Рішення № 77466535, 18.09.2018, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/5268/18

Справа №754/8243/18

РІШЕННЯ

Іменем України

18 вересня 2018 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

Головуючого - судді Галась І.А.,

при секретарі - Кузнецової К.

за участі: позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

відповідача - ОСОБА_3

представника третьої особи - Парубець Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, 3-тя особа - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до відповідача ОСОБА_3, 3-тя особа - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» про поділ майна подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним.

За договором про надання відновлювальної кредитної лінії №014-511-КП від 06.02.2008 року, укладеним з ПАТ «Укрсоцбанк», ним (позивачем) було отримано кредит на поточні потреби в розмірі 119 000,00 доларів США.

В забезпечення виконання кредитного договору між дружиною позивача - ОСОБА_3 та Банком було укладено договір іпотеки №014-511-ЗП від 06.02.2008 року. За яким в іпотеку було передано трикімнатну квартиру АДРЕСА_2

Зазначену квартиру позивач та відповідач придбали 01.06.2006 року за договором купівлі-продажу, але покупцем за договором виступала лише дружина позивача - відповідач ОСОБА_3 Позивач та відповідач одружились 20.02.2004 року, а отже квартира була придбана в період шлюбу і є спільною сумісною власністю.

В зв'язку з тим, що ПАТ «Укрсоцбанк» (через ТОВ «Укрборг») постійно і на сьогодні тероризують його (позивача), його дружину (відповідач по справі) та батьків позивача по телефонах з 7.00 годин ранку до 21.00 годин вечора кожного дня, в нього позивача сильно погіршилися відносини з дружиною, він в квартирі не зареєстрований, їхати з даної квартири йому нікуди, до того ж в квартирі своїх батьків (де позивач зареєстрований) в АДРЕСА_3 зареєстровано 8, а проживає 7 осіб.

Задля того, щоб офіційно отримати на ? зазначеної квартири право власності та формально мати право на проживання в квартирі, позивач ОСОБА_1 звертався до дружини, здійснити офіційний поділ квартири, але остання відмовляється від цього, нічого не пояснюючи.

В зв'язку з цим, позивач вважає, що має право на поділ зазначеної квартири між подружжям за рішенням суду.

Згідно до ч. 1ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин.

Згідно з правилами ч. 6 ст. 19 ЦПК України зазначена справа є малозначною, як справа незначної складності, враховуючи, що ціна позову в цій справі не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому відповідно до вимог ст. 274 ЦПК України справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 26 червня 2018 року відкрито провадження в справі. Розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

В судовому засіданні позивач, представник позивача вимоги позову підтримали в повному обсязі, просили позов задовольнити з підстав викладених в позовній заяві. Додатково суду пояснили, що оскільки в державних реєстрах значиться заборона (іпотека) на квартиру, а договір про поділ майна між подружжям підлягає нотаріальному посвідченню, що позбавляє можливості здійснити поділ самостійно. Заборона щодо поділу іпотечного майна між подружжям законом не встановлена.

Відповідач ОСОБА_3 вимоги позову визнала, не заперечувала щодо їх задоволення. Подала до суду письмову заяву про визнання позовних вимог в повному обсязі.

Представник третьої особи ПАТ «Укрсоцбанк» заперечував проти задоволення позову, наголосив що дана квартира знаходиться в іпотеці в якості забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, укладеним 06.02.2008 року між Банком та ОСОБА_1 Спірне майно є іпотечним, а тому не може бути предметом поділу спільного сумісного майна подружжя. Даний поділ свідчить про намір відчужити частину предмета іпотеки з метою ухилення від виконання основного зобов'язання та перешкоджання банку задовольнити вимоги за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Вислухавши пояснення позивача, відповідача та доводи представника третьої особи, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.

Згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_3, виданого Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, одружились 20 лютого 2004 року, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис №217. Прізвище після одруження чоловіка - ОСОБА_1, дружини - ОСОБА_3 (а.с.22).

01.06.2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири, за яким ОСОБА_3 придбала у власність квартиру АДРЕСА_1. Квартира складається з трьох жилих кімнат. Площа квартири становить: загальна площа - 88,10 кв.м, жила - 45,60 кв.м.

Судом достовірно встановлено та не заперечувалось сторонами по справі, що вищевказана квартира була придбана за спільні кошти позивача та відповідача в період шлюбу і є спільною сумісною власністю відповідно до ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України.

Крім того, судом встановлено, що 06.02.2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання відновлювальної кредитної лінії №014-511-ЗП, відповідно до умов якого Банк надав ОСОБА_1 кредит в розмірі 119 000,00 грн. доларів США строком до 05 лютого 2018 року.

В якості забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між Банком та ОСОБА_3 укладено Договір іпотеки №014-511-ЗП від 06.02.2008 року, згідно з яким ОСОБА_3, яка є майновим поручителем ОСОБА_1 передала Банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 (а.с.8-11).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб належить їм на праві спільної власності.

Відповідно до ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Згідно ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, у разі виділу частки з майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини ( навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми) самостійного заробітку ( доходу).

Вважається, що кожна річ, набута під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі.

Відповідно до ст. 65 СК України, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружися, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Тобто, дружина та чоловік незалежно від припинення шлюбу мають рівні права та обов'язки щодо спільно нажитого в шлюбі майна.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, з винятком виключеного з цивільного обороту ( ч. 1 ст. 61 СК України). Здійснення права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено між ними. Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбуватися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжям.

Статтею 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Частиною 1ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічну норму містить і статті 372 ЦК України, відповідно до якої, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.

За загальними правилами під відчуженням розуміється перехід права власності на підставі угод про купівлю-продаж, дарування або міни.

Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними ( частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки ( частина друга статті 364 ЦК України).

Згідно роз'яснень п.п.23,24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя, вирішуючи між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст.60,69 СК України, ч.3ст. 368 ЦК), відповідно до ч.ч.2,3ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

Статтею 71 СК України передбачено, що якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Разом з тим, встановлено, що іншим шляхом реалізувати поділ майна за домовленістю, а саме: укласти договір про поділ квартири, який повинен бути нотаріально посвідчений, що передбачено ч.2 ст.69 СК України, неможливо, виходячи з наступного.

Так, відповідно до пункту 4.4. глави 5 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом року Міністерства юстиції України 22.02.2012 року № 296/5 (Порядок), дружина і чоловік мають право на укладання договорів про поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. При укладенні договору про поділ майна, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, сторони можуть відступити від засад рівності часток подружжя. Главою 2 розділу II Порядку визначено порядок підготовки до посвідчення правочину про відчуження та заставу майна.

У відповідності до пункту 2.4 глави 2 розділу II вказаного Порядку, при укладенні вказаних договорів нотаріус перевіряє відсутність обтяження нерухомого майна іпотекою шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі наявності обтяження іпотекою на укладання вищевказаних договорів вимагається згода іпотекодержателя, якщо це не заборонено іпотечним договором.

Згідно з пунктом 1 глави 13 розділу II Порядку, нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, зокрема якщо не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

В даному випадку іпотекодержателем спірної квартири є ПАТ «Урсоцбанк», який не має бажання надавати згоду на її відчуження шляхом її поділу у відповідності до приписів Сімейного кодексу України та переходу права власності до позивача, в такому порядку.

Відповідно дост. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини 3ст. 9 Закону України «Про іпотеку» виключно зі згоди іпотекодержателя іпотекодавець має право відчужувати предмет іпотеки.

Разом із тим, положення Закону України «Про іпотеку» про те, що іпотекодавець не має права розпоряджатись будинком без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки, не означає, що в судовому порядку не можна поділити майно подружжя шляхом визначення права власності на нього, оскільки право власності подружжя у рівних частках встановлюється законом, право володіння та користування майном не заборонено, а поділ майна подружжя не є розпорядженням майном.

Тобто закон не забороняє визнання право власності на відповідну частку іпотечного майна, яке є спільною власністю подружжя, оскільки таке визнання не є відчуженням.

Не містить заборони на визнання права власності на іпотечне майно за іншим з подружжям і договір іпотеки, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 (а.с.8-11).

Крім того, відповідно до положень ст. 23 Закону України "Про іпотеку"у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, - навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих же умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Така сама позиція викладена і в п. 34 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільній і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30 березня року N 5.

Виходячи з наведеного, поділ майна, що знаходиться в іпотеці, між подружжям можливий, відповідає принципу захисту одним з подружжя своїх прав на майно, що набуто в період шлюбу.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень,

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи представника третьої особи ПАТ «Укрсоцбанк» про те, що спірне майно є іпотечним, а тому не може бути предметом поділу спільного сумісного майна подружжя на увагу суду не заслуговують, оскільки заборона щодо поділу іпотечного майна між подружжям законом не встановлена, а крім того ст. 23 Закону України «Про іпотеку» передбачає збереження сили іпотеки і для нового набувача спірного майна.

Посилання представника третьої особи на наявність у позивача перед банком заборгованості по кредитному договору не заслуговують на увагу, оскільки не є підставою для відмови в поділі спільного сумісного майна подружжя.

Відтак, доводи представника третьої особи у вказаній частині не є обґрунтованими та не можуть бути взяті судом до уваги.

Відповідно до ч.4 ст.206 Цивільного процесуального кодексу України(ЦПК України), у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Абзацом 6 п.11Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», постановлено, що у разі визнання відповідачем позову, яке не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд у мотивувальній частині рішення може вказати лише про визнання позову та прийняття його судом.

З огляду на вищевикладене, проаналізувавши межі заявлених вимог та відповідність їх нормам матеріального права, оцінивши матеріали справи у їх сукупності, взявши до уваги те, що відповідач не заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, згідно з ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню понесений судовий збір у розмірі 4 292,50 грн.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст. 55 Конституції України; ст. ст. 60-61, 63-65, 69-71 СК України, ст.ст. 368, 372 ЦК України; Законом України «Про іпотеку», ст.ст. 12-13, 15, 76-81, 89, 141, 206, 263- 265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, 3-тя особа - Публічне акціонерне товариства «Укрсоцбанк» про поділ майна подружжя задовольнити.

В порядку поділу майна подружжя визнати право власності ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця міста Києва, громадянина України, ІНН НОМЕР_1) на ? частину квартиру АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_5, ІНН НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНН НОМЕР_1) судовий збір в розмірі 4292 гривні 50 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлено 28 вересня 2018 року.

Суддя