Рішення № 77505672, 26.10.2018, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/5914/18 2/303/2381/18 ряд. стат. звіту - 26

РІШЕННЯ Іменем України

26 жовтня 2018 року м.Мукачево Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області в особі: головуючого - судді Монич В.О. секретар судового засідання Лаврів Е.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в в залі суду в м.Мукачево цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк” про визнання недійсним додаткових угод про внесення змін до договору кредиту ,-

в с т а н о в и в:

Позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк” про визнання недійсним додаткових угод про внесення змін до договору кредиту. Позовні вимоги мотивує тим, що 21 березня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку “Укрсоцбанк” та ОСОБА_1 укладено Договір кредиту № 305/34-Ж-07, відповідно до умов якого, Банк надав йому кредит для поточних потреб в сумі 15 000 доларів США, зі сплатою 13,0% річних, з кінцевим терміном повернення до 20 березня 2012 року. Відповідно до додаткової угоди №1 про внесення змін до Договору кредиту № 305/34-Ж-07 від 21 березня 2007 року, сторони домовились з 20 жовтня 2008 року встановити процентну ставку за користування кредитом на рівні 15,00% річних. Інші умови Договору залишаються незмінними і сторони підтвердили за ними свої зобов'язання. 31 липня 2009 року між Акціонерно - комерційним банком соціального розвитку “Укрсоцбанк” та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду про внесення змін до Договору кредиту №305/34-Ж-07 від 21 березня 2007 року, відповідно до якої внесено зміни до умов кредитування, визначених договором, а саме, що надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами “Траншами”, зі сплатою 15% процентів річних, в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 15731,19 доларів США, з кінцевим терміном повернення всіх Траншів до 20 березня 2017 року, на умовах визначених цим договором. 10 травня 2007 року Постановою правління Національного банку України №168 від 10 травня 2007 року було більш деталізовано обов'язки банків, щодо дотримання прав при видачі споживчих кредитів. Таким чином, він (ОСОБА_1М.) вважає, що у даному випадку наявне порушення вимог Закону України “Про захист прав споживачів” та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, оскільки ні при укладенні додаткової угоди про внесення змін до договору кредиту №305/34-Ж-07 від 21 березня 2007 року, ні при укладенні до додаткової угоди №1 про внесення змін до договору кредиту №305/34-Ж-07 від 21 березня 2007 року Банком не попереджено про валютні ризики, чим не дотримано вимог п.3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Також, при укладенні додаткових угод його, як споживача у письмовій формі не повідомлено про кредитні умови та про орієнтовану вартість кредиту, переваги та недоліки запропонованої схеми кредитування. Тому на підставі вищенаведеного він (ОСОБА_1М.) звертається до суду та просить визнати недійсною додаткову угоду №1 про внесення змін до Договору кредиту №305/34-Ж-07 від 21 березня 2007 року, відповідно до якої сторони домовились з 20 жовтня 2008 року встановити процентну ставку за користування кредитом на рівні 15,00 % річних, а також визнати недійсною додаткову угоду від 31 липня 2009 року до Договору кредиту № 305/34-Ж-07 від 21 березня 2007 року, відповідно до якої внесено зміни до умов кредитування, де визначено, що надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами “Траншами”, зі сплатою 15% річних, в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 15 731,19 доларів США. З кінцевим терміном повернення всіх Траншів до 20 березня 2017 року, на умовах визначених цим Договором. Позивач - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судове засідання не з’явилися. Відповідач - представник ПАТ “Укрсоцбанк” в судове засідання не з'явився, від представника Банку ОСОБА_3 надійшов Відзив на позовну заяву ОСОБА_1, в якому зазначає, що із змістом позовних вимог не погоджується, оскільки доводи, наведені в позовній заяві повністю спростовуються нормами чинного законодавства та доказами, наданими відповідачем. Так, позивач ОСОБА_1 у своїй позовній заяві посилається на п.3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ №168 від 10 травня 2007 року: у разі надання кредиту в іноземній валюті, банки зобов'язані під час кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе саме споживач. Однак, є незрозумілим позиція позивача з посиланням на цей пункт, оскільки предметом позову є додаткові угоди про збільшення відсоткової ставки. Валютні ризики стосуються саме видачі кредиту. Крім того, в пункті 2.6 Кредитного договору зазначено: ... кредитор має право ініціювати зміну розміру процентів та комісії, визначених, відповідно в пунктах 1.1 та 3.3.16 цього Договору. Відповідно до п.2.6.1” про намір змінити розмір процентів ... Кредитор зобов'язаний повідомити Позичальника не пізніше, ніж за 10 робочих днів до дати початку їх застосування, а також надати для укладення відповідну додаткову угоду “ у разі, якщо позичальник не погодився з запропонованими Кредитором розмірами процентів ... , він зобов'язаний протягом строку, зазначеного в пункті 2.6.1 цього Договору - повернути Кредитору існуючу заборгованість за Кредитом, сплатити нараховані проценти, комісії, можливі штрафні санкції в повному обсязі. Отже, враховуючи вищенаведені пункти Кредитного договору та враховуючи те, що можливість підвищення процентної ставки та умови було погоджено сторонами при укладені такого, з боку Кредитора не було здійснено ніяких порушень, а тому не має жодних підстав для визнання Додаткових угод недійсними. Крім того, позивачем відповідно до п.2.6.3 не було повернуто Кредитору існуючу заборгованість за Кредитом, відсотками і т.п., а отже ним визнано факт підняття процентної ставки, про що свідчать і його підписи на оспорюваних додаткових угодах. Також зазначає, що у відповідності до п.2.4 “Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту”, кредитор отримав письмове підтвердження про ознайомлення Позивача із детальним розписом сукупної вартості кредиту, що підтверджується підписом позичальника на такому. Тобто, при укладенні Додаткових умов до кредитного договору сторони погодили його умови, позивач засвідчив, що надана йому банком інформація є повною, доступною і достовірною, що підтвердив своїм підписом. Звертає уваги на те, що до позовної заяви ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними необхідно застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позовної заяви, оскільки позивач не просив застосувати строк позовної давності та не наводить причини щодо пропуску такого. Таким чином, на підставі вищенаведеного представник Банку ОСОБА_3 просить у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. Дослідивши матеріали матеріали цивільної справи та надані сторонами докази, суд приходить до наступного висновку. Відповідно до частини 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, що також встановлено статтею 12 цього Кодексу. Згідно частини 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Судом встановлено, що 21 березня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку “Укрсоцбанк” та ОСОБА_1 укладено Договір кредиту за № 305/34-Ж-07, відповідно до якого Кредитор надав Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 15 000 доларів США, зі сплатою 13,0 процентів річних та наступним порядком погашення суми основної заборгованості: щомісячно до 25 числа місця рівними частинами по 250 доларів США, починаючи з квітня 2007 року по 20 березня 23012 року; з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту до 20 березня 2012 року, на умовах, визначених цим Договором (а.с.8-13). Відповідно до Додаткової угоди №1 (без дати укладення такої) про внесення змін до Договору кредиту №305/34-Ж-07 від 21 березня 2007 року, укладеної між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку “Укрсоцбанк” та ОСОБА_1, сторони домовились: з 20 жовтня 2008 року встановити процентну ставку за користування кредитом на рівні 15,00 процентів річних. Інші умови Договору залишаються незмінними і сторони підтверджують за ними свої зобов'язання (а.с.14). 31 липня 2009 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку “Укрсоцбанк” та ОСОБА_1 уклали Додаткову угоду про внесення змін до Договору кредиту №305/34-Ж-07 від 21 березня 2007 року, відповідно до якої сторони прийшли до взаємної згоди внести зміни до умов кредитування, визначених Договором та викласти перший абзац п.1.1 та п.1.1.1, 1.1.2 та п.1.1 Договору в наступній редакції: “1.1 Кредитор надає Позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, надалі за текстом - “Кредит” та на умовах, визначених цим Договором. 1.1.11 Надання кредиту буде здійснюватися окремим частинами, надалі за текстом кожна частина окремо - “Транш”, а у сукупності - “Транш”, зі сплатою 15% річних, в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 15731,19 доларів США за наступним порядком надання Траншів Кредиту: - в сумі 15 000 доларів США 21 березня 2007 року; в сумі 731,19 доларів США тридцять першого липня 2009 року. Після отримання Позичальником всіх Траншів Кредиту подальше надання Кредиту не здійснюється. 1.1.2. Погашення Траншів Кредиту буде здійснюватися до 25 числа кожного місяця згідно встановленого порядку та з кінцевим терміном повернення всіх Траншів Кредиту до 20 березня 2017 року (включно), на умовах визначених цим Договором” ... Пункт 1.2 Договору викласти в новій редакції: “1.2. Кредит надається Позичальнику на наступні цілі та в наступному порядку: частина кредиту в розмірі 15000 доларів США на поточні потреби; частина кредиту в розмірі в сумі 731,19 доларів США на поточні потреби” (а.с.15-16). Нормою статті 76 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно частини 2 статті 78 Цивільного процесуального кодексу України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Статтею 78 цього Кодексу встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до статті 80 Цивільного процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини 1 статті 81 ЦПК України). Частиною 4 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, тобто необхідною умовою є єдність волі і волевиявлення. Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (стаття 626 Цивільного кодексу України). Так, договору як юридичному факту властиві такі ознаки : 1) в договорі виявляється воля не однієї особи (сторони), а двох чи декількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом мають збігатися і відповідати одне одному; 2) договір - це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно - правових наслідків : на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Положеннями ч. 1ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. При цьому, відповідно до вимог ч.ч. 1-3, 5, 6ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Окрім того, слід зазначити, що однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Таким чином, свобода договору означає право громадян вступати чи утримуватись від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору. Кредитний договір є неукладеним (не відбувся), коли сторони в належній формі не досягай згоди хоча б однієї його істотної умови, передбаченої законодавцем. Одним із значним порушенням банком прав споживача є така найбільш дискримінаційна умова, яку слід сформулювати так: В порушення правової норми, закладеної в пункт 3 частини третьої статті 47 «Види діяльності банку», яка визначаючи кредитною операцією розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, зобов'язує банк вчиняти це від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відповідач же всі ризики поклав саме на позичальника. Так як валютні ризики є істотною умовою кредитного договору. але відповідач про них Позичальника не повідомив, як це передбачено законом, то такий договір - недійсний. П. 4 ст. 7 ЗУ «Про національний банк» передбачено: «національний банк встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна».В ч. 2 п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин?» від 30.03.2012 року №5 зазначено, що: "суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11. 18, 21 Закону України "Про захист прав споживачів", а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168. зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808, де передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач". Аналогічна правова позиція викладена в узагальнені судової практики, підготовленому суддею Верховного Суду України Д.Д.Луспенник та головним консультантом відділу узагальнення судової практики управління вивчення та узагальнення судової практики 3. ОСОБА_3, затвердженому суддями Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України: "застосування Закону №1023-Х1І до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи процентної ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору". Закон № 1023-ХІІ, як зазначено в його преамбулі, регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Відповідно до ст. 1 Закону № 1023-ХІІ: - споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; - продукція - будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб; - споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору. Кредитний договір є неукладеним (не відбувся), коли сторони в належній формі не досягай згоди хоча б однієї його істотної умови, передбаченої законодавцем. Істотними умовами є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов'язки, які покладаються на них за договором. Якщо сторони досягай згоди за всіма істотними умовами, які визнані такими законом або необхідні для даного виду, то договір вважається укладеним і набуває обов'язкової сили для сторін. Істотними умовами договору є також такі умови, які прямо не названі у нормативних актах, але конче потрібні для договору даного виду. Валютний ризик - це можливість грошових втрат суб'єктів валютного ринку внаслідок коливань валютних курсів. Умова, за якої позичальника попереджено про валютні ризики при укладені договору та на кого вони покладені, є істотною умовою договору споживчого кредиту в іноземній валюті. У випадку не попередження позичальника про валютні ризики банком буде порушено закладений у договірному праві принцип прозорості кредитних відносин та ясності того, яку суму коштів позичальник повинен повернути банку при девальвації національної валюти. Правовідносини, що виникають з кредитних договорів, виданих в іноземній валюті, регулюються в першу чергу, крім інших нормативно-правових актів, Законом №1023-ХІІ. Також потрібно розуміти, що при видачі споживчого кредиту в іноземній валюті банк зобов'язаний повідомити позичальника про те, на кого покладаються можливі валютні ризики - ця норма для банку є імперативною. Недотримання вимог цієї норми банком може бути підставою для визнання кредитного договору недійсним з підстав порушення банком принципу, закладеному в договірному праві, відповідно до якого сторони правочину повинні бути повідомлені про всі істотні умови договору. Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в постанові від 11 вересня 2013 р. у справі № 6-40 цс 13 дійшла до висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по - перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст.3, ч. 3 ст.509 ЦК України); по - друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по - трете, умови договору завдають шкоди споживачеві. Аналогічна правова позиція висловлена Верховного Суду України в постанові від 08 червня 2016 р. у справі № 6-330 цс 16, де безпосередньо зазначено, що за частиною третьою статі 18 Закону «1023-ХІІ несправедливими є, зокрема: умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуг обумовлене лише власним розсудом виконавця (пункти 2,3): надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійсненну споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4). Також, суд звертає увагу на те, що 10 травня 2007 року з метою захисту прав споживачів під час укладення договорів про надання споживчих кредитів та забезпечення надання банками споживачам повної інформації про сукупну вартість кредиту Правлінням Національного банку України прийнято Постанову за № 168 “Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту”. Так, відповідно до пунктів 1.2 та 1.3 даної Постанови, ці Правила регулюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту (кредиту на поточні потреби, кредиту в інвестиційну діяльність, іпотечного кредиту) з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту (у тому числі наданого у формі кредитної лінії, овердрафту за картковим рахунком тощо) і мають бути оплачені споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або кредитного договору про надання споживчого кредиту. Банки зобов'язані забезпечувати виконання цих Правил: у разі поширення інформації про послуги з надання кредитів споживачам; під час укладення кредитних договорів зі споживачами; у разі усних чи письмових звернень споживачів. Відповідно до пункту 3.5 даної Постанови, Банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку). Судом встановлено, що виходячи із загальних умов, укладеного між сторонами кредитного договору №305/34-Ж-07 від 21 березня 2007 року, сторонами досягнуто домовленість про істотні умови договору даного виду, серед іншого, договір містить положення про, те, що Банк надає позичальнику ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 15000 доларів США, за сплатою 13,0 % річних. В подальшому сторонами по справі було підписано Додаткові угоди до вищевказаного кредитного договору про зміну процентної ставки за користування кредитними коштами з 13,0 % річних на 15,00% річних та змінено строк до якого саме має бути погашена заборгованість. При цьому, позивачем підписано вищевказаний кредитний договір та додаткові угоди до кредитного договору на кожному аркуші та графік погашення кредиту, що свідчить про ознайомлення з умовами кредитного договору та виразу повної згоди під час його підписання з умовами, викладеними у ньому. Однак, Банк під час укладення 31 липня 2009 року додаткової угоди про внесення змін до кредитного договору №305/34-Ж-07 від 21 березня 2007 року, не сповістив Позичальника ОСОБА_1, про можливі валютні ризики (імперативну умову), не надав повної інформації щодо сукупної вартості кредиту, що передбачено в статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якою встановлено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний, зокрема, повідомити споживача у письмовій формі про: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Саме ненадання відповідної інформації до укладення договору може бути предметом оскарження на підставі цієї норми закону. І тому посилаючись посилаючись на ст. ст. 203, 230 ЦК України, п. 2 ст.11, ч. 2 п. 2 ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» необхідно зробити висновок, що додаткову угоду укладену між ПАТ “Укрсоцбанк” та ОСОБА_1 31 липня 2009 року про внесення змін до Кредитного договору №305/34-Ж-07 треба вважати неукладеною, що у свою чергу позивачем доведено, а відповідачем гне спростовано. Не заслуговують уваги покликання позивача на порушення вимог п. «д» ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» при укладенні Додаткової угоди №1 про внесення змін до Договору кредиту №305/34-Ж-07 від 21 березня 2007 року, відповідно до якої сторони домовились з 20 жовтня 2008 року встановити процентну ставку за користування кредитом на рівні 15,00% річних, і ніби така Додаткова угода була укладена до затвердження Постанови за № 168 “Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту”. Однак, суд не має можливості дати правову оцінку вищевказаній додатковій угоді №1 укладеної до Договору кредиту №305/34-Ж-07 від 21 березня 2007 року, в тому числі чи була вона укладена відповідно до Закону України “Про захист прав споживачів”, оскільки така не мстить такого реквізиту як дата укладення додаткової угоди, а тому суд приходить до висновку, що в задоволенн даної позовної вимоги необхідно відмовити. З урахуванням наведеного, всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження доказів в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання додаткових угод про внесення змін до Кредитного договору недійсними - необхідно задоволити частково. Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 77, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 203, 204, 509, 526, 627 ЦК України, Постановою за № 168 “Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту”, суд - у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 про внесення змін до Договору кредиту №305/34-Ж-07 від 21 березня 2007 року - задоволити частково. Визнати недійсною Додатковою угоду від 31 липня 2009 року до Договору кредиту №305/34-Ж-07 від 21 березня 2007 року, відповідно до якої внесено зміни до умов кредитування, де визначено що надання Кредиту буде здійснюватися окремими частинами “Траншами”, зі сплатою 15 % процентів річних, в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 15731,19 доларів США, з кінцевим терміном повернення всіх Траншів до 20 березня 2017 року на умовах визначених цим Договором. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк” на користь держави судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок. Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код - НОМЕР_1, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, поштовий індекс - 89600. Відповідач: Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», код ЄДРПОУ - 00039019, місце знаходження: 03150, м.Київ, вул. Ковпака, 29.

Головуючий В.О.Монич