Рішення № 77585328, 01.11.2018, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 5/79/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.11.2018 Справа № 908/1133/18

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В. при секретарі судового засідання Осоцькому Д.І., розглянувши матеріали справи № 908/1133/18

За позовом: Концерну “Міські теплові мережі” (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137; поштова адреса: 69065, м. Запоріжжя, вул. Щаслива, буд. 2-а, код ЄДРПОУ 32121458)

До відповідача: Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14, код ЄДРПОУ 00130926)

про стягнення 4 075 921,51 грн.

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 231/20-19 від 20.03.2018, юрисконсульт;

Від позивача: ОСОБА_2, довіреність № 325/20-19 від 22.08.2018, юрисконсульт;

Від відповідача: ОСОБА_3, довіреність № 24 від 01.01.2018, юрисконсульт;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

15.06.2018 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Концерну “Міські теплові мережі” № 1398 від 13.06.2018 (вх. №1212/08-07/18 від 15.06.2018) до Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” про стягнення 4 075 921,51 грн.

15.06.2018 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу 908/113318 розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 20.06.2018 вказану позовну заяву залишено без руху. 18.07.2018 до господарського суду Запорізької області від Концерну “МТМ” надійшла заява від 18.07.2018 про усунення недоліків. Ухвалою суду від 18.07.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1133/18 в порядку загального позовного провадження. Присвоєно справі номер провадження – 5/79/18. Підготовче засідання призначено на 27.07.2018 з повідомленням (викликом) сторін. Явку учасників справи визнати обов’язковою. Ухвалою від 17.09.2018 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів до 16.10.2018. Оголошено перерву у підготовчому засіданні до 03.10.2018 з повідомленням (викликом) сторін. Ухвалою суду від 03.10.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 16.10.2018 з повідомленням (викликом) сторін. У судовому засіданні 16.10.2018 судом оголошено перерву до 01.11.2018 о 15 год. 00 хв.

У судовому засіданні 01.11.2018 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 01.11.2018 здійснювалось із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу за допомогою ПАК “Оберіг”.

У судовому засіданні 01.11.2018 представник позивача підтримав доводи, викладені у позовній заяві та відповіді на відзив зазначивши, що 01.12.2014 між Концерном “МТМ” та ПАТ “Запоріжжяобленерго” укладено договір №100610 про постачання теплової енергії в гарячій воді. На виконання умов вказаного договору Теплопостачальна організація відпустила споживачу теплову енергію в період з жовтня 2016 по березень 2017 та з жовтня 2017 по квітень 2018 на загальну суму 3 654 659,68 грн. В порушення умов договору відповідач вказану суму боргу за спожиту теплову енергію не сплатив. У зв’язку з невиконанням відповідачем умов договору, позивачем також нараховано до стягнення пеню в розмірі 88 625,12 грн., 3% річних в розмірі 66 143,64 грн. та інфляційні втрати в сумі 266 493,07 грн. Просить суд відмовити ПАТ “Запоріжжяобленерго” в задоволенні клопотань про зменшення розміру пені до 1 000,00 грн. у зв’язку з ненадмірною сумою порівняно з загальною заборгованістю та надання розстрочки терміном на 12 місяців у зв’язку з відсутністю погашення існуючої заборгованості на протязі двох років. З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 509, 525, 526, 530, 625, 629 ЦК України, ст.ст. 2, 3, 193, 232, 275-277 ГК України, Законом України “Про теплопостачання”, Правилами користування тепловою енергією та умовами вказаного договору, позивач просить суд позов задовольнити.

Представник відповідача підтримав відзив на позовну заяву з урахуванням заперечень на відповідь на відзив зазначивши, що позивачем при нарахуванні 3% річних допущені помилки за жовтень 2016 та січень, лютий, жовтень 2017, зокрема не враховано, що строк оплати рахунків (19 число місяця, наступного за звітним) за вказані місяці придає на вихідні дні. У зв’язку із чим, відповідач надав контррозрахунок 3% річних за вказані місяці, згідно з яким вважає неправомірним нарахування позивачем 100,82 грн. Також у відзиві відповідач просить суд на підставі ст. 233 ГК України, ч. 3 с. 551 ЦК України зменшити розмір пені до 1 000,00 грн. та розстрочити виконання рішення суду на 12 календарних місяців, зі сплатою сум щомісячно рівними частинами посилаючись на те, що відповідач знаходиться у вкрай тяжкому фінансовому становищі, що ускладнює виконання ним зобов’язань, прострочення виконання зобов’язання відповідача перед позивачем обумовлено несвоєчасністю оплати споживачами вартості спожитої електроенергії та з інших причин, які не залежать від відповідача. Не застосування судом права на зменшення пені та надання розстрочки виконання рішення суду призведе до погіршення скрутного фінансового становища відповідача, та як наслідок, загрози у функціонуванні об’єднаної енергетичної системи України.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи у судовому засіданні, заслухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 01.12.2014 між Відкритим акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго» (згідно з додатковою угодою № 5/1 від 07.02.2017 змінено на Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго») (Споживач, відповідач) та Концерном «Міські теплові мережі» (Теплопостачальна організація, позивач) укладено договір № 100610 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, відповідно до п. 1.1. якого за цим договором Теплопостачальна організація бере на себе зобов’язання відпустити теплову енергію в гарячій воді для опалення (за Державним класифікатором продукції та послуг ДК 016:2010 код 35.30.1 – пара та гаряча вода; постачання вари, гарячої води), (надалі – теплова енергія) Споживачу, а Споживач зобов’язується прийняти та оплатити її вартість за діючими тарифами (цінами) в терміни та порядку, встановленими умовами цього Договору та додатками до Договору, що є його невід’ємними частинами.

Відповідно до додатку № 1 до договору, договір укладався для постачання теплової енергії на опалення об’єктів Споживача, які розташовані за адресами: вул. Добролюбова, 14-А; бул. Вінтера, 16, 22-А, 40, 44; вул. Каховська, 3-А, 26; вул. Одеська, 4; вул. Кіяшка, 7.

Згідно з п. 3.2.6 договору відповідач зобов’язується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що облік споживання теплової енергії на потреби опалення та гарячого водопостачання проводиться за приладами комерційного обліку або розрахунковим способом.

У розділі 6 договору сторони обумовили порядок розрахунків. Відповідно до п. 6.1 розрахунки за даним договором здійснюються в грошовій або в іншій формі, що не заперечує діючому законодавству, згідно з діючими на час розрахунків тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку, на підставі показань вузла обліку теплової енергії, а у випадках їх відсутності – відповідно до обсягів фактично спожитої теплової енергії, розрахованих згідно законодавства та умов договору.

Розрахунковим періодом є календарний місяць. Підставою для розрахунків споживача з теплопостачальною організацією є рахунок та акт приймання-передачі. Споживач зобов’язаний до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, перерахувати на розрахунковий рахунок Теплопостачальної організації суму заборгованості за спожиту теплову енергію. Споживач має право робити передоплату (п.п. 6.2-6.4).

Згідно з п. 6.7 договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 23.01.2015, Споживач з 10 по 12 число місяця, наступного за розрахунковим, повинен отримати від Теплопостачальної організації документи за розрахунковий період: рахунок, ОСОБА_1 приймання-передачі теплової енергії. Теплопостачання організація надає складені в електронній формі, зареєстровані та оформлені відповідно до вимог податкового законодавства податкові документи на всю суму зобов’язань, що виникли не пізніше 10-ти календарних днів від дати виникнення податкових зобов’язань, згідно вимог податкового кодексу України.

Відповідно до п. 6.7.1. договору, отриманий акт споживач повинен підписати, оформити належним чином та повернути на адресу Теплопостачальної організації на протязі п’яти днів з дати отримання.

У разі неотримання Теплопостачанню організацією підписаного ОСОБА_1, або обґрунтованих заперечень в його підписанні, у термін, встановлений п.6.7.1 договору, акт підписується Теплопостачальною організацією з позначенням про відмову у підписанні його Споживачем, та оформлений таким чином ОСОБА_1 вважається погодженим і є підставою для проведення остаточних розрахунків за зазначений в ньому розрахункових період (п.6.7.2).

Згідно з п. 6.7.3 договору, сторони щоквартально (по мірі необхідності) з ініціативи Теплопостачальної організації, проводять звірку взаємних розрахунків за фактично спожиту теплову енергію з підписанням акту звірки.

Відповідно до п.п. 10.1 договору, договір набуває чинності з дня його підписання і діє до моменту укладання Сторонами письмової угоди про його розірвання. Певні умови договору, можуть бути переглянуті за узгодженням сторін на підставах та у відповідності до діючого законодавства України.

Пунктами 10.2 та 10.3 договору передбачено, що договір припиняє свою дію у випадках: прийняття відповідного рішення судом; ліквідації однією із сторін (п.10.2). Припинення дії договору не звільняє Споживача від обов’язку повної сплати за спожиту теплову енергію та відповідальності, передбаченої цим договором і чинним законодавством України (п. 10.3).

Доказів припинення дії договору у зв’язку із настанням зазначених обставин суду не надано, отже договір є чинним.

Матеріали справи свідчать, що позивач на виконання умов договору в період опалювального періоду: з жовтня 2016 по березень 2017 та з жовтня 2017 по квітень 2018 відпустив відповідачу теплову енергію на загальну суму 3 654 659,68 грн., про що свідчать складені Теплопостачальною організацією акти приймання-передачі теплової енергії за вказані періоди (арк. справи 114-126), які разом із виставленими рахунками вручалися споживачу під розпис згідно з порядком, визначеним в п. 6.7 договору, що підтверджується відповідними реєстрами, наявністю відбитка печатки ПАТ «Запоріжжяобленерго» та підпису повноважної особи на вказаних актах приймання-передачі.

З метою досудового врегулювання спору, 15.05.2018 позивачем на адресу відповідача надіслана претензія № 827/09 від 15.05.2018 щодо погашення заборгованості за теплову енергію за договором № 100610 від 01.12.2014 в розмірі 3 654 659,68 грн., яка залишилася без відповіді та задоволення.

Згідно з п. 7.2.10. договору, за порушення споживачем строків оплати за теплову енергію, встановлених у п. 6.4. цього договору, останній сплачує Теплопостачальній організації пеню у розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу (але не більше суми обумовленої чинним законодавством) за кожен день прострочення по день фактичної оплати. Оплата пені не звільняє Споживача від виконання своїх обов’язків по оплаті заборгованості.

У зв’язку з невиконанням відповідачем умов Договору про постачання теплової енергії в гарячій воді №100610 від 01.12.2014, керуючись п. 7.2.10 Договору та ст. 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 88 625,12 грн., 3 % річних в сумі 66 143,64 грн. та інфляційні втрати на суму 266 493,07 грн.

На підставі викладеного, предметом розгляду справи є стягнення з Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” на користь Концерну «Міські теплові мережі» основної заборгованості за Договором № 100610 від 01.12.2014 за період з жовтня 2016 по березень 2017 та з жовтня 2017 по квітень 2018 на загальну суму 3 654 659,68 грн., пені в розмірі 88 625,12 грн., 3% річних в розмірі 66 143,64 грн. та інфляційні втрати в сумі 266 493,07 грн.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи № 908/1133/18, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив та письмові заперечення, заслухавши представників сторін суд при прийнятті рішення враховує наступне.

Статтями 11, 509 ЦК України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.п. 6.3, 6.4 договору, підставою для розрахунків Споживача з Теплопостачальною організацією є рахунок та акт приймання-передачі. Споживач зобов’язаний до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, перерахувати на розрахунковий рахунок Теплопостачальної організації суму заборгованості за спожиту теплову енергію. Споживач має право робити передоплату.

Судом встановлено, що відповідач підписав ОСОБА_1 приймання-передачі за жовтень, листопад 2016, лютий 2017 – квітень 2018, оформив їх та повернув один примірник на адресу позивача. Акти приймання-передачі за грудень 2016, січень 2017 відповідачем не повернуті, обґрунтованих заперечень в їх підписанні не надано, тому вони вважаються погодженими та є підставою для розрахунків.

Відповідач позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу не спростував, доказів здійснення оплати, в тому числі часткової, отриманої ним за вказаний період теплової енергії в гарячій воді, та погашення заборгованості у заявленій позивачем сумі, не надав.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості в розмірі 3 654 659,68 грн. є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 № 5510570/96-ВР “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В пункті 7.2.10 договору сторони визначили, що за порушення споживачем строків оплати за теплову енергію, встановлених у п. 6.4. цього договору, останній сплачує Теплопостачальній організації пеню у розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу (але не більше суми обумовленої чинним законодавством) за кожен день прострочення по день фактичної оплати. Оплата пені не звільняє Споживача від виконання своїх обов’язків по оплаті заборгованості.

Загальна сума пені, що заявлена до стягнення становить 88 625,12 грн. та нарахована за актами жовтень-грудень 2017, січень-квітень 2018 у період з 20.11.2017 по 20.04.2018 включно.

Перевіривши розрахунки пені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» судом встановлено, що розрахунки по актам приймання-передачі за грудень 2017 – квітень 2018 у період з 20.01.2018 по 20.04.2018 здійснені вірно.

Судом перевірено наданий розрахунок пені по акту приймання-передачі за жовтень 2017 на суму 23 637,79 грн. у період з 20.11.2017 по 20.04.2018 включно та встановлено, що позивачем здійснено нарахування пені у розмірі 3 028,16 грн.

Відповідно до розрахунку суду, здійсненим за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», розмір пені по акту приймання-передачі за жовтень 2017 на суму 23 637,79 грн. у період з 20.11.2017 по 20.04.2018 включно становить 3 052,19 грн.

Також, відповідно до розрахунку пені по акту приймання-передачі за листопад 2017 на суму 254 026,67 грн. у період з 20.12.2017 по 20.04.2018 включно, позивачем здійснено нарахування пені у розмірі 27 087,25 грн.

Відповідно до розрахунку суду, здійсненим за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», розмір пені по акту приймання-передачі за листопад 2017 на суму 254 026,67 грн. у період з 20.12.2017 по 20.04.2018 включно становить 27 093,86 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, вимога позивача про стягнення пені за актами жовтень-грудень 2017, січень-квітень 2018 у період з 20.11.2017 по 20.04.2018 включно підлягає задоволенню у заявленому розмірі, а саме: в сумі 88 625,12 грн.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача інфляційних витрат за актами приймання-передачі теплової енергії за жовтень 2016 – березень 2017 та жовтень 2017 – січень 2018 (у період з грудня 2016 по березень 2018 включно) на суму 266 493,07 грн., а також 3 % річних, нарахованих за загальний період з 20.11.2016 по 20.04.2018 включно у розмірі 66 143,64 грн.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних витрат за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» за період з грудня 2016 по березень 2018 включно у розмірі 266 493,07 грн., наданого позивачем, приходить до висновку, що він є вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.

Як вбачається з відзиву на позовну заяву, відповідач заперечив проти позову в частині нарахування 3 % річних у розмірі 100,82 грн., застосовуючи ч. 5 ст. 254 ЦК України та посилаючись на те, що позивачем допущено помилки при визначенні початку періоду нарахування за жовтень 2016 та січень, лютий 2017, а саме: не враховано, що строк оплати рахунків (19 число місяця, наступного за звітним) за вказані місяці придає на вихідні дні.

Пунктом 6.4. договору № 100610 від 01.12.2014 сторони визначили, що споживач зобов’язаний до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, перерахувати на розрахунковий рахунок Теплопостачальної організації суму заборгованості за спожиту теплову енергію. Споживач має право робити передоплату.

Згідно з ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до ст. 252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Розглянувши умови п. 6.4. договору № 100610 від 01.12.2014 та враховуючи тлумачення «строк» та «термін», визначені ст. ст. 251, 252 ЦК України, суд приходить до висновку, що споживач (ПАТ «Запоріжжяобленерго») не був позбавлений права (можливості) без порушення умов договору перерахувати на розрахунковий рахунок Теплопостачальної організації суму заборгованості за спожиту теплову енергію у період з 01 до 20 числа місяця наступного за розрахунковим (тобто по 19 число включно), а тому заперечення відповідача в частині неправомірного нарахування 3 % річних у розмірі 100,82 грн. судом до уваги не приймаються. Порядок обчислення строків не передбачає виключення з цих строків вихідних та святкових днів. Також, суд враховує, що відповідач свої зобов’язання за договором № 100610 від 01.12.2014 не виконав до цього часу.

Суд, перевіривши розрахунок 3 % річних за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» нарахованих за загальний період з 20.11.2016 по 20.04.2018 включно у розмірі 66 143,64 грн., наданого позивачем, приходить до висновку, що він є вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.

У відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив відповідач просить зменшити розмір пені до 1 000,00 грн. та розстрочити виконання судового рішення на 12 календарних місяців, зі сплатою сум щомісячно рівними частинами. Вказану заяву представник відповідача підтримав також у судовому засіданні.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти зменшення пені та надання розстрочки виконання судового рішення, що також відображено у відповіді на відзив.

Розглянувши відзив на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив в частині зменшення розміру пені з 88 625,12 грн. до суми 1 000,00 грн. суд зазначає наступне.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, заборгованість відповідача за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 100610 від 01.12.2014 виникла з 20.11.2016.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ “Запоріжжяобленерго” дійсно знаходиться у кризовому та вкрай критичному фінансовому стані, що підтверджується довідками про залишки коштів на поточних рахунках у банківських установах, на які накладені арешти, довідками про заборгованість по заробітній платі, щодо наявності податкового боргу, дефіциту обігових коштів, кредиторської заборгованості перед ДП «Енергоринок».

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочки виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, у системному розумінні якої, а також національному закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського Кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та наявність інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз вказаних статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, при цьому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість.

Судом встановлено, що позивачем нараховано пеню на прострочення заборгованості за п’ять місяців у період з 20.11.2017 по 20.04.2018 включно, а також те, що розмір пені 88 625,12 грн. складає 2,42 % від суми заборгованості, що не є надмірною сумою у порівнянні зі збитками кредитора.

Разом з тим, враховуючи матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, суд вважає за необхідне клопотання відповідача про зменшення розміру пені задовольнити частково, а саме зменшити розмір пені на 50% до суми 44 312,56 грн.

За змістом ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може надати відстрочення або розстрочити його виконання.

Підставою розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи дане питання, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов’язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

У преамбулі та статті 6 §1 Конвенція гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує “право на суд”. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов’язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 р. у справі “Шмалько проти України” (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід’ємна частина “судового розгляду”.

Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права на доступ до суду.

Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Іmmobiliare Saffi v. Italy), [GС], N 22774/93, п. 66. ЕСНR 1999-V).

В силу приписів ч. 3 ст. 4 ГПК України, ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Отже, при вирішенні питання про надання відстрочки та розстрочки виконання рішення суду, необхідно виходити із дотримання балансу інтересів обох сторін, які приймають участь у справі.

У зв’язку з чим, суд також бере до уваги наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення. Звертаючись з заявою про розстрочку виконання рішення на 12 місяців, боржник не надав жодних гарантій, що протягом зазначеного часу рішення господарського суду буде ним виконуватись, не надано доказів, які б підтверджували його дійсні наміри щодо вжиття заходів, спрямованих на фактичне виконання рішення. Тобто, суду не надано належних та допустимих доказів того, що надання судом розстрочки буде виправданим та забезпечить реальну можливість виконання судового рішення у даній справі. При цьому, суд бере також до уваги відсутність з боку відповідача часткових оплат за теплову енергію протягом тривалого часу, категоричну незгоду позивача на надання відповідачу розстрочки виконання судового рішення. Скрутний фінансовий стан боржника не звільняє його від належного виконання зобов’язань перед кредитором, а тому суд не вбачає підстав для задоволення заяви про розстрочку виконання судового рішення.

За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Чинне законодавство України не визначає переліку об'єктивних обставин, що ускладнюють або роблять неможливим застосування загального порядку примусового виконання рішень.

Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно із п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач підтвердив належними, достовірними, достатніми доказами, які досліджені судом у судових засіданнях, обґрунтованість своїх позовних вимог.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у розмірі 61 138,80 покладаються на відповідача.

Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача поштові витрати, понесені ним у зв’язку із направленням на адресу відповідача копії позовної заяви з додатками та відповіді на відзив. Згідно з наданими позивачем фіскальними чеками, виданими підприємством поштового зв’язку, загальний розмір цих витрат склав 43,44 грн. (28,20+15,24).

Згідно із змістом ст. 123 ГПК України до складу судових витрат, крім судового збору, входять також витрати, пов’язані з розглядом справи. До витрат, пов’язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки її до розгляду.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, зокрема, враховує: чи пов’язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів (ч.ч. 5, 8 ст. 129 ГПК України).

Оскільки підставою звернення позивача за захистом своїх майнових прав та інтересів у судовому порядку є невчинення відповідачем протягом тривалого часу дій щодо виконання грошового зобов’язання за договором, враховуючи ненадання ним відповіді на направлену позивачем претензію від 15.05.2018, відсутність доказів вжиття заходів щодо погашення суми заборгованості, суд дійшов до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача поштових витрат в сумі 43,44 грн., які безпосередньо пов’язані із вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи, розмір яких підтверджений в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 233, 236 – 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14; код ЄДРПОУ 00130926) на користь Концерну “Міські теплові мережі” (69094, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137; код ЄДРПОУ 32121458) основну заборгованість за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 100610 від 01.12.2014 за період з жовтня 2016 по березень 2017 та з жовтня 2017 по квітень 2018 включно на загальну суму 3 654 659 (три мільйона шістсот п’ятдесят чотири тисячі шістсот п’ятдесят дев’ять) грн. 68 коп., пеню за період з 20.11.2017 по 20.04.2018 включно у розмірі 44 312,56 (сорок чотири тисячі триста дванадцять) грн. 56 коп., інфляційні витрати за період з грудня 2016 по березень 2018 включно на суму 266 493 (двісті шістдесят шість тисяч чотириста дев’яносто три) грн. 07 коп., 3 % річних за загальний період з 20.11.2016 по 20.04.2018 включно у розмірі 66 143 (шістдесят шість тисяч сто сорок три) грн. 64 коп. та судовий збір у розмірі 61 182 (шістдесят одна тисяча сто вісімдесят дві) грн. 24 коп. Видати наказ.

Повний текст рішення складено: 02.11.2018.

Суддя К.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.