Рішення № 77534680, 16.10.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2018 року Справа № 0440/6374/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коренева А.О. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила: визнати причини пропуску строку звернення до суду із позовом поважними, визнати протиправними дії Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення пенсійних виплат ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 з 01 квітня 2017 року; визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати пенсійних виплат громадянці ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, за минулий час, а саме за період з 01 квітня 2017 року по 13 жовтня 2017 року; зобовязати Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_2 належної їй пенсії за минулий час, а саме з моменту припинення її виплати, з 01 квітня 2017 року по 13 жовтня 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що Торецьким об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області протиправно припинено виплату ОСОБА_2 пенсії, а Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області безпідставно не виплачена пенсія за минулий час, оскільки остання зареєструвалася як тимчасово переміщена особа, а відповідно і має право на отримання пенсії. Крім того, позивачка вважає, що строк звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав на виплату пенсії не був пропущений, однак ставить питання про його поновлення.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2018 року у даній справі відкрито провадження, та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

11 вересня 2018 року до суду від представника відповідача надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому було зазначено, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не приймало рішення про припинення виплати пенсії позивачу, а лише виконало рішення Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Новомосковської міської ради. Враховуючи наведене просили у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2018 року був прийняти уточнений позов та продовжено строк розгляду справи на 15 днів.

Торецьке обєднане управління Пенсійного фонду України Донецької області у відзиві на позов зазначило, що позивачка на даний час не перебуває у них на обліку, а відтак у відповідача відсутні будь-які зобовязання перед позивачкою, зокрема щодо поновлення виплати пенсії.

З огляду на вказане, виходячи з положень п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов до висновку про можливість розгляду даної адміністративної справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 0000365865 від 13.10.2017 року. Перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з жовтня 2017 року, згідно заяви від 13.10.2017 року про витребування пенсійної справи з Торецького обєднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області та отримує пенсію за віком з 13 жовтня 2017 року.

Листом від 04 липня 2018 року за вих. № 1251/04-20/27 Головне управління повідомило, що дійсно Позивач з 13 жовтня 2017 року згідно її особистої заяви про запит пенсійної справи від 13.10.2017р. та на підставі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи була взята на пенсійний облік, що нарахування її пенсії було проведено з моменту припинення нарахувань за попереднім місцем отримання пенсії - з 01 квітня 2017 року, але виплата пенсії проведена з моменту взяття на облік, тобто з 13 жовтня 2017 року та сума невиплаченої пенсії, станом на 01 липня 2018 року складає 12791,95 грн., яка буде виплачена на умовах окремого порядку, визначеного КМУ після його прийняття

Позивач вважає, що дії Торецького обєднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення пенсійних виплат та бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати пенсії за минулий час, а саме за період з 01 квітня 2017 року по 13 жовтня 2017 року є протиправними у звязку з чим позивач звернулася із вказаним позовом.

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з п. 2 ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсії та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Кабінетом Міністрів України 07.11.2014 прийнято постанову № 595 "Про деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей", якою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області.

Частиною 3 ст. 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Питання виплати пенсій урегульовані ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Судом встановлено, що позивач є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області, як внутрішньо переміщена особа, та отримує пенсію за віком.

До 13 жовтня 2017 року позивачка перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області, який є правонаступником відповідача-2, як внутрішньо переміщена особа з 01.07.2014 року та отримувала пенсію по 31.03.2017 року та з 01 квітня 2017 року по 13.10.2017 року нарахування і виплату позивачу пенсії припинено.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження наявності підстав, визначених ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", для припинення виплати пенсії ОСОБА_2. Жодного рішення щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_2 відповідачем-2 не приймалося.

Таким чином, в порушення вимог ст. 19 Конституції України позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення, за відсутності законодавчо встановлених підстав, виключний перелік яких наведений у ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Право громадянина на отримання пенсії не може бути пов'язано з умовою, наявності довідки, з огляду на те, що пенсія призначена у порядку та на підставах, визначених Законом і Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, пенсія якій призначена.

Відсутність довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, або закінчення строку дії такої довідки не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії.

Даний висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 11.07.2018 по справі № 234/11346/17 провадження № К/9901/20261/18.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що відповідач - Торецьке обєднане управління Пенсійного фонду України Донецької області , припинивши виплату пенсії позивачу без прийняття відповідного рішення, як того вимагає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені законом, у зв'язку із чим вважає позовні вимоги до Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області є обґрунтованими.

Крім того, судом встановлено, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувало позивачу пенсію за період з 01 квітня 2017 року 13 жовтня 2017 року у розмірі 12791,95 грн., але не виплатило з посиланням на п. 15 Постанову Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365»

Так, на підставі статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Стаття 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачає, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

З аналізу наведених норм, суд приходить до висновку, що питання поновлення виплати пенсії належить до виключної компетенції територіального органу Пенсійного фонду шляхом прийняття відповідного рішення.

Більш того, згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №428/6624/17 (адміністративне провадження № К/9901/3256/17), висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13 червня 2007 року встановлено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Суд вважає необґрунтованими посилання УПФ на постанову Кабінету Міністрів України №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365», оскільки підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Крім того, суд зауважує, що вказана постанова Кабінету Міністрів України №335 була прийнята та набрала законної сили після виникнення права позивача на виплату пенсії відповідачем.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року № 805/402/18, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Окрім визначеного, суд звертає увагу на наступне. За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення суд зазначив, що наведених вище міркувань Європейському суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Як вже зазначалось судом вище, рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що невиплата пенсії позивачу за період з 01.04.2017 року 13.10.2017 року була здійснена не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Вирішуючи питання строку звернення до суду, суд зазначає, що частиною другою статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час та компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком, а відтак позивачкою строк звернення з позовом до суду за захистом своїх прав не пропущено.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено повністю, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 704,80 грн. підлягає стягненню пропорційно з відповідачів на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Торецького обєднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення пенсійних виплат ОСОБА_2, (РНОКПП НОМЕР_2) з 01 квітня 2017 року.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати пенсійних виплат ОСОБА_2, за період з 01 квітня 2017 року по 13 жовтня 2017 року.

Зобовязати Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_2 належної їй пенсії за минулий час, а саме з моменту припинення її виплати, з 01 квітня 2017 року по 13 жовтня 2017 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_2, (РНОКПП НОМЕР_2) судовий збір в розмірі 352,40 гривень.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Торецького обєднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (85200, м. Торецьк, вул. Дружби, 22, код ЄДРПОУ 42170745) на користь ОСОБА_2, (РНОКПП НОМЕР_2) судовий збір в розмірі 352,40 гривень.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Коренев