Рішення № 77475843, 17.10.2018, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/1040/18

Провадження № 2/206/779/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.10.2018 Самарський районний суд м. Дніпропетровська

у складі:

головуючий суддя Маштак К.С.

за участю:

секретаря судового засідання Стахів О.О.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, відсотків за користування чужими грошовими коштами, трьох процентів річних, збитків від інфляції, неустойки, -

ОСОБА_6 виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

23.09.2013 між ОСОБА_1 (далі – позивач), ОСОБА_4 (далі – відповідач) та ОСОБА_5 (далі - третя особа) було укладено договір позики (далі - договір), за умовами якого позивач та третя особа під час укладення договору передали у власність відповідача, на строк до 23.09.2014, грошові кошти у розмірі 1 463 560, 00 грн., що на момент укладення договору становило еквівалент 182 945 дол. США. Кожен позикодавець передав позичальнику по 1/2 від вказаної вище суми, тобто по 731 780, 00 грн., що становило еквівалент 91472,50 дол. США. Згідно укладеного договору відповідач зобов’язалась повернути позикодавцям по 1/2 кожному позичені грошові кошти до 23.09.2014, з урахуванням плати за користування позикою у розмірі 15 % від суми позики, на умовах передбачених договором. При цьому, умовами договору сторонами було встановлено, що зобов’язання відповідача повинне виконуватись згідно узгодженого сторонами графіка, у готівковій формі, в національній грошовій одиниці – гривні, за курсом не менше 8 грн. за 1 дол. США. Сторони також узгодили, що еквівалент національної грошової одиниці визначається за середнім курсом продажу доларів США приватним особам комерційними банками. Отже, на думку позивача, сторони договору дійшли згоди, що відповідач зобов’язана повернути позикодавцям еквівалент 182945 дол. США, здійснюючи регулярні виплати частини боргу, за середнім курсом гривні до вказаної валюти, що діятиме станом на кожну дату, в яку здійснюватиметься часткове виконання зобов’язання. Деякий час відповідач виконувала свої зобов’язання, однак з вересня 2012 року остання почала допускати прострочення сплати платежів. Повернення коштів фіксувалось у відповідних розписках. Разом з тим, з початку 2014 року відповідач перестала виконувати свої зобов’язання з погашення заборгованості, внаслідок чого прострочена заборгованість відповідача стала зростати. Отже, відповідач до теперішнього часу не виконала взяті на себе зобов’язання з повернення грошових коштів, отриманих у борг та сплати відсотків за користування ними в загальному розмірі 312 142, 97 грн., які позивач просив суд стягнути з відповідача у відповідності до п.п. 1, 2 договору. Окрім того, позивач просив суд стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами на рівні облікової ставки НБУ, відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 1047 ЦК України у розмірі 183 595, 86 грн., оскільки сторонами у договорі не врегульований розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами, у випадку не повернення суми боргу до 23.09.2014. Керуючись ст. 625 ЦК України позивач просив стягнути 355 095, 01 грн. – втрати від інфляції, 35 100, 79 грн. – три відсотки річних та 569 660, 92 грн. – пені у розмірі передбаченому договором (0,5 %). Таким чином, загальна сума до стягнення з відповідача на користь позивача складала 1 455 595, 55 грн. Додатково в обґрунтування правомірності нарахування заборгованості за договором виходячи із різного розміру курсу гривні до долара США, представником позивача у своїх додаткових письмових поясненнях зазначено, що п. 1 договору вказано, що позикодавці передали позичальнику грошові кошти у сумі, яка за середнім курсом продажу доларів США приватним особам комерційними банками міста Дніпропетровська є еквівалентом суми 182 945 дол. США. Пункт 2 договору починається зі слів «таку саме суму грошових коштів» ОСОБА_4 зобов’язалась повернути «в порядку і на умовах, передбачених цим договором». Далі, представником позивача наведено аналіз конструкції словосполучення «таке саме», де у відповідності до визначень, що містяться у тлумачному словнику, представник позивача дійшов висновку, що ОСОБА_4 зобов’язалась повернути позикодавцям аналогічну суму грошових коштів, яка буде еквівалентом 182 945 дол. США за середнім курсом продажу доларів США приватним особам комерційними банками міста Дніпропетровська. Також, позивачем було зазначено, що у березні 2016 року ним вже була здійснена спроба стягнення заборгованості з відповідача, шляхом стягнення на предмет застави, разом з тим позивачу було відмовлено у задоволенні його позову, а відтак позивач вважав, що позовна давність переривалась, та почала свій перебіг з початку та триватиме до березня 2019 року (а.с. а.с. 1-6, 204-208).

Заперечуючи проти задоволення позову представником відповідача було подано відзив. За змістом вказаного документу було зазначено таке, рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська у цивільній справі № 206/167/16, було встановлено, що нотаріальні заяви позивача та третьої особи не можуть слугувати доказом наявності заборгованості, оскільки не мають визначеного еквівалента зобов’язань. Окрім того, умовами договору встановлено, що погашення заборгованості відбувається у гривні за курсом не менше 8 грн. за 1 дол. США. Таким чином, підстав для встановлення інших еквівалентів та розраховувати заборгованість виходячи із середнього курсу долару США немає. Окрім того, представник відповідача просив застосувати до позовних вимог позивача строки позовної давності, оскільки позов було подано 03.03.2018, а період за який позивач просить стягнути заборгованість закінчується 23.09.2014 (а.с. 212-213).

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

03.03.2018 до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська надійшли матеріали позовної заяви, в тому числі, клопотання про відстрочення сплати судового збору, які, ухвалою судді від 21.03.2018 були передані за підсудністю до Самарського районного суду м. Дніпропетровська.

17.04.2018 матеріали позовної заяви надійшли до Самарського районного суду м. Дніпропетровська.

23.04.2018 ухвалою судді позовну заяву було залишено без руху.

15.05.2018 у даній справі, після усунення недоліків, передбачених п. 9 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання.

12.06.2018 представником позивача було подано клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, яке було задоволено судом.

04.09.2018 відповідачем подано заяву про залучення у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, заяву про виклик свідка, заяву про витребування доказів.

12.09.2018 представником позивача подано заперечення проти трьох заяв відповідача.

13.09.2018 у судовому засіданні судом, у відповідності до ст. 126 ЦПК України, залишено без розгляду заяви відповідача про залучення у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, заяву про виклик свідка, заяву про витребування доказів, через закінчення строку для подання відповідних заяв та не заявлення представником відповідача клопотання про поновлення строків, роз’яснено право на повторне звернення із поданими раніше заявами разом із клопотанням про поновлення процесуальних строків та зазначенням причин їх порушення.

16.10.2018 представником позивача подано додаткові письмові пояснення.

17.10.2018 представником відповідача подано відзив, за змістом якого, окрім іншого, наявне клопотання про визнання поважними підстави пропуску строку для подання відзиву.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи, заслухано учасників справи.

17.10.2018 судом було складено вступну та резолютивну частини рішення.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

23.09.2011 позивач, третя особа, як позикодавці, та відповідач, як позичальник, уклали договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7

За п. 1 укладеного договору, сторони узгодили, що позикодавці при укладенні цього договору передають в рівних частках (по 1/2 частці кожен) у власність позичальника строком до 23.09.2014 грошові кошти в розмірі 1 463 560 гривень 00 копійок, що на момент укладення цього договору за середнім курсом продажу доларів США приватним особам комерційними банками міста Дніпропетровська є еквівалентом суми 182 945 дол. США.

Пункт 2 договору – таку саме суму грошових коштів з нарахуванням 15 % від суми позики позичальник зобов’язується повернути позикодавцям в рівних частках (по 1/2 частці кожному) до 23.09.2014 в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Пункт 3 договору передбачає, що позикодавець повинна виплачувати починаючи з 23 числа щомісячно з нарахуванням 15 відсотків грошових коштів в розмірі згідно графіку. У графіку наведені щомісячні платежі/суми у розмірі по 51463,44 грн. з 23.09.2011 по 23.08.2014, та 23.09.2014 - 35023,84 грн. У підсумковому рядку основна сума боргу, яка має бути повернена відповідачем становить – 1 463 560, 00 грн., проценти за користування грошовими коштами – 372 684, 20 грн. У вказаному графіку, також, зазначений еквівалент у дол. США вказаних раніше періодичних платежів з 23.09.2011 по 23.09.2014 та сукупних сум, за курсом 8 грн. за один дол. США.

У пункті 8 договору сторонами було встановлено, що виконання позичальником свого зобов’язання за цим договором буде здійснюватись у готівковій формі в національній грошовій одиниці – гривні, за курсом грошової одиниці долара США – не менше ніж 8 гривень за 1 долар США. Факт передачі грошових коштів за поточний місяць фіксується нотаріально посвідченою заявою від позикодавців.

Також, сторонами передбачено, що в забезпечення виконання грошових зобов’язань відповідач має укласти договір іпотеки нежитлової будівлі (а.с. 18-19).

За змістом спільної заяви позивача та третьої особи, підписи яких засвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, останніми в рівних частинах були отримані від відповідача, на виконання умов договору позики, наступні суми: 52 107, 00 грн. – 21.10.2011, 51 785, 65 грн. – 23.11.2011, 51 754, 00 грн. – 23.12.2011, 51915, 00 грн. – 23.01.2012, 51 721, 32 грн. – 23.03.2012, 51 721, 32 грн. – 27.04.2012, 40 000, 00 грн. – 10.07.2012, 145 200, 00 грн. за період з 23.06.2012 по 23.08.2012 – 25.09.2012, 419 431, 00 грн. за період з 25.09.2012 по 14.05.2013 з урахуванням усіх відсотків, штрафів та неустойок – 14.05.2013, передплату у сумі 105 050, 00 грн. за період з 14.05.2012 по 23.06.2013 – 24.05.2013, 318 433, 00 грн. за період з 23.06.2013 по 01.01.2014 – 27.12.2013 (а.с. а.с. 20-23, 25, 26, 28-32).

За змістом заяви позивача, підпис якого засвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, останнім було отримано від відповідача, на виконання умов договору позики, наступні суми: 25 828, 00 грн. – 22.02.2012, 26 017, 00 грн. – 24.05.2012 (а.с. а.с. 24, 27).

За змістом заяви третьої особи, підпис якого засвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, останнім було отримано від відповідача, на виконання умов договору позики, наступні суми: 25 828, 00 грн. – 24.02.2012, 26 017, 00 грн. – 25.05.2012 (а.с. а.с. 222, 225).

Вищезазначені заяви позивача та третьої особи, за своїм змістом мають посилання на еквівалент переданої (их) суми (м) у дол. США за середнім курсом продажу приватним особам комерційним банкам міста Дніпропетровська.

Відповідно до квитанції № 1 від 24.06.2015, приватного нотаріуса ДМНО ОСОБА_8, відповідач з метою повного погашення заборгованості згідно договору позики надала суму у розмірі 10 964, 20 грн., для передачі позивачу та третій особі (а.с. 214).

Позивачем, відповідачем та третьою особою 03.09.2014 підписано заяву про те, що заборгованість за договором з урахуванням усіх відсотків, штрафів та неустойки, станом на 03.09.2014 складає: позивачу 426 033, 00 грн., третій особі 499 204, 00 грн., підписаною заявою від 23.09.2014 – позивачу 527 336, 00 грн., третій особі 618 729, 50 грн., підписаною заявою від 24.10.2014 – позивачу 539 318, 00 грн., третій особі 698 919, 00 грн., підписаною заявою від 26.11.2014 – позивачу 712 000, 00 грн., третій особі 838 512, 00 грн. (а.с. 33-36).

Вищезазначені заяви позивача та третьої особи, за своїм змістом мають посилання на еквівалент заборгованої (их) суми (м) у дол. США за середнім курсом продажу приватним особам комерційним банкам міста Дніпропетровська.

Також, судом встановлено, що 11.03.2016 зі сторони позивача мало місце звернення до Самарського районного суду м. Дніпропетровська із позовною заявою про стягнення з відповідача на його користь заборгованості за договором позики в розмірі 1 128 554, 91 грн., шляхом визнання права власності на об’єкт нерухомості, а саме нежитлової будівлі (а.с. 37-41).

07.06.2016 у цивільній справі № 206/167/16-ц, ухвалою суду від 07.06.2016 було об’єднано в одне провадження цивільну справу №206/167/16-ц за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_1 та ОСОБА_5, третя особа – Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за договором позики та визнання недійсним договору іпотеки та цивільну справу №206/1436/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики та визнання права власності на предмет іпотеки.

23.01.2017 судом за результатами розгляду цивільної справи за вказаними вище об’єднаними провадженнями, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено. Рішення в частині відмови у позовних вимогах мотивовано тим, що заяви позики (заяви, які підтверджували факт повернення боргу частками) в даному випадку не можуть слугувати доказом наявності заборгованості, оскільки не мають визначеного еквіваленту зобов’язання, в матеріалах справи міститься нотаріально посвідчена заява про відсутність боргу, будь-яких інших доказів на спростування вищезазначених обставин суду надано не було. Окрім того, при вивченні судом розрахунку заборгованості судом було встановлено, що він є неповним, необґрунтованим, зазначені у ньому суми заборгованості є недоведеними та суперечать іншим наявним у справі доказам. Рішення у частині відмови у зустрічних позовних вимогах мотивовано тим, що судом було встановлено, що між сторонами по справі існували боргові зобов’язання за договором позики, що спростовує посилання позивача ОСОБА_4 про те, що вона не отримала кошти по вказаному договору (а.с. 170 - 171).

25.01.2018 постановою апеляційного суду Дніпропетровської області за переглядом рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 23.01.2017, в частині відмови у позові ОСОБА_1, змінено в обґрунтуванні відмови у задоволенні позовних вимог, та зазначено, що суд першої інстанції не прийняв міри щодо залучення ОСОБА_5 до судового розгляду справи, оскільки на думку колегії суддів поставлені вимоги ОСОБА_1 порушують права ОСОБА_5 як іпотекодержателя (а.с. 209-211).

ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Статтями 1046, 1047 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором, що відповідає ч. 1 ст. 1049 ЦК України.

Згідно ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Так, з метою захисту свого порушеного права позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача на його користь 312 142, 97 грн. – суми основного боргу та прострочених відсотків за користування грошовими коштами, 183 595, 86 грн. – відсотків за користування чужими грошовими коштами після спливу строку повернення позики, 355 095, 01 грн. – втрат від інфляції, 35 100, 7 грн. – трьох відсотків річних та 569 660, 92 грн. пені.

В обґрунтування вказаних сум, позивач посилався на умови договору, а саме п. 2, де вказано, що позивач зобов’язалась повернути позикодавцям таку саме суму грошових коштів, тобто 1 463 560, 00 грн., за середнім курсом продажу доларів США приватним особам комерційними банками міста Дніпропетровська.

Розрахунок суми основного боргу позивачем наведено у відповідному додатку № 1, де позивач виходив із розрахунку середнього курсу продажу дол. США комерційним банкам, тобто 8,4358; 9,2511; 10,8487; 11,8698; 12,0781; 11,9481; 11,9140; 13,6890; 13,5003.

Мотивами для застосування вказаного курсу позивач вважав наявність у п. 2 договору зобов’язання відповідача повернути позикодавцям таку саме суму грошових коштів вказану у п. 1 договору, а саме 1 463 560, 00 грн. за середнім курсом продажу доларів США приватним особам комерційними банками міста Дніпропетровська, а також ч. 2 ст. 533 ЦК України, яка передбачає, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Так, судом було встановлено, що умовами договору, у п.п. 3, 8, сторони встановили порядок повернення заборгованості, а саме те, що позикодавець повинна виплачувати починаючи з 23 числа щомісячно з нарахуванням 15 відсотків грошових коштів в розмірі згідно графіку. У графіку наведені щомісячні суми у розмірі по 51463,44 грн. з 23.09.2011 по 23.08.2014, та 23.09.2014 - 35023,84 грн. У підсумковому рядку основна сума боргу, яка має бути повернена відповідачем становить – 1 463 560, 00 грн., проценти за користування грошовими коштами – 372 684, 20 грн. У вказаному графіку, також, зазначений еквівалент у дол. США вказаних раніше періодичних платежів з 23.09.2011 по 23.09.2014 та сукупних сум, за курсом 8 грн. за один дол. США. Виконання позичальником свого зобов’язання за цим договором має здійснюватись у готівковій формі в національній грошовій одиниці – гривні, за курсом грошової одиниці долара США – не менше ніж 8 гривень за 1 долар США. Факт передачі грошових коштів за поточний місяць фіксується нотаріально посвідченою заявою від позикодавців.

Таким чином, сторонами було визначено, що повернення коштів має відбуватись у готівковій формі в національній грошовій одиниці – гривні, за курсом грошової одиниці долара США – не менше ніж 8 гривень за 1 долар США.

Аналізуючи зміст договору, а саме його пункти: 1, 2, які визначають розмір зобов’язання та строк його виконання, в якому наявне посилання про середній курс долара продажу приватним особам комерційними банками міста Дніпропетровська, п. 3 встановлений порядок сплати чергових платежів та визначення розміру процентів за користування грошовими коштами та п. 8, що передбачає валюту виконання зобов’язання, порядок та умови повернення суми боргу, суд приходить до висновку, що застосування середнього курсу продажу доларів США приватним особам комерційними банками міста Дніпропетровська та відповідно стягнення з відповідача таких сум безпідставне, оскільки вказаний договір має застереження про те, що виконання позичальником свого зобов’язання буде здійснюватись у готівковій формі в національній грошовій одиниці – гривні, за курсом грошової одиницідолара США – не менше ніж 8 гривень за 1 долар США.

Таким чином, навіть якщо у п. 1 вказаного договору замість зазначеного у ньому середнього курсу дол. США було б вказано курс іншої іноземної валюти, все одно відповідач сплачувала б борг з урахуванням порядку, передбаченого у п. 8 договору, що не суперечить ч. 2 ст. 355 ЦК України, тобто за курсом грошової одиницідолара США – не менше ніж 8 гривень за 1 долар США.

Посилання позивача щодо застосування середнього курсу продажу доларів США приватним особам комерційними банками міста Дніпропетровська є нічим іншим як спроба надати умовам договору іншого змісту, з метою безпідставного стягнення з відповідача додаткових коштів.

При цьому також слід звернути увагу, що надані сторонами заяви про отримання позивачем та третьою особою коштів в погашення заборгованості, які містять посилання на еквівалент переданої (их) суми (м) у дол. США за середнім курсом продажу приватним особам комерційним банкам міста Дніпропетровська не змінюють зміст укладеного договору та не доповнюють його.

Враховуючи, відсутність підстав для стягнення на підставі п.п. 1, 2 договору з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 312 142, 97 грн., суд не вбачає підстав для стягнення інших сум, передбачених ст. ст. 549, 625, 1048 ЦК України, оскільки їх розрахунок здійснено виключно на підставі суми основної заборгованості в розмірі 312 142, 97 грн.

Окрім вищевикладеного, суд вважає необхідним застосувати до вимог позивача строк позовної давності, оскільки строк виконання зобов’язань відповідача за укладеним договором сплив 23.09.2014.

Так, за змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Так, у даному конкретному випадку, умовами договору погашення заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Щомісячні платежі за якими позивач пред’являє відповідачу вимоги починаються з 23.01.2014 до 23.09.2014 (строк виконання зобов’язань у повному обсязі).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Враховуючи той факт, що звернення позивача до суду за захистом свої прав мало місце 03.03.2018, строк позовної давності на стягнення останнього платежу сплив ще у 24.09.2017.

Посилання позивача на те, що строк позовної давності переривався у зв’язку із зверненням позивача до суду, суд вважає безпідставним.

Так, ст. 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Отже, строк позовної давності переривається за наявності вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку та/або у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Вирішуючи питання про застосування строків позовної давності, суд виходить із того, що норма ст. 264 ЦК України встановлює, що перебіг позовної давності переривається пред'явленням позову до однієї особи, якщо предметом позову є лише частина вимоги. З викладеного випливає можливість подовження строку позовної давності шляхом пред'явлення лише частини вимоги, якщо за характером відповідного зобов'язання припускається можливість виокремлення такої частини.

Між тим, звернення позивача до суду у січні 2016 року із позовом про стягнення заборгованості, в тому числі основної заборгованості, пені та індексу інфляції шляхом визнання права власності на предмет іпотеки не є по своїй суті частиною вимог, а є основною вимогою.

Окрім того, враховуючи, що у задоволенні вказаного вище позову було відмовлено з підстав не залучення іншого позикодавця, оскільки поставлені вимоги ОСОБА_1 порушують права ОСОБА_5 як іпотекодержателя, а також і того, що позивачем було обрано не найбільш вдалий спосіб захисту (вказане зазначено безпосередньо у позовній заяві), суд також вважає, що переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону.

Також слід зазначити, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов’язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Отже, сплата частини боргу у розмірі 10 964, 20 грн., згідно квитанції № 1 від 24.06.2015 приватного нотаріуса ДМНО ОСОБА_8, також не можуть свідчити про наявність підстав для переривання строку позовної давності.

Так, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, вислухавши учасників справи, оцінивши наявні в ній докази, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 256, 257, 1046, 1047, 1048, ЦК України, ст.ст. 1-4, 10, 12, 13, 76-89, 95, 141, 258, 259, 264, 265, п. 15, п.п. 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: 49087, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до ОСОБА_4 (місце проживання: 49112, АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_5 (місце проживання: 49005, АДРЕСА_3, РНОКПП НОМЕР_3) про стягнення заборгованості, відсотків за користування чужими грошовими коштами, трьох процентів річних, збитків від інфляції, неустойки відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 26.10.2018.

Головуючий суддя: К.С. Маштак