Ухвала суду № 77526096, 31.10.2018, Київський районний суд м. Одеси

___________________

Справа № 520/14992/16-ц

Провадження № 2/520/2011/18

УХВАЛА

31.10.2018 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

за участю секретаря Єгорової Н.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження клопотання представника відповідача ОСОБА_5; ОСОБА_11 про закриття провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, малолітньої ОСОБА_7 законним представником якої є ОСОБА_6, про звернення стягнення на майно та визнання права власності,

В С Т А Н О В И В:

25 листопада 2016 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, малолітньої ОСОБА_7 законним представником якої є ОСОБА_6, про звернення стягнення на майно та визнання права власності, в якій позивач просить суд:

- у рахунок погашення боргу спадкодавця ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, перед ОСОБА_4 за договором позики від 15.06.2011 року у розмірі 720000 гривень, звернути стягнення на користь ОСОБА_4 на нерухоме майно, а саме на Ѕ частку трикімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 89,3 кв.м., житловою площею 57,9 кв.м., яка належала на праві спільної сумісної власності спадкодавцю ОСОБА_9, померлому ІНФОРМАЦІЯ_1;

- визнати за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частку трикімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 89,3 кв.м., житловою площею 57,9 кв.м., яка належала на праві спільної сумісної власності спадкодавцю ОСОБА_9, померлому ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 28 листопада 2016 року відкрито провадження по справі на підставі вищевказаної позовної заяви та призначено дату, час і місце проведення попереднього судового засідання.

30 жовтня 2018 року до суду надійшло клопотання від представника відповідача ОСОБА_5; ОСОБА_11 про закриття провадження по справі, на підставі п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України, а саме у зв’язку з відсутністю предмета спору в цій справі.

Представник відповідача в обґрунтування вказаного клопотання посилається на те, що позивачка ОСОБА_4, вже захистила своє право за договором позики, оскільки Київським районним судом м. Одеси по справі № 1512/9913/2012 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_9, ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики, укладеним 15.06.2011 р. між нею та ОСОБА_9 ухвалено рішення від 22.04.2013 р., яке в подальшому змінено рішенням апеляційного суду Одеської області від 30.01.2014 р., відповідного до якого позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_7 в особі законного представника ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 борг спадкодавця ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, за договором позики в сумі 179842 грн. 50 коп. з кожного; визначено порядок виконання рішення суду шляхом звернення стягнення на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, Ѕ частку транспортного засобу марки «Subaru outback», реєстраційний номер НОМЕР_1, 2007 року випуску, Ѕ частку транспортного засобу марки «Mitsubishi Lancer», реєстраційний номер НОМЕР_4, 2005 року випуску, Ѕ частку транспортного засобу марки «Skoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_2, 2011 року випуску; стягнено з ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_7 в особі законного представника ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 судові витрати в сумі 804 грн. 75 коп. з кожного та визначено порядок виконання рішення суду шляхом звернення стягнення на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1, Ѕ частку транспортного засобу Mapки «Subaru outback», реєстраційний номер НОМЕР_1, 2007 року випуску, Ѕ частку транспортного засобу марки «Mitsubishi Lancer», реєстраційний номер НОМЕР_4, 2005 року випуску, Ѕ частку транспортного засобу марки «Skoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_2, 2011 року випуску.

Також представник відповідача зазначив, що Київським районним судом м. Одеси 04.08.2014 р. видано виконавчий лист № 1512/9913/2012, на виконання вказаного рішення суду, про стягнення боргу, на підставі якого 24.06.2015 р. головним державним виконавцем Першого Київського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції, Алієвим А.Т., винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

У зв’язку з чим, представник відповідача стверджує, що на теперішній час, рішення суду, про яке йдеться вище, є чинним та підлягає виконанню, а вимога про звернення стягнення на спірну квартиру є фактично вже розглянутою в рамках цивільної справи №1512/9913/2012, та повторне звернення з даними позовними вимогами фактично призведе до наявності двох чинних виконавчих документа та до подвійного стягнення боргу.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 – ОСОБА_11 клопотання підтримала та просила суд задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечував проти задоволення вказаного клопотання та просив суд відмовити у його задоволенні.

Інші сторони по справі у судове засідання не з’явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлялись належним чином.

Заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши, вивчивши та проаналізувавши заявлене клопотання представника відповідача про закриття провадження по справі, надані до суду документи та оглянувши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

Пунктом 2 частини 1 ст. 255 ЦПК України передбачено, що у разі, якщо відсутній предмет спору провадження у справі підлягає закриттю.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв'язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Під предметом спору розуміється об'єкт спірних правовідносин, тобто благо, щодо якого виникає спір між позивачем та відповідачем.

Об'єктом цивільних правовідносин є матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких виникають цивільні правовідносини.

Види об’єктів цивільних прав визначені ст. 177 ЦК України.

Коло правовідносин, які можуть виникати щодо того чи іншого об’єкту цивільних прав ЦК України не обмежено.

Тобто, учасники правовідносин можуть вступати у будь-які правовідносини щодо певного об’єкту цивільних правовідносин, не заборонені і не обмежені законом.

Зміст таких правовідносин є досить широким та становить усі права та обов’язки їх учасників, визначені договором та законодавством.

Предмет спору не є тотожним предмету позову, яким є частина позову, яка містить безпосередню матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої суд ухвалює рішення по суті.

Предметом позову є позовні вимоги.

Предмет спору - є достатньо простим для визначення (з'ясування) та станом на момент виникнення спору є таким, що фактично існує та не може бути заперечений сторонами.

Правове значення категорії предмет спору і пов'язані із цим правові наслідки на час розгляду справи чітко визначені ЦПК України, саме із нею процесуальний закон пов’язує закриття провадження у справі в порядку пункту 2 частини 1 ст. 255 ЦПК України (відсутність предмету спору, а не предмету позову).

Крім того, суд зазначає, що необхідність запровадження такого правила, встановленого пунктом 2 частини 1 ст. 255 ЦПК України, обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Пороте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З урахуванням викладеного відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

До такого висновку дійшов Верховний суд у постанові від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17.

Судом встановлено, що між сторонами по справі виник спір у зв’язку з невиконанням ОСОБА_9, померлим ІНФОРМАЦІЯ_1, умов договору позики від 15 червня 2011 року.

У зв’язку з чим, позивачка звернулась до відповідачів, як спадкоємців ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, та просить суд звернути стягнення, шляхом набуття за нею права власності, на спадкове майно – Ѕ частку трикімнатної квартири АДРЕСА_1.

У той же час, судом встановлено що в провадженні Київського районного суду міста Одеси перебувала цивільна справа №1512/9913/2012 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_7 в особі законного представника ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики за апеляційною скаргою представника ОСОБА_12 в інтересах ОСОБА_5 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2013 року.

За наслідком розгляду вказаної справи, 22 квітня 2013 року Київським районним судом міста Одеси було ухвалено рішення, яке змінено рішенням апеляційного суду Одеської області від 30 січня 2014 року, та яким позов ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_7 в особі законного представника ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 борг спадкодавця ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, за договором позики в сумі 179842 грн. 50 коп. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 борг спадкодавця ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, за договором позики в сумі 179842 грн. 50 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 борг спадкодавця ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, за договором позики в сумі 179842 грн. 50 коп. Стягнуто з ОСОБА_7 в особі законного представника ОСОБА_6 борг спадкодавця ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, за договором позики в сумі 179842 грн. 50 коп. Визначено порядок виконання рішення суду шляхом звернення стягнення на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, 1/2 частку транспортного засобу марки «Subaru outback», реєстраційний номер НОМЕР_1, 2007 року випуску, 1/2 частку транспортного засобу марки «Mitsubishi Lancer», реєстраційний номер НОМЕР_4, 2005 року випуску, 1/2 частку транспортного засобу марки «Skoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_2, 2011 року випуску. Стягнуто на користь ОСОБА_4 судові витрати з ОСОБА_6 в сумі 804 грн. 75 коп., з ОСОБА_5 в сумі 804 грн. 75 коп., з ОСОБА_1 в сумі 804 грн. 75 коп., з ОСОБА_7 в особі законного представника ОСОБА_6 в сумі 804 грн. 75 коп.

Отже рішення Київського районного суду міста Одеси по вказаній справі від 22 квітня 2013 року, змінене рішенням апеляційного суду Одеської області від 30 січня 2014 року, набрали законної сили 30 січня 2014 року.

04 серпня 2014 року Київським районним судом міста Одеси було видано виконавчий лист №1512/9913/2012 на виконання вказаного рішення суду.

Також судом встановлено, що постановою державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 24 червня 2015 року ВП №45479881 вказаний виконавчий документ було повернуто стягувачеві на підставі п.2,5 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, на підставі вищевикладеного судом встановлено, що між сторонами по справі вже вирішено питання щодо стягнення заборгованості зі спадкоємців померлого ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, за договором позики від 15.06.2011 року, шляхом звернення стягнення на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, рішенням Київського районного суду міста Одеси по вказаній справі від 22 квітня 2013 року, змінене рішенням апеляційного суду Одеської області від 30 січня 2014 року, набрали законної сили 30 січня 2014 року по справі №1512/9913/2012.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що між сторонами по справі відсутній спір, оскільки між сторонами по справі вже вирішено питання щодо стягнення заборгованості зі спадкоємців померлого ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, за договором позики від 15.06.2011 року, шляхом звернення стягнення на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1.

Одночасно судом враховується, що у разі ухвалення тотожного рішення суду в цій справі, може призвести до порушення прав відповідачів та подвійного стягнення з них заборгованості.

Щодо заперечень позивача стосовно закриття провадження по справі, оскільки на думку позивача, у нього в цій справі виник інший спір, суд вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Представник позивача на підставу звернення до суду з цим позовом посилається на те, що дійсно по цивільній справі №1512/9913/2012 вирішено питання щодо стягнення заборгованості зі спадкоємців померлого ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, за договором позики від 15.06.2011 року, шляхом звернення стягнення на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, однак, оскільки спадкоємці померлого ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, подали заяви про прийняття спадщини, однак не звернулись до нотаріуса та не отримали свідоцтва про прийняття спадщини і не зареєстрували право власності, виконати рішення суду не можливо.

Отже представником позивача особисто визнається, що спір між сторонами щодо стягнення заборгованості зі спадкоємців померлого ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, за договором позики від 15.06.2011 року, шляхом звернення стягнення на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, вже вирішено.

Щодо невиконання рішення суду суд зазначає наступне.

Судом враховується, що згідно з ч.1 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Судове рішення (постанова, ухвала) – це акт судової влади, що здійснює захист порушених або оскаржених прав громадян і організацій шляхом підтвердження наявності або відсутності правовідносин і розпорядженням відповідних дій в майбутньому.

Обов'язок виконувати судове рішення (постанову) випливає не з рішення (постанови) суду як такого, а із санкцій, передбачених нормами права, що були застосовані судом. Навіть у тих випадках, коли закон передбачає відповідальність за невиконання рішень, ця відповідальність має на меті примусити зобов'язану рішенням суду особу виконати розпорядження норми, що застосував суд.

Одними з властивостей судового рішення, що вступило в законну силу є: можливість примусового виконання судового рішення мимо волі зобов'язаної особи та обов'язковість, яка полягає в тому, що судове рішення, що вступило в законну силу, стає обов'язковим для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян і підлягають виконанню на всій території України. Рішення, що вступило в законну силу, є обов'язковим і підлягає точному виконанню. Усі державні органи, посадові особи й окремі громадяни, зобов'язані сприяти виконанню рішення суду, виконуючи вимоги державного виконавця.

Судове рішення, по суті, є документом органу влади й містить у собі державно-владне, індивідуально-конкретне розпорядження щодо застосування норм права за встановленими у судовому засіданні фактами і правовідносинами. Європейською практикою стабільність судового рішення сприймається як один зі складників принципу правової певності (визначеності). Саме в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Брумареску проти Румунії» зазначено, що принцип правової визначеності вимагає, щоб судове рішення, в якому певне питання одержало остаточне вирішення, не ставилося під сумнів. Крім того, принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання, зокрема, учасники правовідносин повинні мати можливість у розумних межах передбачити наслідки своєї поведінки та бути впевненими у незмінності свого статусу, кола прав та обов'язків. До того ж у своїй практиці Суд неодноразово підкреслював потребу в забезпеченні державою умов для реалізації остаточного судового рішення. Право на виконання судового рішення розглядається як складова права на судовий захист.

Інформаційним листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.01.2013 року № 24-152/0/4-13 визначено, що перш за все при розгляді скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця суд має враховувати те, що принципом цивільного судочинства є виконуваність рішення суду, а у статті 14 ЦПК ( в ред.. до 15.12.2017 року, а з 15.12.2017 року – ст.. 18 ЦПК України) визначені ознаки обов'язковості судових рішень. Крім того, виконання рішення суду є елементом справедливого судового розгляду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, виконання судових рішень - це заключна стадія цивільного процесу, а саме заключний етап у процесі реалізації захисту цивільних прав, а згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини для визначення розумного строку розгляду справи включається період з надходження до суду позовної заяви й закінчується виконанням рішення суду.

Отже, завданням ДВС є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом, тому перевірка вчинених таких дій державним виконавцем є фактично перевіркою дотримання положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду й належного виконання рішення суду.

У зв’язку з чим суд зазначає, що між сторонами по справі вже вирішено питання щодо стягнення заборгованості зі спадкоємців померлого ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, за договором позики від 15.06.2011 року, шляхом звернення стягнення на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, рішенням Київського районного суду міста Одеси по вказаній справі від 22 квітня 2013 року, змінене рішенням апеляційного суду Одеської області від 30 січня 2014 року, набрали законної сили 30 січня 2014 року по справі №1512/9913/2012, яке підлягає обов’язковому виконанню.

З позову вбачається, що фактично позивач не згоден з діями державного виконавця, вирішення питання якого врегульовано статтею 447 ЦПК України, якою передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Щодо посилань представника позивача про утруднення виконання рішення суду, у зв’язку з неотриманням спадкоємцями свідоцтв про прийняття спадщини, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

У відповідності з ч. 1 ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно з положеннями статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов’язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем спадщини визначені у частинах 3, 4 статті 1269 ЦК України.

Так, згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України "Здійснення права на спадкування") та оформлення спадщини (глава 89 ЦК України "Оформлення права на спадщину).

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п’ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.1282 ЦК України, спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Отже на підставі викладеного суд зазначає, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Частиною 10 статті 440 ЦПК України передбачено, що питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

У зв’язку з чим, суд зазначає, що вирішення питання щодо виконання рішення суду про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, встановлено законом в інший спосіб.

При викладених обставинах, суд вважає встановленим, що спір між сторонами по справі в цій справі відсутній, клопотання представника відповідача ОСОБА_5; ОСОБА_11 про закриття провадження по справі є обґрунтованим та підлягає до задоволення, у зв’язку з чим провадження в цій справі підлягає закриттю.

Керуючись п.2 ч.1 ст.255, 352, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Клопотання представника відповідача ОСОБА_5; ОСОБА_11 про закриття провадження по справі – задовольнити.

Провадження по цивільній справі №520/14992/16-ц за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, малолітньої ОСОБА_7 законним представником якої є ОСОБА_6, про звернення стягнення на майно та визнання права власності – закрити.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п’ятнадцяти днів з дня її складення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено – 31 жовтня 2018 року.

Головуючий Калініченко Л. В.