Ухвала суду № 77587939, 02.11.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5623/18

УХВАЛА

02 листопада 2018 року м.Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Аракелян М.М., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління державного архітектурного-будівельного контролю Одеської міської ради, Державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації», третя особа ОСОБА_2 про скасування реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації, скасування реєстрації права власності,-

ВСТАНОВИВ:

30 жовтня 2018 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1, в якому позивач просить суд скасувати реєстрацію декларації ОД№141182350689 про готовність об’єкта до експлуатації від 23.08.2018 року, зареєстровану Управлінням ДАБК Одеської міської ради щодо об’єкта –квартири під №5 в будинку №20/22 по вулиці Цвєтаєва Генерала в м. Одесі, замовником за якою визначено ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_1; скасувати рішення про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу) державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» ОСОБА_3, Одеська область, ЄДРПОУ 42107749, індексний номер:42793550 від 31.08.2018 року про реєстрацію права власності ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_1 на квартиру під №5 в будинку №20/22 по вулиці Цвєтаєва генерала в м. Одесі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, реєстраційний номер об’єкту нерухомого майна: 1634019451101.

Відповідно до ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтею 160, 161,171 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Згідно з п.2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов’язує надавати такі послуги виключно суб’єкта владних повноважень, і спір виник у зв’язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб’єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв’язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб’єкта владних повноважень або іншої особи.

Згідно п.7 ч.1 ст.4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Як зазначено у п.3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами” від 09.09.2010 року № 19-рп/2010, головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура.

Згідно з п.3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 54 народних депутатів України та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України (щодо принципу інстанційності в системі судів загальної юрисдикції) від 12.07.2011 року № 9-рп/2011 принцип спеціалізації полягає у створенні відповідних спеціалізованих судів для здійснення цивільного, кримінального, адміністративного, господарського судочинства.

Основними ознаками публічно-правових відносин є: обов'язкова участь у цих відносинах суб'єкта, який наділений публічно-владними повноваженнями; підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень (що проявляється у можливості суб'єкта владних повноважень вирішувати питання про права і обов'язки підпорядкованої особи); імперативність публічно-правових відносин; домінування публічно-правового інтересу у цих відносинах.

Обов'язковою ознакою позовної форми захисту права в адміністративному суді має бути наявність спору про публічне право, тобто спору про права і обов'язки в публічних правовідносинах.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі “Zand v. Austria” вказав, що словосполучення “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, встановлений законом” у частині першій статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з &?.;…&g>; питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів &l ;…&?н;”. З огляду на це, не вважається “судом, встановленим законом” орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень". Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті. Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Судом встановлено, що предметом розгляду даної справи є встановлення правомірності рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 42793550 від 31.08.2018 року на об’єкт нерухомого майна, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна: 1634019451101 за ОСОБА_2 та встановлення правомірності декларації про готовність об’єкта до експлуатації ОД№141182350689 від 23.08.2018 року, виданої Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, на підставі якої, зокрема, здійснено спірну реєстрацію вищевказаного об’єкта нерухомості.

У позовній заяві позивач зазначає, що він є власником квартири АДРЕСА_2 в. Одеса, на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 29.04.220 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 2005 році відремонтував напівзруйноване приміщення, яке знаходиться поряд з його квартирою під одним дахом, що на думку позивача є новоствореним об’єктом нерухомого майна відповідно до ст. 331 ЦК України.

При цьому, як зазначено у позовній заяві, маючи намір узаконити проведену реконструкцію вищевказаного об’єкта нерухомості, ним було замовлено, а КП «Міське агентство з приватизації житла» виготовлено технічний паспорт на реконструйовану квартиру №1А, проте до кінця узаконення нерухомості не здійснив.

Позивач зазначив, що 19.10.2018 року з інформаційної довідки з ЄДР речових прав на нерухоме майно йому стало відомо, що його реконструйонаий об’єкт нерухомості було введено в експлуатацію відповідно до декларації ОД№141182350689 від 23.08.2018 року, замовником якої є ОСОБА_2, та на підставі вказаної довідки, технічного пспорту від 10.09.2018 року та довідки ТОВ «Бюро Консалт Сервіс» №4609-18 від 10.09.2018 року Державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» ОСОБА_3 29.08.2018 року проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 за ОСОБА_2

На думку позивача, побудований ним об’єкт нерухомості, у зв’язку з протиправними рішеннями відповідачів, привласнено третьою особою.

Разом з тим, в обґрунтування позовних вимог щодо протиправності реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації ОД№141182350689 від 23.08.2018 року позивач зазначив, що така реєстрація здійснена з порушенням положень Закону України «Про архітектурну діяльність», Закону України «Про планування і забудову території», Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», оскільки дозвіл на будівництво чи реконструкцію напівзруйнованого суміжного приміщення з його квартирою, у встановленому законом порядку, не приймався.

Таким чином, позивач вважає, що вищевказаними спірними рішенням відповідачів було порушено його права власника.

Тобто, в якості обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на відсутність правових підстав для набуття права власності на спірне нерухоме майно третьою особою – ОСОБА_2, яке на його переконання протиправно зареєстроване державним реєстратором за вказаною особою на підставі протиправного рішення про реєстрацію декларації про готовність об’єкта до експлуатації.

Таким чином судом встановлено, що в основу обґрунтування протиправного характеру оскаржуваних рішень відповідачів щодо реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації та про державну реєстрацію права власності покладено не порушення порядку та процедури їх проведення, а відсутність такого права в особи, за якою у подальшому було зареєстровано право власності на спірний об’єкт нерухомості.

Такі аргументи безумовно свідчать про існування спору про право у межах даних правовідносин, оскільки вирішення даного спору потребує вирішення судом спірного питання стосовно того кому та на яких підставах належить право власності на нерухоме майно.

Слід зазначити, що участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак, сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Приписи пункту 1 частини першої статті 15 ЦПК України визначали, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Згідно частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Як розтлумачив Верховний Суд України у своїй постанові від 24.01.2017 року у справі № 815/6165/14, позов, предметом якого є реєстраційні дії, здійснені на основі юридичних фактів, стосовно яких існує спір про право цивільне, в межах якого можуть бути розв'язані питання, пов'язані з реєстрацією прав власності на будівлю, не може бути розглянуто за правилами Кодексу адміністративного судочинства України

У поданій до адміністративного суду позовній заяві ОСОБА_1 спір стосується прав власності на нерухоме майно відповідного власника у тому числі правомірності набуття/припинення прав власності останнім на таке майно. Скасування оскаржуваного рішення, прийнятого державним реєстратором, стосується позбавлення такої особи прав власності на нерухоме майна та відновлення права власності на нерухоме майно первісного власника.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до порушення цивільних прав, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконною (протиправною) таких дій чи бездіяльності є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Аналогічний правовий висновок щодо визначення юрисдикції адміністративних судів викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 4 квітня 2018 року по справі №361/2965/15-а, від 23 травня 2018 року у справі 802/233/16-а та в постановах Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі №21-41а16, від 11 квітня 2017 року у справі № 808/2298/15 та постанові Верховного Суду у справі №817/1048/18 від 04 квітня 2018 року.

Враховуючи вищевикладене, в контексті конкретних обставин цієї справи та нормативного регулювання правовідносин, що склалися між учасниками справи, суд дійшов висновку, що на даний спір не поширюється юрисдикція адміністративного суду, що виключає розгляд цієї справи за правилами КАС України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження у справі, оскільки справа не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів та підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Разом з адміністративним позовом представником позивача було подано заяву про забезпечення позову (вх.№32600/18), яка з урахуваннями вищезазначених висновків, судом по суті не розглядається.

Керуючись п.1 ч.1 ст.170, ст.ст. 241-243, ст.248, 250 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління державного архітектурного-будівельного контролю Одеської міської ради, Державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації», третя особа ОСОБА_2 про скасування реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації, скасування реєстрації права власності.

Роз’яснити позивачу, що дана справа розглядається місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.

Копію ухвали надіслати позивачу разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена протягом 15 днів до суду П’ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя М.М. Аракелян