Рішення № 77579895, 01.11.2018, Бахмацький районний суд Чернігівської області

Єдиний унікальний номер 728/1065/18

Номер провадження 2/728/398/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

1 листопада 2018 року місто Бахмач

Бахмацький районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді - Пархоменка П.І.

за участі:

секретаря судового засідання - Горбач Н.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Бахмачі цивільну справу :

за первісним позовом Київського національного університету імені ОСОБА_1

до

відповідач за первісним позовом ОСОБА_2

вимоги позивача за первісним позовом: про стягнення суми завданої майнової шкоди

та

за зустрічним позовом ОСОБА_2

до

відповідача за зустрічним позовом Київського національного університету імені ОСОБА_1

вимоги позивача за зустрічним позовом: про визнання частково недійсною угоди № 281 від 1 грудня 2014 року

учасники справи:

від позивача (відповідача) – не з’явився

від відповідача (позивача) – адвокат ОСОБА_3 (ордер серії ЧН 046238)

негайно після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті, ухвалив рішення про наступне:

ОСОБА_4 виклад позиції позивача та відповідача.

1. 12 червня 2018 року Київський національний університет імені ОСОБА_1 (далі первісний позивач) звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 (далі первісний відповідач) з вимогою про стягнення суми завданої майнової шкоди.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що ОСОБА_2 було зараховано до аспірантури Інституту журналістики університету на навчання з відривом від виробництва за державним замовленням за спеціальністю 27.00.04 «Теорія та історія журналістики» з 1 грудня 2014 року.

15 листопада 2017 року ОСОБА_2 було відраховано зі складу аспірантів Інституту журналістики у зв’язку з невиконанням індивідуального плану роботи аспіранта без поважних причин.

На підготовку відповідача в аспірантурі університетом були витрачені бюджетні кошти в розмірі 225 775 грн. 90 коп. (двісті двадцять п’ять тисяч сімсот сімдесят п’ять гривень 90 копійок), при цьому відповідач не виконав взяті на себе зобов’язання як аспірант університету, тим самим завдав своїми діями майнової шкоди позивачу.

Виходячи з наведених обставин первісний позивач просив:

? стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму завданої майнової шкоди у розмірі 225 775 грн. 90 коп. (двісті двадцять п’ять тисяч сімсот сімдесят п’ять гривень 90 копійок) та суму судового збору в розмірі 3386 грн. 64 коп. ( три тисячі триста вісімдесят шість гривень 64 копійки).

2. ОСОБА_2 надіслав відзив на первісну позовну заяву (а.с.45), в якому просив відмовити в позові первісному позивачу, мотивуючи тим, що первісний позивач не надав доказів вини ОСОБА_2 у заподіянні шкоди.

3. Крім того, первісний відповідач звернувся із зустрічною позовною заявою до первісного позивача (а.с.69-70) з вимогою про визнання недійсним другого речення пункту 1 розділу «Аспірант зобов’язується» Угоди про підготовку аспіранта, який навчається в аспірантурі з відривом від виробництва за рахунок державного замовлення № 281 від 1 грудня 2004 року, укладеної між Київським національним університетом імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а саме: «Аспірант зобов’язується в разі відрахування за наслідками атестації, невиконання індивідуального плану без поважних причин, грубе Порушення Правил внутрішнього розпорядку університету відшкодувати вартість навчання згідно з чинним законодавством».

Зустрічний позов обґрунтований тим, що укладений між сторонами договір не відповідає положенням статті 53 Конституції України та Закону України «Про вищу освіту».

4. Київський національний університет імені ОСОБА_1 надіслав відзив на зустрічну позовну заяву (а.с.94-95), в якому зазначено, що університет заперечує проти викладених в ній позовних вимог в повному обсязі, мотивуючи тим, що зустрічна позовна заява ОСОБА_2 не містить обґрунтованих та підтверджених належними доказами підстав, які свідчили б про недотримання вимог статті 203 Цивільного кодексу України та мали наслідком визнання укладеного сторонами правочину частково недійсним. Позивачем за зустрічним позовом не доведено ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Обидві сторони, укладаючи 1 грудня 2014 року угоду № 281 про підготовку аспіранта, який навчається в аспірантурі з відривом від виробництва за рахунок державного замовлення з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 року № 309, якою затверджено Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів, погодили умови угоди, у тому числі щодо прав та обов’язків, що підтверджується підписом уповноваженої особи від університету і особистим підписом аспіранта, що свідчить про їх вільне волевиявлення, а правочин є таким, що укладений у письмовій формі.

Аналогічні мотиви були викладені представником первісного позивача у відповіді на відзив (а.с.86-88).

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

5. Заявою від 3 вересня 2018 року (а.с.59, 80) первісний позивач зменшив розмір позовних вимог та просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму завданої майнової шкоди у розмірі 158819 грн. 02 коп. ( сто п’ятдесят вісім тисяч вісімсот дев’ятнадцять гривень 02 копійки) та суму судового збору в розмірі 3386 грн. 64 коп. (три тисячі триста вісімдесят шість гривень 64 копійки).

6. Представник позивача надіслав клопотання про розгляд справи без його участі (а.с.42).

7. Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення первісного позову, зустрічний позов підтримав, навів заперечення, які викладені у відзиві на первісний позов (див. пункт 2) та в зустрічному позові (див. пункт 3).

Додатково пояснив, що відрахування первісного відповідача було здійснено після закінчення строку дії угоди.

ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.

8. Ухвалою суду від 8 серпня 2018 року (а.с.51-52) було постановлено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

9. Ухвалою суду від 5 вересня 2018 року (а.с.75-76) зустрічну позовну заяву було прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.

10. Витягом із наказу Київського національного університету імені ОСОБА_1 «Про зарахування до аспірантури (ад’юнктури) Київського національного університету імені ОСОБА_1» від 5 листопада 2014 року за № 681-34 (а.с.5) ОСОБА_2 було зараховано до аспірантури Інституту журналістики університету на навчання з відривом від виробництва за державним замовленням за спеціальністю 27.00.04 «Теорія та історія журналістики» з 1 грудня 2014 року.

11. 1 грудня 2014 року між Київським національним університетом імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Угоду про підготовку аспіранта, який навчається в аспірантурі з відривом від виробництва, за рахунок державного замовлення від № 281 (а.с.6), відповідно до якої одним із пунктів, первісний відповідач зобов’язувався дотримуватися всіх умов Положення про підготовку науково-педагогічних та наукових працівників. В разі відрахування за наслідками атестації, невиконання індивідуального плану без поважних причин, грубе порушення Правил внутрішнього розпорядку університету відшкодувати вартість навчання згідно з чинним законодавством (пункт 1 розділу «Аспірант зобов’язується»).

12. Статутом Київського національного університету імені ОСОБА_1, затвердженого наказом Міністра освіти і науки України від 24 липня 2015 року № 802 (а.с.12-19, 89-92) передбачено, що в Університеті утворюються вчені ради факультетів (інститутів), повноваження яких визначаються Вченою радою Університету, відповідно до цього Статуту. Вчена рада Університету може делегувати частину своїх повноважень вченим радам факультетів (інститутів) ( пункт 6).

13. Витягом з протоколу № 4 від 14 листопада 2017 року засідання вченої ради Інституту журналістики Київського національного університету імені ОСОБА_1 (а.с.7) ухвалено відрахувати зі складу аспірантів з відривом від виробництва ІІІ року навчання (спеціальність 27.00.04 – теорія та історія журналістики) ОСОБА_2 через невиконання індивідуального плану.

14. Наказом ректора Київського національного університету імені ОСОБА_1 «Про відрахування з аспірантури» від 11 грудня 2017 року за № 869-34 (а.с.8) ОСОБА_2, аспіранта ІІІ року навчання з відривом від виробництва (спеціальність 27.00.04 - теорія та історія журналістики), відраховано 15 листопада 2017 року зі складу аспірантів Інституту журналістики у зв’язку з невиконанням індивідуального плану роботи аспіранта без поважних причин.

15. Згідно паспортів бюджетної програми на 2014-2017 роки (а.с.21-22, 24-25, 27-28, 30-31) середня вартість підготовки 1 аспіранта становила: у 2014 році – 62107 грн. 60 коп.; у 2015 році – 68907 грн. 40 коп.; у 2016 році – 73935 грн. 20 коп.; у 2017 році – 88865 грн. 50 коп.

16. Довідкою про доходи Київського національного університету імені ОСОБА_1 за № 0994 від 15 серпня 2018 року (а.с.60, 83-84) підтверджується, що розмір отриманої ОСОБА_2 стипендії за весь період навчання в аспірантурі університету склав 124450 грн. 73 коп. (сто двадцять чотири тисячі чотириста п’ятдесят гривень 73 копійки).

17. Розрахунком оплати праці наукового керівника ОСОБА_5 на одного аспіранта (аспірант ОСОБА_2С.) (а.с.85) підтверджується, що сума виплаченої заробітної плати науковому керівнику ОСОБА_2 ОСОБА_5 з розрахунку кількості годин на рік на одного аспіранта становить 34368 грн. 29 коп. (тридцять чотири тисячі триста шістдесят вісім гривень 29 копійок).

18. Випискою із медичної карти стаціонарного хворого відділення загальної та судинної хірургії Київської міської клінічної лікарні № 1 від 5 серпня 2014 року (а.с.47) ОСОБА_2 встановлено діагноз – виразкова хвороба; виразка передньої стінки дванадцятипалої кишки; прикрита перфорація виразки дванадцятипалої кишки; хронічний гастрит; хронічний панкреатит.

19. Консультативним висновком № 174 від 8 січня 2016 року (а.с.48) підтверджується наявність скарг від ОСОБА_2 на низку гостроту зору на обидва ока з дитинства. Метою візиту є діагностика.

V. Оцінка Суду.

А. Загальні принципи.

20. Між сторонами виникли правовідносини в сфері вищої освіти, а саме в галузі підготовки наукових і науково педагогічних працівників вищої кваліфікації в аспірантурі, що врегульовано нормами Конституції України, Закону України «Про вищу освіту» від 1 липня 2014 року № 1556-VII (далі Закон від 1 липня 2014 року № 1556-VII) та іншими актами законодавства України.

21. Отже статтею 53 Конституції України закріплено право на освіту.

Зокрема держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам (частина друга статті 53).

Конституційний Суд України в рішенні від 04 березня 2004 року №5-рп/2004 зробив висновки про те, що «держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах» у контексті частин 1, 2, 4 зазначеної статті необхідно розуміти так:

- доступність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту на принципах рівності, визначених статтею 24 Конституції України означає, що нікому не може бути відмовлено у праві на освіту, і держава має створити можливості для реалізації цього права;

- безоплатність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту означає можливість здобуття освіти в державних і комунальних навчальних закладах без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги, визначених законодавством рівня, змісту, обсягу і в межах тих видів освіти, безоплатність яких передбачена частиною 3 статті 53 Конституції України.

Безоплатність вищої освіти означає, що громадянин має право здобути її відповідно до стандартів вищої освіти без внесення плати в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі в межах обсягу підготовки фахівців для загальносуспільних потреб (державного замовлення), (частина 4 статі 53 Конституції України).

22. За змістом частини першої статті 4 Закону від 1 липня 2014 року № 1556-VII громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних закладах вищої освіти на конкурсній основі відповідно до стандартів вищої освіти, якщо певний ступінь вищої освіти громадянин здобуває вперше за кошти державного або місцевого бюджету.

Громадяни України вільні у виборі закладу вищої освіти, форми здобуття вищої освіти і спеціальності.

Громадяни України, які не завершили навчання за кошти державного або місцевого бюджету за певним ступенем освіти, мають право повторно безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних закладах вищої освіти за тим самим ступенем освіти, за умови відшкодування до державного або місцевого бюджету коштів, витрачених на оплату послуг з підготовки фахівців, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Вказану норму Закону було доповнено 23 квітня 2015 року.

Важливим в правовідносинах між сторонами є те, що підпунктом 7 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень даного Закону зазначалося, що підготовка кандидатів та докторів наук, що здійснюється вищими навчальними закладами та науковими установами і започаткована до набрання чинності цим Законом продовжується в межах передбаченого строку підготовки.

23. Так, відповідно до Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 року № 309 (далі Положення від 1 березня 1999 року № 309) (а.с.9-10), яке діяло на момент вступу відповідача до аспірантури:

аспірант зобов’язаний виконувати індивідуальний план роботи (підпункт 4 пункту 16);

взаємозобов’язання аспіранта, підготовка якого здійснюється за державним замовленням, та вищого навчального закладу, визначаються в типовій угоді, форма якої визначена цією постановою (пункт 17);

аспірант або докторант, який був зарахований до аспірантури або докторантури за державним замовленням і відрахований, зокрема, через невиконання індивідуального плану роботи без поважних причин, відшкодовує вартість навчання згідно із законодавством України (пункт 22).

Б. Застосування вказаних принципів в даній справі.

Щодо первісного позову.

24. Повертаючись до обставин даної справи Суд звертає увагу, що первісний відповідач виявив бажання пройти навчання в аспірантурі з відривом від виробництва, за рахунок державного замовлення та підписав відповідну угоду взявши на себе ряд зобов’язань, в тому числі і дотримуватися всіх умов Положення про підготовку науково-педагогічних та наукових працівників, в разі відрахування за наслідками атестації, невиконання індивідуального плану без поважних причин, грубе порушення Правил внутрішнього розпорядку університету відшкодувати вартість навчання згідно з чинним законодавством (пункт 1 розділу «Аспірант зобов’язується») (див. пункт 11).

У взаємовідносинах між сторонами встановлено, що первісний позивач виконав взяті на себе зобов’язання, створив умови для здобуття освіти (див. пункти 10, 15, 17), забезпечив аспіранта стипендією (див. пункт 16).

З іншої сторони первісний відповідач свої зобов’язання по виконанню індивідуального плану аспіранта не виконав (див. пункти 13-14).

25. Статтею 610 Цивільного кодексу України (далі ЦК) передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Одностороння відмова від їх виконання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 46 Закону від 1 липня 2014 року № 1556-VII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин передбачено, що підставою для відрахування здобувача вищої освіти є невиконання навчального плану (пункт 4 частини першої).

Підготовка в аспірантурі і докторантурі здійснюється за рахунок, зокрема, коштів Державного бюджету України – за державним замовленням для роботи у державному секторі народного господарства (підпункт 1 пункту 4 Положення від 1 березня 1999 року № 309).

Пунктом 13 вказаного Положення визначено, що особам, зарахованим за державним замовленням до аспірантури з відривом від виробництва або докторантури, стипендія призначається з дня їх зарахування, а тим, які навчаються в аспірантурі або докторантурі за контрактом, – відповідно до умов контракту.

Аспіранти і докторанти мають право на отримання державної стипендії встановленого розміру у разі зарахування на навчання з відривом від виробництва за державним замовленням (підпункт 4 пункту 15 Положення від 1 березня 1999 року № 309).

Відповідно до підпункту 4 пункту 16 Положення аспіранти і докторанти зобов'язані виконувати індивідуальний план роботи над дисертацією. Індивідуальний план роботи аспіранта передбачає складання кандидатських іспитів із спеціальності, іноземної мови та філософії, а у разі необхідності – додаткового іспиту, визначеного рішенням спеціалізованої вченої ради закладу, установи, де передбачається захист дисертації, і заліків з дисциплін, визначених рішенням вченої ради вищого навчального закладу, наукової установи з урахуванням профілю підготовки, а також педагогічна практика.

А згідно з пунктом 22 Положення аспірант або докторант може бути відрахованим з аспірантури або докторантури за грубе порушення правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу, наукової установи, за вчинення протиправних дій, а також за невиконання індивідуального плану роботи без поважних причин, передбачених пунктом 19 цього Положення. Рішення про відрахування аспіранта або докторанта приймає вчена рада вищого навчального закладу, наукової установи. На підставі рішення вченої ради аспірант або докторант відраховується з аспірантури або докторантури наказом керівника вищого навчального закладу, наукової установи. Аспірант або докторант, який був зарахований до аспірантури або докторантури за державним замовленням і відрахований через зазначені причини, відшкодовує вартість навчання згідно із законодавством України.

Наведені норми Положення є застосовними до правовідносин, що виникли між сторонами в силу підпункту 7 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 1 липня 2014 року № 1556-VII (див. пункт 22), оскільки первісний відповідач був зарахований до аспірантури з 1 грудня 2014 року (див. пункт 10), тобто до вступу в дію нового Положення, яке регулює особливості здобуття освіти.

Також Суд враховує, що сторони за домовленістю між собою врегулювали особливості відшкодування вартості навчання (див. пункт 11).

Отже, оскільки первісний відповідач свої зобов’язання не виконав, у нього виникає обов’язок по відшкодуванню коштів, які поніс первісний позивач у зв’язку із витратами на навчання ОСОБА_2

При цьому Суд звертає увагу, що відшкодування збитків (стаття 22 ЦК) можуть мати місце, як при застосуванні договірної, так і позадоговірної відповідальності, обидва види відповідальності характеризуються компенсаційною спрямованістю та задовольняють майнові інтереси потерпілого за рахунок правопорушника, а тому стягнення коштів з первісного відповідача буде ефективним засобом захисту в даних правовідносинах.

Суд відхиляє заперечення первісного відповідача щодо не доведення вини та неможливості виконання зобов’язання у зв’язку із хворобою (див. пункти 2,7), оскільки із наданих медичних документів (див. пункти 18-19) первісний відповідач мав захворювання з дитинства і до вступу в аспірантуру (виписка на а.с.48 за 5 серпня 2014 року до дати вступу в аспірантуру).

Щодо коштів, які підлягають стягненню з первісного відповідача, Суд наголошує, що сума стипендії за своєю правовою природою є коштами, які виплачувались особі на підставі акту законодавства (серед іншого Постанова Кабінету Міністрів України «Про питання стипендіального забезпечення» від 12 липня 2004 року № 882), а тому на їх неможливо розповсюджувати положення статей 1212, 1215 ЦК щодо безпідставно набутого майна (для розкриття змісту даної категорії див. постанову Верховного Суду від 6 червня 2018 року у цивільній справі № 280/950/17).

Розмір коштів, які підлягають стягненню підтверджується відповідними розрахунками (див. пункти 16-17) і відповідачем не спростований.

Таким чином, Суд, приходить до висновку, що первісний позов підлягає задоволенню повністю.

Щодо зустрічного позову.

26. Виходячи із загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (стаття 203 ЦК).

Положення статті 204 ЦК закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Статтею 630 ЦК передбачено, що договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку.

Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам статті 7 цього Кодексу.

Суд звертає увагу, що у взаємовідносинах між сторонами включення в угоду укладену між ними положень, які не передбачені умовами Типової угоди не суперечить положенням Закону, оскільки сама угода відповідає, як Типовій угоді, так і актам цивільного законодавства, які в свою чергу не мають імперативної вказівки по вибору положень такої угоди виключно за зразком типової.

Також Суд вважає, що зміст угоди сторін не суперечить статті 53 Конституції України, оскільки вона не створює перешкод у в можливостях доступу та безоплатного здобуття освіти, а лише встановлює негативні наслідки у випадку порушення зобов’язання однією із сторін (додатково щодо конституційних гарантій див. пункт 21).

Відсутні порушення і у співвідношенні між Законом від 1 липня 2014 року № 1556—VII та Положенням від 1 березня 1999 року № 309 (на що детально звернуто увагу в пункті 22).

Наведені обставини в своїй сукупності є підставою для відмови в задоволенні зустрічного позову.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

27. За змістом статті 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, згідно платіжного доручення (а.с.33) позивачем за первісним позовом було сплачено 3386 грн. 64 коп. ( три тисячі триста вісімдесят шість гривень 64 копійки) судового збору, при ціні позову 225 775 грн. 90 коп. (двісті двадцять п’ять тисяч сімсот сімдесят п’ять гривень 90 копійок).

В подальшому позивач зменшив розмір позовних вимог до 158819 грн. 02 коп. (сто п’ятдесят вісім тисяч вісімсот дев’ятнадцять гривень 02 копійки), у зв’язку із чим з відповідача підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 2382 грн. 28 коп. (дві тисячі триста вісімдесят дві гривні 28 копійок), яка становить 1,5 відсотка ціни позову.

Інша сума занадто сплаченого судового збору в розмірі 1004 грн. 36 коп. (одна тисяча чотири гривні 36 копійок) може бути повернута за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в порядку статті 7 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI (пункт 1 частини першої).

З цих підстав,

керуючись статтями 2, 5, 10-13, 18, 258-259, 263 – 265 Цивільного процесуального кодексу України, Суд, -

У Х В А Л И В :

1.Первісний позов Київського національного університету імені ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми завданої майнової шкоди – задовольнити повністю.

2.Стягнути з ОСОБА_2 на користь Київського національного університету імені ОСОБА_1 суму завданої майнової шкоди у розмірі 158 819 грн. 02 коп. (сто п’ятдесят вісім тисяч вісімсот дев’ятнадцять гривень 02 копійки).

3.Стягнути з ОСОБА_2 на користь Київського національного університету імені ОСОБА_1 2382 грн. 28 коп. (дві тисячі триста вісімдесят дві гривні 28 копійок) судового збору.

4.У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Київського національного університету імені ОСОБА_1 про визнання частково недійсною угоди № 281 від 1 грудня 2014 року - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Чернігівського апеляційного суду.

До дня початку функціонування єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Бахмацький районний суд Чернігівської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач: Київський національний університет імені ОСОБА_1, місцезнаходження вулиця Володимирська, б. 60 м. Київ, індекс 01033, код ЄДРПОУ 02070944.

Відповідач: ОСОБА_2, місце проживання ІІ пров. Роменський, б. 18 м. Бахмач Чернігівскої області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Суддя Бахмацького районного суду

Чернігівської області ОСОБА_6