Постанова № 77549591, 24.10.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5404/18

Номер справи місцевого суду: 522/14087/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Комлева О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.10.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого-судді Комлевої О.С.

суддів Журавльова О.Г., Кравця Ю.І.

з участю секретаря Бєляєвої А.О.

імена (найменування) сторін:

позивач – ОСОБА_2

представники позивача – ОСОБА_3, ОСОБА_4

відповідач – ОСОБА_5

представник відповідача – ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_7 про визнання заповіту, свідоцтв про право на спадщину недійсними, поновлення строку на прийняття спадщини, визнання права власності в порядку спадкування, вселення за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2018 року (суддя Абухін Р.Д.)

в с т а н о в и в:

У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, який згодом був змінений та остаточно поданий до ОСОБА_7 про визнання заповіту, свідоцтв про право на спадщину недійсними, поновлення строку на прийняття спадщини, визнання права власності в порядку спадкування, вселення, посилаючись на те, що його матір ОСОБА_8 на користь його брата ОСОБА_7 заповіла все її майно, яке залишилося після її смерті.

Позивач вважає, що заповіт був складений внаслідок невідповідності волі заповідача в силу тяжких обставин, які були спричинені її хворобою, оскільки при спілкуванні з матір’ю, коли він відвідував її у лікарні, вона мала намір після смерті йому та його дітям залишити в спадщину все своє майно, однак його брат ОСОБА_7 вимагав за те, що він надає кошти на лікування матері, харчування і обслуговування, яких у неї не було, скласти заповіт виключно на його ім’я. Також позивач зазначив, що мати запевнила його, що вона після смерті залишить йому частину майна, яка їй належить.

Після смерті матері, він звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак отримав повідомлення, що у справі є заповіт не на його користь та після ознайомлення зі спадковою справою у 2017 році йому стало відомо, що відповідно до заповіту усе майно його матір ОСОБА_8 заповіла його брату ОСОБА_7

Позивач вважає заповіт недійсним, оскільки він порушує його права, як спадкоємця першої черги, щодо права власності на частку майна його матері.

На підставі вищевикладеного, позивач звернувся до суду з зазначений позовом, в якому просив визнати заповіт недійсним, визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину від 22.12.2004 року ВВТ № 431862 та від 22.12.2004 року ВВТ № 431863 видані на ім’я ОСОБА_7, поновити строки на прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті його матері ОСОБА_8, визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_8 на 1/2 частки від 1/3, яка належить ОСОБА_7 в квартирі № АДРЕСА_1, визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_8 на 1/2 квартири № АДРЕСА_2, вселити ОСОБА_2 у квартиру за адресою: АДРЕСА_3, вселити ОСОБА_2 у квартиру за адресою: АДРЕСА_4.

Позивач та його представники в судовому засіданні позов підтримали.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, просила застосувати наслідки спливу строків позовної давності.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_7 про визнання заповіту, свідоцтв про право на спадщину недійсними, поновлення строку на прийняття спадщини, визнання права власності в порядку спадкування, вселення відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду,ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на те, що судом неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, а також, що судом порушені норми матеріального права.

У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначив, що суд першої інстанції неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, оскільки заповіт, по якому відповідач отримав спадкове майно був складений під збігом тяжких обставин заповідача та не відповідав волі ОСОБА_8, а тому ОСОБА_2 вважає, що рішення суду підлягає скасуванню.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

В порядку п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду в порядку п.8 розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільно-процесуального кодексу України.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 18.03.2004 до 15.12.2017), відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справа розглядається апеляційним судом Одеської області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває місцевий суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду повинно бути змінено в частині його мотивування, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду відповідає не в повній мірі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

У відповідності до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання заповіту, свідоцтв про право на спадщину недійсними, поновлення строку на прийняття спадщини, визнання права власності в порядку спадкування, вселення, суд виходив з того, що позовні вимоги є недоведеними та необґрунтованими, оскільки спростовуються заповітом, складеним на ім’я ОСОБА_7М, який був дійсний на момент смерті ОСОБА_8

З таким висновком суду, погоджується колегія суддів, оскільки він відповідає матеріалам справи та вимогам закону, однак до такого висновку суд першої інстанції дійшов з порушенням норм матеріального права, а саме застосувавши нормі ЦК України в редакції 2004 року.

За змістом пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (2003 року) відносини спадкування регулюються нормами ЦК України (2003 року), якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 01 січня 2004 року), або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, то до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК Української РСР 1963 року.

Відповідно до вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 5 ЦК України (в редакції 2003 року) акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, які виникли з моменту набрання ним чинності.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що відносини спадкування регулюються за правилами ЦК 2003 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема відповідні правила ЦК УРСР 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК 2003 року і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Згідно зі ст. 524 ЦК УРСР (1963 року), спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Статтею 534 ЦК УРСР 1963 року передбачено, що кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Відповідно до ст. 541 ЦК УРСР (1963 року), заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Згідно зі ст. 525 ЦК УРСР (1963 року) часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Відповідно до вимог ст. 548 ЦК УРСР (1963 року) для набуття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Статтею 549 ЦК УРСР (1963 року) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

У статті 41 ЦК УРСР (1963 року), зазначено, що угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).

Наслідки недодержання форми угоди, передбачені ст. 45 ЦК УРСР (1963 року), а саме недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.

Статтею 57 ЦК УРСР (1963 року), передбачено, що угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.

Судом встановлено, та матеріалами справи підтверджується, що позивач та відповідач по справі є синами ОСОБА_8, яка померла 28.06.2000 року, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії І-ЖД № 259560, виданого повторно Відділом реєстрації актів громадянського стану Жовтневого районного управління юстиції м. Одеси, актовий запис № 6332 (а.с. 57).

Перед смертю ОСОБА_8 захворіла, діагноз захворювання яєчників st Ivcт., IV клінічна група (правостороння тубоваректомія 30.07.98). Канцероматоз органів черевної порожнини. Асцит. Цукровий діабет 2 типу, вперше виявлений. Дата поступлення 14.02.2000, дата виписки 16.03.2000 року. Також з виписки історії хвороби вбачається, що ОСОБА_8 хворіла на рак яєчників.

Внаслідок смерті ОСОБА_8, відкрилась спадщина на все, належне їй майно.

До складу спадщини увійшла квартира № АДРЕСА_2, яка належала спадкодавцю на підставі договору купівлі-продажу за реєстровим № 2-3485 від 21.05.1993 року, посвідченого державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори та 1/3 частина квартири № АДРЕСА_5, яка належала спадкодавцю на підставі договору купівлі-продажу за реєстровим № 4-Д-10738 від 21.09.1995 року, посвідченого державним нотаріусом Другої одеської державної нотаріальної контори.

ОСОБА_8 склала заповіт від 10.06.1999 року, який посвідчений державним нотаріусом Другої Одеської державної нотаріальної контори Гур’яновою Л.Г., відповідно до якого усе її майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі, все те, що на день смерті належало їй і на що вона за законом матиме право, в тому числі на належну їй квартиру № АДРЕСА_5», заповіла ОСОБА_7

21.12.2000 року ОСОБА_7 звернувся до Шостої Одеської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за заповітом, після смерті ОСОБА_8

22.12.2004 року Шостою Одеською державною нотаріальної конторою на ім’я ОСОБА_7 видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом: на квартиру № 16, що знаходиться в м. Одесі, по вул. Розкидайлівська, у будинку № 45, зареєстрованого в реєстрі за № 5-3869 (спадкова справа № 574/2000), ВВТ № 431862; на 1/3 частину квартири № 116, що знаходиться в м. Одесі, по вул. Пироговській, у будинку № 5, зареєстрованого в реєстрі за № 5-3872 (спадкова справа № 574/2000) ВВТ № 431863.

Таким чином, за змістом вказаних норм, відносини спадкування регулюються нормами ЦК України 2003 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року, а у разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 01 січня 2004 року), або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК Української РСР 1963 року.

Тому суд першої інстанції помилково застосував до даних правовідносин норми діючого ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підставу своїх тверджень про те, що його мати склала заповіт на ОСОБА_7 проти своєї волі в силу тяжких обставин, які були спричинені її тяжкою хворобою та викликані необхідністю витрачати кошти на лікування та інше.

Під час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції, ОСОБА_2 та його представник, пояснювали, що ОСОБА_8 отримувала пенсію, що і позивач ОСОБА_2 та його брат відповідач ОСОБА_7 допомагали матері, купували їй ліки.

За таких підстав, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що факт, що ОСОБА_8 перебувала в скрутному матеріальному становищі, та складання заповіту на ім'я ОСОБА_7 відбулося саме з тих підстав, щоб він надавав їй матеріальну допомогу не знайшов свого підтвердження.

Оскільки в задоволенні вимоги про визнання заповіту складеного ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 від 10.06.1999 року судом було відмовлено, суд першої інстанції також дійшов до висновку про відмову, в задоволенні частини вимог щодо визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними, поновлення строку на прийняття спадщини, визнання права власності в порядку спадкування, вселення, які є похідними.

В зв’язку з чим, судом першої інстанції було відмовлено ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог за безпідставністю, та не застосовувався строк позовної давності, на якому наполягав відповідач.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду в повній мірі.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги те, що ОСОБА_2М, першим звернувся до нотаріальної контори, колегія суддів вважає безпідставним, в зв’язку з тим, що черговість звернення на отримання спадщини значення не має, тому, що до нотаріальної контори своєчасно, протягом 6 місяців після смерті ОСОБА_8 звернулися ОСОБА_2 та ОСОБА_7

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_8, хворіла протягом двох років, потребувала матеріальної допомоги, а тому під впливом тяжких обставин вимушена була скласти заповіт, який не відповідав її волі, колегія суддів вважає таким, що не заслуговує на уваги, з тих підстав, що судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_8 отримувала пенсію, та отримувала допомогу, як від ОСОБА_7, так і від ОСОБА_2, ці обставини були предметом розгляду та їм була надана оцінка.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_7 до нотаріальної контори у 2000 році подав заяву, яка не була посвідчена нотаріально, колегія суддів вважає безпідставним, з тих підстав, що матеріали справи містять спадкову справу, в якій знаходиться заява ОСОБА_7 , справжність підпису якого було перевірено державним нотаріусом ОСОБА_9 (а.с. 54).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням встановленого, апеляційним судом рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині його мотивування, з застосуванням норм ЦК УРСР 1963 року, з ухваленням нового рішення в цій частині, та з залишенням рішення по суті без змін.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2018 року – змінити в частині його мотивування.

В інший частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений «01» листопада 2018 року.

Головуючий ________ О.С. Комлева

Судді ________ О.Г. Журавльов

________ ОСОБА_10