Рішення № 77501689, 14.09.2018, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/2731/17

№ 2/183/323/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2018 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

при секретарі Пономаренко О.О.,

розглянувши, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

в с т а н о в и в:

14.06.2017 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (надалі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просять звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: на 4-х кімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором про надання відновлювальної кредитної лінії №29.3/22-7 від 18.12.2007 року, в сумі 252538,99 грн., а також покласти на відповідача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» зазначив, що 18.12.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціалістичного розвитку «Укрсоцбанк» та відповідачем був укладений кредитний договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 29.3/22-7. Відповідно до умов кредитного договору відповідач зобов'язався в порядку та на умовах визначених договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором.

14.06.2010 року Акціонерний-комерційний банк соціалістичного розвитку «Укрсоцбанк», було приведено у відповідність до Закону України «Про акціонерні товариства», у зв'язку з чим назву організаційно правової форми перейменовано в ПАТ «Укрсоцбанк»

Позивач зазначає, що зі своєї сторони свої зобов'язання за договором виконав, надавши ОСОБА_1 кредит, однак в порушення умов договору відповідач свої зобов'язання належним чином не виконувала, в результаті чого станом на 23.05.2017 року має прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 92 360,58 грн., за відсотками у розмірі 13 866,99 грн., розмір інфляційних витрат за кредитом - 10 318,09 грн., розмір інфляційних витрат за відсотками - 18 993,33 грн.

Далі, позивач зазначає, що з метою забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором, між сторонами був укладений іпотечний договір №22, відповідно до якого ОСОБА_1 передала кредитору в іпотеку нерухоме майно, а саме: 4-х кімнатну квартиру, загальною площею 80,1 кв. м., житловою площею - 50,0 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, яка належить їй на підставі дублікату договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 20.10.1999 року Новомосковською державною нотаріальною конторою, за реєстровим номером №1-4643. Відповідно до п.1.2 Іпотечного договору, сторони оцінили вищевказаний предмет іпотеки в 176 750, 00 грн.

Згідно п.4.1.,4.2.,4.4. іпотечного договору іпотекодержатель набуває право стягнення на предмет іпотеки у будь-якому з наступних випадків: у випадку невиконання зобов'язань передбачених кредитним договором; у випадку порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених договором іпотеки; у інших випадках, передбачених законодавством України. У разі порушення іпотекодавцем кредитного договору та/або умов іпотечного договору, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення Основного зобов'язання за Кредитним договором та/або зобов'язань, передбачених іпотечним договором, у тридцятиденний строк, та попередження про звернення стягнення на Предмет іпотеки у разі невиконання вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов іпотечного договору. А згідно п.4.6. іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено іпотекодержателем на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

Позивач звертає увагу суду на те, що на виконання умов кредитного договору та іпотечного договору, відповідачу було направлено вимогу, а саме: «вимога про усунення порушень», але на дату подання позовної заяви вказана вимога не була виконана.

Таким чином, зважаючи на невиконання відповідачем зобов'язання стосовно умов повернення кредиту, позивач вважає, що він вправі вимагати стягнення заборгованості по кредиту, за відсотками, а також інфляційні витрати, за рахунок предмету іпотеки, тому звернулися до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 10 липня 2017 року відкрито провадження у справі. За результатами підготовчого провадження відповідною ухвалою справу було призначено до судового розгляду по суті.

В судове засідання представник позивача не з'явився, звернувшись до суду з клопотанням про розгляд справи у його відсутність, позов підтримав, просить задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач в судове засідання також не з'явилася, надавши суду заяву, у якій просила розглянути справу без її участі, одночасно просить застосувати строк позовної давності.

У відповідності до положень п.9 ч.1 ст.1 Розділу ХІІІ ЦПК України в редакції, встановленій Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, справи в судах першої інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Кодексом, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цим Кодексом. На підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 18 грудня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 29.3/22-7, у відповідності до якого остання отримала кредит у розмірі 100 000,00грн. зі сплатою 14,5 процентів річних та комісій, в розмірі та в порядку, визначеному цим договором, з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 17 грудня 2019 року, на умовах визначених цим договором. Згідно п.1.2. договору Кредит надається позичальнику на споживчі цілі з встановленням іпотеки.

Далі, сторонами кредитного договору було підписано Додаткову угоду №1 від 03.07.2008 року, якою передбачено, що з 01.07.2008 року розмір процентної ставки за користування кредитом встановлено 18,00 процентів річних (а.с.10-11).

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі на умовах встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

В якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 29.3/22-7 від 18.12.2007 року, між позивачем та ОСОБА_1 (іпотекодавцем) 18.12.2007 року було укладено іпотечний договір № 22 (а.с.13-15). Згідно п.1.1. договору, іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю наступне нерухоме майно: 4-х кімнатну квартиру, загальною площею 80,1 кв. м., житловою площею - 50,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, яка належить їй на підставі Дублікату договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 20.10.1999 року Новомосковською державною нотаріальною конторою, за реєстровим номером № 1-4643. Вартість предмету іпотеки за погодженням сторін складає 176750,00 грн.(п.1.2. іпотечного договору).

Згідно п.3.1, 3.2. іпотечного договору, право іпотеки виникає з моменту підписання цього договору сторонами та нотаріального посвідчення. Право іпотеки припиняється виконанням Іпотекодавцем забезпечених іпотекою зобов'язань за договором кредиту, а також в інших випадках, передбачених законодавством України

В судовому засіданні встановлено, що ПАТ «Укрсоцбанк», зі своєї сторони виконав умови взятого на себе зобов'язання і надав ОСОБА_1 кредит у зазначеному вище розмірі, а відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань, не виплачувала кредит, у зв'язку з чим станом на 23.05.2017 року має прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 92 360,58 грн., за відсотками у розмірі 130 866,99 грн., розмір інфляційних витрат за кредитом - 10 318,09 грн., розмір інфляційних витрат за відсотками - 18 993,33 грн., усього у розмірі 252538,99 грн., що стверджується розрахунками заборгованості, зведеною таблицею заборгованості (а.с.24-27).

Поряд з цим, суд звернув увагу, що подані розрахунки заборгованості містять також відомості про нарахування пені за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 19899,76грн., та пені за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 36659,58 грн., при цьому в самому позові банк не порушує питання про включення зазначених сум в загальну суму заборгованості.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму ВССУ від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого іпотекою, передбачені Законом України "Про іпотеку".

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ст. 3 Закону України "Про іпотеку").

Згідно із ч. 1ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до пункту п.4.1.,4.2. іпотечного договору іпотекодержатель набуває право стягнення на предмет іпотеки для задоволення своїх вимог, відповідно до Договору кредиту, у випадках обумовлених положенням кредитного договору, договору іпотеки та приписів норм чинного законодавства. У разі порушення Іпотекодавцем обов'язків, встановлених цим договором, Іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання за Договором кредиту, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Умовами укладеного між сторонами договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки у разі неналежного виконання позичальником будь-яких умов кредитного договору.

З поданої до суду довідки №10.1-87/8800 від 23.05.2017 року вбачається, що ОСОБА_1 здійснила останній платіж в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором 12.01.2011 року у розмірі 1800,00 грн. (а.с.28).

Відповідно до п.4.3. кредитного договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених п.п.3.3.2-3.3.7, 3.3.14-3.3.19 цього договору, порушення позичальником умов договору, визначених п.1.3.цього договору, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту, а також нараховані штрафні санкції (пеню, штраф).

Згідно ст. 35 Закону «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 29.05.2017 року було спрямовано на адресу відповідача письмову вимогу № 59-29 3/22-7 про усунення порушень, а саме в тридцятиденний строк сплатити заборгованість по кредиту, відсотках за користування кредитом та нараховану неустойку на загальну суму 309 098,33 грн. В цьому ж листі повідомлено про те, що у разі невиконання вимог про дострокове повернення суми кредиту, буде розпочато звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом подачі до суду позову про звернення стягнення на предмет іпотеки чи вчинення виконавчого напису нотаріуса (а.с.22).

Даних про отримання відповідачем зазначеної вимоги суду не подано. Проте вже 31 травня 2017 року, в порушення вимог ст. 35 ст. 35 Закону «Про іпотеку», банком за вихідним номером АП/УСБ-17 направлено до суду позовну заяву про звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто до спливу тридцятиденного строку встановленого у письмовій вимозі.

Поряд з цим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Оскільки умовами договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, початок позовної давності необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність сплила і щодо додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).

Конституційний Суд України у своєму Рішенні 11.07.2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

У п. 31 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» зазначено, що враховуючи вищевказані положення, суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Оскільки зі спливом строків позовної давності основної вимоги вважається, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення п.7 ч. 13 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 5 липня 2017 року у справі № 6-509цс17.

Крім того 5 липня 2017 року Верховний Суд України зробив правовий висновок у справі № 6-311 цс 16 про те, що за змістом частин третьої, пертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як зазначалося вище останнє погашення заборгованості було вчинене відповідачем 12.01.2011 року, однак з наступного дня виникнення заборгованості до дня пред'явлення позову позовна давність, визначена ст. 257 ЦК України, сплила.

Крім того, суд звернув увагу на наступне. Згідно умов укладеного кредитного договору кошти надано кошти були надані ОСОБА_1 на споживчі цілі (п1.1. Договору кредиту).

За змістом договору іпотеки квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, належить іпотекодавцю на підставі дублікату договору купівлі - продажу квартири від 20.10.1999 року, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с. 18), тобто квартира, яка є предметом договору іпотеки, придбана відповідачем не за рахунок отриманого кредиту.

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов ПАТ «Укрсоцбанк» не обґрунтований, позивачем дійсно пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з позовом, предметом якого є вирішення питання щодо погашення заборгованості позичальника за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому сплив позовної давності та наявність заяви відповідача про застосування позовної давності є підставою для відмови у позові.

На підставі викладеного, керуючись 254, 256, 257, 261, 267, 526, 589, 590, 610, 611, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», Постановою Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», ст.ст. 12, 76-82, 89, 141, 263, 265 ЦПК України, -

у х в а л и в:

В позові Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Сорока О.В.