Рішення № 77442171, 22.10.2018, Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/3000/17

Провадження № 2/456/931/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

22 жовтня 2018 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючої судді Гули Л. В. ,

з участю секретаря Петренко Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Стрию справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3, третя особа - служба у справах дітей Стрийської районної державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право на користування житлом,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 просить визнати відповідача ОСОБА_2 разом з його малолітнім сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, такими, що втратили право на користування житлом по АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що відповідач ОСОБА_2 - його син, а малолітній ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, - його внук. Йому, позивачу, на праві приватної власності належить житловий будинок по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 25.09.1997, в якому зареєстровані він, його дружина ОСОБА_4 та відповідач зі своїм сином, однак фактично в будинку проживають тільки він з дружиною. 26.09.2016 його син ОСОБА_2 з дружиною ОСОБА_5, дочкою ОСОБА_6 та сином ОСОБА_3 зібрали свої речі та покинули будинок. З цього часу в спірному будинку вони не проживають, ним не користуються, їхніх особистих речей у будинку немає. Відповідач не несе витрат по утриманню будинку, не сплачує комунальні послуги. Через те, що відповідач з сином зареєстровані в спірному будинку, однак фактично там не проживають, він не може оформити житлові субсидії, сплачує комунальні послуги з урахуванням всіх зареєстрованих осіб. Добровільно знятися з реєстрації відповідач не бажає, а тому він змушений звернутися до суду з даним позовом.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, покликаючись на викладені в позовній заяві обставини, просить їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2, будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, повторно на виклик суду не з'явився, про причину неявки не повідомив, відзив на позов не подав, тому суд відповідно до ст. 280 ЦПК України розглянув справу заочно за його відсутності на підставі наявних у ній доказів, враховуючи, що позивач не заперечував проти такого вирішення справи.

Представник третьої особи - служби у справах дітей Стрийської районної державної адміністрації Котик О.С. в судовому засіданні позов визнала частково, просить з метою захисту житлових прав малолітнього ОСОБА_3, який не має іншого постійного місця проживання, відмовити в задоволенні позову в частині визнання його таким, що втратив право на житло в будинку АДРЕСА_1.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що неявка відповідача не є перешкодою для розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів про права та взаємовідносини сторін і позов слід задовольнити частково, ухваливши заочне рішення.

За змістом статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу і протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди відповідно до закону, за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до ст. 319, ч. 1 ст. 321, ч. 1 ст. 391 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та права розпорядження своїм майном.

Судом встановлено, що будинок АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності позивачу ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про право особистої власності на жилий будинок від 25.09.1997 /а.с. 6/.

Згідно із записами в будинковій книзі для прописки громадян у будинку АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 /а.с. 7-11/.

Відповідно до акту обстеження будинку АДРЕСА_1 від 26.04.2017 ОСОБА_2 разом з малолітнім сином ОСОБА_3 за вказаною адресою не проживають з вересня 2016 року /а.с. 14/.

Згідно з довідкою № 02-25-466/2017 від 05.02.2017, виданою виконкомом Ганнопільської сільської ради Славутського району Хмельницької області, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та його неповнолітній син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, фактично проживають АДРЕСА_2 без реєстрації /а.с. 16/.

Як вбачається з висновку органу опіки та піклування Стрийської райдержадміністрації, затвердженого розпорядженням голови райдержадміністрації 05.07.2018 № 525, орган опіки та піклування Стрийської райдержадміністрації вважає, що визнання дитини ОСОБА_3 таким, що втратив право на користування житлом, є недоцільним, оскільки відповідно до листа служби у справах дітей Славутської райдержадміністрації Хмельницької області від 19.06.2018 № 01-17-334/2018 та довідки, виданої Ганнопільською сільською радою Славутського району Хмельницької області від 16.06.2018, ОСОБА_2 та його син ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, на даний час по АДРЕСА_3 не проживають. Встановити, чи мати дитини має своє житло та чи може, відповідно, забезпечити реєстрацію своєї дитини, на даний час не вдалося, а тому зняття неповнолітньої дитини з реєстраційного обліку в житловому будинку АДРЕСА_1 тягне позбавлення можливості та права на реалізацію законних прав дитини та суперечить її інтересам /а.с. 50 на звороті/.

Відповідно до ст. 405 ЦК України право члена сім'ї власника будинку, який не є його співвласником, на користування цим будинком обумовлено наявністю сімейних відносин із власником і спільним із ним проживанням у цьому будинку.

Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування житлом у разі відсутності його без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником будинку або законом.

Частиною 1 ст. 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме: подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм матеріального права право користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

На підставі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не проживає у АДРЕСА_1 з вересня 2016 року без поважних причин, встановити місце його проживання чи перебування неможливо.

Беручи до уваги те, що відповідач ОСОБА_2 більше двох років у спірному будинку не проживає без поважних причин, домовленості між сторонами про збереження права користування житлом у разі довготривалої відсутності не було, підстав для збереження жилого приміщення за тимчасового відсутнім відповідачем судом не встановлено, а тому суд вважає, що ОСОБА_2 втратив право на житло в будинку АДРЕСА_1, який на праві власності належить позивачу ОСОБА_1, а тому позов в цій частині підлягає до задоволення.

Згідно з ч. 4 ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Крім цього, згідно зі ст. 29 ЦК України місцем проживання дітей віком до 14 років є місце проживання їх батьків.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло.

Як зазначено у ст. 7 Конвенції «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року із змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної асамблеї ООН від 12 грудня 1995 року, дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов'язань за відповідними міжнародними документами у цій галузі, зокрема, у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.

Відповідно до ст. 16 Конвенції жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність.

Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.

Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом (ч. 3 ст. 27 Конвенції).

Як зазначено у ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Діти-члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону.

Як зазначено у ч. 1 ст. 15 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» до груп ризику щодо втрати житла або права на його використання, серед інших, належать особи, які не мають власного житла та проживають в орендованих приміщеннях, у знайомих, родичів, друзів тощо.

При вирішенні позовної вимоги щодо визнання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право на користування житлом, суд враховує насамперед його інтереси, відсутність іншого постійного житла, оскільки не вдалося встановити, де саме на даний час проживає ОСОБА_3 та чи мати дитини має своє житло та може забезпечити реєстрацію дитини на даний час.

Таким чином, суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог позивача щодо визнання малолітнього ОСОБА_3 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням на підставі ст. 405 ЦК України, а тому в цій частині позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 82, 259, 263-265, 280-283 ЦПК України, ст. 405 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, таким, що втратив право на житло в будинку АДРЕСА_1

В решті позовних вимог відмовити.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 29 жовтня 2018 року.

Суддя Л.В.Гула