Рішення № 77509165, 31.10.2018, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/6900/18

Провадження № 2/344/3151/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2018 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого - судді Татарінової О.А.

секретаря Бухвак І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення в житлове приміщення,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду з вказаним позовом, мотивуючи тим, що ІНФОРМАЦІЯ_5 помер її батько ОСОБА_3. Після його смерті відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1, яка складається з трьох кімнат, житловою площею 45,6 кв.м., загальною площею 62,0 кв.м. 06 лютого 2018 року державним нотаріусом ОСОБА_4 позивачу було видано свідоцтво про право на спадщину за законом за реєстраційним номером 1-52, згідно якого в порядку спадкування після свого батька ОСОБА_3 вона отримала у власність ? частку квартири АДРЕСА_1. Інший спадкоємець ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину до цього часу не отримав. На даний час, відповідач ОСОБА_2, маючи єдині ключі до вхідних дверей квартири на неодноразові прохання позивачки надати їх постійно відмовляє, чим незаконно позбавляє останню можливості вільно проживати, володіти та користуватися своїм майном. Позивач зверталася листом до відповідача з проханням добровільно надати дублікат ключа від вхідних дверей квартири з терміном до 28.03.2018 року. Але до цього часу відповідач ключа так і не надав. Таким чином відповідач ОСОБА_2 чинить перешкоди позивачці ОСОБА_1 у вільному користуванні згаданою вище квартирою, ? частка якої належить останній на праві приватної власності, де вона має намір постійно проживати. На підставі наведеного просила суд вселити її у квартиру АДРЕСА_1. Стягнути з відповідача понесені нею судові витрати.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_5 позовні вимоги підтримав з мотивів, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов заперечив, просив в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, дослідивши наявні матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи, приходить до наступного.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна особа має право на судовий захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, такий захист здійснюється у спосіб, передбачений у частині другій статті 16 ЦК України.

Відповідно до ст.ст. 12, 81, 82 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнанні сторонами, не підлягають доказуванню.

Відповідно до ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 лютого 2018 року, спадкоємцями майна ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_6, а саме: квартири АДРЕСА_1 є його син ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та дочка ОСОБА_1. ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.7).

Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 112983652 від 06.02.2018 року, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 1/2 частка квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8).

Представник позивача за довіреністю ОСОБА_6 звертався із письмовою заявою до відповідача ОСОБА_2 в якому просив добровільно надати дублікат ключа від вхідних дверей спірної квартири з терміном до 28.03.2018 року (а.с.11).

Однак ключів позивачка по сьогоднішній день так і не отримала

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 р. відповідно до Закону №475/97-ВР від 17.07.1997р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст. 321 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.1.2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а особа може бути обмежена в здійсненні права власності лише у випадках та в порядку, встановленому законом.

Відповідно до 2 п. 33 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Відповідач ОСОБА_2 зазначає, що не вважає позивача своєю рідною сестрою та вважає, що вона не має права на спадкування та проживання в даній квартирі.

Однак зазначені відповідачем обставини не є підставою для відмови в позові про вселення, оскільки право власності презумується статтею 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 р. відповідно до Закону №475/97-ВР від 17.07.1997р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» та нормами ЦК України. Крім того, відповідач у встановленому законом порядку видане свідоцтво про спадщину не оскаржував.

На підставі викладеного та з огляду на норми ст.ст. 15, 16 ЦК України, якими передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, оцінюючи зібрані у справі докази за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, враховуючи те, що ОСОБА_2 дійсно чиняться перешкоди у користуванні ОСОБА_1 належною їй часткою квартири АДРЕСА_1, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та ОСОБА_1 підлягає вселенню та право на отримання від відповідача ключів від квартири, оскільки позивач не має доступу до житлового приміщення, частка якого належить їй на праві власності.

Судові витрати суд розподілив відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. 41 Конституції України, нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 3, 15, 16, 316,317, 319, 321 ЦК України, ст.ст. 4,13, 81, 89, 141, 258-260, 263-265, 268 ЦПК України суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення в житлове приміщення задовольнити.

Вселити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, у квартиру АДРЕСА_1

Стягнути з ОСОБА_2, який проживає за адресою: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, яка проживає за адресою: АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 витрати по оплаті судового збору в розмірі 704 ( сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Івано-Франківського Апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Татарінова О.А.