Рішення № 77440442, 16.10.2018, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/5185/18

(2-о/199/192/18)

РІШЕННЯ

Іменем України

16.10.2018 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Куземі О.Г., за участі заявника ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні, -

ВСТАНОВИВ:

Заявник звернулась до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факт загибелі ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, при виконанні обов’язку військової служби 14.06.2014 року у м. Луганську Луганскої області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

В обґрунтування заявлених вимог заявник зазначила, що вона є матір’ю померлого ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. У квітні 2010 року ОСОБА_3 призвали на строкову військову службу у Збройні Сили України. Службу проходив в 25-ій окремій Дніпропетровській повітрянодесантній бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України у складі військової частини А 1126 (смт. Гвардійське, Новомосковського району Дніпропетровській області). У квітні 2011 року останнього було звільнено зі Збройних Сил України у запас.

24.03.2014 року на підставі Указу Президента України від 17.03.2014 року № 303 та мобілізаційної Директиви Начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 18.03.2014 року № 0189 ОСОБА_3 знову призвали на військову службу у Збройні Сили України, призначили та зарахували до списків особового складу в/ч А1126 (25-та окрема Дніпропетровська повітрянодесантна бригада Високомобільних десантних військ ЗСУ) і на всі види забезпечення. З 13.03.2014 року солдата ОСОБА_3 прийняли на посаду стрільцем-зенітчиком зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону.

14 червня 2014 року близько першої години ночі, під час заходу на посадку на аеродром міста Луганська, військово-транспортний літак ІЛ -76 МД Повітряних Сил Збройних Сил України був підбитий російськими найманцями, які перебували поблизу аеродрому, із переносного зенітно-ракетного комплексу, що призвело до пошкодження літака, втрати ним керованості та зімкнення з землею. На борту літака знаходилось 40 військовослужбовців 25-ї окремої Дніпропетровської повітрянодесантної бригади, в тому числі і солдат ОСОБА_3 та 9 членів екіпажу літака. В результаті цієї авіаційної катастрофи загинув весь екіпаж літака та особовий склад, який знаходився на борту.

Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть від 24.07.20124 року №412/ЛЕ 43, свідоцтвом про смерть від 28.07.2014 року серії І-КИ № 591240, отримане під час виконання бойового завдання грубе порушення анатомічної цілості тіла, розтрощення тіла, авіа травма, ушкодження внаслідок військових операцій, спричинених аварією літака солдата військової служби ОСОБА_3, послужили причиною його смерті 14.06.2014 року.

Відповідно до витягу із наказу Командира військової частини А1126 від 25.07.2014 року № 156, солдата військової служби за призовом від час мобілізації ОСОБА_3, стрільця-зенітника 2-го зенітного взводу зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону, з 14.06.2014 року було виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення.

Згідно до витягу із протоколу засідання Центральної віськово-лікарської комісії по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень контузій, травм, каліцтв від 01.08.2014 року № 2169, авіа травма, ушкодження внаслідок військових операцій, спричинених аварією літака солдата ОСОБА_3 стали причиною його смерті. Крім того, дана постанова Військово-лікарської комісія встановлює, що така травма і вищевказана причина смерті пов’язані з виконанням обов’язків військової служби.

Указом Президента України від 20.06.2014 року № 543/2014 за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу ОСОБА_3 було посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

09.10.2015 року Амур-Нижньодніпровським РВК міста Дніпропетровська видав заявнику посвідчення члена сім’ї загиблого військовослужбовця серії АП № 000714, що дає прав користуватись відповідними пільгами, встановленими законодавством України, як для членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли0 чи пропали безвісти під час проходження військової служби.

Заявник вважає, що в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий Російською Федерацією, ОСОБА_3 загинув у місті Луганську Луганської області України 14.06.2014 року, що сталось внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, обумовлено тим, що заявник має на меті визнання статусу ОСОБА_3, як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов’язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права.

Заявник та її представник у судовому засіданні заявлені вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представник Міністерства соціальної політики України до суду не з'явився, про час та день слухання справи був повідомлений належним чином, надав заяву, в якій просив справу розглядати без їх присутності.

Представник іншої заінтересованої особи до суду не з'явився, був повідомлений належним чином про розгляд справи, про причини неявки суд не повідомив.

Вислухавши пояснення заявника та її представника, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що заявник народилась 20.02.1964 року у с. Чернищина Зачепілівського району Харківської області, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується даними паспорту громадянина України і є матір'ю померлого ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження №70 від 09 січня 1990 року.

14 червня 2014 року близько першої години ночі, під час заходу на посадку на аеродром міста Луганська, військово-транспортний літак ІЛ -76 МД Повітряних Сил Збройних Сил України був підбитий російськими найманцями, які перебували поблизу аеродрому, із переносного зенітно-ракетного комплексу, що призвело до пошкодження літака, втрати ним керованості та зімкнення з землею. На борту літака знаходилось 40 військовослужбовців 25-ї окремої Дніпропетровської повітрянодесантної бригади, в тому числі і солдат ОСОБА_3 та 9 членів екіпажу літака. В результаті цієї авіаційної катастрофи загинув весь екіпаж літака та особовий склад, який знаходився на борту.

Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть від 24.07.20124 року №412/ЛЕ 43, свідоцтвом про смерть від 28.07.2014 року серії І-КИ № 591240, отримане під час виконання бойового завдання грубе порушення анатомічної цілості тіла, розтрощення тіла, авіа травма, ушкодження внаслідок військових операцій, спричинених аварією літака солдата військової служби ОСОБА_3, послужили причиною його смерті 14.06.2014 року.

Відповідно до витягу із наказу Командира військової частини А1126 від 25.07.2014 року № 156, солдата військової служби за призовом від час мобілізації ОСОБА_3, стрільця-зенітника 2-го зенітного взводу зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону, з 14.06.2014 року було виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення.

Згідно до витягу із протоколу засідання Центральної віськово-лікарської комісії по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень контузій, травм, каліцтв від 01.08.2014 року № 2169, авіа травма, ушкодження внаслідок військових операцій, спричинених аварією літака» солдата ОСОБА_3 стали причиною його смерті. Крім того, дана постанова Військово-лікарської комісія встановлює, що така травма і вищевказана причина смерті пов’язані з виконанням обов’язків військової служби.

Указом Президента України від 20.06.2014 року № 543/2014 «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу» ОСОБА_3 було посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

09.10.2015 року Амур-Нижньодніпровським РВК міста Дніпропетровська видав мені, ОСОБА_1, посвідчення «члена сім’ї загиблого» військовослужбовця серії АП № 000714, що дає прав користуватись відповідними пільгами, встановленими законодавством України, як для членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли0 чи пропали безвісти під час проходження військової служби.

Положенням ст. 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно із ст. 27 Конституції України кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Отже, Конституцією України зобов'язано державу за будь-яких обставин захищати життя людей і цей обов'язок не залежить від встановлення тих чи інших юридичних фактів.

Крім того, Конституцією України визначено, що Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави, є Головнокомандувачем Збройних Сил України; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; вносить до Верховної ОСОБА_4 України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України (стаття 106 Конституції України).

До повноважень Верховної ради України, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 85 Конституції України, належить оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Відповідно до статті 4 цього закону у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його до Верховної ОСОБА_4 України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної ОСОБА_4 України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

Наведене підтверджується прийнятими Верховною ОСОБА_4 України та Президентом України актами, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

Постановою Верховної ОСОБА_4 України "Про Заяву Верховної ОСОБА_4 України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» №337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної ОСОБА_4 України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15 квітня 2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15 вересня 2015 року №685-VІІІ ОСОБА_5 Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.

Незаконно анексувавши ОСОБА_5 Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки" (07 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).

Згідно з постановою Верховної ОСОБА_4 України «Про Заяву Верховної ОСОБА_4 України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків»», від 21.04.2015 №337-VIII зазначені події на сході України відбувалися за певним сценарієм.

Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.

Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, Верховною Радою України, яка діє як представницький орган Українського народу, який є єдиним джерелом влади в Україні та має виключне право визначати і змінювати конституційний лад України, 27 січня 2015 року було прийнято Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території "( далі - Закон № 1207-VII) згідно якого встановила, що тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України і встановила, що датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року (ст. 1 названого Закону зі змінами та доповненнями).

Також, прийнято постанову Верховної ОСОБА_4 України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Також, постановою Верховної ОСОБА_4 України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської ОСОБА_4 Європи, Парламентської асамблеї НАТО, Парламентської ОСОБА_4 ОБСЄ, Парламентської ОСОБА_4 ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.

Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібервійни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права».

Резолюція Парламентської ОСОБА_4 Європи «Зниклі особи під час конфлікту в Україні» від 25 червня 2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації.

Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, частини Луганської та Донецької областей.

Зважаючи на викладене, суд вважає вірним констатувати, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації відносно України (обставини, що є загальновідомими, не потребують доказування за нормами ч. 3 ст. 82 ЦПК України), стала окупація частини території України, а саме в тому числі частини Луганської області, де загинув син заявниці.

Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.

Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами, як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров'я людини злочини.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.

Враховуючи викладене, а також те, що встановлення юридичного факту загибелі ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 при виконанні обов'язку військової служби 14.06.2014 року в м. Луганську Луганської області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України необхідне для визначення його статусу як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03 липня 1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права, суд вважає, що подана заява підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 293,294,315-319 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення,- задовольнити.

Встановити факт, що має юридичне значення, - факт загибелі 14 червня 2014 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, при виконанні обов’язку військової служби у місті Луганську Луганської області Україна, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Судові витрати по справі віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі у тридцятиденний строк з дня складання повного рішення апеляційної скарги.

Суддя