Рішення № 77480848, 16.10.2018, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2-а/760/313/18

Справа №760/21745/16

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2018 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Букіної О.М.

за участю секретаря - Кривулько С.В.

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача та третьої особи- Рашевського В.В.

розглянувши в відкритому судовому засіданні м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Півня Євгенія Олексійовича інспектора роти №2 бат. №2 Управління поліції в м. Києві, третя особа: Департамент патрульної поліції про визнання дій протиправними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, суд,-

ВСТАНОВИВ:

14.12.2016 позивач звернувся до суду з позовом та просить з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить суд визнати протиправними дії інспектора роти № 2 батальйону № 2 Управління патрульної поліції у м. Києві Півня Є.О. щодо складання постанови серії АР № 304759 від 05.10.2016 у справі про адміністративне правопорушення та скасувати постанову серії АР № 304759 від 05.10.2016 , винесену інспектором роти № 2 батальйону № 2 Управління патрульної поліції у м. Києві Півнем Є.О. про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 126 КпАП у вигляді штрафу в сумі 425,00 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що 05.10.2016 ОСОБА_1, керуючи транспортним заосбом «Хонда» днз АА7214 ЕХ був зупинений інспектором роти № 2 батальйону № 2 Управління патрульної поліції у м. Києві Півнем Є.О. з тих підстав, що позивач порушив правила дорожнього руху, оскільки у нього не було ввімкнено ближнє світло фар поза населеним пунктом.

Зазначає, що на вимогу інспектора надав останньому свідоцтво реєстрації транспортного засобу та поліс обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ/9255081, терміном з 16.03.2016 по 15.03.2017.

Однак, 05.10.2016 відносно нього інспектором роти № 2 батальйону № 2 Управління патрульної поліції у м. Києві Півнем Є.О. було винесено постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КпАП. Зазначеною постановою на нього накладено адміністративний штраф у розмірі 425,00 гривень.

Вважає вказану постанову незаконною та такою, що не відповідає фактичним обставинам справи.

З урахуванням вищенаведеного, просив позовні вимоги задовольнити.

15.12.2016 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищезазначену справу було передано до провадження головуючому судді Кицюк В.С.

Ухвалою суду від 20.12.2016 в справі відкрито провадження та призначено до судового розгляду.

21.04.2017 на адресу суду надійшла заява про залучення третьої особи - Департамент патрульної поліції.

21.04.2017 представником відповідача та третьої особи - ОСОБА_3 до суду подано заперечення на позовну заяву в якому останній просив відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 у зв'язку з винесенням оскаржуваної постанови з дотриманням правил чинного законодавства.

Згідно розпорядження щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ від 06.09.2017, вищезазначену справу було передано до провадження головуючому судді Букіній О.М. у зв'язку з припиненням повноважень судді Кицюк В.С. у зв'язку з закінченням строку на який було призначено.

05.10.2018 на адресу суду позивачем подано відповідь на відзив. Вважає, що факт порушення ОСОБА_1 правил дорожнього руху та правомірність винесення оскаржуваної постанови не доведена відповідачем, а тому просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача та третьої особи в судовому засіданні проти позову заперечував та просив відмовити в задоволенні останнього.

Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як передбачено ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як передбачено ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію», у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

За змістом п. 1-2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський зобов'язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.

Пунктами 1-6 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у таких випадках:

1) якщо особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи;

2) якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення;

3) якщо особа перебуває на території чи об'єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю;

4) якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо;

5) якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події;

6) якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об'єктом вчинення правопорушення.

Згідно п.2.1-„Ґ" ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).

Як передбачено п.2.4 ПДР України на вимогу працівника міліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: а) пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, інспектор Управління патрульної поліції у м. Києві Півень Є.О. 05.10.2016 склав постанову в справі про адміністративне правопорушення серія АР № 304759 про притягнення позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. (а.с.7).

Зі змісту даної постанови випливає, що водій ОСОБА_1 05.10.2016 о 09.33 годин, керуючи автомобілем НОМЕР_1 не ввімкнув ближнє світло фар поза населеним пунктом та при перевірці документів не мав при собі поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

У відповідності до ч.1 ст.126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, ліцензійної картки на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), - тягне за собою накладення штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка інспектор поліції Півень Є.О. підтвердив факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП. Зазначив, що складена ним постанова про накладення адміністративного стягнення є законною.

Суд оцінює покази свідка Півня Є.О., як свідка критично, оскільки останній не може вважатися таким, що не є зацікавленим у розгляді даної справи, з огляду також на ту обставину, що позивачем оскаржуються допущені відповідачем порушення вимог чинного законодавства по притягненню до адміністративної відповідальності позивача.

У відповідності до ч. 3 ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно ч. 1 ст. 72 КАС, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами:письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, поясненнями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Як зазначено у ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд приходить до висновку, що доказів керування ОСОБА_1 автомобілем НОМЕР_1 без ввімкненого ближнього світла фар поза населеним пунктом 05.10.2016 о 09.33 годин на а/д М-06 Київ -ЧОП 19 км. відповідачем в порядку ч.2 ст.77 КАС України не надано і судом в процесі розгляду справи не встановлено.

Аналізуючи докази, надані сторонами по справі, суд вважає, що оскільки ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію» вичерпно регламентує умови для законних вимог працівниками поліції у водія пред'явлення останнім договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серед яких є і умова: якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення, але при цьому порушення водієм ОСОБА_1 зазначеного вище ПДР України не знайшло свого підтвердження у судовому засіданні, тому підстав для вимог у поліцейського Півня Є.О. щодо надання позивачем договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в розумінні описаних норм права не було.

Посилання працівника поліції на п.2.4 ПДР України як законну підставу для вимоги документів у водія поліцейським є необґрунтованими, оскільки Правила дорожнього руху України затверджені Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 року, має меншу юридичну силу, ніж Закон України «Про Національну поліцію», який при цьому є спеціальним Законом.

Частиною 3 ст. 286 КАС України передбачено вичерпний перелік рішень які має право прийняти місцевий загальний суд як адміністративний за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, а саме:

1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку про задоволення позову про визнання протиправними дії інспектора Півня Є.О. та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності серії АР №304759 від 05.10.2016 ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 425,00 гривень та закриття провадження за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 8, 9, 72-77, 78, 205, 241-246, 250, 286, 292, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії інспектора роти №2 батальйону №2 Управління патрульної поліції в м.Києві Півня Є.О. та постанову по справі про адміністративне правопорушення серії АР №304759 від 05.10.2016 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 425,00 гривень скасувати, а провадження у справі закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.М. Букіна