Рішення № 77420512, 25.10.2018, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

Справа № 642/1881/18

Провадження № 2/642/1018/18

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

19 жовтня 2018 року Ленінський районний суд м. Харкова

у складі головуючого судді Вікторова В.В.

за участю секретаря Лозоватої А.В.

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 міської ради до ОСОБА_2 про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2018 року представник позивача ОСОБА_1 міської ради за довіреністю ОСОБА_3 звернувся до Ленінського районного суду м. Харкова з позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 48 981,66 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач посилається на те, що відповідачем ОСОБА_2 без достатніх правових підстав використовується земельна ділянка площею 0,0072 га за адресою: м. Харків, вул. Холодногірська, буд. 6, на якій розташована нежитлова будівля літ. «В-1» загальною площею 50,6 кв.м., яка зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 23.06.2016 № 2369, 2530. Однак, відповідно до листа Відділу у м. Харкові Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області від 22.08.2017 № 19-20-0.23, 08-1609/116-17 та листа Департаменту земельних відносин ОСОБА_1 міської ради від 23.08.2017 № 5320/1/225-17 речові права ОСОБА_2 на вищезазначену земельну ділянку не зареєстровані. Враховуючи відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав на вказану земельну ділянку, з урахуванням ст.ст. 12, 80, 83 Земельного Кодексу України, земельна ділянка площею 0,0072 га, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Холодногірська, 6 перебуває у власності територіальної громади м. Харкова. Відповідач не є ані власником, ані постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб’єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата. Із часу виникнення права власності на нерухоме майно у ОСОБА_2 виник й обов’язок сплачувати грошові кошти за використання земельної ділянки у встановленому законодавством розмірі. Розмір збережених відповідачем коштів від безпідставно набутого майна, який підлягає відшкодуванню з боку відповідача розрахований міською радою в сумі 48 981,66 грн., виходячи з розміру орендної плати за землю. Вказані обставини стали підставою звернення міською радою до суду із даним позовом про повернення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки комунальної власності.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 26 квітня 2018 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін.

10.05.2018 року та 19.10.2018 року відповідачем ОСОБА_2 подані відзиви на позовну заяву, в яких він заперечував проти задоволення позовних вимог посилаючись на те, що він є платником земельного податку, заборгованості зі сплати податку не має, сплачує його у повному обсязі та звільнений від плати за землю. Зазначив також, що заперечує щодо сплати судового збору, оскільки він звертався до позивача із заявою щодо добровільної згоди сплатити кошти за землю, однак не мав реквізитів для оплати та розрахунку оплати по нормативно-грошовій оцінці земельної ділянки, у зв’язку з чим не мав фактичної можливості сплатити кошти за землю, окрім земельного податку. Також у відзиві відповідач зазначає, що розрахунки, надані ОСОБА_1 міською радою, є недоведеними та необґрунтованими, у зв’язку з чим не можуть створювати правові наслідки. Просив суд винести окрему ухвалу у зв’язку із суттєвими розбіжностями, що виникли при здійсненні розрахунків ОСОБА_1 міською радою.

14.06.2018 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якому обґрунтовано що, ОСОБА_2 не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки – він неправомірно сплачував земельний податок. Вказана правова позиція ОСОБА_1 міської ради узгоджується з висновком Верховного Суду України, який викладено у постанові від 12.04.2017 у справі № 922/207/15 та висновком Верховного Суду у постанові від 25.05.2018 у справі № 922/2976/17. Також представник позивача зазначив, що посилання відповідача на надані ним податкові декларації, які заповнюються самостійно платником такого податку як на доказ сплати земельного податку, не можуть вважатися належним та допустимим доказом у розумінні ст. ст. 77, 78 ЦПК, оскільки єдиною уповноваженою особою надавати таку інформацію відповідно до податкового законодавства є Державна Фіскальна Служба та її територіальні органи. Стосовно заперечень відповідача щодо сплати судового збору ОСОБА_1 міська рада вважає, що таке твердження відповідача є хибним та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи. Зазначено також, що Департамент територіальної контролю ОСОБА_1 міської ради має право складати розрахунки. Розрахунок проведено з застосуванням комплексу геодезичних та землевпорядних робіт. Крім того, для розрахунку розміру безпідставно збереженого відповідачем майна - грошових коштів за використання земельної ділянки комунальної власності та вирішення справи по суті не потрібен Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

11.07.2018 позивач подав суду заяву про зменшення розміру позовних вимог та просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 47 900,46 грн.

В судовому засіданні представник позивача уточнені позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав зазначених у позовній заяві та у відповіді на відзив відповідача.

Відповідач в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, свою позицію обґрунтовано доводами викладеними у письмових заявах поданих суду.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 17.04.2018 № 120918903 право власності на нежитлову будівлю літ. «В-1» загальною площею 50,6 кв.м. по вул. Холодногірській, 6 у м. Харкові з 23.06.2016 року зареєстроване за ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу від 23.06.2016 № 2369, 2530 (а.с. 7-9).

Відповідно до листа Відділу у м. Харкові Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області від 22.08.2017 № 19-20-0.23, 08-1609/116-17 та листа Департаменту земельних відносин ОСОБА_1 міської ради від 23.08.2017 № 5320/1/225-17 речові права ОСОБА_2 на земельну ділянку по вул. Холодногірській, 6 у м. Харкові не зареєстровані (а.с. 10-11).

Враховуючи відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав на вказані земельні ділянки, з урахуванням ст.ст. 12, 80, 83 Земельного Кодексу України, земельна ділянка площею 0,0072 га, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Холодно гірська, 6 перебувають у власності територіальної громади м. Харкова.

Департаментом територіальної контролю ОСОБА_1 міської ради 17.04.2018 року здійснено обстеження земельної ділянки та встановлено, що ОСОБА_2 використовує земельну ділянку площею 0,0072 га по вул. Холодногірській, 6 у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. В-1 загальною площею 50,6 кв.м. право власності якої зареєстровано за ОСОБА_2 За результатами обстеження складено акт обстеження земельної ділянки, визначення її меж, площі та конфігурації (а.с. 15-19).

Межі земельної ділянки визначені відповідно до зовнішніх меж будівлі.

Відповідач не є ані власником, ані постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб’єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (ст. 14.1.72 ПК України).

Листом від 05.06.2018 року за вих. № 13094/9/20-40-13-07 від 05.06.2018 Головне управління ДФС у Харківській області повідомили, що ОСОБА_2 перебуває на обліку в ГУ ДФС у Харківській області як платник земельного податку за земельну ділянку площею 0.00506 га, яка знаходиться за адресою: м. Харків, вул.. Холодногірська, 6. За 2017 рік платнику нараховано земельного податку в розмірі 1081,20 грн. Сплачено земельного податку в розмірі 1081,20 грн. (а.с. 56).

За таких обставин матеріалами справи підтверджений факт використання відповідачем земельної ділянки без достатньої правової підстави.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України.

Виходячи зі змісту зазначеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Як вбачається із положень статті 120 Земельного кодексу України, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Водночас за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Судом встановлено, що відповідач правомірно володіє лише нежитловим приміщенням, розташованим на земельній ділянці по вул. Холодногірській, 6 в м. Харкові. Проте відповідне право щодо вказаної земельної ділянки за відповідачем не зареєстровано.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Позивач, звертаючись до суду з відповідним позовом, як на правову підставу своїх вимог послався на положення статей 1212-1214 Цивільного кодексу України, а обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення 47 900,46 грн., зауважив, що ця сума є сумою несплаченої відповідачем орендної плати за використання земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_1 міської ради, без укладення договору оренди, починаючи з моменту виникнення у ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду, чим позивачеві завдано збитки у виді неодержаної орендної плати за землю.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України досить широко визначає підстави виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

У зобов'язанні з безпідставного набуття, збереження майна підлягають доведенню: а) факт набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, б) відсутність для цього підстав, встановлених договором, законом або іншими правовими актами, в) вартість безпідставного збагачення.

Тягар доказування відсутності підстав для збереження майна лежить на власнику майна. При цьому, під набуттям майна в даних правовідносинах слід розуміти збільшення вартості власного майна набувача; приєднання до нього нових цінностей, внаслідок чого потерпілий несе додаткові витрати або втрачає належне йому майно, тобто збереження майна однією особою відбувається за рахунок іншої.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Частиною 1ст. 15 Закону України "Про оренду землі" визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Таким чином, відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшує вартість власного майна, а позивач (потерпілий) втрачає належне йому майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачем за рахунок позивача.

Згідно з ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, обов'язок сплатити суму безпідставного збагачення виникає в силу самого факту такого збагачення і не залежить від того чи стало воно результатом поведінки набувача чи потерпілого або третіх осіб, або сталось поза волею останніх. При цьому має значення лише сам об'єктивний результат: наявність безпідставного збагачення.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом пункту 4 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовується також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до загальних положень законодавства про відшкодування завданої шкоди таке відшкодування є мірою відповідальності.

На відміну від зобов'язань, які виникають із завдання шкоди, для відшкодування шкоди за пунктом 4 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України вина не має значення, оскільки важливий сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Відповідно до ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

У справі, що розглядається, судом встановлено, що фізична особа ОСОБА_2, правомірно володіючи майном - нежитловою будівлею, користується спірною земельною ділянкою.

Оскільки відповідач не є власником спірної земельної ділянки та, як вже було зазначено судом, не може бути постійним землекористувачем, а тому, не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку. Таким чином єдиною формою здійснення оплати за користування спірною земельною ділянкою для відповідача є орендна плата.

Частиною 14.1.136 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що орендна плата за земельні ділянки комунальної власності це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

При цьому, відповідач належні дії, спрямовані на оформлення права власності або права на постійне землекористування вказаною ділянкою не вчинила.

Та з часу виникнення права власності на нерухоме майно у відповідача виник й обов'язок укласти та зареєструвати договір оренди на спірну земельну ділянку.

Протягом тривалого часу цього обов'язку відповідач не виконувала, а отже без законних підстав зберігала у себе майно - кошти за оренду землі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 року по справі № 3-1345гс16.

Розмір доходу відповідача було розраховано позивачем як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

При визначенні розміру доходів, отриманих відповідачем від безпідставно набутого майна, позивачем правомірно враховано, що відповідач сплачував земельний податок у 2017 році в сумі 1081,20 грн. Тому, сума доходу відповідача обґрунтовано була зменшена на вказаний розмір внесених платежів за використання землі у вигляді земельного податку.

Із розрахунку неотриманого доходу, долученого до матеріалів справи, вбачається, що даний розрахунок здійснено з урахуванням загальної площі земельної ділянки, що фактично зайнята відповідачем. Цей розмір розрахований позивачем відповідно до зовнішніх меж будівлі.

Також з розрахунку вбачається, що сума, яка заявлена до стягнення, розрахована як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати, який нараховується та сплачуються за регульованою ціною, встановленою для даної земельної ділянки, при цьому, дана сума визначена шляхом помноження вартості одного квадратного метру спірної земельної ділянки (відповідно до проведеної та затвердженої нормативно-грошової оцінки земель м. Харкова станом на рік розрахунку) на всю площу земельної ділянки, що використовується ОСОБА_2, а також на розмір ставки орендної плати за земельну ділянку.

Вказаний розрахунок зроблений позивачем за визначений період використання відповідачем земельної ділянки у розмірі 47900,46 грн., а саме:

1) у період з 01.07.2016 року по 31.12.2016 року розмір орендної плати склав 13 419,66 грн. (4 659,60 * 72 * 0,08 = 26 839,296 грн. за рік, тобто 13 419,66 грн. за 6 місяців).

2) у період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року розмір орендної плати з урахуванням сплаченої суми 1081,20 грн. земельного податку склав 27 368,40 грн. (4 939,17 * 72 * 0,08 – 1081,20 = 27 368,40 грн.

3) у період з 01.01.2018 року по 31.03.2018 року розмір орендної плати склав 7 112,40 грн. (4 939,17 * 72 * 0,08 = 28 449,60 грн. за рік, тобто 7 112,40 грн. за 3 місяці).

Представником відповідача у судовому засіданні надано копію довідки про сплату у 2018 році земельного податку у сумі 1146,07 грн. (а.с. 62).

Вказана сума не була врахована при розрахунку, тому суму 47 900, 46 грн. необхідно зменшити на 1 146,07 грн., що складе 46 754,39 грн.

Також слід зазначити, що перехід до особи права власності на нерухоме майно, надає останньому право на оформлення відносин землекористування, реалізація якого виражається в укладенні сторонами договору та виникненні у такої особи обов'язку внесення орендної плати власнику земельної ділянки.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30.06.2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Предметом позову в цій справі є стягнення грошових коштів, належних до сплати за користування земельною ділянкою за звичайних умов (в разі оформлення договірних відносин відповідачем), втім не сплачених відповідачем, що пов'язується із втратою позивачем як потерпілою особою цього ж майна (грошових коштів).

Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт значного строку з моменту отримання рішення по наданню згоди на складання технічної документації і відсутності будь-яких активних дій з боку відповідача, направлених на оформлення орендних правовідносин, свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під вказане вище визначення Європейського суду з прав людини "виправдане очікування" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Суд зазначає, що відновлення порушених прав міської ради за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які відповідач мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

У зв'язку з тим, що позивачем доведена, у відповідності до вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України, обґрунтованість свого звернення до суду, за наявності порушення інтересів держави, необхідністю їх захисту, визначені підстави для звернення до суду, позивач є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог із врахуванням суми сплаченого земельного податку за 2018 рік у сумі 1146,07 грн., оскільки ця сплата не була врахована при складення розрахунку за 2018 рік, та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 46 754,39 грн.

Крім того, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь ОСОБА_1 міської ради підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1762 гривень.

Керуючись ст. ст. 13, 19, 56, 77-81, 259, 263-265, 268, 274, 354 ЦПК України, суд-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 міської ради до ОСОБА_2 про стягнення коштів – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (вул. Вологодська, 36, м. Харків, 61033, реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 міської ради (м-н Конституції, 7, м. Харків, 61003, ідентифікаційний код 04059243, р/р 31419611700002, Банк: ГУДКСУ у Харківській області, МФО 851011, код ЄДРПОУ 37999649, код платежу 24062200) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 46 754 (сорок шість тисяч сімсот п'ятдесят чотири) грн. 39 коп., а також судові витрати у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Ленінський районний суд м.Харкова, шляхом подачі апеляційної скарги у 30-денний строк з дня оголошення рішення.

Повний текст рішення складено 24 жовтня 2018 року.

Суддя В.В. Вікторов