має відбутися не пізніше ніж через 18 місяців з дня набрання чинності цим Законом, або раніше, за умови укладення споживачем договору споживача про надання послуг з розподілу та окремого договору з електропостачальником за вибором споживача.

Після відокремлення оператора системи розподілу та отримання ним відповідної ліцензії - зі всіма споживачами будуть укладені договори відповідно до вимог Закону України «Про ринок електричної енергії» та нормативно-правових актів, прийнятих на виконання цього Закону, якими не має бути передбачено обов’язковість здійснення споживачем підвищеної оплати за перевищення договірної величини споживання електричної енергії (потужності), натомість така відповідальність споживача може бути частиною певної комерційної пропозиції електропостачальника, тобто застосовуватися лише за взаємною згодою сторін.»

З матеріалів справи слідує, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що ТОВ «Агрофірма Столична» має укладений договір про розподіл електричної енергії та договір про постачання електричної енергії відповідно до вимог Закону України «Про ринок електричної енергії».

Отже, застосування до позивача у жовтні 2017 року передбаченої пп. 4.2.2 п. 4.2 договору № 653 від 19.03.2007 р. відповідальності за перевищення договірних величин споживання електричної енергії у вигляді сплати постачальнику двократної вартості різниці фактично спожитої та договірної величин, у даному випадку є законним та обґрунтованим.

Також слід зазначити, що за умовами договору № 653 від 19.03.2017 р. розрахунковий період для споживача, передбачений до п. 1.1 додатку № 4 до договору, встановлено з 20 числа календарного місяця і до 20 числа наступного місяця.

Пунктом 4.4 ПКЕЕ встановлено, що споживач має право звернутися за коригуванням договірних величин споживання електричної енергії лише протягом розрахункового періоду.

Поряд з цим, п. 5.5 договору також було передбачено, що звернення споживача щодо коригування договірних величин протягом поточного розрахункового періоду, але не пізніше ніж за 10 днів до кінця поточного розрахункового періоду розглядаються постачальником відповідно до передбаченої ПКЕЕ процедури, а згідно з п. 1.3 додатку № 2 до договору встановлено, що споживач має право звернутись до постачальника електричної енергії із заявою щодо коригування договірної величини в термін 5 днів після звітної дати та остаточного розрахунку за фактично використану в поточному періоді електричну енергію.

Матеріали справи свідчать про те, що всупереч зазначеним вище вимогам пункту 4.4 ПКЕЕ, а також умовам п. 5.5 договору та п. 1.3 додатку № 2 до договору, позивач несвоєчасно звернувся до відповідача щодо коригування договірних величин споживання електричної енергії в сторону збільшення на 62 тис. кВт*год на жовтень місяць 2017 року.

Як встановлено судом, позивач звернувся до відповідача з листом № 175 за коригуванням договірних величин споживання електроенергії 18.10.2017 р., тобто не протягом розрахункового періоду «жовтень 2017 року», оскільки розрахунковий період «жовтень 2017 року» розпочинався з 20.10.2017 р. та закінчувався, відповідно, 20.11.2017 р. Відтак, наявне у даному випадку звернення позивача до відповідача до початку розрахункового періоду не узгоджується ані з п. 4.4 ПКЕЕ, ані з п. 5.5 договору та п. 1.3 додатку № 2 до договору.

При цьому, позивачем не було надано до матеріалів справи доказів того, що ним було подано заяву про коригування величин споживання електричної енергії протягом розрахункового періоду, тобто після 20.10.2017 р.

З огляду на викладене, позивачем не доведено, що відмова відповідача у коригуванні величини споживання позивачем електричної енергії за жовтень 2017 року з мотивів несвоєчасного звернення споживача була безпідставною чи незаконною.

Поряд з цим, слід зазначити, що згідно з приписами статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Системний аналіз положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Наведена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02.10.2013 р. у справі № 6-88цс13.

За таких обставин, твердження позивача на те, що заявлена ним до стягнення сума була отримана відповідачем без достатніх правових підстав в розумінні статті 1212 ЦК України, суперечить наведеним приписам законодавства та матеріалам справи, оскільки позивач перевищив договірні величини споживання електричної енергії за жовтень 2017 року, у зв’язку з чим грошові кошти в сумі 160085,22 грн. не є безпідставно отриманими відповідачем, так як сплачені позивачем згідно умов договору.

Також позивач посилався на те, що відповідно до змісту таблиці п. 1.2 додатку № 2 до договору від 19.03.2007 р. було визначено, що заявлений обсяг електроенергії на жовтень місяць становить 63 тис.кВт.год., а відповідач при розрахунку перевищення договірної величини споживання електричної енергії в рахунку за жовтень 2017 року зазначив розмір заявленого споживання позивача на жовтень - 13121 кВт.год. При цьому, в таблиці у п. 1.2 додатку № 2 до договору не зазначено, на який саме рік сторонами було визначено обсяги електричної енергії, що, на думку позивача, свідчить про домовленість сторін щодо визначення таких помісячних обсягів споживання на невизначений строк. Умови п. 1.2 додатку № 2 до договору надають відповідачу право встановлювати обсяг очікуваного споживання електричної енергії на рівні відповідних періодів минулого року у разі ненадання споживачем заявлених договірних величин на наступний рік. Позивач наголошував на тому, що відповідач таким правом не скористався, жодних повідомлень з цього приводу позивачу не надіслав, змін до додатку № 2 до договору внесено не було. Таким чином, за твердженням позивача, відповідачем невірно застосовано обсяг споживання електроенергії для визначення рівня перевищення споживання електричної енергії за жовтень 2017 року (замість 63000 кВт.год. застосовано 13121 кВт.год.).

Як встановлено судом, позивач, всупереч умов договору та вимог ПКЕЕ, не повідомляв відповідача про очікувані обсяги споживання електричної енергії на 2017 рік, у зв’язку з чим відповідно до умов договору та п. 4.2 ПКЕЕ позивачу було визначено відповідачем очікуване споживання (помісячне) в 2017 році на рівні 2016 року.

Доказів протилежного позивачем суду не надано.

Поряд з цим, у рахунку-фактурі за спожиту електричну енергію № НОМЕР_1 за жовтень 2017 року, а саме - в додатку до даного рахунку, було зазначено заявлений обсяг споживання електричної енергії в розмірі 13121 кВт*год, у той час як позивач спожив 85552 кВт*год.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем не доведено наявності у відповідача обов’язку повідомляти споживача про те, які обсяги очікуваного споживання електричної енергії на рівні відповідних періодів минулого року встановлено позивачу у випадку ненадання споживачем заявлених договірних величин на наступний рік.

Водночас, судом враховано і ту обставину, що позивачем не надано до матеріалів справи жодних доказів на спростування того, що у жовтні попереднього (минулого) 2016 року товариством було спожито інший обсяг електроенергії, аніж 13121 кВт*год, зазначений у додатку до рахунку-фактури за електроенергію № НОМЕР_1 за жовтень 2017 року.

Поряд з цим, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належним чином недійсності або ж нікчемності умов договору про постачання електричної енергії № 653 від 19.03.2007 р., укладеного між ПрАТ «Київобленерго» та ТОВ «Агрофірма Столична», в частині встановлення відповідальності за перевищення договірних величин споживання електричної енергії, виходячи з такого.

Позивач, в обґрунтування позовних вимог, посилався на те, що умови договору щодо встановлення відповідальності за перевищення договірної величини споживання не відповідають нормам ст.ст. 275-278 ГК України в редакції, що почала діяти з 11.06.2017 р. і яка не передбачає такого виду відповідальності.

Як зазначалося у позові, відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України із застосуванням норм ст. 217 ЦК України, пп. 4.2.2 п. 4.2 договору є недійсним, однак недійсність даного пункту договору виникла не в момент укладання договору, а з 11.06.2017 р. (з набранням чинності Законом України «Про ринок електричної енергії»). На переконання позивача, у даному випадку застосуванню підлягає норма ч. 2 ст. 215 ЦК України в сукупності з нормами ч.ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України, відповідно до яких пп. 4.2.2 п. 4.2 договору є недійсним (нікчемним) правочином з 11.06.2017 р., який, крім іншого, порушує публічний порядок та спрямований на незаконне заволодіння майном юридичної особи, а саме – грошовими коштами позивача. В такому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Слід зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність па підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається з приписів ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” від 29 травня 2013 року № 11 правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України та ін.

Згідно з ч.ч. 1, 2 та 3 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина 1 статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

При цьому необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків (п. 3.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Суд констатує, що матеріали справи не містять жодних належних і допустимих доказів порушення підпунктом 4.2.2 п. 4.2 укладеного сторонами договору публічного порядку в розумінні приписів ст. 228 ЦК України, а також доказів наявності ознак спрямування укладеного сторонами правочину (а саме – пп. 4.2.2 п. 4.2 договору) на незаконне заволодіння відповідачем грошовими коштами ТОВ «Агрофірма Столична».

З огляду на все викладене вище, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у даній справі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету ОСОБА_3 Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Витрати зі сплати судового збору та витрати позивача на професійну правничу допомогу відповідно до ч. 2 ст. 126, п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

У задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складене 05.11.2018 р.

Суддя В.М. Бабкіна