Рішення № 77592028, 23.10.2018, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

23 жовтня 2018 року м. Рівне №1740/2051/18

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., за участю: секретаря судового засідання Самкової Т.А.; позивача – ОСОБА_1; представника позивача – адвоката ОСОБА_2 (ордер серії РН-549 №051); представника відповідача – ОСОБА_3 (довіреність від 04 липня 2018 року); розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Рівненській області про визнання протиправною та скасування постанови.

В провадженні Рівненського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (далі іменується – позивач) до Управління Держпраці у Рівненській області (далі іменується – відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу №РВ 95/953/000268/ТД-ФС від 19.06.2018.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що контролюючим органом проведено інспекційне відвідування, за результатами якого складено відповідний акт. Акт інспекційного відвідування містить висновки про порушення позивачем законодавства про працю, зокрема, порушення норм статей 21, 24, 253 КЗпП України. Так, контролюючий орган дійшов висновку, що укладений між позивачем та громадянином ОСОБА_4 цивільно-правовий договір на виконання робіт містить ознаки трудового договору, а відтак працівник мав бути працевлаштований на роботу згідно норм закону. Позивач вважає такі висновки контролюючого органу безпідставними, оскільки цивільно-правовий договір укладено між сторонами правочину за їх волевиявленням, та не містить жодних ознак трудового договору.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, де вказав, що під час інспекційного відвідування встановлено порушення позивачем норм КЗпП України в частині неналежного оформлення документів по працевлаштуванню громадянина ОСОБА_4 Відповідач вказує, що укладений між позивачем та ОСОБА_4 цивільно-правовий договір містить ознаки трудового договору, а відтак до позивача правомірно застосовано штраф.

Ухвалою суду (головуючий суддя Жуковська Л.А.) від 08.08.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 08.08.2018 заяву позивача про забезпечення адміністративного позову залишено без задоволення.

Ухвалою суду (головуючий суддя Недашківська К.М.) від 04.09.2018 адміністративну справу прийнято до провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 27.09.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 23.10.2018.

У судове засідання прибув позивач та його представник, підтримали заявлені позовні вимоги та просили суд задовольнити позов у повному обсязі.

До суду також прибув представник відповідача, заперечив проти позову та просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.

На підставі статей 243, 250 КАС України, вступна та резолютивна частини рішення проголошені у судовому засіданні 23.10.2018.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з’ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з’ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

В С Т А Н О В И В:

Начальником Управління Держпраці у Рівненській області винесено Наказ «Про інспекційне відвідування з питань додержання законодавства про працю ФОП ОСОБА_1» від 29.05.2018 №423, яким інспекторам доручено провести інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з 30.05.2018 по 31.05.2018 включно (а.с. 72).

Відповідачем оформлено Направлення на інспекційне відвідування від 29.05.2018 на інспекторів: Мосійчук С.О., Гуменюк М.В. (а.с. 73).

За результатами проведеного контрольного заходу відповідачем складено Акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 31.05.2018 №РВ95/953/АВ (далі іменується – Акт від 31.05.2018 №РВ95/953/АВ), відповідно до якого встановлено наступні порушення: 1) в порушення вимог статті 21 КЗпП України трудовий договір укладено з працівником ОСОБА_4, за яким працівник зобов’язаний виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату, забезпечувати умови праці, необхідні для виконання робіт, передбачені законодавством про працю, колективним договором за угодою сторін; 2) в порушення вимог частини третьої статті 24 КЗпП України, при допуску до роботи працівника ОСОБА_4 26.03.2018 під час перевезення вантажу за маршрутом смт Городниця – Костопіль на автомобілі, який належить підприємцю ОСОБА_1, останнім не оформлено наказ чи розпорядження про прийняття на роботу даного працівника та не повідомлено центральний орган виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; 3) в порушення вимог статті 253 КЗпП України працівник ОСОБА_4, який працює не за трудовим договором у підприємця ОСОБА_1, не підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідачем оформлено Припис про усунення виявлених порушень від 31.05.2018 №РВ95/953/АВ-П, в якому міститься опис виявлених під час інспекційного відвідування порушень та встановлено строки для усунення порушень – до 11.06.2018 (далі іменується – Припис №РВ95/953/АВ-П) (а.с. 17).

За результатами ознайомлення зі змістом Припису, відповідач надав контролюючому органу письмові пояснення щодо порушених питань: між ФОП ОСОБА_1 та громадянином ОСОБА_4 укладено цивільно-правовий договір від 26.03.2018 на виконання робіт (надання послуг) з перевезення товару; ОСОБА_4 жодним чином не був підпорядкований внутрішньому трудовому розпорядку; відтак обов’язок оформлення трудового договору відсутній (а.с. 27).

До листа позивач надав: цивільно-правову угоду, акт виконання робіт, квитанцію про сплату ЄСВ, письмові пояснення ФОП ОСОБА_1, письмові пояснення ОСОБА_4 та виписку з ЄДР.

Начальником Управління Держпраці у Рівненській області винесено Рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу від 08.06.2018 №РВ95/953/П/ПТ/ТД, яким встановлено, що ОСОБА_1 допустив порушення вимог законодавства про працю, та постановлено розглянути справу про накладення штрафу 19.06.2018 об 11 год. 00 хв. в приміщенні контролюючого органу (а.с. 30).

Постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 19.06.2018 №РВ 95/953/000268/ТД-ФС накладено на позивача штраф у розмірі 111690 грн. 00 коп. (далі іменується – Постанова №РВ 95/953/000268/ТД-ФС) (а.с. 31).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб’єктом владних повноважень в основу оскаржуваного рішення – Постанови №РВ 95/953/000268/ТД-ФС, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та громадянином ОСОБА_4 укладено Цивільно-правовий договір від 26.03.2018 з наступними умовами: 1.1. Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов’язання виконати такі роботи (надати послуги): послуги водія, рейс (смт Городниця – м. Костопіль) в строк з 26 березня 2018 року до 26 березня 2018 року; Виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підлягає під дію внутрішнього трудового розспорядку, не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; 1.2. Замовник забезпечує Виконавця усім необхідним для виконання роботи, передбаченої цим договором; 1.3. Замовник зобов’язаний своєчасно прийняти та оплатити виконану Виконавцем роботу; 2.1. За виконану роботу Замовник сплачує Виконавцеві винагороду у розмірі 750 грн. 00 коп. за домовленістю; 2.2. Оплата виконується не пізніше 30 календарних днів з дня прийняття Замовником роботи за актом; 3.1. Сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання покладених на них зобов’язань згідно з чинним законодавством; 4.1. Договір може бути розірвано за погодженням сторін; 4.2. У разі порушення однією із сторін зобов’язань за договором інша сторона має право розірвати договір в односторонньому порядку; 5.1. Усі суперечки з приводу цього договору розглядаються у порядку, передбаченому чинним законодавством; 6.1. Термін дії договору з 26 березня 2018 року до 26 березня 2018 року; 6.2. За згодою сторін та відсутності взаємних претензій договір може бути продовжено (а.с. 22).

Між сторонами правочину оформлено та підписано Акт прийому наданих послуг до цивільно-правового договору від 15.05.2018 на суму винагороди у розмірі 750 грн. 00 коп. (а.с. 23).

Позивачем, як податковим агентом, сплачені до бюджету нарахування відповідно до суми винагороди, що підтверджується платіжними дорученнями від 31.05.2018 (а.с. 24-26).

Суд не погоджується з висновками контролюючого органу про те, що вказаний вище договір має ознаки трудового, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, серед іншого: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення; порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

Відповідно до частини 1 статті 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно частини 1 статті 23 КЗпП України, трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Цивільно-правовий договір – це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

У відповідності до статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Натомість, трудовий договір характеризується, зокрема тим, що працівники не самі організовують роботу і виконують її не на власний ризик та розсуд, а підпорядковуються відповідним посадовим особам, водночас на підприємстві має вестись табель відпрацьованого часу, що є особливістю трудових правовідносин. В трудових договорах також визначається обов'язок працівника щомісячно виконувати відповідні роботи в межах робочого процесу підприємства, а за невиконання обов'язків визначено матеріальну та/чи дисциплінарну відповідальність. Трудовий договір – це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Тобто, основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Отже, відносини, які виникають з цивільно-правового договору послуг не є тотожними трудовим правовідносинам, а укладання цивільно-правового договору послуг не свідчить про наявність трудових відносин між Замовником та Виконавцем.

Щодо особи, з якою позивачем укладено Договір, то, як встановлено судом, такому Виконавцю не видавались жодні накази, розпорядження про прийняття його на роботу чи допуск до роботи, Виконавця не ознайомлювали з правилами внутрішнього трудового розпорядку (пункт 1.1 Договору); Виконавець не був підпорядкований жодному керівнику підприємства, що свідчить про цивільно-правовий характер даної угоди.

Підтвердженням того, що в даному випадку були укладені саме цивільно-правові договори є те, що: у трудових відносинах важливим є процес трудової діяльності, її організація, якої в даному випадку не було; Виконавець за цим Договором, на відміну від працівників, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку; за трудовим договором працівники приймаються до штату за певною кваліфікацією, професією, посадою, їм гарантується заробітна плата, гарантії, пільги, компенсації, тоді як за цивільно-правовим договором оплачується результат надання послуг і відносини сторін обмежуються лише наданням послуг і оплатою винагороди; заяву про прийняття на роботу, яку можна було б розцінювати як намір укладення трудового договору, Виконавець до позивача не надавав.

За таких обставин, твердження відповідача про порушення позивачем вимог статті 24 КЗпП України в частині не укладання трудового договору з особою не ґрунтується на приписах чинного законодавства України та є лише припущеннями контролюючого органу.

Крім того, згідно статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В свою чергу відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частиною 1 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За правилами частини першої статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 628 ЦК України, Договір містить умови (пункти), визначені на розсуд сторін правочину і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ціна, строк, тощо).

Згідно із статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, наявність обставин, що вказують на відсутність спрямування правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, є лише підставою розгляду питання компетентним судом для визнання правочину недійсним (тобто вказує на оспорюваність правочину). У той же час, згідно статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Жодних передбачених законом підстав, які вказували б на нікчемність дослідженого судом Договору, зі змісту Акту інспекційного відвідування не вбачається.

Суд зазначає, що відповідач не наділений повноваженнями на власний розсуд тлумачити умови вказаного вище правочину.

Чинне законодавство України не містить обов'язкових приписів, у яких випадках сторони зобов'язані укладати трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт чи надання послуг, тому сторони договору (правочину) вільні у своєму виборі щодо форми оформлення відносин, і на свій розсуд вправі визначати вид такого договору.

Суд зазначає, що виконання фізичною особою певних видів робіт (надання послуг) за Договором є відображенням волевиявлення учасників правочину в частині врегулювання їхніх відносин. Контролюючий орган не має жодних правових (легітимних) підстав для зобов’язання суб’єктів господарювання на укладення з особами саме трудових договорів.

Таким чином, жодних підстав для накладення на позивача штрафу не існувало, оскільки останній не допускав порушень норм законів про працю.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем не доведено правомірності оскаржуваної Постанови №РВ 95/953/000268/ТД-ФС в порядку статті 77 КАС України, а обсяг досліджених судом доказів та встановлених обставин є достатнім для вирішення спору та прийняття рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

За правилами частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача суми сплаченого судового збору у загальному розмірі 1116 грн. 90 коп., в тому числі: 704 грн. 80 коп. – відповідно до квитанції від 26.07.2018 №0.0.1094980910.2, та 412 грн. 10 коп. – відповідно до квитанції від 07.08.2018 №0.0.11.02752274.2, оригінали яких знаходяться в матеріалах справи.

Окрім того, представник позивача подав до суду заяву про стягнення витрат на професійну правову допомогу у розмірі 9200 грн. 00 коп.

Відповідач подав до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому вказав, що вказані суми на підготовку позовної заяви – 6000 грн. 00 коп. та щодо участі у судовому засіданні – 600 грн. 00 коп. – є надмірними; з Угоди та Акта наданих послуг неможливо встановити скільки адвокатом було потрачено часу та ресурсів для вчинення тієї чи іншої процесуальної дії на користь клієнта.

Відповідно до статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов’язані із прибуттям до суду; 3) пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов’язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 134 КАС України, витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).

За правилами частини третьої статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п’ята статті 134 КАС України).

У разі недотримання вимог частини п’ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).

За правилами частини сьомої статті 134 КАС України, обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Представником позивача надано суду на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу наступні докази: Договір про надання правової допомоги та представництво інтересів в суді від 02.07.2018 №02/07/18 (далі іменується – Договір від 02.07.2018 №02/07/18); Угоду від 02.07.2018 до Договору №02/07/18 (далі іменується – Угода від 02.07.2018); Акт наданих послуг від 23.10.2018 (далі іменується – Акт від 23.10.2018); Квитанція до прибуткового касового ордера №4 від 23.10.2018 на суму 9200 грн. 00 коп. (далі іменується – Квитанція).

Умови Договору від 02.07.2018 №02/07/18: Замовник доручає, а Адвокат бере на себе зобов’язання надавати правову допомогу, здійснювати представництво Замовника як фізичної особи-підприємця, з питань додержання вимог законодавства про працю в Управлінні Держпраці у Рівненській області, Рівненському окружному адміністративному суді, Рівненському районному суді Рівненської області, в правоохоронних органах, органах прокуратури, всіх органах незалежно від організаційно-правової форми та галузевої належності, при цьому Адвокат має право оформляти по справі необхідні заяви, клопотання, запити, отримувати необхідні документи, подавати підписані Заявником документи до суду та наділяється усіма правами сторони в процесі; оплата за надані послуги здійснюється за домовленістю сторін, визначеній в окремій угоді, яка є невід’ємним додатком до цього договору (а.с. 87).

Тобто, Договір від 02.07.2018 №02/07/18 є загальним, не визначає опису та обсягу наданих послуг та не містить опису вартості таких послуг.

Відповідно до Угоди від 02.07.2018: Замовник сплачує Адвокату за надання послуг з правової допомоги та представництва інтересів Замовника у суді на підставі акту наданих послуг гонорар за: підготовка позовної заяви – 6000 грн. 00 коп.; ознайомлення з матеріалами справи – 400 грн. 00 коп.; клопотання, заява, запит за один документ – 400 грн. 00 коп.; скарги (апеляційна, касаційна) – 1500 грн. 00 коп.; представництво інтересів в суді першої інстанції – 600 грн. 00 коп. за одне засідання; підготовка адвокатського запиту – 300 грн. 00 коп.; інші послуги – за умови укладання Додатку до Договору №02/07/18 та підписання його сторонами з розрахунку – 400 грн. 00 коп. за одну годину вартості роботи адвоката.

Оцінюючи вказані вище правочини, суд зазначає, що Угода від 02.07.2018, якою визначено види послуг та їх вартість, не може прийматися судом як належний додаток до Договору від 02.07.2018 №02/07/18, оскільки Угода від 02.07.2018 містить наступне посилання: «уклали цю угоду до Договору №02/07/18 про надання правової допомоги та представництво інтересів в суді від 20.06.2018 про наступне:».

Суд зазначає, що в тексті Угоди від 02.07.2018 міститься посилання на Договір №02/07/18 від 20.06.2018, проте такого договору в матеріалах справи немає, представник позивача такого договору до суду не надавав.

Відтак, Акт від 23.10.2018 не є належним щодо підтвердження витрат на правничу допомогу, оскільки такий Акт містить посилання лише на Договір від 02.07.2018 №02/07/18, який не містить видів, змісту, опису, вартості послуг.

Оцінюючи Квитанцію від 23.10.2018 на належність та допустимість доказів, суд вказує на невідповідність даного документа, як первинного документа, встановленим вимогам частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-14, а саме:

у графі «Головний бухгалтер» міститься лише підпис, натомість відсутній запис про прізвище та ініціали;

в такому документі відсутні дані, що дають змогу ідентифікувати особу (осіб), яка брала участь у здійсненні господарської операції;

в графі «Підстава» зазначено: Договір №02/07/18 від 02.07.2018, проте як встановлено судом, такий договір є загальним та не визначає видів, змісту, опису, вартості послуг.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані представником позивача документи не доводять факту понесення Адвокатом витрат саме в адміністративній справі №1740/2051/18. Надані суду неналежні документи унеможливлюють вирішення питання про відшкодування витрат на користь позивача.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (35320, Рівненська область, Рівненський район, село Олександрія, вулиця М. Вербицького, 3; РНОКПП НОМЕР_1) до Управління Держпраці у Рівненській області (місцезнаходження: 33028, місто Рівне, вулиця Лермонтова, 7; код ЄДРПОУ 39780243) про визнання протиправною та скасування постанови – задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Рівненській області про накладення штрафу №РВ 95/953/000268/ТД-ФС від 19 червня 2018 року.

Стягнути на користь фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) суму судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 (вісімдесят) коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень – Управління Держпраці у Рівненській області (код ЄДРПОУ 39780243).

Заяву про стягнення на користь фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9200 грн. 00 коп. – залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 02 листопада 2018 року.

Суддя Недашківська К.М.