Рішення № 77423103, 10.10.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 жовтня 2018 року № 826/7912/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1доАдміністрації Державної прикордонної служби України, Службовця відділу прикордонної служби "Бориспіль (термінал D)" - Литвиненко Світлани Петрівни, Окремого контрольно - пропускного пункту "Київ" військової частини 1492про визнання рішення протиправним та скасування рішення, а також зобов'язання утриматися від дійпредставники позивач - ОСОБА_1;

сторін: представник позивача - ОСОБА_3;

відповідача-1 - Хужин К.А.;

відповідача-2 - не з'явились;

відповідача-3 - Васьовчик О.В.,

(в судовому засіданні 10.10.2018, відповідно до ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України), проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення)),

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) (надалі - позивач або ОСОБА_1) подав на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Адміністрації Державної прикордонної служби України (адреса: 01034, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 26, ідентифікаційний код - 00034039) (далі - відповідач-1 або ДПС України або Адміністрація або Держприкордонслужба) та Службовця відділу прикордонної служби «Бориспіль (термінал D)» - Литвиненко Свілтлани Петрівни (адреса: АДРЕСА_2) (в тексті - відповідач-2 або Литвиненко С.П.), у якому, з урахуванням заяви б/н від 16.07.2018 «Про зміну підстав позову та уточнення позовних вимог», просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення старшої загону прикордонного наряду 3-го відділу прикордонної служби "Бориспіль (термінал Б)" Державної прикордонної служби України - Литвиненко Світлани Петрівни від 05 квітня 2018 року про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства, винесене щодо громадянина Грузії ОСОБА_1;

- визнати протиправними дії службових осіб Державної прикордонної служби України щодо перешкоджання громадянину Грузії ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону України та зобов'язати їх утриматися від таких перешкод.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.05.2018 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній адміністративній справі та призначено до судового розгляду у підготовче засідання на 17.07.2018.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.07.2018 залучено в якості співвідповідача по справі - Окремий контрольно - пропускний пункт «Київ» військової частини 1492 (адреса: 08307, Київська область, м. Бориспіль, ідентифікаційний код - 14321475) (нижче - відповідач-3 або ОКПП «Київ»).

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.09.2018 закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.09.2018.

В судовому засіданні 25.09.2018 судом оголошено перерву до 10.10.2018.

Присутній у судовому засіданні 10.08.2018 позивач та його представник підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили задовольнити позов.

Мотивуючи позовні вимоги вказали, що рішення про відмову ОСОБА_1 у перетинанні державного кордону України прийнято протиправно.

Представники відповідача-1 та відповідача-3 зауважили на відсутності підстав для задоволення позову.

Так, у наданому до суду відзиві відповідач-1 зазначив, що викладені у позовній заяві доводи є безпідставними.

У своєму відзиві на позов відповідач-3 зауважив, що наявними були підстави для відмови ОСОБА_1 у перетинанні державного кордону.

Згідно ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки (п. 2 ч. 3 ст. 205 КАС України).

Суд відмічає, що відповідач-2 в судові засідання 25.09.2018 та 10.10.2018 не з'являвся, про час та місце розгляду справи останній був повідомлений належним чином.

Таким чином, з урахуванням повторної неявки відповідача-2 в судове засідання, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності вказаного учасника справи, що, відповідно, не перешкоджає розгляду справи по суті згідно ч.ч. 1, 3 ст. 205 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

05.04.2017 громадянину Грузії ОСОБА_1 відмовлено у перетинанні державного кордону України, про що старшим загону прикордонного наряду 3-го відіпс відділу прикордонної служби «Бориспіль (термінал D)» - Литвиненко С.П. було прийняте рішення (в подальшому - Рішення або Спірне рішення або Оскаржуване рішення).

18.04.2018 позивач звернувся до Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби із заявою, в якій просив надати інформацію про можливе існування відносно нього тимчасового обмеження на право виїзду за межі України.

На вказану заяву, 25.04.2018 Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби ОСОБА_1 надана відповідь про те, що станом на 10 год. 02 хв. 24.04.2018 в органах охорони державного кордону Державної прикордонної служби України не перебувають на виконанні судові рішення (постанови державного виконавця) про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.

Позивач стверджує, що у рішенні про відмову в перетинанні іноземцем державного кордону має бути чітко та зрозуміло сформульовано (наведено) конкретну підставу з числа тих, які передбачені в ч. 3 ст. 8 Закону України «Про прикордонний контроль». За наявності у іноземця дійсного паспортного документа, умовою прийняття негативного рішення службовою особою Державної прикордонної служби може бути лише існування іншого рішення уповноваженого державного органу України про заборону виїзду з України. Втім, як переконаний позивач, Рішення таким критеріям не відповідає, оскільки в ньому не було наведено конкретної підстави його прийняття та щодо ОСОБА_1 відсутні рішення упо вноваженого державного органу України про заборону виїзду з України.

Додатково позивач зауважує, що посилання відповідачами 1 та 2 на доручення Генеральної прокуратури України, як документу, на підставі якого обґрунтовувалось Спірне рішення, є невмотивованим, оскільки ініціатором доручення не обрано конкретного виду заходів, котрі необхідно було вжити до ОСОБА_1 Однак, відповідачі даної обставини не врахували та на власний розсуд свавільно розтлумачили доручення. При цьому, позивач також відмічає, що, по-перше, рішення слідчого судді щодо ОСОБА_1 про тимчасове обмеження у праві виїзду з України (у тому числі про запобіжний захід, передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України, за умовами якого передбачено таке обмеження) не надано разом із дорученням Генеральної прокуратури України, і такі відомості були відсутні у відповідача-2 в момент прийняття Рішення. Дане вказує на те, що дії службових осіб Державної прикордонної служби суперечать положенням спеціального нормативно-правового акту з даного питання - «Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон» (постанова Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2013 року № 280). По-друге, посилання у дорученні на ч. 2 ст. 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» є необґрунтованим, так як положення «Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон» про обов'язкову наявність рішення слідчого судді (суду) про тимчасове обмеження особи у праві виїзду з України існувало з моменту прийняття постанови та не зазнавало змін. Таким чином, органами державної влади не передбачено необхідного механізму для реалізації згаданої статті 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

З викладеними позивачем в позові доводами відповідач-1 не погоджується та у своєму відзиві відмітив, що перешкоджання ОСОБА_1 у перетинанні державного кордону фактично виявилось у прийнятті відповідного рішення Литвиненко С.П., яка не проходить службу (не є працівником) Адміністрації. Інші дій (бездіяльності) позивачем не зазначено. Здійснення прикордонного контролю щодо позивача та обмеження у праві в перетинанні державного кордону України здійснювалось персоналом Окремого контрольно - пропускного пункту «Київ», який є складовою Державної прикордонної служби України на рівні з Адміністрацією, але не є структурним підрозділом відповідача-1. Крім цього, ДПС України відзначає, що згідно наявної в Адміністрації інформації, 05.04.2018 в пункті пропуску для повітряного сполучення «Бориспіль» в ході здійснення прикордонного контролю посадовими особами ОКПП «Київ» під час здійснення прикордонного контролю пасажирів рейсу « 515 сполученням «Київ - Тбілісі» виявлено наявність щодо ОСОБА_1 доручення уповноваженого державного органу, Генеральної прокуратури України, щодо обмеження у праві виїзду з України позивача. За таких обставин, персонал ОКПП «Київ» діяв у відповідності до вимог статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль».

Відповідач-3 у відзиві зазначає, що згідно п. 6 «Порядку дій уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України в разі виявлення в пунктах пропуску через державний кордон України та контрольних пунктах в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї осіб, стосовно яких надано доручення, та порядок взаємодії органів охорони державного кордону з уповноваженими державними органами, які надали доручення», перевірка наявності чи відсутності інформації за оперативними базами даних системи «Гарт-1» здійснюється уповноваженою службовою особою Держприкордонслужби, яка в установленому порядку призначена і несе службу в прикордонному наряді «Перевірка документів», з використанням автоматизованих робочих місць «Інспектор» (АРМ «Інспектор») програмно-технічних комплексів автоматизації прикордонного контролю «Гарт-1/П» системи «Гарт-1» під час прикордонного контролю. За пп. 2 п. 1 р. ІІ «Порядку дій уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України в разі виявлення в пунктах пропуску через державний кордон України та контрольних пунктах в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї осіб, стосовно яких надано доручення, та порядок взаємодії органів охорони державного кордону з уповноваженими державними органами, які надали доручення», у разі збігу інформації про особу, яка перетинає державний кордон або виїжджає з тимчасово окупованої території України, з інформацією, що зберігається в оперативних базах даних системи «Гарт-1», уповноважені службові особи Держприкордонслужби виконують такі дії, зокрема, старший прикордонних нарядів: повторно перевіряє наявність в оперативній базі даних системи «Гарт-1» інформації про заборону в'їзду в Україну виявленій особі; невідкладно, але не пізніше п'яти хвилин з моменту виконання доручення, інформує про це чергового Головного центру; відмовляє такій особі у перетинанні державного кордону або у виїзді з тимчасово окупованої території України, про що виносить рішення про відмову в перетинанні державного кордону в порядку, визначеному статтею 14 Закону України «Про прикордонний контроль», або рішення про відмову особі у в'їзді на тимчасово окуповану територію України або виїзді з неї, форму якого наведено в додатку 4 до Порядку в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року № 367 (зі змінами). Так, 05.04.2018 о 19 год. 55 хв. у пункті пропуску для повітряного сполучення «Бориспіль» під час здійснення прикордонного контролю на виїзд з України пасажирів рейсу № 515 сполученням «Київ - Тбілісі» під час перевірки документів відносно гр. Грузії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 відбулось спрацювання бази даних ДПСУ «Доручення правоохоронних органів». Інформація про особу, яка перетинає державний кордон, а саме гр. Грузії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 збігалась з інформацією, що зберігається в оперативних базах даних системи «Гарт-1». Після чого було виконано алгоритм дій передбачений наведеним Порядком та інформація про особу підтвердилась. У зв'язку з наявністю однієї з підстав, а саме відомостей в базах даних ДПСУ інформації про заборону виїзду, заступником начальника відділу - начальником 3-го відділення інспекторів відділу прикордонної служби «Бориспіль (термінал D)» капітаном Литвиненко С.П., яка виконувала обов'язки в прикордонному наряді «Старший зміни прикордонних нарядів», було відмовлено у перетинанні державного кордону у відповідності до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль» гр. Грузії ОСОБА_1 та винесено Рішення. Окремо, відповідач-3 звертає увагу, що персонал ОКПП «Київ» є тільки користувачем інформації, наявної в системі «Гарт-1». Підтвердженням факту наявності заборони виїзду з України, відносно особи, яка перетинає державний кордон України є повідомлення про збіг із зазначенням інформації про особу та індексу доручення правоохоронного органу. Надання іншої інформації посадовим особам ОКПП «Київ» не передбачено. Персонал ОКПП «Київ» не приймає до виконання доручення правоохоронних органів та не здійснює їх перевірку, а тільки виконує їх в пунктах пропуску через державний кордон України у відповідності до обов'язків покладених п. 8 ст. 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України».

Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про прикордонний контроль» (в рішенні альтернативно - Закон), Законом України «Про державну прикордонну службу України», Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», «Порядком надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон», затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2013 року № 280 (далі - Порядок-1), «Порядком дій уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України в разі виявлення в пунктах пропуску через державний кордон України та контрольних пунктах в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї осіб, стосовно яких надано доручення, та порядок взаємодії органів охорони державного кордону з уповноваженими державними органами, які надали доручення», затв. Наказом Міністерства внутрішніх справ України 23.06.2017 № 535 (надалі - Порядок-2), та іншими нормативно-правовими актами (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Закон України «Про прикордонний контроль» визначає правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України.

Згідно ст. 2 Закону України «Про прикордонний контроль», прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів. Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон. Прикордонний контроль здійснюється щодо: 1) осіб, які перетинають державний кордон; 2) транспортних засобів, що перевозять через державний кордон осіб та вантажі; 3) вантажів, що переміщуються через державний кордон. Прикордонний контроль включає: 1) перевірку документів; 2) огляд осіб, транспортних засобів, вантажів; 3) виконання доручень правоохоронних органів України; 4) перевірку виконання іноземцями, особами без громадянства умов перетинання державного кордону у разі в'їзду в Україну, виїзду з України та транзитного проїзду територією України; 5) реєстрацію іноземців, осіб без громадянства та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон; 6) перевірку автомобільних транспортних засобів з метою виявлення викрадених. Прикордонний контроль забезпечується шляхом: 1) установлення режиму в пунктах пропуску через державний кордон та здійснення контролю за його додержанням; 2) застосування технічних засобів прикордонного контролю, використання службових собак та інших тварин; 3) створення і використання баз даних про осіб, які перетнули державний кордон, вчинили правопорушення, яким не дозволяється в'їзд в Україну або яким тимчасово обмежено право виїзду з України, про недійсні, викрадені і втрачені паспортні документи, а також інших передбачених законом баз даних; 4) спостереження за транспортними засобами і в разі потреби їх супроводження; 5) здійснення адміністративно-правових, а також оперативно-розшукових заходів; 6) організації і забезпечення взаємодії з підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких пов'язана з міжнародним сполученням; 7) координації дій контрольних органів і служб.

Прикордонний контроль організується та здійснюється на засадах: 1) законності; 2) відкритості; 3) забезпечення поваги до людської гідності та рівності осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; 4) здійснення його виключно спеціально підготовленими з цією метою військовослужбовцями та працівниками Державної прикордонної служби України; 5) вибірковості контрольних заходів на підставі оцінки ризиків (ст. 4 Закону).

З приписів статей 2 та 4 Закону випливає про врегулювання правових питань: а) організаційних засад здійснення прикордонного контролю, який включає в себе: 1) комплекс дій і 2) систему заходів, які спрямовані на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, та б) принципів, на основі яких відбувається організація та здійснення прикордонного контролю.

Суд акцентує, що відповідні дії здійснення прикордонного контролю складаються з: перевірки документів; перевірки виконання іноземцями, особами без громадянства умов перетинання державного кордону у разі в'їзду в Україну, виїзду з України та транзитного проїзду територією України.

Тоді як система заходів забезпечується шляхом: установлення режиму в пунктах пропуску через державний кордон та здійснення контролю за його додержанням; створення і використання баз даних про осіб, які перетнули державний кордон, вчинили правопорушення, яким не дозволяється в'їзд в Україну або яким тимчасово обмежено право виїзду з України, про недійсні, викрадені і втрачені паспортні документи, а також інших передбачених законом баз даних; здійснення адміністративно-правових, а також оперативно-розшукових заходів; координації дій контрольних органів і служб.

При цьому, заходи прикордонного контролю організовуються та здійснюються на засадах, в тому числі, вибірковості контрольних заходів на підставі оцінки ризиків, який (принцип), виходячи з конструктивних елементів державного контролю, полягає у можливості та необхідності вибору тих підстав оцінки ризиків і відповідних їм контрольних заходів, які в конкретиних умовах будуть доцільними для забезпечення інтересів охорони кордону.

Варто відмітити, що розуміння комплексу дій і системи заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, знаходить своє відображення також у ч.ч. 2, 3 ст. 7 Закону, згідно яких у ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон, з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.

Тобто, Законом України «Про прикордонний контроль» передбачено вжиття широкого спектру відповідного комплексу дій і системи заходів, задля встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами.

Комплекс дій і система заходів під час прикордонного контролю, застосовуються посадовими та службовими особами Державної прикордонної служби України, які здійснюють свої повноваження в межах, передбачених Конституцією України, Законом, Законом України "Про Державну прикордонну службу України", іншими актами законодавства України, а також міжнародними договорами України, вказані позиції про що передбачено в статті 3 Закону.

Статтею 20 Закону України «Про державну прикордонну службу України» передбачено права органів, підрозділів, військовослужбовців Державної прикордонної служби України для виконання покладених на них завдань, серед яких, з передбачених в Законі України «Про державну прикордонну службу України» 47 пунктів, надано право: 3) перевіряти в осіб, які прямують через державний кордон України, документи на право в'їзду в Україну або виїзду з України, робити в них відповідні відмітки і у випадках, передбачених законодавством, тимчасово їх затримувати або вилучати; 4) шляхом опитування осіб з'ясовувати підстави перетинання державного кордону України, в'їзду на тимчасово окуповану територію або виїзду з неї, не пропускати через державний кордон України, на тимчасово окуповану територію або з неї осіб без дійсних документів на право перетинання кордону або для в'їзду на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї, осіб, які надали завідомо неправдиві відомості під час одержання зазначених документів, осіб, яким Державною прикордонною службою України за порушення законодавства з прикордонних питань та про правовий статус іноземців чи за мотивованим письмовим рішенням суду та правоохоронних органів або постановою державного виконавця не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України; робити в документах зазначених осіб відповідні відмітки; 7) здійснювати згідно з дорученнями правоохоронних органів України затримання в пунктах пропуску осіб, які прямують через державний кордон України, осіб, які прямують через контрольні пункти в'їзду - виїзду та розшукуються за підозрою у вчиненні злочину, переховуються від органів досудового розслідування та суду, ухиляються від відбуття кримінального покарання та в інших випадках, передбачених законодавством України; 10) створювати і використовувати в інтересах розвідки, контррозвідувального забезпечення охорони державного кордону України, оперативно-розшукової діяльності, участі у боротьбі з організованою злочинністю та протидії незаконній міграції інформаційні системи, у тому числі банки даних щодо осіб, які перетнули державний кордон України, осіб, які вчинили правопорушення, протидію яким віднесено до компетенції Державної прикордонної служби України, осіб, яким згідно із законодавством не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежується право виїзду з України, недійсних, викрадених і втрачених документів на право виїзду за кордон та в інших випадках, передбачених законами України; 31) здійснювати розвідувальні, контррозвідувальні та оперативно-розшукові заходи згідно із законами України; 40) одержувати в установленому законом порядку за письмовими запитами керівників підрозділів з оперативно-розшукової роботи чи розвідувального органу відомості з автоматизованих інформаційних і довідкових систем та банків даних, створюваних Верховним Судом України, Генеральною прокуратурою України, Національним банком України, Антимонопольним комітетом України, Фондом державного майна України, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування України.

У випадках, передбачених законом, посадові та службові особи Державної прикордонної служби України здійснюють також і інші повноваження (ч. 2 ст. 20 Закону України «Про державну прикордонну службу України»).

Так, в частині здійснення посадовими та службовими особами (надалі - Особи) Держприкордонслужби інших повноважень, слід зауважити, що згідно ст. 10 Закону, прикордонний контроль іноземця, особи без громадянства під час виїзду з України передбачає проведення перевірки: 1) наявності у нього дійсного паспортного документа; 2) відсутності щодо нього у базах даних Державної прикордонної служби України інформації про заборону виїзду з України та про доручення правоохоронних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон; 3) виконання ним вимог щодо строків перебування в Україні.

Поряд з наведеними в ст. 20 Закону України «Про державну прикордонну службу України» та ст. 10 Закону України «Про прикордонний контроль» переліком прав і повноважень Осіб, на останніх Законом України «Про державну прикордонну службу України» покладено ряд обов'язків, до яких, з поміж 29 встановлених у статті 19, відносяться: 5) організація запобігання кримінальним та адміністративним правопорушенням, протидію яким законодавством віднесено до компетенції Державної прикордонної служби України, їх виявлення та припинення, здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення згідно із законами; 8) запобігання та недопущення перетинання державного кордону України особами, яким згідно із законодавством не дозволяється в'їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі згідно з дорученнями правоохоронних органів, постановами державного виконавця; 10) здійснення розвідувальної, інформаційно-аналітичної та оперативно-розшукової діяльності, а також здійснення контррозвідувальних заходів в інтересах забезпечення захисту державного кордону України; 20) участь у межах своєї компетенції у взаємодії з органами Служби безпеки України, органами Національної поліції та іншими правоохоронними органами у боротьбі з тероризмом і виконанні інших покладених на них завдань.

Зазначені обов'язки, виходячи з положень ст. 19 Конституцій України про те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, Особи здійснюють в межах своїх повноважень, керуючись Конституцією і законами України. При цьому, у випадку вчинення протиправних дій чи бездіяльності зі свого боку, військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України несуть відповідальність згідно із законом, що витікає із ст. 33 Закону України «Про державну прикордонну службу України».

Положеннями Закону України «Про прикордонний контроль» також регулюється порядок відмови у перетинанні державного кордону іноземцям, особам без громадянства та громадянам України.

За ч. 1 ст. 14 Закону, іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.

З правової конструкції частини першої статті 14 убачається, що у випадку наявності однієї чи кількох умов перетинання державного кордону на виїзд з України, зазначеним у частині третій статті 8 Закону, іноземцю або особі без громадянства відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.

Відповідно до частини третьої статті 8 Закону, уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі виїзду з України за умови: 1) наявності в нього дійсного паспортного документа; 2) відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону виїзду з України.

Виходячи з положень пункту другого частини третьої статті 8 Закону, необхідним є відсутність рішення уповноваженого державного органу України про заборону виїзду з України, що є умовою для надання уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України іноземцю дозволу на перетинання державного кордону у разі виїзду з України.

Поряд з цим, варто вказати, що зважаючи на встановлений ст. 10 Закону обов'язок Осіб, в момент прикордонного контролю іноземця під час виїзду з України, провести перевірку відсутності щодо нього у базах даних Держприкордонслужби інформації про заборону виїзду з України та про доручення правоохоронних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, Особи зобов'язані виконувати покладені на них пунктом восьмим частини першої статтею 19 Закону приписи щодо запобігання та недопущення перетинання державного кордону України особами, яким згідно із законодавством не дозволяється в'їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі згідно з дорученнями правоохоронних органів.

З огляду на наведену тезу стосовно обов'язків Державної прикордонної служби України, суд акцентує увагу, що згідно абз. 2 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», виїзд з України іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, якщо йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення або кримінальна справа розглядається судом - до закінчення кримінального провадження.

Таким чином, враховуючи норми п. 2 ч. 3 ст. 8, ст. 10 Закону та абз. 2 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в їх сукупності, іноземцю не дозволяється виїзд з України за наявності обставин повідомлення останнього про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення або розгляду щодо нього кримінальної справи судом - до закінчення кримінального провадження. При цьому, про факт кримінального правопорушення або розгляду кримінальної справи судом, правоохоронні органи повідомляють Державну прикордонну службу України шляхом надання їй та на виконання нею доручень щодо осіб, які перетинають державний кордон.

Згідно п.п. 3, 4, 8, 17, 19, 20 Порядку-1, доручення Держприкордонслужбі надаються уповноваженими державними органами відповідно до їх компетенції та за наявності підстав, визначених законом. Доручення надсилаються на адресу органу Держприкордонслужби, визначеного Адміністрацією Держприкордонслужби. Доручення оформляються на бланку за формою згідно з додатком за підписом: Генерального прокурора України, прокурора Автономної Республіки Крим, прокурорів областей, мм. Києва та Севастополя (на правах обласних), спеціалізованих прокуратур на правах обласних, міжрайонних прокурорів, прокурорів міст, районів, районів у містах та прирівняних до них спеціалізованих прокуратур або їх заступників. У дорученні його ініціатором зазначаються такі відомості про особу: громадянство (підданство); прізвище, ім'я (імена) та по батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян України - українською мовою, для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для інших іноземців та осіб без громадянства - латиницею); дата народження (день, місяць, рік); стать; місце проживання; серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий. Виконання доручень здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби під час проведення перевірки документів осіб на право в'їзду в Україну або виїзду з України. Порядок дій уповноважених службових осіб Держприкордонслужби у разі виявлення в пунктах пропуску через державний кордон осіб, стосовно яких надано доручення, та порядок взаємодії органів охорони державного кордону з уповноваженими державними органами, які надали доручення, визначаються законодавством. У разі відмови особі у перетинанні державного кордону у зв'язку з виконанням доручення, наданого згідно з абзацами другим - третім пункту 5 цього Порядку, уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону оформляється відповідно до статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль" рішення про відмову у перетинанні державного кордону.

За таких обставин, врегульованим є механізм надання Держприкордонслужбі та виконання нею доручень уповноважених державних органів - правоохоронних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон.

Паралельно, суд вказує про встановлений Порядком-2 алгоритм взаємодії органів охорони державного кордону з уповноваженими державними органами, забезпечення оперативності й злагодженості дій їх підрозділів та посадових осіб під час виконання наданих ними доручень у пунктах пропуску через державний кордон та контрольних пунктах в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї.

Даний Порядок-2 розроблений відповідно до пункту 8 статті 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», пункту 3 частини четвертої статті 2 Закону України «Про прикордонний контроль», пункту 19 Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2013 року № 280, пункту 34 Порядку в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року № 367 (зі змінами), а також з метою визначення послідовності дій уповноважених службових осіб органів охорони державного кордону у разі виявлення в пунктах пропуску через державний кордон та контрольних пунктах в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї осіб, стосовно яких виконуються доручення уповноважених державних органів, і визначення взаємодії органів охорони державного кордону з уповноваженими державними органами, що надали доручення.

Пунктами 1 р. І, п. 2 р. ІІ, п. 2 р. ІІІ Порядку-2 передбачено, що доручення уповноважених державних органів - письмовий припис уповноважених державних органів Держприкордонслужби щодо проведення відносно окремих осіб (у визначених законодавством випадках та спосіб) певних процесуальних, оперативних або спеціальних заходів; індекс доручення - літера українського алфавіту в базах даних системи «Гарт-1», що позначає вид доручення та дії, які службова особа органу Держприкордонслужби України повинна виконати стосовно особи, вказаної в дорученні. У разі збігу інформації про особу, яка перетинає державний кордон або в'їжджає на тимчасово окуповану територію України, з інформацією, що зберігається в оперативних базах даних системи «Гарт-1» за індексом «Н», уповноважені службові особи Держприкордонслужби виконують такі дії: 1) інспектор прикордонної служби, що здійснює перевірку паспортних документів: доповідає старшому прикордонних нарядів про виявлення особи, яку тимчасово обмежено в праві виїзду з України; передає її паспортний документ старшому прикордонних нарядів та не пропускає особу через державний кордон або через межу тимчасово окупованої території України; 2) старший прикордонних нарядів: повторно перевіряє наявність в оперативній базі даних системи «Гарт-1» інформації про тимчасове обмеження в праві виїзду з України виявленій особі; невідкладно, але не пізніше п'яти хвилин з моменту виконання доручення, інформує про це чергового Головного центру; відмовляє виявленій особі в перетинанні державного кордону або у в'їзді на тимчасово окуповану територію України, про що виносить рішення про відмову в перетинанні державного кордону в порядку, визначеному статтею 14 Закону України «Про прикордонний контроль», або рішення про відмову особі у в'їзді на тимчасово окуповану територію України або виїзді з неї, форма якого наведена в додатку 4 до Порядку в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року № 367 (зі змінами); повертає паспортний документ особі, якій відмовлено в перетинанні державного кордону або у в'їзді на тимчасово окуповану територію України; організовує та забезпечує вибуття особи за межі пункту пропуску; про прийняте рішення та вжиті заходи доповідає начальникові зміни ВУС органу охорони державного кордону; 3) начальник зміни ВУС органу охорони державного кордону про факт виконання доручення доповідає начальникові зміни ВУС регіонального управління і начальникові органу охорони державного кордону; 4) начальник зміни ВУС регіонального управління доповідає про факт виконання доручення начальникові зміни ГЦУС Адміністрації Держприкордонслужби та начальникові штабу регіонального управління. Проведення відносно осіб, щодо яких виконуються доручення, з боку посадових (службових) осіб Державної прикордонної служби України та ініціаторів доручень будь-яких інших дій, не передбачених цим Порядком, забороняється.

За викладеного, визначеними згідно Порядку-2 є дії підрозділів та посадових осіб органів охорони державного кордону у пунктах пропуску через державний кордон під час виконання ними доручень уповноважених державних органів.

З матеріалів справи слідує, що 08.02.2018 на адресу відповідача-1 надійшло доручення Генеральної прокуратури України, викладене у листі № 07/1/1-36493-16 від 05.02.2018. Зі змісту доручення видно, що його ініціатором зазначено передбачені п. 8 Порядку-1 відомості про особу - ОСОБА_1 Також з мотивувальної частини доручення вбачається, що: «Департаментом з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42016000000000764 від 20.03.2016 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 209, ч. 1 ст. 353, ч. 3, 4 ст. 358 КК України. Правові підстави для надання доручення: 20.12.2017 щодо підозрюваного ОСОБА_1 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри, що обумовлює наявністю обмежень, передбачених ч. 2 ст. 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» № 3773-VI від 22.09.2011, за якою виїзд з України іноземцю або особі без громадянства, якщо йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення або кримінальна справа розглядається судом - до закінчення кримінального провадження не дозволяється. Вид доручення: згідно з пунктом 3 Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон. Строк здійснення контролю: до закінчення кримінального провадження № 42016000000000764 від 20.03.2016, до 08.08.2018».

Тобто, станом на 08.02.2018 Генеральною прокуратурою України повідомлено Держприкордонслужбу про обставини здійснення Департаментом з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури України досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42016000000000764 від 20.03.2016 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 209, ч. 1 ст. 353, ч. 3, 4 ст. 358 КК України, а також про повідомлення 20.12.2017 підозрюваному ОСОБА_1 про зміну раніше повідомленої підозри, що, як наслідок, не виключало можливості застосування до останнього обмежень, передбачених ч. 2 ст. 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Згідно наявної у справі виписки спрацювання бази даних 1-2 «ДПО» від 05.02.2018 витікає, що: ініціатор доручення - Прокуратура, контроль - на в'їзд та виїзд, доручення - заборона виїзду з України.

Згідно з наявних в матеріалах справи документів, 05.04.2018 о 19.55 у пункті пропуску для повітряного сполучення «Бориспіль» в ході здійснення прикордонного контролю на виїзд з України пасажирів рейсу № 515 сполученням «Київ - Тбілісі» виявлено громадянина Грузії ОСОБА_1, чол., ІНФОРМАЦІЯ_1, закордонний паспорт громадянина Грузії № НОМЕР_2.

В цей же день, Литвиненко С.П., у зв'язку з наявністю однієї з підстав, згідно статті 10 Закону України «Про Прикордонний контроль», у тому числі у зв'язку з наявністю в базі даних Державної прикордонної служби України відомостей, щодо осіб, яким тимчасово обмежено у праві виїзду з України, або відповідно до статті 20 Закону України «Про державну прикордонну службу України» відсутні дійсні документи на право перетинання державного кордону, прийнято Рішення.

Зважаючи, що Литвиненко С.П. прийнято Рішення виходячи з отриманих відомостей, що були викладені Генеральною прокуратурою України в дорученні від 05.02.2018, судом, в площині питання застосування Литвиненко С.П. положень чинного законодавтсва, зазначається про таке.

Згідно ст. 1311 Конституції України, в Україні діє прокуратура.

Прокуратура здійснює організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку (п. 2 ч. 1 ст. 1311 Конституції України).

За ст.ст. 1, 25 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. Прокурор здійснює нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, користуючись при цьому правами і виконуючи обов'язки, передбачені Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність" та Кримінальним процесуальним кодексом України. Письмові вказівки прокурора органам, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство, надані в межах повноважень, є обов'язковими для цих органів і підлягають негайному виконанню. Генеральний прокурор, керівники регіональних та місцевих прокуратур, їх перші заступники та заступники відповідно до розподілу обов'язків, здійснюючи нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, координують діяльність правоохоронних органів відповідного рівня у сфері протидії злочинності.

Частиною 1 статті 36 Кримінального процесуального кодексу України, прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові та інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення прокурора.

Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений, зокрема: починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом; мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування; доручати органу досудового розслідування проведення досудового розслідування; повідомляти особі про підозру.

Суд відзначає, що в матеріалах справи міститься повідомлення від 20.12.2017 про зміну, під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42016000000000764, раніше повідомленої підозри ОСОБА_1, з підстав чого, та з посиланням на ч. 2 ст. 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», Генеральною прокуратурою України було проінформовано Держприкордонслужбу про обмеження виїзду ОСОБА_1 Повідомлення було долучено до доручення від 05.02.2018.

Відтак, приймаючи до уваги положення ст. 1311 Конституції України, якими прокуратурі України надано право здійснювати вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, і в даному випадку, в рамках кримінального провадження № 42016000000000764, з урахуванням того, що не дозволяється виїзд з України іноземцю або особі без громадянства, якщо особі повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення або кримінальна справа розглядається судом - до закінчення кримінального провадження, що слідує з ч. 2 ст. 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», суд вважає, що Генеральна прокуратура України не була обмежена в праві надіслати на адресу органу Держприкордонслужби відповідне доручення, оскільки таке доручення надано уповноваженим державним органом відповідно до його компетенції та за наявності підстав, визначених законом.

З огляду на відмічені висновки стосовно об'єктивного змісту, а також правомірності прийняття Генеральною прокуратурою України доручення від 05.02.2018, судом не приймаються, як обґрунтовані, доводи позивача про не обрання конкретного виду заходів, котрі необхідно було вжити до ОСОБА_1

Окремо, в розрізі обставин прийняття та направлення Генеральною прокуратурою України доручення від 05.02.2018 до виконання Держприкордонслужбою, варто зауважити, що предметом спору у справі № 826/7912/18 не є оскарження дій Генеральної прокуратури України щодо вирішених, на підставі ст. 1311 Конституції України, питань під час кримінального провадження № 42016000000000764, і, відповідно, вимог до останньої, в раках даного спору, ОСОБА_1 не заявлялось.

Приймаючи до уваги вказане, суд відмічає, що зважаючи на обставини отримання відповідачем-1 від Генеральної прокуратури України доручення, яке, по суті, в силу ст. 1311 Конституції України, ч. 1 ст. 36 Кримінального процесуального кодексу України, ч. 1 ст. 25 Закону України «Про прокуратуру», п. 8 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», є обов'язковим для розгляду в питаннях запобігання та недопущення перетинання державного кордону України особами, яким згідно із законодавством не дозволяється в'їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі згідно з дорученням правоохоронного органу, враховуючи, що згідно ч. 2 ст. 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» виїзд з України іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, якщо йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення або кримінальна справа розглядається судом - до закінчення кримінального провадження, відповідач-2, який згідно ст. 19 Конституції України зобов'язаний був діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, правомірно прийняв участь у межах своєї компетенції у взаємодії з Генеральною прокуратурою України у виконанні покладених на неї завдань під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42016000000000764, та вмотивовано відмовив ОСОБА_1 у перетинанні державного кордону, про що виніс Рішення, з відповідним його обґрунтуванням щодо наявності відомостей уповноваженого державного органу України про тимчасове обмеження ОСОБА_1 права виїзду з України.

Додатково, приймаючи до уваги наведені висновки, суд виокремлює, що приймаючи Спірне рішення, відповідачем-1 вжито необхідний комплекс дій і заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону ОСОБА_1, та, на засадах принципу вибірковості контрольних заходів на підставі оцінки ризиків, обґрунтовано здійснено заходи прикордонного контролю.

За викладеного, судом визнаються невмотивованими доводи позивача як про відсутність конкретної підстави для прийняття відповідачем-2 Рішення, так і, з підстав чинності Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», який, між іншим, є обов'язковим до виконання не тільки посадовими (службовими) особами, але й іноземцями, про відсутність підстав для врахування Литвиненко С.П. положень вказаного нормативно-правового акту.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди, у відповідності до положень частини 2 статті 2 КАС України, перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На переконання суду, позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав. Натомість відповідач 1 та 3 довели суду відсутність неправомірності прийнятого відповідачем-2 рішення зі свого боку.

З урахуванням всіх обставин, що випливають з матеріалів справи, за висновками суду, дії Литвиненко С.П., вчинені у спосіб та в порядку, що передбачені чинним на момент винесення Оскаржуваного рішення законодавством, а тому відсутні підстави для визнання Рішення протиправним та його скасування.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу позивача, який має значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача, з урахуванням заяви б/н від 16.07.2018 «Про зміну підстав позову та уточнення позовних вимог», про визнання протиправним та скасування Рішення є недоведеними та, відповідно, необґрунтованими є похідні вимоги про визнання протиправними дії службових осіб Державної прикордонної служби України щодо перешкоджання громадянину Грузії ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону України та зобов'язання службових осіб Держприкордонслужби утриматися від таких перешкод.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 6, 9, 73-77, 79, 139, 194, 229, 242, 243, 246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Текст рішення у повному обсязі складено 25.10.2018.

Суддя К.С. Пащенко