Постанова № 77489912, 25.10.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2018 року м. Суми

Справа №581/330/18

Номер провадження 22-ц/788/1765/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),

суддів - Левченко Т. А. , Ткачук С. С.

за участю секретаря судового засідання - Новікової А.С.,

у присутності:

позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 08 серпня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Кузьмінського О.В. у селищі Липова Долина Сумської області

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Недригайлівський міжрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області, про звільнення від сплати заборгованості за аліментами,

в с т а н о в и в :

Відповідно до п.3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІ «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 частини першої розділу ХIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому вказував, що з 17 серпня 2002 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Рішенням суду від 06 січня 2011 року з нього на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей у розмірі по 300 грн. на кожну дитину щомісячно, починаючи з 01 грудня 2010 року і до досягнення дітьми повноліття.

Після ухвалення рішення сторони продовжували проживати однією сім'єю, мали спільний бюджет та побут, виконавчий лист дружина у суді не отримувала та не звертала його до виконання.

Протягом періодів з 09 вересня 2014 року по 13 вересня 2015 року та з 26 квітня по 08 листопада 2016 року позивач брав участь в антитерористичній операції. У вказаний час відповідачка отримувала за місцем його роботи у ТОВ «Мрія» належну йому заробітну плату, розмір якої за весь час становив 33 316 грн 41 коп. І крім того, з місця служби ним на банківську картку дружини перераховувались кошти на утримання дітей.

Після демобілізації, відносини у сім'ї значно погіршились і тому рішенням суду від 19 березня 2018 року шлюб між сторонами було розірвано. Із зазначеного часу сторони проживають окремо, однак ОСОБА_1 у добровільному порядку сплачував аліменти на утримання дітей. У березні 2018 року ОСОБА_2 звернула до виконання виконавчий лист про стягнення з позивача аліментів. Державним виконавцем Недригайлівського міжрайонного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Сумській області за період із 23 березня 2015 року по 01 квітня 2018 року нарахована заборгованість по сплаті ним аліментів у розмірі 22 380 грн.

Посилаючись на викладене, ураховуючи, що позивач перебував у шлюбі з відповідачкою, сторони проживали однією сім'єю, вели спільне господарство, відповідачка отримувала належну позивачу заробітну плату за період його служби у зоні проведення антитерористичної операції, на підставі ч. 2 ст. 197 СК України, просить звільнити його від сплати заборгованості за аліментами на утримання дітей.

Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 08 серпня 2018 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що суд не в повній мірі звернув увагу на те, що у період з 23 березня 2015 року по 23 березня 2018 року сторони проживали спільно та вели спільне господарство, відповідач отримувала його заробітну плату та він постійно перераховував грошові кошти, що свідчить про те, що він у спірний період здійснював утримання дітей.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просила залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду без змін. Наполягала на тому, що отримувану нею, за дорученням ОСОБА_1, за місцем його роботи заробітну плату вона віддавала йому і тому не мала можливості витрачати ці кошти на утримання дітей.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, думку апелянта, який підтримав доводи апеляційної скарги, заперечення проти апеляційної скарги відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав:

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як встановлено судом і убачається з матеріалів справи, сторони з 17 серпня 2002 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який за рішення суду розірвано 19 березня 2018 року (а.с.8). Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 06 січня 2011 року з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4А, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі 300 грн. на кожну дитину щомісячно, до досягнення старшою дитиною повноліття (а. с. 9).

За час перебування у шлюбі, відповідач не пред'являла виконавчий лист до виконання і лише 23 березня 2018 року звернулась із відповідною заявою до Недригайлівського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області і постановою державного виконавця даного відділу від 23 березня 2018 року було відкрите виконавче провадження ВП № 56047343 (а. с. 10).

В письмовій заяві ОСОБА_2 не зазначала про отримання нею грошових коштів на утримання дітей з дня постановлення рішення суду і до дня звернення із відповідною заявою до державного виконавця і тому на підстав п.4 розділу ХУ1 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 року (в редакції, яка діяла на час звернення із заявою ОСОБА_2) боржнику було нараховано заборгованість по сплаті аліментів за минулий час в межах трирічного строку, що передував пред'явленню виконавчого листа до виконання, тобто з 23 березня 2015 року (а. с. 29).

З довідки -розрахунку державного виконавця вбачається, що заборгованість по сплаті аліментів за період з 23 березня 2015 року по 01 квітня 2018 року становить 22 380 грн (а. с. 11).

За довідками № 4/1068 від 05 жовтня 2015 року та № 1534 від 13 червня 2016 року, виданих відповідно військовою частиною А0501 та військовою частиною В 6250, ОСОБА_1 в період з 06 вересня 2014 року по 13 вересня 2015 року та з 29 квітня 2016 року брав участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей (а. с. 12, 13).

Також, за час перебування ОСОБА_1 на військовій служби за ним зберігалось місце його роботи на посаді слюсаря в ТОВ «Мрія» і зберігалась заробітна плата і його загальна сума доходу за період з 01 вересня 2014 року по 30 вересня 2015 року становила 28 858 грн 85 коп., а за період з 01 квітня 2016 року по 30 вересня 2016 року - 15 933 грн 75 коп. (а. с. 14, 15).

Згідно з копією роздруківки з рахунку ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_2 на її рахунок періодично надходили кошти, зокрема: 30 жовтня 2014 року в сумі 4000 грн. (переказ з м. Щастя), 20 листопада 2014 року - 4000 грн. (переказ з м. Щастя), 1 квітня 2015 року - 698 грн. (переказ з м. Новоайдар, платник ОСОБА_1), 24 квітня 2015 року - 998 грн. (переказ з м. Новоайдар), 27 травня 2015 року - 2011 грн., 21 липня 2015 року - 995 грн., 03 серпня 2015 року - 1996 грн. (переказ з м. Новоайдар), 28 серпня 2015 року - 1996 грн. (переказ з м. Новоайдар), 22 вересня 2016 року - 5000 грн., 23 вересня 2016 року - 497,50 грн. (платник ОСОБА_1).

Згідно зі ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (ч. 3 ст. 181 СК).

Частиною 2 ст. 197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Місцевий суд, відмовляючи в задоволенні позову про звільнення позивача від сплати аліментів на утримання дітей вважав, що позивач усупереч положень ст. 81 ЦПК України не надав належних та допустимих засобів доказування на підтвердження наявності обставин, які б у силу положень ч. 2 ст. 197 СК України давали б право на повне або часткове звільнення його від сплати аліментів і вважав, що позивач у спірний період мав реальну можливість утримувати своїх дітей.

Колегія суддів не може в повному обсязі погодитись з такими висновками місцевого суду, виходячи з наступного :

Позивач, звертаючись з позовом до суду, не заперечував ті обставини, що мав можливість утримувати своїх неповнолітніх дітей, а свої вимоги обґрунтовував тим, що оскільки після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів на утримання дітей він продовжував мешкати однією сім'єю з відповідачем у справі, тому і діти перебували на його утриманні, а отже нарахування державним виконавцем заборгованості по аліментах за останні три роки до звернення стягувачки із заявою до державного виконавця є безпідставним.

Колегія суддів частково погоджується, з доводами апелянта, оскільки, як встановлено судом і вбачається з матеріалів цивільної справи, позивачем за період з 23 березня 2015 року по 22 вересня 2016 року на банківську картку відповідачки були перераховані грошові кошти у загальній сумі 14191 грн.50 коп. Також за період перебування його у зоні АТО за ним за місцем його роботи зберігалась заробітна плата і за період з 01 березня 2015 року по 31 серпня 2016 року відповідачкою, за дорученням позивача, було отримано заробітної плати у загальному розмірі 20804 грн. 61 коп. Дані обставини визнаються сторонами у справі і ніким не спростовуються.

Таким чином, за зазначений період відповідачкою було отримано від позивача грошові кошти у загальному розмірі 34996 грн.11 коп., що значно перевищує розмір заборгованості зі сплати аліментів обрахованих державним виконавцем за період з 23 березня 2015 року по 30 вересня 2016 року у сумі 10980 грн.00 коп., а отже свідчить про сплату позивачем у даний період коштів на утримання неповнолітніх дітей.

В той же час, колегія суддів вважає, що будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження сплати позивачем грошових коштів на утримання дітей за період з 01 жовтня 2016 року по 23 березня 2018 року останнім надано не було. Отримання позивачем за цей період заробітної плати за місцем своєї роботи у ТОВ «Мрія» ще не свідчить про передачу відповідачці коштів на утримання неповнолітніх дітей. Крім того, відповідач категорично заперечує проти цього, а позивачем на підтвердження своїх доводів про утримання дітей у даний період належних та допустимих доказів суду надано не було.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу, а рішення місцевого суду скасувати з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог та звільнення ОСОБА_1 від сплати заборгованості за аліментами стягнутими з нього рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 06.01.2011 року за період з 23.03.2015 року по 30.09.2016 року в сумі 10980 грн.00 коп.

В задоволенні інших вимог відмовити за їх безпідставністю.

Керуючись ст. ст. 367, 374, п.1 ч.1 ст. 376, 381, 382, 389 ЦПК України,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 08 серпня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Звільнити ОСОБА_1 від сплати заборгованості за аліментами стягнутими з нього рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 06.01.2011 року (справа № 2-34/11) за період з 23.03.2015 року по 30.09.2016 року в сумі 10980 грн. 00 коп.

В задоволенні інших вимог відмовити за їх безпідставністю.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складене 29 жовтня 2018 року.

Головуючий - О. І. Собина

Судді: Т. А. Левченко

С. С. Ткачук