Постанова № 77585949, 30.10.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2018 р. Справа № 818/407/18Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Катунова В.В.

суддів: Ральченка І.М. , Бершова Г.Є.

за участю секретаря судового засідання Білюк Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної фіскальної служби України на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.04.2018 (суддя І.Г. Шевченко, вул. Г. Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 23.04.18) по справі № 818/407/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива-Агротех"

до Державної фіскальної служби України третя особа Приватне підприємство "ОСОБА_1 і К"

про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нива-Агротех» (далі – позивач, ТОВ «Нива-Агротех»), звернулось до суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач, ДФС України), третя особа - приватне підприємство «ОСОБА_1 і К» (третя особа – ПП «ОСОБА_1 і К»), в якій просило визнати протиправним та скасування рішення від 29.01.2018 №574396/34754004 про відмову в реєстрації податкової накладної від 22.12.2017 №65 та зобов'язати відповідача зареєструвати податкову накладну від 22.12.2017 №65 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11.04.2018 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення комісії Державної фіскальної служби України від 29.01.2018 №574396/34754004 про відмову в реєстрації податкової накладної від 22.12.2017 №65.

Зобов'язано Державну фіскальну службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 22.12.2017 №65, видану товариством з обмеженою відповідальністю "Нива-Агротех" .

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Державної фіскальної служби України (04053, м.Київ, Львівська площа, буд.8 код ЄДРПОУ 39292197) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Нива-Агротех" (42726, Сумська область, Охтирський район, с.Горяйстівка, вул.Береста, буд.31, код ЄДРПОУ 34754004) витрати на оплату судового збору в сумі 3524 (три тисячі п’ятсот двадцять чотири) гривень та 15 000 (п'ятнадцять тисяч) гривень витрат на оплату правової допомоги .

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, при ухваленні оскаржуваного рішення, судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, чинні на час виникнення спірних правовідносин, а саме: п. 74,2 ст. 74, пп. 201.16.1, пп.201.16.3 п. 201.16 ст. 201 Податкового кодексу України, не враховано зміст наказу Міністерства фінансів України від 13.06.2017 № 567 "Про затвердження Критеріїв оцінки ступеня ризиків достатніх для зупинення реєсмтрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Перелік), у розрізі Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також порушено норми процесуального права, а саме п.4 ст. 9, ч.ч. 1-3 ст. 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а також норми ст. 134 КАС України при стягненні суми витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав з підстав зазначених у скарзі, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції проти доводів та вимог апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в задоволенні скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників судового засідання, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечується, 19.02.2017 між ТОВ «Нива-Агротех» та ПП «ОСОБА_1 і К» укладено договір поставки №13121708/1 (а.с.9-10). За умовами договору постачальник (позивач) передає у власність покупцеві (ПП «ОСОБА_1 і К»), а покупець приймає та оплачує товар сільськогосподарську продукцію - сою, за ціною, якістю, кількістю та на умовах узгоджених з покупцем вказаних у даному договорі.

На виконання умов вищезазначеного договору, позивачем надано рахунок №37 від 19.1202017 на проведення попередньої оплати товару на загальну суму: 2762500,00грн. (а.с.11).

Вищезазначений рахунок був сплачений покупцем, що підтверджується платіжними дорученнями за №12745 від 20.12.2017 на суму 1657500,00грн. та №12793 від 21.12.2017 на суму 552500,00грн. (а.с.112,112(зворот).

ТОВ «Нива-Агротех» згідно договору та на виконання вимог чинного законодавства України було складено та направлено до Єдиного реєстру податкових накладних три податкових накладних (а.с.15,16), в тому числі податкову накладну №65 від 22.12.20117 (а.с.13), яку позивачем 27.12.2017 направлено для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Проте, відповідачем через «Автоматизовану систему «Єдине вікно подання електронних документів» ДФС України, в квитанції від 28.12.2017 (а.с.14) повідомлено, що реєстрація податкової накладної №65 від 22.12.2017 зупинена, у зв’язку з тим, що податкова накладна відповідає критеріям оцінки ступеня ризиків, визначених пунктом 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 13.06.2017 №567, оскільки за результатами оцінювання СМКОР виявлено невідповідність обсягів постачання обсягам постачання обсягам придбання по товарах згідно з УКТ ЗЕД 1201 та запропоновано позивачу надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію.

На вимогу фіскального органу після зупинення реєстрації податкової накладної, платником податків були надані додаткові документи, в тому числі на підтвердження придбання реалізованого товару, разом з відповідним поясненням (а.с.17-51,53-64,82-116).

Однак, 29.01.2018 комісією ДФС України було прийнято рішення про відмову в реєстрації податкової накладної №65 від 22.12.2017 з підстав наданням платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування (а.с.52).

Не погоджуючись із висновками відповідача, посилаючись на їх необґрунтованість, позивач звернувся до суду з позовом, в якому ставиться питання про скасування рішень суб'єкта владних повноважень із зобов'язанням його вчинити дії з реєстрації податкової накладної в судовому порядку.

Суд першої інстанції, вирішуючи справу та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідач не обґрунтував наявність причин, за яких платнику відмовлено у реєстрації податкової накладної.

Разом з цим, судом першої інстанції враховано, що позивач надав на вимогу контролюючого органу пояснення з приводу господарської операції, її документальне підтвердження, за цими документами вбачається зміст операції, обсяги постачання товару, його вид, тощо, будь-яких розбіжностей між кількісними та вартісними показниками в документах не встановлено.

За таких обставин, оскільки відповідач не довів правомірність прийнятого рішення, не обґрунтував наявність належних підстав для прийняття своїх рішень, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 201.16 ст. 201 Податкового кодексу України, від 02.12.2010 №2755-VI (далі – ПК України) в редакції чинній на час прийняття рішення про зупинення реєстрації спірної податкової накладної, реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у разі відповідності такої податкової накладної/розрахунку коригування сукупності критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлених відповідно до пункту 74.2 статті 74 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 201.16.1 п. 201.16 ст. 201 ПК України у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних платнику податку протягом операційного дня контролюючий орган в автоматичному режимі надсилає (в електронному вигляді у текстовому форматі) квитанцію про зупинення реєстрації такої податкової накладної/розрахунку коригування. Така квитанція є підтвердженням зупинення такої реєстрації. У квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування зазначаються: а) порядковий номер та дата складення податкової накладної /розрахунку коригування; б) визначення критерію(їв) оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, на підставі яких було здійснено зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування; в) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та/або копії документів (за вичерпним переліком), достатніх для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію такої податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Критерії оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних затверджено наказом Міністерства фінансів України від 13 червня 2017 року за №567. Пунктом 6, на який посилається відповідач в квитанції від 28.12.2017 (а.с.14), повідомляючи про зупинення реєстрації податкової накладної позивача, встановлено, що моніторинг податкової накладної/розрахунку коригування здійснюється ДФС за такими критеріями: 1) обсяг постачання товару/послуги, зазначений у податковій накладній / розрахунку коригування, яку (який) подано на реєстрацію в Реєстрі, у 1,5 раза більший за величину, що дорівнює залишку різниці обсягу придбання на митній території України такого товару/послуги (крім обсягу придбання товарів/послуг за операціями, які звільнені від оподаткування та підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою) та/або ввезення на митну територію України такого товару, зазначеного з 01 січня 2017 року в отриманих податкових накладних / розрахунках коригування, зареєстрованих в Реєстрі, і митних деклараціях, та обсягу постачання відповідного товару/послуги, зазначеному у податкових накладних / розрахунках коригування, зареєстрованих з 01 січня 2017 року в Реєстрі, і переважання в такому залишку (більше 75 % загального такого залишку для платників, у яких значення показника D становить більше 0,03; більше 60 % - від 0,02 до 0,03; більше 50 % - від 0,015 до 0,02; більше 40 % - від 0,01 до 0,015, більше 30 % - від 0,005 до 0,01, більше 20 % - до 0,005) товарів з кодами згідно з УКТ ЗЕД, які визначаються ДФС, та відсутність товару/послуги, зазначеного/зазначеної в податковій накладній, яка подана на реєстрацію в Реєстрі, в інформації, поданій платником податку за встановленою формою, як товару/послуги, що на постійній основі постачається (виготовляється);

2) відсутність (анулювання, призупинення) ліцензій, виданих органами ліцензування, які засвідчують право суб'єкта господарювання на виробництво, експорт, імпорт, оптову і роздрібну торгівлю підакцизними товарами (продукцією), визначеними підпунктами 215.3.1 та 215.3.2 пункту 215.3 статті 215 розділу VI Податкового кодексу України, стосовно товарів, які зазначені платником податку у податковій накладній, поданій на реєстрацію в Реєстрі;

3) розрахунок коригування, складений постачальником товарів/послуг до податкової накладної, яка складена на отримувача - платника податку на додану вартість, якщо передбачається зміна вартості товару/послуг більше ніж удвічі та/або зміна номенклатури товарів/послуг (для кодів товарів згідно з УКТ ЗЕД - зміна перших чотирьох цифр кодів, а для кодів послуг відповідно до Державного класифікатора продукції та послуг - перших двох цифр кодів).

У разі якщо за результатами Моніторингу визначено, що податкова накладна/розрахунок коригування відповідає вимогам підпункту 1 цього пункту та сума податку на додану вартість, зазначена в податкових накладних, зареєстрованих платником податку в Реєстрі у звітному (податковому) періоді з урахуванням податкової накладної/розрахунку коригування, поданої на реєстрацію в Реєстрі, які відповідають вимогам підпункту 1 цього пункту, більша за середньомісячну суму сплачених за останні 12 місяців єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків і зборів (крім суми податку на додану вартість, сплаченої при ввезенні товарів на митну територію України) платником податку та його відокремленими підрозділами, реєстрація такої податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється відповідно до вимог пункту 201.16 статті 201 розділу V Кодексу.

У разі якщо за результатами Моніторингу визначено, що податкова накладна/розрахунок коригування відповідає одній з умов, зазначених у підпункті 2,3 цього пункту, - реєстрація такої податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється відповідно до вимог пункту 201.16 статті 201 розділу V Кодексу.

З наведеного вбачається, що зазначений відповідачем пункт має три підпункти з самостійними критеріями, за якими має здійснюватися моніторинг податкових накладних. Також передбачено окремі самостійні наслідки у випадку встановлення відповідності податкової накладної критеріям, зазначеним в кожному з підпунктів. Крім того, кожен з визначених в підпунктах першому, другому та третьому критеріїв містить ряд складових, наявність яких має бути встановлена при оцінці відповідності такому критерію податкової накладної та віднесенні певної господарської операції до ризикових. Формулювання підстав для зупинення реєстрації податкових накладних, наведене відповідачем в квитанції від 28.12.2017 (а.с.14), а саме: виявлено невідповідність обсягів постачання обсягам придбання по товарах згідно з УКТ ЗЕД 1201, за змістом не відповідає критеріям, наведеним в п. 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 13 червня 2017 року за №567, тобто зупинення реєстрації податкової накладної відповідачем в даному випадку, на переконання суду, здійснено з підстав, що не передбачена законодавством.

Судом першої інстанції вірно зауважено, що визначення фіскальним органом у вищезазначеній квитанції (а.с.14) конкретного критерію ризиків прямо впливає на можливість надання в подальшому платником податків відповідних документів, перелік яких міститься в зазначеному вище наказі Міністерства фінансів України від 13 червня 2017 року №567. Однак, у квитанції від 28.12.2017 (а.с.14) фіскальним органом, в порушення пп.201.16.1 п. 201.16 ст. 201 ПК України, не вказано ані чіткого критерію оцінки ступеня ризиків, ані конкретного переліку документів, вичерпний перелік яких встановлений наказом Міністерства фінансів України від 13 червня 2017 року №567.

Судовим розглядом встановлено, що на вимогу відповідача, позивачем на адресу фіскального органу направлено копії документів та пояснення до вищезгаданої господарської операції та податкової накладної №65 від 22.12.2017, в тому числі, документи щодо походження товару, а саме: видаткову накладну №ТД 0131-04 від 31.01.2017 про придбання добрив азотно-фосфорно калійних на суму 570192,00грн., щодо підтвердження факту вирощування сої; видаткову накладну №17832 від 06.09.2017 про придбання мікродобрив на суму 22403,28грн., щодо підтвердження факту вирощування сої; видаткову накладна №3226 від 31.03.2017 про придбання насіння сої на суму 429600грн., щодо підтвердження факту вирощування сої, накладну №78 від 22.12.2017 про реалізацію 55,048 т. сої на суму 608280,40грн., щодо підтвердження факту реалізації сої власного вирощування, звіт про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів і винограду - щодо підтвердження наявності сільськогосподарських угідь та безпосередньо обсяг вирощеної продукції; протокол про призначення уповноваженої особи (ОСОБА_2О.) на посаду заступника директора товариства та надання права підпису - щодо підтвердження повноважень; наказ про призначення на посаду ОСОБА_2 на посаду заступника директора товариства - щодо підтвердження повноважень; довіреність на ім’я ОСОБА_2 - щодо підтвердження повноважень; платіжні доручення № 12745 від 20.12.2017 р. на суму 1657500грн. та №12793 від 21.12.2017 на суму 552500грн. - щодо підтвердження факту реалізації вирощеної сої; меморіальний ордер по 361 рахунку (Розрахунки з покупцями та замовниками) - щодо підтвердження прозорості розрахунків; відомості про наявність основних засобів (засобів виробництва) - щодо підтвердження факту вирощування сої; фінансовий звіт (баланс) суб’єкта малого підприємництва - щодо підтвердження прозорості розрахунків; відомості про рух сільськогосподарської продукції (рахунок 271) - щодо підтвердження прозорості розрахунків; звіт про посівні площі сільськогосподарських угідь - щодо підтвердження факту вирощування сої; довіреність на о), в тому числі податкову накладну №65 від 22.12.20117 (а.с.13), яку позивачем 27.12.2017 направлено для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових нак

Однак, комісією ДФС України після обробки наданих ТОВ «Нива-Агротех» документів 29.01.2018 було прийнято рішення про відмову у реєстрації податкової накладної №65 від 22.12.2017, з підстав наданням платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування (а.с.52).

В той же час, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 за №190 «Про встановлення підстав для прийняття рішення комісією Державної фіскальної служби про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову в такій реєстрації», що діяла на час прийняття оскаржуваного рішення, було визначено, що підставами для прийняття комісією ДФС рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування є:

-ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній/розрахунку коригування, до якої/якого застосована процедура зупинення реєстрації згідно з пунктом 201.16 статті 201 Кодексу ;

-ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту «в» підпункту 201.16.1 пункту 201.16 статті 201 Кодексу;

-надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування.

Тобто, рішення Комісії ДФС України, повинно містити чітку підставу для відмови в реєстрації податкової накладної, у даному випадку, або «надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування», або «надання платником податку копій документів, які не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування».

Однак, як вбачається з оскаржуваного рішення (а.с.52), в ньому не міститься чітких визначень підстав для прийняття Комісією ДФС України рішення про відмову в реєстрації податкової накладної, будь-якого обґрунтування такого рішення відповідачем ні в самому рішенні, що оскаржуються, так і в ході судового розгляду не наведено. Не надано будь-яких пояснень щодо того, які саме з поданих позивачем документів складені з порушенням законодавства, в чому такі порушення полягають, та яких саме документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної та не надано ніяких доказів таких висновків.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу необґрунтованості стверджень відповідача про наявність підстав для відмови в реєстрації податкової накладної про те, через ненадання позивачем усіх, передбачених «Вичерпним переліком...» документів, оскільки наказом Міністерства фінансів України від 13 червня 2017 року №567, яким в тому числі затверджено Вичерпний перелік документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних» передбачено подання платниками податків, зокрема для критерію, зазначеного у підпункті 1 пункту 6 Критеріїв, договорів, у тому числі зовнішньоекономічні контракти, з додатками, листування з контрагентами; договорів, довіреностей, актів керівного органу платника податку, якими оформлені повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для провадження господарської операції; первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання й транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складських документів (інвентаризаційних описів), у тому числі рахунків-фактур/інвойсів, актів приймання-передавання товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладних; розрахункових документів, банківських виписок з особових рахунків; документів щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачена договором та/або законодавством. При цьому, суд вважає безпідставним позицію відповідача про обов'язкове подання в кожному випадку усіх встановлених Переліком документів, а його назву слід розуміти як неможливість витребування у платника податків не передбачених цим переліком документів. Відповідач, оцінюючи податкові накладні на їх відповідність встановленим критеріям ризику та вимагаючи подання документів, зобов'язаний в кожному випадку приймати до уваги специфіку діяльності платника податку та характер конкретної господарської операції за якою складається податкова накладна.

В момент здійснення господарських операцій позивач та його контрагент були зареєстровані платниками податку на додану вартість, складення податкової накладної за першою з подій, відповідає вимогам Податкового кодексу України, а доводи відповідача не спростовують також ані факту здійснення платником податків господарської операції, ані факту наявності дати виникнення саме першої події (придбання товарів/послуг, або отримання коштів), що підтверджується тільки первинними документами, на підставі яких складається податкова накладна/розрахунок коригування.

Крім того, оскаржуване рішення було прийнято на підставі норми п. 201.16.3 п. 201.16 ст. 201 ПК України, яка на момент прийняття рішення вже втратила чинність.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про не доведеність відповідачем правомірності прийняття рішення про відмову в реєстрації податкової накладної, а зважаючи на наявність передбачених законодавством документів, які свідчать про проведення господарської операції між позивачем та ПП «ОСОБА_1 і К», та на те, що такі документи були надані контролюючому органу, останній не мав правових підстав для відмови позивачу у реєстрації податкової накладної №65 від 22.12.2017, а тому оскаржуване рішення є таким, що не відповідає вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає скасуванню.

Реалізація суб'єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень ч.2 ст.19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.

У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.

При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.

Так, у відповідності до абз.3 п.10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 р. № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі", суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим законодавством критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Так, відповідно до ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Так, адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії і у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії, відповідно.

З системного аналізу положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.

Окрім того, варто звернути увагу на приписи пунктів 19, 20 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 29.12.2010 № 1246 (Порядок № 1246), якими передбачено, що податкова накладна та/або розрахунок коригування, реєстрацію яких зупинено, реєструються у день: 1) прийняття комісією рішення про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування; 2) набрання законної сили рішенням суду про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування (у разі надходження до ДФС відповідного рішення суду). У разі надходження до ДФС рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених п.12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується. При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду.

У першому випадку податкова накладна, реєстрацію якої в ЄРПН було зупинено, реєструється у день прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної, яке ухвалюється саме Комісією ДФС.

У другому випадку податкова накладна, реєстрацію якої в ЄРПН було зупинено, реєструється у день набрання законної сили рішенням суду про реєстрацію відповідної податкової накладної, при цьому датою реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні або день набрання законної сили рішенням суду.

Отже, нормами Податкового кодексу України та Порядку № 1246 чітко визначено настання такої події, як набрання законної сили рішенням суду про реєстрацію відповідної податкової накладної та зазначення дати її реєстрації.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про необхідність задоволення позовної вимоги ТОВ «Нива-Агротех» про зобов'язання Державну фіскальну службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 22.12.2017 №65, адже це є належний спосіб захисту порушеного права позивача.

Доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій в зазначеній частині.

З огляду на зазначені обставини справи та вимоги податкового законодавства України (діючого на момент виникнення спірних правовідносин), колегія суддів підтверджує висновки суду першої інстанції про наявність достатніх підстав та належних доказів на підтвердження правомірності заявлених позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення від 29.01.2018 №574396/34754004 про відмову в реєстрації податкової накладної від 22.12.2017 №65 та зобов'язання зареєструвати податкову накладну від 22.12.2017 №65 в Єдиному реєстрі податкових накладних .

Щодо доводів апелянта у частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Державної фіскальної служби України на користь ТОВ судових витрат на правову допомогу, колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до ч.2-5 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд враховує складність справи та надані адвокатом послуги.

Суд першої інстанції, стягуючи на користь позивача понесені ним витрати на правову допомогу в сумі 15000, 00 грн., враховував акти виконаних робіт (а.с.67,81) та розрахункову квитанцію на загальну суму 15000,00грн. (а.с.80).

Разом із тим, в Актах виконаних робіт (а.с.67,81) за договором про надання правової допомоги № 2 від 30 січня 2018 року не наведено розрахунок погодинної вартості послуг та не зазначено час та тривалість їх надання.

Наданий позивачем до матеріалів справи платіжний документ у вигляді розрахункової квитанції від 13.03.2018 про сплату 15000 грн. також не надає можливості суду з'ясувати чи пов'язані зазначені витрати з наданням правової допомоги в рамках зазначеної справи на підставі договору №2 від 30.01.2018.

Жодних доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу з призначенням платежу «Оплата за надання юридичної допомоги згідно Договору № 2 від 30.01.18 позивачем не надано.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

Враховуючи те, що наданими до суду першої інстанції документами обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено належними та допустимими доказами, у суду першої інстанції не було належних правових підстав для стягнення з відповідача на користь ТОВ судових витрат на правову допомогу.

Згідно з частинами першою-третьою ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині стягнення витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України задовольнити частково.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.04.2018 по справі № 818/407/18 скасувати в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Державної фіскальної служби України (04053, м.Київ, Львівська площа, буд.8 код ЄДРПОУ 39292197) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Нива-Агротех" (42726, Сумська область, Охтирський район, с.Горяйстівка, вул.Береста, буд.31, код ЄДРПОУ 34754004) витрат на оплату правової допомоги у розмірі 15 000 (п'ятнадцять тисяч) гривень.

В іншій частині постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11.04.2018 про справі 818/407/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя ОСОБА_1 Судді ОСОБА_3 ОСОБА_4 Постанова складена в повному обсязі 02.11.18.