Рішення № 77591939, 29.10.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2018 року м. ПолтаваСправа № 1640/2576/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Костенко Г.В.,

за участю:

секретаря судового засідання – Костіної А.В.,

представника позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

25.07.2018 ОСОБА_3 (надалі – ОСОБА_3, позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (надалі – УДМС України в Полтавській області, відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення начальника Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області від 10.03.2017 №15 про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2 Росії;

- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області видати на ім'я ОСОБА_3, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2 Росії, нову посвідку на постійне проживання.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вона є громадянкою ОСОБА_4 Федерації та в 2009 році переїхала разом з дітьми до України в місто Кременчук. 12.06.2009 як громадянці ОСОБА_4 Федерації надано дозвіл на імміграцію в Україну. Однак, без належних на те підстав, рішенням начальника УДМС України в Полтавській області від 10.03.2017 №15, скасовано дозвіл на імміграцію в Україну від 12.06.2009.

Ухвалою суду від 20.08.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №816/2576/18 та ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 18.10.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Відповідач з позовом не погодився, надав до суду відзив на позовну заяву (а.с.70-73), в якому зазначив, що оскільки позивачка після 24.08.1991 року виїхала за межі держави Україна, набула іноземне громадянство ОСОБА_4 Федерації і при цьому громадянство України в установленому порядку не припинила, УДМС України в Полтавській області зроблено висновок, що ОСОБА_3 є громадянкою України. Враховуючи викладене та керуючись пунктом 1 статті 12 Закону України "Про імміграцію" рішенням начальника УДМСУ в Полтавській області від 10.03.2017 №15 скасовано рішення УГІРФО ГУМВС України в Полтавській області від 12.06.2009 про надання дозволу на імміграцію.

У судовому засіданні представник позивача вимоги позовної заяви підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, просила відмовити у його задоволенні, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позовну заяву.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

Відповідно до свідоцтва про народження серії ІІ-ХЕ №912110, ОСОБА_3 народилась 31.10.1970 в місті Златоуст Челябінської області, ОСОБА_4 Радянська Федеративна Соціалістична Республіка (а.с.80 зворотній бік).

ОСОБА_3 є матір'ю дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.51-52).

Рішенням начальника УГІРФО ГУМВС України в Полтавській області від 12.06.2009 ОСОБА_3 та її неповнолітнім дітям ОСОБА_5 та ОСОБА_6 надано дозвіл на імміграцію в Україну (а.с.93).

Рішенням начальника УДМС України в Полтавській області від 10.03.2017 №15 скасовано повністю рішення УГІРФО ГУМВС України в Полтавській області від 12.06.2009 про надання дозволу на імміграцію громадянці України (ОСОБА_4 Федерації) ОСОБА_3 (а.с.109-108 зворотній бік).

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_3 звернувся суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд виходить з наступного.

Законом, що визначає умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства є Закон України "Про імміграцію" від 07.06.2001 №2491-ІІІ.

Відповідно до статті 1 Закон України "Про імміграцію" імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Питання імміграції регулюються Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, що не повинні їм суперечити (частина перша статті 2 Закону України "Про імміграцію").

Статтею 4 Закону України "Про імміграцію" (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: 1) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України; 2) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України; 3) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США, зареєстровану у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; 4) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України; 5) особи, які раніше перебували в громадянстві України; 6) батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти; 7) особи, які безперервно прожили на території України протягом трьох років з дня надання їм статусу біженців в Україні чи притулку в Україні, а також їхні батьки, чоловіки (дружини) та неповнолітні діти, які проживають разом з ними.

Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: 1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України; 2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; 3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням; 4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України; 5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в'їзду та перебування на території України.

З рішення начальника УГІРФО ГУМВС України в Полтавській області від 12.06.2009 слідує, що ОСОБА_3 та її неповнолітнім дітям ОСОБА_5 та ОСОБА_6 надано дозвіл на імміграцію в Україну на підставі пункту 3 частини третьої статті 4 Закону України "Про імміграцію" (а.с.93).

Стаття 12 Закону України "Про імміграцію" визначає підстави для скасування дозволу на імміграцію. Дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до статті 13 вказаного Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання. Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.

Особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію чи його скасування (стаття 14 Закону України "Про імміграцію").

Процедура провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 р. №1983 (далі - Порядок).

Пунктом 21 Порядку визначено, що дозвіл на імміграцію скасовується органом за місцем його видачі. Питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу за місцем прийняття рішення про надання такого дозволу. ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти (пункти 22, 23 Порядку).

Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі (пункт 24 Порядку).

Як слідує зі спірного рішення відповідача, воно прийняте за результатом розгляду подання Крюківського РВ у м.Кременчуці УДМС України в Полтавській області від 21.02.2017 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянки ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_3, та за результатом здійснення перевірки щодо належності чи не належності ОСОБА_3 до громадянства України.

Під час здійснення перевірки відповідач дійшов висновку про те, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка м.Златоуст, Челябінської області, ОСОБА_4 Федерації, є громадянкою України, яка після 24.08.1991 року виїхала за межі держави Україна, набула іноземне громадянство ОСОБА_4 Федерації і при цьому громадянство України не припинила.

Отже, відповідач вважає, що ОСОБА_3 є громадянкою України та у правових відносинах з Україною визнається лише громадянкою України.

Як свідчать матеріали справи, позивачка не погодилась із вказаним висновком відповідача та 06.01.2018 звернулась до УДМС із заявою про перегляд рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну. Зазначена заява була надіслана до ДМС України з метою перевірки належності до громадянства України.

За результатом розгляду заяви Департаментом з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ДМС листом від 19.02.2018 №6.4/657-18 повідомлено УДМС України в Полтавській області, що підстав вважати ОСОБА_3 громадянкою України немає (а.с.132).

Статтею 3 Закону України "Про громадянство України" визначено, що громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

У відповідності до п. 124 "Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень", затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 №215, особам, які мають у паспортах громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їх постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, замість паспортів громадян колишнього СРСР видаються залежно від місця проживання паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.

Суд зазначає, що в інших випадках вище обумовленим Порядком передбачено процедуру встановлення або оформлення належності до громадянства України, або оформлення набуття громадянства України.

Отже, враховуючи вищевикладене, правових підстав вважати ОСОБА_3 громадянкою України немає.

Таким чином, суд дійшов висновку, що висновок відповідача про належність позивачки до громадянства держави України базується на помилковому трактуванні національного законодавства.

Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своїх дій.

За таких обставин, відповідач, виконуючи свої повноваження, діяв не на підставі, не у межах та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак, рішення начальника УДМС України в Полтавській області від 10.03.2017 №15 про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є протиправним та підлягає скасуванню.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають задоволенню.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1; рнокпп НОМЕР_1; АДРЕСА_1, 36000) до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (вул. Пушкіна, 63, м. Полтава, Полтавська область, 36039; код ЄДРПОУ 37829297) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення начальника Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області від 10 березня 2017 року №15 про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2 Росії.

Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області видати на ім'я ОСОБА_3, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2 Росії, нову посвідку на постійне проживання.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (ЄДРПОУ 37829297) на користь ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1; рнокпп НОМЕР_1) витрати зі сплати судового збору в розмірі 704,80 (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення складено 05 листопада 2018 року.

Головуючий суддя ОСОБА_7