Рішення № 77589434, 02.11.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2018 року м. Житомир справа № 0640/4385/18

категорія 10.2.4

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бердичівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій неправомірними, зобов'язання відновити виплату пенсії, нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини пенсії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом до Бердичівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі – відповідач), в якому просить:

- визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у взятті на облік та виплаті пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов’язати Бердичівське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області взяти його на облік, відновити виплату раніше призначеної пенсії з 01.02.2018 та виплачувати її відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов’язати Бердичівське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській нарахувати та виплати йому компенсацію втрати частини пенсії у зв’язку з порушенням строків її виплати згідно із законом.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що з починаючи 1993 року він проживає на території держави Ізраїль. До виїзду за кордон він проживав та працював в місті Херсон. На виконання постанови Комсомольського районного суду м. Херсона від 29.05.2015 у справі №667/1450/14-а Управління Пенсійного фонду України в м. Херсоні призначило позивачу пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». У зв’язку з тим, що в 2015 році позивач змінив своє місце проживання в України та став проживати за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі його заяви Херсонський відділ головного управління Пенсійного фонду України в херсонській області направив його пенсійну справу до Бердичівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області для взяття на пенсійний облік за новим місцем проживання. Однак, листом від 10.07.2018 № 5936/03-01 відповідач відмовив позивачу у взятті на облік та виплаті пенсії, мотивуючи таке рішення відсутністю міжнародної угоди з питань пенсійного забезпечення між Україною та державою Ізраїль, а також тим, що позивачем не надано паспорта громадянина України або іншого документу про його постійне місце проживання на території України.

Позивач вважає такі дії Бердичівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області протиправними та такими, що порушують гарантоване йому Конституцією України право на пенсійне забезпечення, а тому він звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою від 24 вересня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

23 жовтня 2018 року на електронну адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує проти заявлених позовних вимог та просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову в повному обсязі, оскільки вважає, що рішення Бердичівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 04.07.2018 №33, яким позивачу було відмовлено у взятті на облік та поновлені пенсії за віком, прийнято у відповідності до чинного пенсійного законодавства. На підтвердження такої позиції представник відповідача зазначає, що відповідно до п. 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 ( у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника. При цьому, заявник повинен пред’явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік. Оскільки, позивач виїхав у 1993 році на постійне місце проживання до держави Ізраїль, то його паспорт, як громадянина України, був знищений. Натомість, наданий позивачем паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу громадянина України за кордоном і при перетині державного кордону. Крім того, у відзиві представник відповідача вказує, що згідно з ст. 51 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» під час перебування особи за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. З огляду на зазначене, відповідач вважає, що рішення про відмову ОСОБА_1 у взятті на облік а виплаті пенсії є правомірним та обґрунтованим. (а.с.37-38)

Розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження відповідно до вимог ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що в 1993 році ОСОБА_1 виїхав на постійне місце проживання до держави Ізраїль, підтверджується наявною у матеріалах справи копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон №CD026844 (а.с.10).

Як встановлено судом, перед виїздом за кордон позивач проживав в м. Херсон. Починаючи з 13.01.2014 він перебував на обліку в Херсонському відділі головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області та отримував пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». (а.с.16)

На підставі запитів позивача від 23.10.2017 № 7394/02 та від 07.02.2018 3 869/02-Б пенсійну справі ОСОБА_1 було направлено до Бердичівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області для взяття позивача на облік за новим місцем проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1. (а.с.16)

02 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Бердичівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про взяття на облік та поновлення виплати пенсії за віком, призначеної відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». До заяви позивачем було додано наступні документи: трудову книжку, копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон, копію картки платника податків № 2103-14-00159 про присвоєння ідентифікаційного номеру, копію пенсійного посвідчення та довідку з МК ВЖРЕП-7 про проживання позивача без реєстрації за адресою: м. Бердичів, вул. Генерала Горбачова, 24.

За результатами розгляду заяви, Бердичівське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області прийняло рішення від 04.07.2018 №33, яким позивачу було відмовлено у взятті на облік та поновлені пенсії за віком. Крім того, листом від 10.07.2018 № 5936/03-01 позивачу було повідомлено про підстави відмови, а саме зазначено, що відповідно до з ст. 51 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» під час перебування особи за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. Оскільки, угода з питань пенсійного забезпечення між Україною та державою Ізраїль відсутня, то підстав для призначення позивачу пенсії за віком немає. Крім того, в листі зазначено, що згідно з п. 2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», особа, яка звертається за пенсією повинна пред’явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України є паспорт громадянина України. Натомість, позивачем під час звернення надано паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу громадянина України лише за кордоном і при перетині державного кордону, а також довідку міського комунального виробничого житлового ремонтно - експлуатаційного підприємства № 7 від 02.07.2018 № 1224, згідно якої позивач проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 без реєстрації. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 було відмовлено у взятті на облік та поновленні виплати пенсії за віком. (а.с.14)

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Законі України "Про пенсійне забезпечення", якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Відповідно до частин першої статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно з ч.1 ст.26 Закону № 1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону № 1058, виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 Закону № 1058, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 р. пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-IV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону № 1058-IV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до статті 152 частини 2 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 07.10.2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування".

Як встановлено статтею 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що ОСОБА_1, як громадянин України незалежно від країни свого проживання вправі користуватися конституційними правами, в тому числі й правом на пенсійне забезпечення.

Частиною 1 статті 44 та частиною 5 статті 45 Закону №1058, передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Відповідно до п. 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за № 1566/11846 (далі - Порядок №22-1), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

У свою чергу, за приписами пункту 1.6 і абзаців 1-4 пункту 1.7 Порядку №22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів.

Перелік документів, необхідний для призначення пенсії за віком передбачено пунктом 2.1 Порядку №22-1, за змістом якого до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, такі документи: 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року N 637 ; 3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 1, 3 до Положення); 4) документи про місце проживання (реєстрації) особи.

Згідно з абзацом 1 пункту 2.9 Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

За правилами пунктів 2.22 - 2.23 Порядку №22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.

Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

Відповідно до положень пункту 4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

При прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності); 4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі (п.4.2 Порядку № 22-1).

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (п.4.3 Порядку № 22-1).

Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (п.4.7 Порядку № 22-1).

Виходячи із системного аналізу наведених положень законодавства, яким врегульовано спірні відносини, особа, яка проживає за кордоном, має право на призначення пенсії, реалізація якого повинна здійснюватись у встановленому національним законодавством порядку визначеному, зокрема, у Законі № 1058-IV і затвердженого на виконання його положень Порядку №22-1.

З матеріалів справи вбачається, що разом з заявою від 02.07.2018 позивачем надано трудову книжку, копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії CD026844 (а.с.10), копію картки платника податків (а.с.11), копію пенсійного посвідчення №1483518097 (а.с.12) та довідку з МК ВЖРЕП-7 про проживання без реєстрації за адресою: м. Бердичів, вул. Генерала Горбачова, 24 (а.с.13).

04 липня 2018 року відповідачем прийнято рішення № 33 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV. При цьому, підставою для відмови у призначенні пенсії позивачу стало неподання ОСОБА_1 паспорта громадянина України та документів, які підтверджують його місце постійного проживання (реєстрації) в Україні.

В обґрунтування такого твердження відповідач послався на п. 2.1, п.2.9, п.2.22 Порядку № 22-1.

Разом з тим, пунктом 2.1 Порядку № 22-1, який встановлює вичерпний перелік документів, які подаються для призначення пенсії, не передбачено подання документів про місце проживання (реєстрації) особи саме на території Україні.

Натомість, пунктом 2.25 Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про виплату пенсії у зв'язку з виїздом за кордон подається паспорт громадянина України для виїзду за кордон з відповідним записом про виїзд на постійне місце проживання за кордон, паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, та довідка або інший документ про зняття з реєстрації місця проживання в Україні.

Отже, цими нормами прямо передбачено можливість виплати пенсії особі, яка виїздить на постійне місце проживання за кордон, на підставі паспорту громадянина України для виїзду за кордон та довідки про зняття з реєстрації місця проживання в Україні.

Наведені положення свідчать про помилковість вимоги відповідача щодо надання позивачем паспорту громадянина України та документу підтвердження місця проживання (реєстрації) в Україні.

Виходячи зі змісту преамбули та ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", цей Закон відповідно до Конституції України регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання на території України.

Враховуючи викладене, посилання відповідача на п.2.9, п.2.22 Порядку № 22-1 є безпідставними, а відмова у призначенні пенсії з посиланням на паспорту громадянина України та документу підтвердження місця проживання (реєстрації) в Україні є необґрунтованою.

Натомість, згідно з ч.2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Як встановлено статтею 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Таким чином, зняття особи з реєстрації в Україні не позбавляє її громадянства України та права на отримання пенсії в Україні, якщо ця особа набула такого права, працюючи та сплачуючи страхові внески протягом встановленого законом строку, та досягнувши пенсійного віку.

Статтею 5 Закону України "Про громадянство України" встановлено, що документами, які підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Такий паспорт було надано позивачем при зверненні до відповідача 02.07.2018.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 19.05.2015 року по справі № 21-168а15, від 06.10.2015 року по справі № 608/1189/14-а, позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.09.2018 по справі № 754/3047/17.

Отже, з урахуванням наведених положень законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, рішення ЄСПЛ, рішення Конституційного Суду України та з урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 , як громадянин України, яка проживає за кордоном, не може бути позбавлена права на призначення пенсії у зв'язку з реєстрацією місця її проживання за межами території України, реалізація якого повинна здійснюватись у встановленому національним законодавством порядку визначеному, зокрема, у Законі № 1058-IV і затвердженого на виконання його положень Порядку №22-1.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд вважає, що відповідач при прийнятті рішення про відмову у взятті на облік та поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 з мотивів ненадання позивачем паспорту громадянина України та документу на підтвердження місця проживання (реєстрації) в Україні, діяв необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення, без дотримання принципу рівності перед законом, тобто, з порушенням вимог ч.2 ст.2 КАС України.

Суд відмічає, що відповідачем не зазначено жодних інших підстав для відмови у призначенні пенсії позивачеві, крім ненадання паспорту громадянина України та документів на підтвердження місця проживання (реєстрації) в Україні, та не викладено в спірному рішенні будь-яких зауважень з приводу наданих позивачем документів щодо стажу, віку, заробітної плати.

Відповідно до ч.1 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Позивач просить зобов'язати відповідача взяти його на облік та відновити з виплату раніше призначеної пенсії починаючи з 01.02.2018.

З даного приводу суд зауважує, що предметом спору даної справи є відмова у взятті на облік та поновлені виплати раніше призначеної пенсії за наслідком розгляду заяви про призначення пенсії від 02.07.2018.

Отже в даному випадку підлягають задоволенню позовні вимоги з 02.07.2018, тобто з моменту звернення позивача з відповідною заявою.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що оскаржувані дії є такими, що суперечать вимогам законодавства та порушують право позивача на пенсійне забезпечення, а відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання неправомірними дії Бердичівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відповідача щодо відмови у взятті на облік та виплаті пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та зобов’язання Бердичівське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області взяти позивача на облік та відновити з 02.07.2018 виплату раніше призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» пенсії, є обґрунтованими а підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 46 Закону №1058, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-III).

За змістом наведених норм обов'язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати.

Строки виплати пенсії встановлені Законом №1058-IV, відповідно до частини 1 статті 47 якого (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Суд зазначає, що наразі пенсію позивачу не призначено, жодних виплат на його користь не проводилось.

Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушено відповідачем, а тому позовні вимоги в цій частині є передчасними. Задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.

Отже, вимоги про зобов'язання здійснювати виплату пенсії з компенсацією втрати частини доходів є передчасними.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.07.2018 по справі 487/6923/16-а, від 10.07.2018 по справі № 404/6317/16-а, від 18.09.2018 по справі № 522/535/17.

З урахуванням зазначено суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції № 46 від 05.09.2018, ОСОБА_1 під час звернення з даним позовом до суду було сплачено судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп., який підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 258-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (вул. Генерала Горбачова, 24, м. Бердичів, Житомирська область, 13300; РНОКПП НОМЕР_1) до Бердичівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Л.Карастоянової, 29, м. Бердичів, Житомирська область, 13312; код ЄДРПОУ 37752900) про визнання дій неправомірними, зобов'язання відновити виплату пенсії, нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини пенсії - задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Бердичівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Л. Карастоянової, 29, м. Бердичів, Житомирська область, 13312; код ЄДРПОУ 37752900) щодо відмови ОСОБА_1 (вул. Генерала Горбачова, 24, м. Бердичів, Житомирська область, 13300; РНОКПП НОМЕР_1) у взятті на облік та виплаті пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Зобов’язати Бердичівське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Л. Карастоянової, 29, м. Бердичів, Житомирська область, 13312; код ЄДРПОУ 37752900) взяти ОСОБА_1 (вул. Генерала Горбачова, 24, м. Бердичів, Житомирська область, 13300; РНОКПП НОМЕР_1) на облік та відновити виплату раніше призначеної йому відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» пенсії, починаючи з 02.07.2018.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бердичівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Л.Карастоянової, 29, м. Бердичів, Житомирська область, 13312; код ЄДРПОУ 37752900) на користь ОСОБА_1 (вул. Генерала Горбачова, 24, м. Бердичів, Житомирська область, 13300; РНОКПП НОМЕР_1) понесені судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.Е.Черняхович