Рішення № 77488871, 17.10.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/12756/17

Провадження № 2/522/601/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2018 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді – Домусчі Л.В.

за участі секретаря судового засідання – Вадуцкої В.І.,

розглянувши у судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – Страхова компанія «АХА Страхування», про стягнення коштів та судового збору,

ВСТАНОВИВ:

До сулу 12.07.2017 року надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – Страхова компанія «АХА Страхування», згідно якого позивачка просила стягнути з відповідача на її користь 18 404, 93 грн. як різниці між її витратами на проведення відновлювального ремонту та виплаченим страховим відшкодуванням, сплаченої суми з проведення експертного дослідження у сумі 2000 грн. та судового збору у розмірі 650 грн..

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09.01.2013 року приблизно о 10 год. 10 хв. ОСОБА_2, керуючи автомобілем НОМЕР_1, в м. Одесі по вул. Шевченка, 1-а, не вибрав безпечну швидкість руху, не врахував дорожньої обстановки, не впорався з керуванням, допустив боковий занос, чим вчинив зіткнення з припаркованим автомобілем НОМЕР_2. Постановою Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 лютого 2013 року ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,0 гривень. Постанова суду набрала законної сили 18.02.2013 року. Цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_2, як власника транспортного засобу автомобіля Фіат», державний номер 85520ОК, станом на дату вказаної дорожньо-транспортної пригоди застрахована у ПАТ «СК «АХА Страхування». Позивачка , як постраждала в день настання страхового випадку – 9.01.2013 року – звернулася до страхової компанії – ПАТ «СК «АХА Страхування» – з відповідною заявою. Страхова компанія згідно експертної оцінки від 19.03.2013 року виплатила позивачці страхове відшкодування у розмірі 12 079,16 грн.. При ознайомленні зі звітом від 19.03.2013 року позивачкою було встановлено відсутність у звіті Рахунку-фактуру від 24.01.2013 року за №Т13-000841-МРЦ на суму 6 096 грн., а також не врахування експертом величини втрати товарної вартості автомобіля, у зв’язку з чим позивачкою була проведена ще одна експертиза. Згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження з оцінки транспортного засобу, складеного ТОВ «Агентство з нерухомості «ДИСКОНТ» № 39/14 від 14 квітня 2014 року, вартість майнових збитків, завданих позивачу, склала 31830,04 гривень, з яких вартість відновлювального ремонту транспортного засобу становить 15 915,02 гривень, а втрата товарної вартості автомобіля – 15 915,02 гривень.

Посилалась на те, що 08.01.2016 року на СТО ТОВ «ВТП «Інжпроект» Тойота-Україна був проведений відновлювальний ремонт автомобіля позивачки, вартість якого склала 30 484,09 грн.. Отже, на думку позивачки страхова компанія лише частково відшкодувала завдані їй збитки. За цим фактом вона зверталась з відповідним позовом до Приморського районного суду м. Одеси. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12.05.2017 року (справа №522/346/16-ц) було стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивачки відшкодування майнової шкоди у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу в розмірі 15 915,02 грн.. та судовий збір у розмірі 552, 00 грн.. При цьому відмовлено в задоволенні її позову до страхової компанії про стягнення коштів у сумі 18 404,93 грн. як різниці в її затратах на проведення відновлювального ремонту та виплаченим страховим відшкодуванням (30 484,09 грн. – 12 079,16 грн.). Вказала, що відмовляючи в задоволенні її позову до страхової компанії, суд посилався, що ця сума (18 404,93 грн.) підлягає стягненню з винуватця ДТП – ОСОБА_2.

Отже, оскільки винуватцем ДТП визнано ОСОБА_2, розмір відновлювального ремонту був встановлений 08.01.2016 року після проведення ремонтних робіт, позивачка звернулась до суду з дійсним позовом та на підставі ст. 1194 ЦК України просила стягнути з відповідача на її користь 18 404, 93 грн. як різниці між її витратами на проведення відновлювального ремонту та виплаченим страховим відшкодуванням.

Ухвалою суду від 14.07.2017 року провадження у справі було відкрито.

22.09.2017 року до суду надійшли заперечення на позов від ОСОБА_2, згідно яких зазначено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12.05.2017 року, що переглядалось і залишилось без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29.08.2017 року (справа №522/346/16-ц), позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволенні, стягнуто з ОСОБА_2 матеріальну шкоду у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу у розмірі 15 915,02 грн.. та витрати на судовий збір у розмірі 552,0 грн.. Також зазначили щодо строків звернення до суду з відповідним позовом.

Ухвалою суду від 25.09.2017 року було відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про передачу справи за підсудністю до Овідіопольського районного суду Одеської області.

Ухвалою суду від 25.09.2017 року було закрито попереднє судове засідання та цивільну справу було призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні 11.01.2018 року суд протокольно залучив в якості третьої особи по справі на боці відповідача – ПАТ СК «АХА-Страхування».

Ухвалою суду від 17.10.2018 року було закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – Страхова компанія «АХА Страхування», про стягнення коштів та витрат за проведення експертизи, судового збору, в частині вимог про стягнення витрат за проведення експертизи.

У судовому засіданні 17.10.2018 року представник позивача ОСОБА_3 (по довіреності від 17.06.2017 року) позовні вимоги підтримав та просив задовольнити у повному обсязі за обставин та підстав, вказаних у позові.

Представник відповідача – ОСОБА_4 (по ордеру серії ОД №140418 від 12.09.2017 року) та відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних, просили відмовити з урахуванням їх позиції, викладеної у запереченнях від 22.09.2017 року. Посилались на те, що судом при розгляді справи №522/346/16-ц вже були вирішенні питання, які є предметом спору у даній справі.

Представник страхової компанії у судове засідання не з’явився, був сповіщений про час та місце розгляду справи належним чином. Причини неявки суду не повідомлено.

Суд з урахуванням вимог ст. 223 ЦПК України, за згодою осіб, які були присутні у судовому засіданні, ухвалив слухати справу за відсутності представника третьої особи, сповіщеної належним чином.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи, вислухавши пояснення учасників процесу, приходить до висновку, що даний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Суд вбачає, що на розгляді Приморського районного суду м. Одеси перебувала справа №522/346/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування», ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29.08.2017 року, позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково.

При цьому судами обох інстанції було встановлено та що підтверджується матеріалами даної цивільної справи: 09 січня 2013 року, о 10 годині 10 хвилин, ОСОБА_2, керуючи автомобілем марки «Фіат», державний номер 85520ОК, у м. Одесі по вул. Шевченка, 1-а (територія автостоянки), не обрав безпечну швидкість руху, не врахував дорожньої обставини, не впорався з керуванням, допустив боковий занос, чим вчинив зіткнення з припаркованим автомобілем марки «Лексус», державний номер НОМЕР_3, що належить на праві власності позивачці.

Постановою Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 лютого 2013 року ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,0 гривень. Постанова суду набрала законної сили 18.02.2013 року.

Цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_2, як власника транспортного засобу автомобіля Фіат», державний номер 85520ОК, станом на дату вказаної дорожньо-транспортної пригоди застрахована у ПАТ «СК «АХА Страхування» на підставі відповідного договору, що підтверджено представником вказаної організації у судовому засіданні й не заперечене жодним з учасників справи: відповідачем надано страховий поліс АВ № 3547847, договір укладено 18.06.2012 року, строк дії полісу – з 20.06.2012 року.

Позивачка , як постраждала в день настання страхового випадку – 9.01.2013 року – звернулася до відповідача страхової компанії – ПАТ «СК «АХА Страхування» – з відповідною заявою.

За дорученням страхової компанії експертом товарознавцем ОСОБА_5 проведено огляд пошкодженого транспортного засобу, належного позивачу, та складено відповідний висновок №1714 від 19 березня 2013 року. У цьому висновку визначено вартість майнової шкоди (без врахування втрати товарної вартості), завданої володільцю автомобіля в результаті ДТП, станом на 24 січня 2013 року, що дорівнює 12 079,16 гривням.

Також, судом першої інстанції встановлено, що позивачка 7.11.2013 року звернулася із заявою про страхове відшкодування, яке їй виплачене страховою компанією в розмірі 12 079,16 гривень.

Згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження з оцінки транспортного засобу, складеного ТОВ «Агентство з нерухомості «ДИСКОНТ» № 39/14 від 14 квітня 2014 року, вартість майнових збитків, завданих позивачу, складає 31830,04 гривень, з яких вартість відновлювального ремонту транспортного засобу становить 15 915,02 гривень, а втрата товарної вартості автомобіля – 15 915,02 гривень.

Відповідно до квитанцій № ПН 1559114 від 22.12.2015 року на суму 14500 гривень, № ПН 1575127 від 06.01.2016 року на суму 13000 гривень та № ПН 1575758 від 08.01.2016 року на суму 2984,09 гривень та актом виконаних робіт по ремонту автомобіля за №3000028967 від 08.01.2016 року, позивачем понесені витрати в розмірі 30 484,09 гривень для поточного ремонту автомобілю марки «Лексус», державний номер НОМЕР_3, з метою відновлення його належного стану внаслідок отриманих механічних пошкоджень в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Судом також встановлено, що згідно звіту № 1714 від 19.03.2013 року експертного автотоварознавчого дослідження, складеного ФОП ОСОБА_5, вартість відновлювального ремонту автомобіля НОМЕР_4 з урахуванням зносу, пошкодженого в результаті ДТП, станом на 24.01.2013 року, становить 12 079,16 гривень, розмір страхового відшкодування становить таку саму суму коштів.

Враховуючи, що огляд та оцінка завданого збитку проведено найближче у часі до моменту її завдання, суд виходив з того, що саме висновок №1714 від 19 березня 2013 року найбільш об’єктивно визначає обсяг обов’язків страхової компанії по сплаті страхового відшкодування, тому в частині позовних вимог, пред’явлених ОСОБА_3 суд за розглядом справи №522/346/16-ц відмовив.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12.05.2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29.08.2017 року, було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 на відшкодування майнової шкоди у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу, суму у розмірі 15915,02 грн.. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 на відшкодування судових витрат суму судового збору у розмірі 552 грн.. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст. 82 ЦПК України).

Звертаючись до суду з дійсним позовом, позивачка посилалась на те, що оскільки вартість проведеного нею відновлювального ремонту автомобіля склала 30 484,09 грн., страхова компанія лише частково відшкодувала завдані їй збитки на суму 12 079,16 грн., то залишок суму 18 404, 93 грн. підлягає стягненню саме з ОСОБА_2 як винуватця ДТП.

Вирішуючи спір суд виходить з наступного.

Між сторонами виникли правовідносини з відшкодування шкоди, які регулюються нормами ЦК України і Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі-Закон).

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ст. 1192 ЦК України).

Постанова Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» за №6 від 27.03.1992 року із змінами та доповненнями роз'яснює, що шкода заподіяна особі та майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі, особою, яка її заподіяла, за умови, що дії були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

При цьому, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно ст. 3 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно зі статтею 6 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Як передбачено статтею 1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на статтю 1194 ЦК України, в якій зазначено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст. 81 ЦПК України).

Отже, в силу вимог ст.ст. 2, 4, 12, 76-81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Даючи юридичну оцінку поясненням сторін та наданим ними доказам, а також враховуючи те, що позивачем суду надані документи про фактичну вартість проведеного нею ремонту у розмірі 30 484,09 грн., суд приходить до висновку, що відповідач зобов'язаний відшкодувати різницю між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці.

При цьому суд вбачає, що за рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12.05.2017 року судом вже було стягнуто з відповідача частину шкоди у вигляді втрати товарної вартості автомобіля на суму 15 915,02 грн..

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Згідно з пунктом 2.4 Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі - КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Відповідно до пункту 8.3 Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

Отже, за змістом указаних положень законодавства величина втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків).

Отже, на думку суду, з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню тільки кошти на суму 2 489 (дві тисячі чотириста вісімдесят дев’ять) гривень 91 копійок (30 484, 09 грн. – 12 079,16 грн. (сума виплаченого страхового відшкодування) – 15 915,02 грн. (втрата товарної вартості, яка як збитки була стягнута за рішенням суду від 12.05.2017 року).

З приводу розподілу судових витрат суд враховує наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року, витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

З матеріалів справи судом встановлено, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір на суму 650,00 грн. (квитанція №ПН4006 від 12.07.2017 року (а.с.1), про стягнення якого заявленою позивачем.

Також стороною відповідача заявлено до суду клопотання про стягнення з позивача на користь відповідача понесених ним витрат на правову допомогу.

Суду надано копію договору №12/09-17 про надання правової допомоги, укладений 12.09.2017 року між ОСОБА_2 та адвокатом ОСОБА_4, згідно п.1.1 якого адвокат надає клієнту правову допомогу щодо захисту його прав та законних інтересів у цивільній справі №522/12756/17. У зв’язку з чим адвокат приймає від клієнта доручення на здійснення представництва його інтересів в суді усіх інстанцій, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами, з усіма правами наданими законом як заявнику, позивачу, відповідачу, третій особі. Надання правової допомоги за цим Договором включає в себе також надання адвокатом клієнту консультацій та роз’яснень з правових питань, надання у разі необхідності усних та письмових довідок щодо законодавства, складання та подання заяв, скарг, клопотань, пояснень та інших документів правового характеру.

Згідно розрахунку погодинної оплати правової допомоги адвоката ОСОБА_4 як представника ОСОБА_2 сума судових витрат склала 5420, 00 грн., які сторона відповідача і просила стягнути.

При цьому, згідно п.3.1 Договору від 12.09.2017 року, розмір гонорару адвоката за цим договором обчислюється як фіксована сума та складає 3000 грн..

У відповідності до п.3.3 Договору, фактичні витрати адвоката, що пов’язані з представленням інтересів клієнта по даній справі, погашаються клієнтом після представлення адвокатом підтверджуючих документів на протязі 3-х календарних днів, про що складається відповідний акт.

Стороною відповідача на виконання вимог ст. 81, 83 ЦПК України, надано лише квитанцію до прибуткового касового ордеру №12/09-12 від 12.09.2017 року, згідно якої відповідачем сплачено на користь адвоката згідно договору №12/09-17 про надання правової допомоги кошти на суму 3000 грн.. Отже, суд приходить до висновку про доведеність суми судових витрат у розмірі 3000 грн..

Згідно положень ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, виходячи з того, що частка задоволених судом позовних вимог ОСОБА_1 становить 13,53%, то сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на її користь складає 87.95 грн. (вісімдесят сім гривень 95 копійок).

У свою чергу з позивачки на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати у суму 2 594,10 грн. (дві тисячі п’ятсот дев’яносто чотири гривень 10 копійок), які складають 86,47 (пропорційно розміру задоволених позовних вимог ОСОБА_1Р.).

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

З 23.10.2018 року по 29.10.2018 року суддя перебувала у відпустці, тому повний текст рішення суду складено 30.10.2018 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11-16, 22, 23, 1166, 1187, 1191, 1194 ЦК України, ст.ст. 1, 2, 3, 13, 19, 42, 43, 48, 49, 59, 76-81, 82, 89, 95, 141, 209, 223, ст. 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (НОМЕР_5, місце проживання: Одеська обл.., Овідіопольський р-н, с. Мізікевича, вул. Ізмаїльська, ж/м «Чорноморка-2», буд. 7/10) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6, місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1) кошти як різницю між реальною вартістю збитків і виплаченою страховою сумою у розмірі 2 489 (дві тисячі чотириста вісімдесят дев’ять) гривень 91 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 (НОМЕР_5, місце проживання: Одеська обл.., Овідіопольський р-н, с. Мізікевича, вул. Ізмаїльська, ж/м «Чорноморка-2», буд. 7/10) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6, місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1) суму судового збору 87, 95 грн. (вісімдесят сім гривень 95 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6, місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_2 (НОМЕР_5, місце проживання: Одеська обл.., Овідіопольський р-н, с. Мізікевича, вул. Ізмаїльська, ж/м «Чорноморка-2», буд. 7/10) суму судових витрат у розмірі 2 594, 10 грн. (дві п’ятсот дев’яносто чотири гривень 10 копійок).

В іншій частині позову – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення суду складено 30.10.2018 року.

Суддя: Домусчі Л.В.