Рішення № 77542131, 24.10.2018, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/21029/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2018р. м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд в складі: головуючого судді – Продана Б.Г., при секретарі – Боднар А.П., представника позивача – відповідача ОСОБА_1, відповідача – позивача ОСОБА_2, представника відповідача – позивача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хмельницькому цивільну справу за первинною позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним,

ВСТАНОВИВ:

27 жовтня 2017 року до суду звернувся ОСОБА_4 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики, вказуючи, що 05.09.2016 року він надав у позику відповідачу грошові кошти в розмірі 16 061 422 грн., про що останній надав йому письмову розписку, яка була складена у присутності свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Термін повернення позики було визначено 01.12.2016 року. Відповідач частково повернув кошти в сумі 14 823 094 грн., залишок боргу складає 1 238 328 грн. Просить стягнути з відповідача зазначену суму та судові витрати по справі.

17 листопада 2017 року відповідач ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним, в якому зазначає, що в листопаді 2012 року влаштувався на роботу до ФОП ОСОБА_4 на посаду продавця-касира. Вказаний підприємець займався оптовою та роздрібною торгівлею автозапчастинами та входив до групи компаній «Вітол». В процесі діяльності регіонального офісу «Хмельницький» та за період з 2015 року по 2016 рік виникла дебіторська заборгованість внаслідок неоплати контрагентами вартості поставленого товару на різні суми. У зв’язку із цією заборгованістю від директора компанії «Вітол» надійшла вказівка про необхідність написання всіма працівниками розписок про отримання від ОСОБА_4 коштів, в разі відмови від написання таких розписок директор погрожував звільнити працівників з роботи. 05.09.2016 року під впливом психологічного тиску працівники написали відповідні розписки. ОСОБА_2 також написав розписку на суму 16 061 422 грн. Написання розписок відбувалось у м. Хмельницький, в офісі по вул. Кам’янецька 122, кім 304. ОСОБА_4 під час написання розписок присутнім не був, фактично зазначених в розписках коштів нікому не надавав. Одночасно на кожній розписці працівники один одному робили записи про те, що вони підтверджують факт отримання коштів. В подальшому розписки направлялись в головний офіс компанії в м. Одеса. В подальшому при погашенні контрагентами дебіторської заборгованості вказані розписки мали бути повернуті чи знищені. Трудовий договір із ФОП ОСОБА_4 відповідач-позивач розірвав шляхом написання заяви про звільнення за власним бажанням, однак оригінал трудової книжки та написаних розписок ОСОБА_4 йому не повернув. Будь-яких погашень за даними розписками ОСОБА_2 не здійснював. Вказує що зазначений договір позики укладений під впливом обману, насильства, психологічного тиску та в уточненій зустрічній заяві просить визнати недійсним договір позики від 05.09.2016 року.

В судовому засіданні позивач не з’явився, подав заяву про слухання справи у його відсутності, позов підтримує, проти зустрічного заперечує.

В судовому засіданні представник позивача-відповідача первинний позов підтримав в повному обсязі, просить його задоволити, проти зустрічного позову заперечує, вважає його необгрунтованим та надуманим, просить відмовити в його задоволенні.

Відповідач-позивач та його представник в судовому засіданні проти первинного позову заперечують, ОСОБА_2 вказує, що коштів за розпискою не отримував, зустрічний позов підтримує, просить задоволити в повному обсязі, оскільки розписка була написана під впливом обману та насильства.

Позивач-відповідач заявляв клопотання про забезпечення позову, яке судом було задоволено частково, ухвалою суду від 27.10.2017 року накладено арешт на майно ОСОБА_2

17.11.2017 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсним правочину.

16.01.2018 року ОСОБА_4 надіслав заперечення на зустрічну позовну заяву, які знаходяться в матеріалах справи.

В матеріалах справи містяться клопотання відповідача-позивача про допит свідків та про його допит в якості свідка, які судом задоволено частково.

26.02.2018 року позивач-відповідач надіслав відзив на зустрічну позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні зустрічного позову, також надіслав заяву про слухання справи без його участі.

26.02.2018 року в судовому засіданні ОСОБА_2 заявлено клопотання про призначення судової експертизи, в задоволенні якого судом відмовлено.

ОСОБА_2 подав уточнену зустрічну позовну заяву із додатками.

11.05.2018 року відповідач-позивач ОСОБА_2 надав відповідь на відзив ОСОБА_4 на зустрічну позовну заяву із додатками.

16.05.2018 року відповідач-позивач заявив клопотання про долучення до матеріалів справи оригіналів електронних доказів, яке судом задоволено.

22.05.2018 року відповідач-позивач заявив клопотання про допит в якості свідка позивача-відповідача ОСОБА_4, яке судом задоволено.

01.08.2018 року ОСОБА_4 надіслав до суду заяву про відмову щодо його допиту в судовому засіданні в якості свідка.

Ухвалою суду від 18.09.2018 року задоволено клопотання ОСОБА_2 про допит свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, зобов’язано позивача надати оригінал розписки.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників та показання свідків, вивчивши матеріали справи та надані докази, суд приходить до висновку, що первинна позовна заява задоволенню не підлягає, а зустрічний позов слід задоволити з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 надав ОСОБА_4 письмову розписку про позику 16 061 422 грн., яка була складена у присутності свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Термін повернення позики було визначено 01.12.2016 року. Дані обставини підтверджуються оригіналом розписки, яка знаходиться в матеріалах справи та поясненнями сторін.

Позивач-відповідач вказує про те, що ОСОБА_2 частково повернув кошти в сумі 14 823 094 грн. і тому залишок боргу складає 1 238 328 грн.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до положень ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Ст. 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Так, договором дійсно встановлено термін повернення коштів 01.12.2016 року. Однак, обов’язковою умовою укладення договору є момент передачі грошей або інших речей визначених родовими ознаками.

ОСОБА_2 стверджує, що писав розписку від 05.09.2016 року під тиском звільнення з роботи, фактичної передачі грошових коштів не відбулось, оскільки розписка написана в м. Хмельницький, в офісі по вул. Кам’янецька 122, кім 304, а ОСОБА_4 під час написання розписки присутнім не був. На момент складання розписки ОСОБА_4 перебував у м. Одеса, що підтверджується копією протоколу огляду предметів (документів) від 28.04.2018 року складеного слідчим слідчого відділу Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_7 по кримінальному провадженню №12017240010008739, про інформацію про телефонні з’єднання оператора мобільного зв’язку ПрАТ «Київстар». Відповідно до даної інформації встановлено фактичне місце знаходження осіб, що складали розписку від 05.09.2016 року: ОСОБА_2 перебував у м. Хмельницькому, тоді як ОСОБА_4 перебував у Одеській області в смт. Овідіополь.

За таких обставин суд вважає, що не дотримано істотних вимог при укладенні договору, а саме: не відбулась фактична передача грошових коштів.

Згідно ст. 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Ст. 231 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Згідно положень ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Ст. 203 ЦК України, передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5, показала суду, що дійсно поставила свій підпис в розписці від 05.09.2016 року, що посвідчив факт передачі грошей ОСОБА_4 ОСОБА_2, однак дійсної передачі коштів не відбулось, а підпис вона поставила під тиском та погрозами.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, підтвердили факт психологічного тиску на ОСОБА_2 та інших працівників з метою написання розписок, надіслання переліку працівників, які мають скласти розписки та приклади їх складання.

Відповідно до ст. 233 ЦПК України, якщо сторона, третя особа, їх представники заявляють, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, вони за їхньою згодою можуть бути допитані як свідки згідно із статтями 230-232 цього Кодексу.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка відповідач-позивач ОСОБА_2 показав суду, що дійсно писав розписку від 05.09.2016 року, однак грошей не отримував, а сама розписка була написана ним під погрозами звільнення та психологічним тиском.

Таким чином, на підставі викладеного, суд вважає, що волевиявлення ОСОБА_2 при укладенні договору позики від 05.09.2016 року не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, а правочин ним було вчинено проти його справжньої волі внаслідок застосування до нього психічного тиску з боку другої сторони, фактична передача грошових коштів не відбулась, отже є всі підстави вважати правочин недійсним.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики слід залишити без задоволення, оскільки викладені в ній обставини не знайшли свого підтвердження під час слухання справи, а зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним – підлягає задоволенню, оскільки позов є доведеним та обгрунтованим, в судовому засіданні зібрано належні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог щодо недійсності вчиненого правочину.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 263 – 265 ЦПК України, ст. ст. 203, 215, 231, 1046, 1047, 1051 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики в сумі 1 238 328 (один мільйон двісті тридцять вісім тисяч триста двадцять вісім) грн. – залишити без задоволення.

Зустрічну позовну заяву задоволити.

Визнати недійсним договір позики від 05.09.2016р., укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_11.

Стягнути з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_2 – 640 грн. судового збору.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення суду.

Позивач – відповідач: ОСОБА_4, АДРЕСА_2, тел. НОМЕР_1.

Відповідач - позивач: ОСОБА_2, АДРЕСА_1, тел. НОМЕР_2.

Повний текст рішення суду виготовлено 31.10.2018 року.

Суддя